Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 10.01.2019 року у справі №537/466/17

Постанова

Іменем України

25 березня 2020 року

м. Київ

справа № 537/466/17

провадження № 61-57св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - публічне акціонерне товариство «МТБ Банк»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 10 червня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів:

Кривчун Т. О., Бондаревської С. М., Кузнєцової О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «МТБ Банк» (далі - ПАТ «МТБ Банк») про визнання недійсним договору поруки.

Позовна заява мотивована тим, що у вересні 2015 року він отримав від Кременчуцького відділення № 4 публічного акціонерного товариства «Марфін Банк» (далі - ПАТ «Марфін Банк») лист за вихідним № 16/1

від 16 вересня 2015 року, в якому його було повідомлено про те, що він є поручителем за договором поруки № 01103-СР6 від 10 лютого

2014 року, та він нібито поручився за виконання зобов`язань за кредитним договором № 00411/Р6 від 10 лютого 2014 року.

Звернувшись до Кременчуцького відділення № 4 ПАТ «МТБ Банк», позивачу було підтверджено, що він є поручителем за укладеним між ОСОБА_1 та банком договором поруки та запропоновано в позасудовому порядку погасити борг товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Швейпром» (далі - ТОВ «Фірма «Швейпром») за кредитним договором № 00411/Р6 від 10 лютого 2014 року в розмірі 621 421,44 грн, що і було вчинено позивачем в добровільному порядку.

Після отримання від представників Кременчуцького відділення № 4

ПАТ «МТБ Банк» копії договору поруки № 01103-СР6 від 10 лютого 2014 року він виявив, що в графах «ПОРУЧИТЕЛЬ» підпис від імені ОСОБА_1 не його, а в графі « П.І.Б. » написано « ОСОБА_1 » не його почерком та в кінці договору поруки слова «З умовами ознайомлений та згоден» написано не його почерком і поруч стоїть не його підпис.

На підставі викладеного, враховуючи те, що він не укладав (не підписував) договір поруки № 01103-СР6 від 10 лютого 2014 року, вважає, що цей договір, в силу положень Цивільного кодексу України, має бути визнаний судом недійсним, оскільки для укладення договору поруки № 01103-СР6

від 10 лютого 2014 року в нього не було волевиявлення та він не приймав участь в підписанні договору поруки.

За таких обставин просив визнати недійсним договір поруки

№ 01103-СР6 від 10 лютого 2014 року, укладений із ПАТ «Марфін Банк», правонаступником якого є ПАТ «МТБ Банк»

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області

від 04 квітня 2019 року, ухваленим у складі судді Сьоря С. І., позов задоволено.

Визнано недійсним договір поруки № 01103-СР6, укладений 10 лютого

2014 року між ПАТ «Марфін Банк», правонаступником якого є

ПАТ «МТБ Банк» та ОСОБА_1 . Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції на підставі статті 109 ЦПК України, визнав той факт, що підписи від імені позивача в оспорюваному договорі виконані не позивачем, а іншою особою, а підписання договору є обов`язковою умовою, недодержання якої є підставою недійсності такого правочину.

Позивач істотні умови оспорюваного договору поруки не погоджував, а отже, відсутнє його волевиявлення як учасника правочину на укладення договору поруки.

Такого висновку місцевий суд дійшов з урахуванням процесуальної поведінки відповідача, зокрема щодо ненадання оригіналу спірного договору, що суд розцінив як ухилення від подання експерту необхідних документів, що унеможливлює проведення призначеної судом експертизи, яка, в даному випадку, має вирішальне значення для встановлення обставин справи. Заява позивача про визнання факту, для з`ясування якого судом була призначення експертиза, визнана обґрунтованою та встановлено факт виконання підпису, проставленого в договорі поруки № 01103-СР6

від 10 лютого 2014 року від імені ОСОБА_1 , виконання рукописно прізвища та ініціалів « ОСОБА_1 », написання словосполучень «З умовами ознайомлений та згоден», не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 10 червня 2019 року апеляційну скаргу ПАТ «МТБ Банк» задоволено, рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 04 квітня 2019 року скасовано і ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Приймаючи постанову від 10 червня 2019 року, апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_1 неодноразово визнавав себе поручителем за спірним договором у листуванні з банком, а саме в заявах від 14 вересня 2015 року та від 09 лютого 2016 року. Також на вимогу кредитора ОСОБА_1 16 вересня 2015 року в добровільному порядку здійснив повне погашення заборгованості за кредитним договором № 00411/Р6 від 10 лютого

2014 року в сумі 621 421,44 грн, що підтверджено платіжними дорученнями: № 837199 від 16 вересня 2015 року; № 837196 від 16 вересня 2015 року; № 837178 від 16 вересня 2015 року; № 837190 від 16 вересня 2015 року; № 837213 від 16 вересня 2015 року; № 837208 від 16 вересня 2015 року.

Апеляційний суд виходив із доведеності того, що ОСОБА_1 вчинялись дії, які свідчать про визнання ним спірного правочину та підтверджують визнання зобов`язань за договором поруки № 01103-СР6 від 10 вересня 2014 року, його дії були спрямовані на виникнення правовідносин поруки, отже підстав для задоволення позову та визнання оспорюваного правочину недійсним немає.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить скасувати постанову Полтавського апеляційного суду від 10 червня

2019 року.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали з Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області.

У серпні 2019 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 17 березня 2020 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України

(далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судове рішення апеляційного суду прийнято без дослідження всіх матеріалів справи, без з`ясування обставин, які з`ясував суд першої інстанції та надав їм належну правову оцінку. На думку заявника, суд апеляційної інстанцій безпідставно здійснив переоцінку поданих відповідачем доказів, вийшов за межі позовних вимог та суті спору щодо визначення факту підписання позивачем спірного договору поруки.

Заявник вказує, що апеляційний суд помилково не застосував до спірних правовідносин правовий висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладений у постанові від 28 березня 2018 року у справі

№ 500/1564/15-ц (провадження № 61-1105св17), згідно з яким з`ясування питання ідентифікації виконавця підпису в договорі при проведенні судово-почеркознавчої експертизи має визначальне значення для встановлення обставин справи, а також способом реалізації судом основоположних засад цивільного судочинства - змагальності сторін, доведеності та переконливості їх доводів та доказів перед судом.

Заявник вважає, що апеляційним судом безпідставно не враховано процесуальну поведінку представників відповідача, які протягом двох років не надавали суду першої інстанції оригінал договору поруки, ухилялись від проведення експертизи, після чого, ввели суд в оману щодо втрати оскаржуваного договору.

Крім того, апеляційний суд не врахував, що ухвалою Крюківського районного суду м Кременчука Полтавської області від 31 січня 2019 року відмовлено в задоволенні клопотання про прийняття доказів, що вказують про втрату оригіналу договору поруки, внаслідок неподання цих доказів у встановлений процесуальним законом строк і відсутністю в клопотанні обґрунтування поважності причин, за яких порушено строк подання таких доказів.

Вважав, що сплата ним заборгованості за кредитним договором не є свідченням дійсності договору поруки, оскільки він був введений в оману працівниками банку про те, що договір поруки є дійсним та в договорі поруки проставлені його підписи.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У поданому в серпні 2019 року відзиві на касаційну скаргу

представник ПАТ «МТБ Банк» - адвокат Мирко Р. О. вважав, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, оскільки мотиви та підстави, зазначені у ній, є необґрунтованими, а оскаржене судове рішення апеляційного суду ухвалено відповідно до вимог чинного законодавства.

Просив врахувати, що між банком та ОСОБА_3 , крім оспорюваного договору поруки, 26 грудня 2014 року укладено додаткову угоду № 1, факт підписання якої не оспорюється позивачем. Крім того, 15 вересня 2015 року ОСОБА_1 звертався до банку із заявою в якій визнав факт існування у нього зобов`язань за договором поруки.

Також факт укладення оскаржуваного договору поруки підтверджено протоколом загальних зборів учасників ТОВ «Інвестпромцентр»

від 06 лютого 2014 року, учасником якого був ОСОБА_1 та яким погоджено клопотання ТОВ «Фірма «Швейпром» про укладення договору поруки за кредитним договором.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що згідно рішення єдиного учасника ТОВ «Фірма «Швейпром» від 10 лютого 2014 року, учасник ТОВ «Фірма «Швейпром» ОСОБА_4 , який є також директором товариства, в зв`язку з необхідністю поповнення оборотних коштів товариства, з метою вчасного розрахунку з постачальниками вирішив: товариству отримати в ПАТ «Марфін Банк» кредит у вигляді кредитної лінії з лімітом 550 000 грн, строком на

12 місяців зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 18% річних, відповідно до графіку погашення. В якості забезпечення зобов`язань товариства перед банком за кредитним договором, який планується укласти між товариством та банком, вирішено надати власну поруку, товариству звернутися до ОСОБА_1 з клопотанням виступити поручителем, надати банку поруку на суму кредиту, товариству звернутися до

ТОВ «Інвестпромцентр» з клопотанням виступити поручителем, надати банку поруку на суму кредиту, а також виступити майновим поручителем, передавши в іпотеку банку майно для забезпечення зобов`язань товариства за кредитним договору.

Із протоколу загальних зборів учасників ТОВ «Інвестпромцентр»

від 06 лютого 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Прокопом Д. О. та зареєстрованого за № 151-153 суди встановили, що на зборах ТОВ «Інвестпромцентр» вирішено задовольнити клопотання

ТОВ «Фірма «Швейпром» у повному обсязі та надати банку поруку на суму кредиту, з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором з урахуванням змін, що планується внести до нього; задовольнити клопотання ТОВ «Фірма «Швейпром» у повному обсязі та передати в іпотеку банку в якості забезпечення зобов`язань ТОВ «Фірма «Швейпром» перед банком за кредитним договором з урахуванням змін, що планується внести до нього, нерухоме майно, що належить

ТОВ «Інвестпромцентр» на праві власності, а саме: адміністративні приміщення загальною площею 482,7 кв.м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ; надано директору

ТОВ «Інвестпромцентр» ОСОБА_4 повноваження підписати та укласти від імені цього товариства з банком договори поруки та договори іпотеки на умовах, зазначених у другому питанні порядку денного цього протоколу, а також підписати усі інші документи, необхідні для укладення зазначених договорів.

Із заяви-згоди від 10 лютого 2014 року суди встановили, що ОСОБА_1 надає банку згоду на отримання відносно нього інформації в бюро кредитних історій, збирати, зберігати та використовувати конфіденційну інформацію, для того, щоб укласти договір поруки та отримати інформацію про позитивну кредитну історію клієнта банка.

В подальшому, 10 лютого 2014 року між ПАТ «Марфін Банк», правонаступником якого є ПАТ «МТБ Банк», в особі начальника Кременчуцького відділення № 4 ПАТ «Марфін Банк», та ТОВ «Фірма «Швейпром», в особі директора Сліпченка Г. В., було укладено кредитний договір № 00411/Р6 та надано позичальнику грошові кошти у вигляді поновлювальної кредитної лінії з лімітом заборгованості 550 000 грн, зі сплатою за користування кредитом 18% річних, з урахуванням

пункту 3.3.17 цього договору, комісії, пені і штрафи та інші платежі, що будуть нараховані відповідно до умов договору.

Із копії договору поруки № 01103-СР6, укладеного 10 лютого 2014 року між ПАТ «Марфін Банк», правонаступником якого є ПАТ «МТБ Банк», та

ОСОБА_1 апеляційний суд встановив, що позивач поручився перед кредитором за виконання боржником - ТОВ «Фірма «Швейпром» зобов`язань за кредитним договором № 00411/Р6 від 10 лютого 2014 року із всіма додатковими угодами до нього в повному обсязі. Забезпечене порукою зобов`язання боржника поручитель повинен виконати протягом п`яти календарних днів з моменту отримання письмової вимоги кредитора.

Суди встановили, що згідно рішення єдиного учасника ТОВ «Фірма «Швейпром» від 25 грудня 2014 року, учасник ТОВ «Фірма «Швейпром» ОСОБА_4 вирішив: ТОВ «Фірма «Швейпром» звернутися до банку з клопотанням про зміну умов кредитування та внести відповідні зміни до кредитного договору № 00411/Р6 від 10 лютого 2014 року. З метою забезпечення виконання зобов`язань ТОВ «Фірма «Швейпром» перед банком за кредитним договором підтвердити власні зобов`язанням за договором поруки № 01102-СР6 від 10 вересня 2014 року; в зв`язку зі змінами умов кредитування, які викладені в пункті 1 даного рішення, ТОВ «Фірма «Швейпром» звернутися до ОСОБА_1 з клопотанням про підтвердження його зобов`язань за договором поруки № 01103-СР6 від 10 лютого 2014 року, в зв`язку зі змінами умов кредитування; ТОВ «Фірма «Швейпром» звернутися до ТОВ «Інвестпромцентр» з клопотанням про підтвердження його зобов`язань за договором поруки № 01101-СР6 від 10 лютого 2014 року, а також про підтвердження зобов`язань за іпотечним договором, в зв`язку зі змінами умов кредитування.

Також суди встановили, що 26 грудня 2014 року між ПАТ «Марфін Банк», в особі начальника Кременчуцького відділення № 4 ПАТ «Марфін Банк» та

ТОВ «Фірма «Швейпром», в особі директора Сліпченка Г. В., укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору № 00411/Р6 від 10 лютого

2014 року, в якій пункт 1.1 договору викладено в новій редакції.

В цей же день, між ПАТ «Марфін Банк» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду № 1 до договору поруки № 01103-СР6 від 10 лютого

2014 року, в якій пункт 1.1 договору викладено в новій редакції.

14 вересня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до ПАТ «Марфін Банк» із заявою, в якій просив надати номер банківського рахунку для повного погашення ним заборгованості за кредитним договором № 00411/Р6 від 10 лютого

2014 року, при цьому зазначив, що він з 10 лютого 2014 року відповідно до договору поруки № 01103-0-СР6, є поручителем за вказаним кредитним договором, який було укладено між ПАТ «МТБ Банк» і ТОВ «Фірма «Швейпром» про надання позичальнику не відновлювальної кредитної лінії на суму 550 000 грн.

Листом банку від 16 вересня 2015 року за вихідним № 16/1, повідомлено ОСОБА_1 про те, що з метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором № 00411/Р6 від 10 лютого 2014 року, який було укладено з ПАТ «Марфін Банк» і ТОВ «Фірма «Швейпром», банком були укладені зі ОСОБА_4 договір поруки № 01102-СР6 від 10 лютого

2014 року, з ОСОБА_1 договір поруки № 01103-СР6 від 10 лютого

2014 року, з ТОВ «Інвестпромцентр» договір іпотеки від 10 лютого 2014 року та договір поруки № 01101-СР6 від 10 лютого 2014 року, при цьому позичальник систематично порушує умови кредитного договору, в зв`язку з чим станом на 16 вересня 2015 року існує заборгованість за кредитним договором, яка складає 621 421,44 грн.

16 вересня 2015 року ОСОБА_1 сплачено заборгованість за кредитним договором № 00411/Р6, укладеним 10 лютого 2014 року між ПАТ «Марфін Банк», в особі начальника Кременчуцького відділення № 4 ПАТ «Марфін Банк» та ТОВ «Фірма «Швейпром», в особі директора Сліпченка Г. В., в розмірі 621 421,44 грн, що підтверджено платіжними дорученнями № 837199 від 16 вересня 2015 року; № 837196 від 16 вересня 2015 року; № 837178

від 16 вересня 2015 року; № 837190 від 16 вересня 2015 року, № 837213

від 16 вересня 2015 року, № 837208 від 16 вересня 2015 року.

Суди також встановили, що 09 лютого 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Кременчуцького відділення № 4 ПАТ «Марфін Банк» із заявою про надання йому кредитного договору № 00411/Р6 від 10 лютого 2014 року, всіх договорів поруки, які забезпечували виконання умов кредитного договору та документи, які підтверджують отримання ТОВ «Фірма «Швейпром» кредитних коштів.

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі по тексту в редакції Кодексу на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За правилами статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до статті 525 ЦК Україниодностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 ЦК Українивизначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.

Згідно з частинами першою, третьою статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Згідно статті 554 ЦК України(в редакції Кодексу, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільству, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За положеннями статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Підставою недійсності правочину, як це передбачає частина перша

статті 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У разі не підписання договору особою, зазначеною в ньому як сторона, за умови підтвердження цього факту належними доказами, при встановленні, що нею не вчинялись дії, спрямовані на виникнення відповідних правовідносин, такий договір за позовом цієї особи (або іншої заінтересованої особи) може бути визнаний недійсним у зв`язку з невідповідністю його вимогам частин третьої і п`ятої статті 203 ЦК України, а саме: волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Встановивши, що ОСОБА_1 вчиняв дії, які свідчать про визнання ним спірного правочину (уклав 26 грудня 2014 року додаткову угоду № 1 до договору поруки № 01103-СР6 від 10 лютого 2014 року, в листах

від 14 вересня 2015 року і від 09 лютого 2016 року визнавав себе поручителем та сплатив заборгованість за кредитним договором № 00411/Р6 від 10 лютого 2014 року в забезпечення якого укладено спірний договір поруки), апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку проте, що ці дії були спрямовані на виникнення правовідносин поруки та визнання свого зобов`язання за ним, а тому підстави для задоволення позову та визнання оспорюваного правочину недійсним відсутні.

До аналогічних висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постанові від 13 лютого 2019 року у справі № 2-69/12 (провадження

№ 61-22328св18)

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційним судом не враховано, що почеркознавчу експертизу не проведено у зв`язку з ухиленням відповідача від подання експерту оригіналу договору поруки, та порушення норм процесуального права апеляційним судом при дослідженні доказів втрати оригіналу договору, не впливають на правильність висновків суду апеляційної інстанцій по суті вирішення справи, оскільки підставою для відмови в задоволенні позову стали зокрема обставини, які вказують на вчинення ОСОБА_1 дій спрямованих на виникнення правовідносин поруки та визнання свого зобов`язання за ним.

Посилання на невідповідність висновків апеляційного суду висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 28 березня 2018 року в справі № 500/1564/15-ц (провадження № 61-1105св17) підлягають відхиленню, оскільки вказана постанова Верховного Суду ухвалена за інших фактичних обставин справи, а судами не було встановлено вчинення стороною договору, яка заперечувала факт його підписання, дій, направлених на визнання цього договору та виконання його умов.

Доводи касаційної скарги про те, що заявником сплачено кошти на погашення заборгованості за кредитним договором внаслідок введення відповідачем його в оману є безпідставними, оскільки матеріали справи не

Таким чином доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а переважно зводять до

необхідності переоцінки доказів, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Згідно з статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України оскаржене судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваної постанови апеляційного суду - без змін.

Підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, відсутні.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 10 червня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович