Постанова

Іменем України

25 березня 2020 року

м. Київ

справа № 2-7615/10

провадження № 61-41041св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Сердюка В. В., Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , правонаступником якої є ОСОБА_2 ,

відповідач - Виконавчий комітет Іллічівської районної ради міста Маріуполя Донецької області, правонаступником якого є Маріупольська міська рада Донецької області,

особа, яка подала апеляційну скаргу - Маріупольська міська рада Донецької області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на постанову Апеляційного суду Донецької області від 04 липня 2018 року у складі колегії суддів: Ткаченко Т. Б., Гаврилової Г. Л., Принцевської В. П.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 2 розділу II «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2010 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Виконавчого комітету Іллічівської районної ради міста Маріуполя Донецької області про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 отримала дозвіл від виконкому Іллічівської районної ради міста Маріуполя Донецької області на будівництво торговельного павільйону на АДРЕСА_1 , однак технічної документації не оформила.

ОСОБА_1 самочинно збудувала торговельний павільйон на

АДРЕСА_1 . У Міському комунальному підприємстві «Маріупольське бюро технічної інвентаризації» після закінчення будівництва їй виготовлено технічний паспорт, у якому зазначено, що торговельний павільйон літ. «А-1» площею 12,3 кв. м збудовано самочинно.

Вказувала, що самовільним будівництвом права інших осіб не порушуються. Зазначене будівництво відповідає будівельним нормам, знаходиться у задовільному стані та може використовуватись у подальшому.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності на самочинно збудований торговельний павільйон літ. «А-1» площею 12,3 кв. м, розташований на АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судових рішень

Заочним рішенням Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 01 вересня 2010 року (в складі судді Литвиненко Н. В.) позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на самочинно збудований торговельний павільйон літ. «А-1» площею 12,3 кв. м, що розташований на АДРЕСА_1 .

Заочне рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що конструкції спірного павільйону відповідають вимогам державних будівельних норм України, тому наявні правові підстави для застосування до спірних правовідносин норм статті 376 ЦК України та задоволення позову.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 04 жовтня 2016 року

(в складі колегії суддів Ігнатоля Т. Г., Зайцевої С. А., Пономарьової О. М.) заочне рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 01 вересня 2010 року скасовано, провадження у справі закрито.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що спірні правовідносини виникли між юридичною особою та фізичною особою - підприємцем, тому справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства і має розглядатися господарським судом.

Додатковою ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 06 жовтня 2016 року (в складі колегії суддів Ігнатоля Т. Г., Зайцевої С. А., Пономарьової О. М.) стягнуто з Маріупольської міської ради Донецької області в дохід держави судовий збір у розмірі 550 грн за подання апеляційної скарги.

Додаткова ухвала апеляційного суду мотивована тим, що, закриваючи провадження у справі, суд не вирішив питання про розподіл судових витрат.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2018 року

(в складі колегії суддів: Князєва В. С., Ситнік О. М., Антонюк Н. О.,

Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І.,

Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.) ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 04 жовтня 2016 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до апеляційного суду.

Додаткову ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 06 жовтня

2016 року залишено без змін.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що позовні вимоги фізичної особи не стосувалися укладання та виконання господарських договорів та здійснення господарської діяльності. ОСОБА_1 просила визнати право власності на самочинно зведене нерухоме майно.

Тобто між сторонами позовного провадження не існувало правовідносин, які притаманні господарській діяльності, господарським правовідносинам.

Тому, закривши провадження у справі та вказавши на необхідність розгляду позову в порядку господарського судочинства, апеляційний суд не врахував особливостей правового статусу суб`єкта звернення та не визначився з предметом позовних вимог, а також зі змістом спірних правовідносин.

Постановою Апеляційного суду Донецької області від 04 липня 2018 року заочне рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя від 01 вересня 2010 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що право розпорядження землею в межах території м. Маріуполя віднесено до повноважень Маріупольської міської ради Донецької області, повноваженнями з питань прийняття в експлуатацію самочинно зведених об`єктів виконавчий комітет Іллічівської районної ради міста Маріуполя Донецької області не був наділений, а після припинення діяльності Іллічівської районної ради міста Маріуполя Донецької області всі повноваження останньої виконує Маріупольська міська рада Донецької області та її виконавчий комітет.

Разом з тим, Маріупольська міська рада Донецької області не була стороною у даній справі при розгляді та ухваленні судом оскаржуваного рішення. Питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Маріупольської міської ради Донецької області вирішено ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 26 вересня 2016 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 просять скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі заочне рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд помилково залучив до участі у справі ОСОБА_2 як правонаступника позивача ОСОБА_1 , оскільки на час вирішення справи вона є дієздатною, а ОСОБА_2 у 2010 році не звертався з вимогами до Виконавчого комітету Іллічівської районної ради міста Маріуполя Донецької області, не подавав декларації про початок виконання будівельних робіт та про прийняття об`єкту в експлуатацію, не отримував в оренду земельні ділянки під вже збудованим об`єктом нерухомого майна, не має відношення до правовідносин між ОСОБА_1 та Маріупольською міською радою Донецької області або Іллічівською районною радою міста Маріуполя Донецької області.

Крім того, апеляційний суд помилково залучив до участі у справі Маріупольську міську раду Донецької області як правонаступника Іллічівської районної ради міста Маріуполя Донецької області, оскільки остання ліквідована без правонаступників.

Суд апеляційної інстанції безпідставно поновив через шість років строк на апеляційне оскарження судового рішення, яке набрало законної сили, при цьому не з`ясувавши належним чином поважних причин пропуску такого строку. Так, у рішенні Маріупольської міської ради Донецької області

від 20 серпня 2011 року (про надання дозволу ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 ) міститься посилання на рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області

від 01 вересня 2010 року, яке набрало законної сили. Отже Маріупольська міська рада Донецької області з 20 серпня 2011 року не могла не знати про існування оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Крім того, у подальшому позивач неодноразово зверталася до Маріупольської міської ради Донецької області з різними запитами, в яких містилося посилання на ухвалене у цій справі заочне рішення. Також між ОСОБА_1 та Маріупольською міською радою Донецької області на підставі заочного рішення місцевого суду, починаючи з 2012 року, були укладені договори оренди земельної ділянки.

Скасування рішення суду першої інстанції, яким було визнано право власності на певне майно та яке набрало законної сили вісім років тому

(у 2010 році), є втручанням у право на мирне володіння майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Доводи інших учасників справи

Інший учасник справи не скористався своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направив.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.

01 жовтня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 02 березня 2020 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 є підприємцем, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця

від 10 жовтня 1994 року, згідно з яким остання здійснює діяльність із продажу продовольчих товарів

ОСОБА_1 у 2006 році зверталась до міського голови із заявою на отримання дозволу на розміщення на АДРЕСА_2 ) об`єкту торгівлі на території м. Маріуполя Донецької області, а саме торгівельної палатки площею 4 м х 2 м, загальною площею 8 кв. м.

Згідно з довідкою з Державного комунального підприємства «Маріупольське бюро технічної інвентаризації» від 27 липня 2010 року та технічним паспортом, виданим 23 липня 2010 року на ім`я ОСОБА_1 , остання самовільно зайняла земельну ділянку, площею 13,7 кв. м, на

АДРЕСА_1 , на якій самочинно зведено нежитлове приміщення - торговельний павільйон літ. «А-1» площею 12,3 кв. м, конструкції якого відповідають вимогам державних будівельних норм.

Апеляційний суд також встановив, що земельна ділянка, на якій розташований самочинно зведений торгівельний павільйон, не перебувала у власності або у користуванні ОСОБА_1 .

Рішенням Маріупольської міської ради Донецької області від 21 червня

2011 року припинено шляхом ліквідації юридичну особу - Іллічівську районну раду міста Маріуполя Донецької області. Державним реєстратором 29 травня 2013 року проведено державну реєстрацію припинення діяльності Іллічівської районної ради міста Маріуполя Донецької області.

Відповідно до довідки Управління статистики у місті Маріуполі Головного управління статистики у Донецькій області від 26 червня 2018 року Виконавчий комітет Іллічівської районної ради народних депутатів

04 жовтня 1997 змінив назву на Іллічівська (Кальміуська) районна адміністрація Маріупольської міської ради Донецької області. Станом

на 26 червня 2018 року в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України по місту Маріуполю значиться Кальміуська районна адміністрація Маріупольської міської ради Донецької області.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 березня 2018 року установила, що позовні вимоги у цій справі фізичної особи не стосувалися укладання та виконання господарських договорів та здійснення господарської діяльності. ОСОБА_1 просила визнати право власності на самочинно зведене нерухоме майно. Тобто між сторонами позовного провадження не існувало правовідносин, які притаманні господарській діяльності, господарським правовідносинам.

Рішенням Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 23 жовтня 2017 року у справі № 264/2471/17 за позовом Маріупольської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Маріупольського нотаріального округу Донецької області Бедненко С. В., про визнання правочину недійсним, встановлено,

що 05 жовтня 2016 року ОСОБА_1 за договором дарування передала у власність ОСОБА_2 нежитлову будівлю (торговельний павільйон) літера «А-1», «А 1-1» загальною площею 28,3 кв. м, що знаходиться на

АДРЕСА_2 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції, що діяла до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина третя статті 400 ЦПК України).

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду не відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

«Право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Воловік проти України» від 06 грудня 2007 року).

Водночас, відповідно до частини першої статті 294 ЦПК України (в редакції, чинній на час набрання законної сили рішенням місцевого суду та звернення до суду з апеляційною скаргою) апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Встановлено, що Іллічівським районним судом міста Маріуполя Донецької області 01 вересня 2010 року ухвалене у справі заочне рішення.

До суду з апеляційною скаргою Маріупольська міська рада Донецької області звернулася 07 вересня 2016 року.

Відповідно до частини третьої статті 297 ЦПК України (в редакції, чинній на час вирішення питання про відкриття апеляційного провадження) апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 294 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом тридцяти днів з моменту отримання ухвали особа має право звернутися до апеляційного суду з заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 14 вересня 2016 року апеляційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків, оскільки апеляційна скарга подана за межами строку на апеляційне оскарження, а заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження до суду не подано.

Маріупольська міська рада Донецької області 23 вересня 2016 року звернулася до суду з клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, в якій вказувала, що місцевим судом вирішено питання про її права та інтереси, проте вона не брала участь у розгляді справи, копію рішення суду першої інстанції не отримувала та не знала про його існування.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 26 вересня 2016 року поновлено строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції та відкрито апеляційне провадження.

Вирішуючи питання про поновлення строку, апеляційний суд виходив з того, що наведені в клопотанні Маріупольської міської ради Донецької області причини пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції є поважними.

Колегія суддів Верховного Суду з вказаним висновком апеляційного суду щодо поновлення строку на апеляційне оскарження не погоджується з огляду на зазначене.

ЄСПЛ зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення у справі «Дія 97» проти України», заява № 19164/04, від 21 жовтня 2010 року).

Вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває у межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від суду вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумінні інтервалу часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.

Поновлення процесуального строку зі спливом зазначеного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, може порушити принцип юридичної визначеності (рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України»).

Разом з тим, заперечуючи проти апеляційної скарги, ОСОБА_1 вказувала, що скаржник з 2011 року знав про існування спірного рішення місцевого суду, оскільки у рішеннях Маріупольської міської ради Донецької області від 20 вересня 2011 року щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 міститься посилання на ухвалене у цій справі рішення суду першої інстанції, тому строк на апеляційне оскарження пропущено без поважних причин.

Так, до матеріалів справи додано копію рішення Маріупольської міської ради Донецької області від 20 вересня 2011 року щодо відведення земельної ділянки, відповідно до якого на підставі рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 01 вересня 2010 року у справі № 2-7615/10 ОСОБА_1 дозволено розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтованою площею 0,0017 га для функціонування торгового павільйону на АДРЕСА_2 .

Іншим рішенням Маріупольської міської ради Донецької області

від 20 вересня 2011 року ОСОБА_1 затверджено проект землеустрою щодо відведення та надано із земель житлової та громадської забудови в оренду строком на 5 років земельну ділянку площею 0,0017 га на

АДРЕСА_2 . В указаному рішенні також міститься послання на рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 01 вересня 2010 року у справі № 2-7615/10.

Отже, з 20 вересня 2011 року Маріупольська міська рада Донецької області не могла не знати про існування рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 01 вересня 2010 року.

Таким чином, апеляційний суд на підставі вищевказаних положень процесуального законодавства належним чином не перевірив доводи ОСОБА_1 та подані нею документи, не перевірив поважності причин пропуску Маріупольською міською радою Донецької області строку на апеляційне оскарження (більше 6 років).

Суд апеляційної інстанції в ухвалі обмежився виключно посиланням на те, що вказаний вище орган місцевого самоврядування не знав про існуюче рішення місцевого суду, тому оскаржити його не мав можливості. Проте такі доводи не ґрунтуються на матеріалах справи та спростовуються зібраними у справі доказами, тому висновки апеляційного суду в цій частині є неаргументованими.

При цьому, безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду в такому його елементі як правова визначеність.

ЄСПЛ керується «принципом правової визначеності», який вимагає, щоб «остаточне рішення суду не ставилося під питання». Це означає, що суд та інші органи державної влади після ухвалення остаточного рішення не мають права на звернення щодо перегляду рішення суду.

Апеляційний суд відкрив провадження та ухвалив рішення, яким скасував попереднє рішення суду першої інстанції, попри те, що Маріупольська міська рада Донецької області звернулася зі значним пропуском строку апеляційного оскарження, тобто, поставив факт порушення матеріального права при вирішенні судом першої інстанції спору над принципом правової визначеності без достатнього мотивування причин поновлення процесуального строку.

За викладених обставин доводи касаційної скарги в частині порушення вимог закону про поновлення строку на апеляційне оскарження є обґрунтованими, а ухвала суду апеляційної інстанції про відкриття апеляційного провадження у справі та оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не можуть вважатись законними та підлягають скасуванню, а справа передачі до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Згідно з частиною третьою статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, то ухвала Апеляційного суду Донецької області

від 26 вересня 2016 року та постанова Апеляційного суду Донецької області від 04 липня 2018 року відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підлягають скасуванню з переданням справи на розгляд до суду апеляційної інстанції зі стадії відкриття апеляційного провадження у справі.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 26 вересня 2016 року та постанову Апеляційного суду Донецької області від 04 липня 2018 року скасувати, справу передати на розгляд до суду апеляційної інстанції зі стадії відкриття апеляційного провадження у справі.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

В. В. Сердюк

І. М. Фаловська