Постанова

Іменем України

25 січня 2023 року

м. Київ

справа № 127/20555/20

провадження № 61-8628св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Альфа Страхування»,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Лабиком Русланом Романовичем, на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 07 грудня 2020 року у складі судді Ан О. В. та постанову Вінницького апеляційного суду від 19 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Махасішина І. В., Сопруна О. В., Войтка Ю. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2020 ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа Страхування» (далі - ПрАТ «СК «Альфа Страхування») про відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 сталась дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП), в результаті якої загинула її мати ОСОБА_2 .

Винуватцем ДТП визнаний водій автомобіля ВАЗ-2104, реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_3 , цивільно-правова відповідальність якого на момент події була застрахована у ПрАТ «СК «Альфа Страхування».

Посилаючись на те, що їй, як особі яка має право на відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, страхове відшкодування не виплачено, просила стягнути на свою користь з ПрАТ «Страхова компанія «Альфа Страхування» страхове відшкодування у зв`язку з втратою годувальника у розмірі 150 228,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 07 грудня 2020 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ПрАТ «Страхова компанія «Альфа Страхування» на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування по втраті годувальника у розмірі 38 945,68 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції виходив із того, що до настання смерті матері ОСОБА_1 перебувала на її утриманні та на момент звернення до страхової компанії не досягнула повноліття й продовжувала навчатись, що вказує на набуття позивачкою права на відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого. Враховуючи право ОСОБА_1 на відшкодування такої шкоди, суд дійшов висновку про її стягнення одноразово у розмірі 38 945.68 грн.

Додатковим рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 18 січня 2021 року заяву ОСОБА_1 про стягнення понесених судових витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково.

Стягнуто ПрАТ «Страхова компанія «Альфа Страхування» на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування судових витрат 3 000,00 грн.

У задоволенні решти вимог заяви ОСОБА_1 про стягнення понесених судових витрат на професійну правничу допомогу відмовлено.

Короткий зміст постанови апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 19 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області 07 грудня 2020 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції та вважав його таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

19 травня 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Лабик Р. Р. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просить змінити оскаржені судові рішення, ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі № 747/522/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме про те, що положеннями статті 27 Закону України № 1961-IV передбачено виплату відшкодування щомісячними платежами (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні справи.

Ухвалюючи рішення про зменшення розміру страхового відшкодування по втраті годувальника з 150 228,00 грн до 38 945,68 грн, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, послався на те, що Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено таку виплату щомісячними платежами, без урахування мінімального розміру страхового відшкодування, встановленого пунктом 27.2. статті 27 цього Закону.

Проте, пунктом 27.2 статті 27 Закону «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» в редакції, чинній на момент ДТП, передбачено, що страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.

Доводи інших учасників справи

Відзив (заперечення) на касаційну скаргу не надходили.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 червня 2021 рокувідкрито касаційне провадження у даній справі на підставі підпункту «а», «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України..

Витребувано з Вінницького міського суду Вінницької області цивільну справу № 127/20555/20 за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа Страхування» про відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого.

Ухвалою Верховного Суду від 31 травня 2022 року справу № 127/20555/20 призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 08 червня 2022 року зупинено касаційне провадження у справі № 127/20555/20 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду у касаційному порядку справи № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21).

Ухвалою Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року касаційне провадження у справі № 127/20555/20 поновлено.

Обставини справи

Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_2 на автодорозі Київ-Чоп на 97 км + 956 м, зі сторони м. Київ у напрямку м. Житомир, із вини водія ОСОБА_3 , який керував транспортним засобом ВАЗ-2104, реєстраційний номер НОМЕР_1 , сталась дорожньо-транспортна пригода, в результаті якої померла мати ОСОБА_1 - ОСОБА_2 .

Станом на момент ДТП цивільно-правова відповідальність, пов`язана з експлуатацією забезпеченого транспортного засобу марки ВАЗ-2104, реєстраційний номер НОМЕР_1 , була застрахована у ПрАТ «Страхова компанія «Альфа Страхування» за полісом від 01 серпня 2019 року № 14458373.

15 січня 2020 року ОСОБА_1 повідомила страхову компанію про настання страхового випадку та звернулась до неї з заявою про виплату страхового відшкодування, пов`язаного з втратою годувальника, у розмірі 150 228,00 грн

21 лютого 2020 року ПрАТ «Страхова компанія «Альфа Страхування» виплатило ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , які на день смерті ОСОБА_2 перебували на її утриманні, страхове відшкодування в рахунок відшкодування моральної шкоди та витрат на поховання на загальну суму 40 287,61 грн.

Виплату страхового відшкодування за шкоду, заподіяну внаслідок втрати годувальника, страховик не здійснив у зв`язку з відсутністю довідки про доходи загиблої.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Так, підставою касаційного оскарження рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 07 грудня 2020 року та постанови Вінницького апеляційного суду від 19 квітня 2021 року є посилання заявника на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду: від 25 листопада 2020 року у справі № 747/522/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме про те, що положеннями статті 27 Закону України № 1961-IV передбачено виплату відшкодування щомісячними платежами (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Відповідно до статті 400 ЦПК України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції діє в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відносини в сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів врегульовані Законом України від 01 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV), який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

У статті 3 Закону № 1961-IV визначено, що метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників.

Страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого (стаття 6 Закону№ 1961-IV).

Згідно з пунктом 23.1 статті 23 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є, зокрема, шкода, пов`язана із смертю потерпілого.

Відповідно до висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18), у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди.

В постанові від 05 грудня 2022 року у справі № 304/936/19 (провадження № 61-12719сво20) Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду сформулювала такі правові висновки.

Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Пунктом 27.2 статті 27 Закону № 1961-IV передбачено, що страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.

Зазначена норма права за способом викладення змісту є відсилочною, тобто містить посилання на іншу норму права, а саме на статтю 1200 ЦК України, та може застосовуватися лише в поєднанні із цією нормою.

Згідно з частиною першою статті 1200 ЦК України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Шкода відшкодовується, зокрема, дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років).

Частиною першою статті 1202 ЦК України передбачено, що відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю потерпілого, здійснюється щомісячними платежами.

Положення статей 1200 та 1202 ЦК України закріплено у параграфі 2 «Відшкодування шкоди завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю» глави 82 «Відшкодування шкоди» Книги п`ятої «Зобов`язальне право».

Тлумачення положень статей 1200 та 1202 ЦК України дає підстави для висновку, що одна із них визначає перелік осіб, які мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, а інша - порядок відшкодування такої шкоди. Таким чином, вказані норми необхідно розглядати у взаємозв`язку, оскільки вони підлягають застосуванню як елементи єдиного механізму правового регулювання відносин із відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю потерпілого.

Положеннями пункту 36.2 статті 36 Закону № 1961-IV передбачено, що страховик (МТСБУ) у разі визнання вимог заявника обґрунтованими зобов`язаний прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його не пізніше ніж через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування.

У системному зв`язку зі статтями 1200 1202 ЦК України положення пункту 27.2 статті 27 та пункту 36.2 статті 36 Закону № 1961-IV щодо строків відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, необхідно розуміти таким чином: страховик (у випадках, передбачених Законом, - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами шляхом виплати страхових сум щомісячними платежами; перший платіж здійснюється не пізніше, ніж через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування.

Крім цього, пунктом 27.5 статті 27 Закону № 1961-IV передбачено, що відшкодування шкоди, пов`язаної із смертю потерпілого, може бути виплачено у вигляді одноразової виплати.

Отже, вказаною нормою передбачено право страховика (у випадках, передбачених Законом, - МТСБУ), а не обов`язок відшкодувати шкоду, пов`язану зі смертю потерпілого, шляхом здійснення одноразової виплати.

Разом із тим, відповідно до абзацу другого частини першої статті 1202 ЦК України за наявності обставин, які мають істотне значення, та із урахуванням матеріального становища фізичної особи, яка завдала шкоду, сума відшкодування може бути виплачена одноразово, але не більше як за три роки.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зазначила, що основу цивільного законодавства України становить Конституція України. Основним актом цивільного законодавства України є ЦК України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу. Якщо суб`єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, він зобов`язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до ЦК України. Поданий законопроект розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проектом закону про внесення змін до ЦК України (частини перша та друга статті 4 ЦК України).

01 січня 2004 року набрав чинності ЦК України, прийнятий 16 січня 2003 року, тоді як Закон № 1961-IV був прийнятий 01 липня 2004 року та набрав чинності 01 січня 2005 року. Положення частини першої статті 1198 ЦК України діє у незмінній редакції з часу набрання чинності цим Кодексом. Так само незмінними залишаються положення статті 25 Закон № 1961-IV.

Оскільки парламент прийняв окремий Закон № 1961-IV після ЦК України, то його положення не мали би суперечити приписам зазначеного Кодексу. Пунктом 27.2 статті 27 Закону № 1961-IV передбачено, що страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.

Прийняття законів, які регулюють однопредметні цивільні відносини інакше, ніж ЦК України, можливе тільки з одночасним внесенням змін до цього Кодексу (аналогічний підхід зайняв Конституційний Суд України у Рішенні від 13 березня 2012 року № 5-рп/2012 у справі № 1-7/2012 за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_5 щодо офіційного тлумачення положення частини четвертої статті 3 Закону України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» (справа про заборону розірвання договорів інвестування житлового будівництва) (абзац сьомий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).

Отже, якщо ЦК України та інший нормативно-правовий акт, який має юридичну силу закону України, містять однопредметні положення різного змісту, то пріоритетними є положення ЦК України.

Зазначене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду у постановах: від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17, провадження № 14-188цс20 (пункт 17), від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17, провадження № 12-85гс20 (пункт 78), від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19, провадження № 14-24цс21.

У справі, яка переглядається, установлено, що внаслідок ДТП (страхового випадку), яка сталася ІНФОРМАЦІЯ_2, настала смерть потерпілої ОСОБА_2 .

На момент ДТП ОСОБА_1 перебувала у ОСОБА_2 на утриманні та на момент звернення до страхової компанії не досягнула повноліття, з 01 вересня 2018 року до 15 березня 2020 року навчалась у ДПТНЗ «Вінницьке вище професійне училище сфери послуг».

Також суди встановили, що за період із 01 липня 2018 року до 31 липня 2019 ОСОБА_2 отримала дохід у вигляді заробітної плати (без вирахування податків) у розмірі 94 450,30 грн.

Установивши, що внаслідок ДТП позивачці заподіяно шкоди, пов`язаної зі смертю її матері, цивільно-правова відповідальність, пов`язана з експлуатацією забезпеченого транспортного засобу, була застрахована у відповідача, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що така подія є страховою та у відповідача виник обов`язок відшкодувати позивачці шкоду, заподіяну смертю потерпілого.

Оскільки страховий випадок настав ІНФОРМАЦІЯ_2, суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що для розрахунку виплат необхідно використовувати мінімальну заробітну плату, встановлену на 2019 рік згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2019 рік».

Колегія судів погоджується й з висновком судів про можливість стягнення зазначеного відшкодування одноразовим платежем, відповідно до частини першої статті 1202 ЦК України, з врахуванням встановлених обставин справи, що узгоджується з висновком Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, сформульованим у постанові від 05 грудня 2022 року у справі № 304/936/19.

Водночас, стягуючи з ПрАТ «Страхова компанія «Альфа Страхування» на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування в розмірі 38 945,68 грн, суди залишили поза увагою те, що загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.

Враховуючи, що максимальний розмір страхового відшкодування у таких випадках складає 150 228,00 грн (36 мінімальних розмірів заробітної плати х 4 173,00 грн), колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу в цій частині задовольнити, оскаржені судові рішення змінити, збільшивши розмір стягнутого страхового відшкодування у зв`язку з втратою годувальника з 38 945,68 грн до 150 228,00 грн.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами попередніх інстанцій повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають зміні в частині стягнення страхового відшкодування зі збільшенням суми до 150 228,00 гривень.

Що стосується вимог про стягнення 14 000,00 грн, пов`язаних з оплатою послуг з надання професійної правничої допомоги в суді першої інстанції

Представник ОСОБА_1 - Лабик Р. Р. просить стягнути судові витрати, пов`язані з оплатою послуг із надання професійної правничої допомоги в суді першої інстанції, у розмірі 14 000,00 грн.

Аналіз матеріалів справи свідчить про те, що у грудні 2020 ОСОБА_1 зверталась до суду першої інстанції з заявою, в якій просила стягнути на свою користь з ПрАТ «Страхова компанія «Альфа Страхування» судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 14 000,00 грн у зв`язку із розглядом справи.

Додатковим рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 18 січня 2021 року частково задоволено заяву ОСОБА_1 про стягнення понесених судових витрат на професійну правничу допомогу у цій справі. Стягнуто приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа Страхування» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування судових витрат 3 000 грн. В задоволенні решти вимог заяви про стягнення понесених судових витрат на професійну правничу допомогу відмовлено.

Вказане судове рішення сторонами в апеляційному порядкуне оскаржувалось, тому з урахуванням статті 400 ЦПК України справа касаційним судом в цій частині не переглядається.

За таких обставин заява про стягнення 14 000,00 грн, пов`язаних з оплатою послуг з надання професійної правничої допомоги в суді першої інстанції, задоволенню не підлягає.

Що стосується вимог про стягнення 15 000,00 грн, пов`язаних з оплатою послуг з надання професійної правничої допомоги в суді касаційної інстанції

Представник ОСОБА_1 - адвокат Лабик Р. Р. просить стягнути з приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа Страхування» на користь ОСОБА_1 15 000,00 грн, пов`язаних із оплатою послуг із надання професійної правничої допомоги в суді касаційної інстанції.

На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції, заявником подані договір про надання професійної правничої допомоги від 10 липня 2020 року, акт виконаних робіт про надання професійної правничої допомоги від 19 травня 2021 року, замовлення на надання професійної правничої допомоги від 01 липня 2021року, рахунок-фактура від 19 травня 2021 року, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, ордер про надання правничої (правової) допомоги.

Зазначена заява підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Частина перша статті 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої вказаної статті Кодексу).

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis § 268 рішення ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18) викладено правовий висновок про те, що на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

У додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності. Тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

У додатковій постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

Ураховуючи наведене, вирішуючи питання про розподіл витрат, понесених ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу на стадії касаційного розгляду, взявши до уваги умови договору про надання правової допомоги від 01 липня 2021 року, укладеного між Адвокатським бюро «Автопоміч» та ОСОБА_1 , докази детального опису виконаних адвокатом робіт та її вартість, відсутність клопотання ПрАТ «СК «Альфа Страхування» про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, вимоги про стягнення зі страхової компанії на користь позивачки витрат на правничу допомогу на стадії касаційного розгляду у розмірі 15 000,00 грн підлягають задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржене судове рішення частково ухвалене без додержання норм матеріального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити, рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду змінити, збільшивши стягнутий з відповідача на користь позивачки розмір страхового відшкодування з 38 945,68 грн до 150 228,00 грн.

Керуючись статтями 400 409 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Лабиком Русланом Романовичем, задовольнити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 07 грудня 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 19 квітня 2021 року змінити, збільшивши розмір стягнутої суми страхового відшкодування з 38 945,68 гривень до 150 228,00 гривень.

В іншій частині рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 07 грудня 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 19 квітня 2021 року залишити без змін.

Заяву ОСОБА_1 , подану адвокатом Лабиком Русланом Романовичем, про стягнення 14 000,00 грн, пов`язаних з оплатою послуг з надання професійної правничої допомоги в суді першої інстанції, залишити без задоволення.

Заяву ОСОБА_1 , подану адвокатом Лабиком Русланом Романовичем, про стягнення коштів, пов`язаних з оплатою послуг з надання професійної правничої допомоги в суді касаційної інстанції, задовольнити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа Страхування» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 (п`ятнадцять тисяч) гривень.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов