Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 15.04.2019 року у справі №739/1617/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 739/1617/17

провадження № 61-6443 св 19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивачі - ОСОБА_1,

відповідач - Новгород-Сіверська міська рада Чернігівської області,

треті особи - ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Чернігівській області,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Чернігівського апеляційного суду від 14 лютого 2019 року в складі колегії суддів Скрипки А. А., Онищенко О. І., Шарапової О. Л.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до Новгород-Сіверської міської ради Чернігівської області та просив визнати за ним право власності на житловий будинок загальною площею 53 м2, прибудову до будинку площею 33,2 м2, веранду площею 13,1 м2, сарай площею 47,6 м2, баню площею 16,6 м2, літню кухню площею 23,5 м2, веранду "Е-1" площею 4,1 м2, погріб площею 13,2 м2, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (далі - домоволодіння).

В обґрунтовування позовних вимог ОСОБА_1 указував, що 06 липня 1978 року він купив будинок із надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1, житловою площею 9,8 м2, розташований на земельній ділянці розміром 910 м2.

Протягом 1979-1981 років він самочинно добудував домоволодіння, під час проведення будівельних робіт були дотримані архітектурні, будівельні, санітарні та екологічні норми, а також не були порушені права інших осіб.

На підставі рішень Новгород-Сіверської міської ради Чернігівської області ОСОБА_1 наданий дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі для оформлення права власності на земельну ділянку за рахунок земель комунальної власності та пізніше передано ОСОБА_1 безкоштовно у власність земельну ділянку загальною площею 0,1000 га за адресою: АДРЕСА_1.

Оскільки самочинне будівництво не узаконене, позивач просив вирішити спір у судовому порядку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанцїі

Рішенням Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 05 жовтня 2018 року позов задоволено, визнано за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок загальною площею 53 м2, прибудову до будинку площею 33,2 м2, веранду площею 13,1 м2, сарай площею 47,6 м2, баню площею 16,6 м2, літню кухню площею 23,5 м2, веранду "Е-1" площею 4,1 м2, погріб площею 13,2 м2, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

Суд першої інстанції виходив із того, що позивач є власником земельної ділянки, на якій зведене самочинне будівництво, визнання права власності на цей об'єкт за позивачем не порушує права інших осіб, тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина 5 статті 376 ЦК України, згідно з якою право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути визнано за власником земельної ділянки, на якій розташовані об'єкти самочинно збудованого нерухомого майна, якщо це не порушує права інших осіб.

Короткий зміст рішення суду апеляційної існтанції

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 14 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 05 жовтня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Апеляційний суд виходив із того, що визнання за ОСОБА_5 права власності на домоволодіння, зведене під час перебування в шлюбі з ОСОБА_2, порушує права останньої на частку в спільній сумісній власності подружжя, а тому позов не підлягає задоволенню, оскільки до участі в справі не залучений належний співвідповідач ОСОБА_2.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

19 березня 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Чернігівського апеляційного суду від 14 лютого 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 11 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження в даній справі.

Ухвалою Верховного Суду від 27 серпня 2020 року дана справа призначена до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

ОСОБА_5 указує, що права його дружини ОСОБА_2 у даній справі не порушуються, оскільки визнання за позивачем права власності на домоволодіння не позбавляє ОСОБА_2 права звернутися в суд із окремим позовом про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ такого майна.

Відзив на касаційну скаргу

У травні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив третьої особи на дану касаційну скаргу, в якому вона просила залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 06 липня 1978 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_6 укладений договір купівлі-продажу будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1, житловою площею 9,8 м2, розташований на земельній ділянці розміром 910 м2.

Рішенням Новгород-Сіверської міської ради Чернігівської області від 02 червня 2016 року №144 "Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для оформлення права власності" надано дозвіл ОСОБА_1 на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для оформлення права власності на земельну ділянку за рахунок земель комунальної власності, які раніше були надані в користування ОСОБА_1, орієнтовною площею 0,1 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням Новгород-Сіверської міської ради Чернігівської області від 13 вересня 2017 року № 441 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передачу їх у власність", затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) з кадастровим номером 7423610000:00:011:0184 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) для оформлення права власності на земельну ділянку за рахунок земель комунальної власності, які раніше були надані в користування ОСОБА_1 загальною площею 0,1000 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно з витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 26 вересня 2017 року власником земельної ділянки, кадастровий номер undefined загальною площею 0,1 га, за адресою: АДРЕСА_1, є ОСОБА_1.

Відповідно до акта обстеження житлово-побутових умов ОСОБА_1 від 22 липня 2016 року за вказаною адресою зареєстрований та проживає ОСОБА_1.

Згідно з технічним паспортом № 1387 на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1, у технічній характеристиці будівель та споруд зазначено: житловий будинок, рік забудови 1985, загальною площею 53 м2, прибудову до будинку площею 33,2 м2, веранду площею 13,1 м2, сарай площею 47,6 м2, баню площею 16,6 м2, літню кухню площею 23,5 м2, веранду "Е-1" площею 4,1 м2, погріб площею 13,2 м2, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

Висновком експертного дослідження від 15 грудня 2017 року №109/2017, складеного ПП "Оцінка і Право" за результатами обстеження будівельних конструкцій указаного будинку, установлено їх відповідність вимогам надійності та безпечної експлуатації будівель, можливість їх експлуатації. Господарські будівлі: сарай літ. "Б-1 ", баня літ. "В-1 ", літня кухня літ. "л. к. -1" з верандою літ. "в-1", погріб літ. "п/г-1" розташовані відповідно до ДБН 360-92* та ДБН В.2-15-2005 із дотриманням санітарних і протипожежних вимог.

ОСОБА_1 і ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі з 15 травня 1982 року до 03 березня 2016 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга подана до набрання чинності Закону України № 460-IX від 15 січня 2020 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", тому відповідно до пункту 2 прикінцевих та перехідних положень вищеЗакону України № 460-IX від 15 січня 2020 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" розглядається у порядку, що діяв до набрання чинності Закону України № 460-IX від 15 січня 2020 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Згідно з положеннями статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Оскаржувана постанова апеляційного суду відповідає зазначеним вимогам закону.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року в справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18) зроблено висновок, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до статті 389 ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги (стаття 13 ЦПК України).

Аналіз положень статті 175 ЦПК України свідчить, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Така позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року в справі № 523/9076/16-ц.

Згідно з частиною 3 статті 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки в установленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Аналіз судових рішень у справах № 739/555/16-ц № 739/1949/17, розміщених у Єдиному державному реєстрі судових рішень, дає підстави для висновку, що між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 існує спір щодо права власності на житловий будинок із надвірними будівлями по АДРЕСА_1, та земельної ділянки, на якому він розташований, оскільки ОСОБА_2 зверталася в суд із позовами до ОСОБА_1 про визнання права на частину цього будинку та скасування права особистої приватної власності ОСОБА_1 на відповідну земельну ділянку.

Так, рішенням Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 07 липня 2016 року в справі № 739/555/16-ц у задоволенні позову ОСОБА_2 до Новгород-Сіверської міської ради Чернігівської області та ОСОБА_1 про визнання права власності на нерухоме майно відмовлено повністю з тих підстав, що житловий будинок із надвірними будівлями по АДРЕСА_1 є самочинним будівництвом і не був зареєстрований у встановленому законодавством порядку.

Постановою апеляційного суду Чернігівської області від 21 травня 2018 року в справі № 739/1949/17 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, Новгород-Сіверської міської ради Чернігівської області про визнання незаконними та скасування рішень, скасування державної реєстрації права власності апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 16 лютого 2018 року скасовано та прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позову з тих підстав, що житловий будинок із надвірними будівлями по АДРЕСА_1 є самочинним будівництвом і не був зареєстрований у встановленому законодавством порядку.

Саме на вказаний предмет нерухомості ОСОБА_1 просить визнати право власності в даній справі на підставі статті 376 ЦК України, проте його дружина ОСОБА_2 не залучена до участі в справі як співвідповідач.

Ураховуючи викладене, правильним є висновок апеляційного суду про те, що предметом спору в даній справі є нерухоме майно, побудоване під час перебування в зареєстрованому шлюбі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на земельній ділянці, наданій у власність позивачеві під уже збудований будинок, і вирішення питання про визнання права власності на нього стосується прав і законних інтересів ОСОБА_2, яка не залучена до участі в справі.

Відповідно до частини 1 статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.

Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи.

Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права (пункт
4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004).

Згідно з пунктом 6 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

Схожий по суті висновок зроблений у пункті 8.26 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), в якій вказано, що "водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах".

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Подібні висновки щодо визнання дій недобросовісними викладені, зокрема, в постановах Верховного Суду від 16 січня 2019 року 521/17654/15-ц (провадження № 61-2858св18), від 24 липня 2019 року в справі № 405/1820/17 (провадження № 61-2761св18).

У справі, що переглядається, ОСОБА_1, знаючи, що будинок побудований під час перебування в шлюбі з ОСОБА_2 і вона зверталася в суд із позовом про поділ цього майна, діє недобросовісно, пред'явивши вимоги про визнання права власності на вказане майно на підставі статті 376 ЦК України з метою уникнення в подальшому його поділу між подружжям.

Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених статтею 410 ЦПК України підстав для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваної постанови апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Чернігівського апеляційного суду від 14 лютого 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук