Постанова

Іменем України

20 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 640/5211/17

провадження № 61-29729св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Лідовця Р.

А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Управління патрульної поліції м. Харкова, Державна казначейська служба України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Київського районного суду м. Харкова від 30 травня 2017 року у складі судді Нев'ядомського Д. В. та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 23 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Яцини В. Б., Бурлака І. В., Карімової Л. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції м. Харкова, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Управління патрульної поліції м. Харкова, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями.

Позовна заява мотивована тим, що постановою Дзержинського районного суду м.

Харкова від 09 грудня 2016 року позов ОСОБА_1 до Управління патрульної служби Міністерства внутрішніх справ України м. Харкова, інспектора Управління патрульної служби Міністерства внутрішніх справ України м. Харкова Настенко Є.

В. про визнання постанови незаконною та її скасування задоволено. Визнано протиправними дії інспектора Управління патрульної служби Міністерства внутрішніх справ України м. Харкова Настенко Є. В. щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності відповідно до постанови про накладення адміністративного стягнення за адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху (постанова серії АР № 107858 від 22 жовтня 2016 року). Скасовано постанову про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності. Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 122 КУпАП закрито за відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення.

ОСОБА_1 вважає, що відповідач, зловживаючи своїм посадовим становищем, завідомо навмисно сфальсифікував щодо неї постанову від 22 жовтня 2016 року, чим заподіяв їй тривалі і глибокі моральні страждання. У зв'язку з цим вона була змушена звертатися до медичних закладів через погіршення стану здоров'я.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України моральну шкоду у розмірі 81 000 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 30 травня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 1 000 грн.

У іншій частині вимог відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що внаслідок неправомірного притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, їй було спричинено душевні страждання, які відповідно до пункту 2 частини 2 статті 23 ЦК України підлягають відшкодуванню. Розмір моральної шкоди, заявлений позивачем, суд вважав недоведеним і, виходячи з обставин справи, наданих доказів, принципів справедливості, виваженості, розумності, визначив відшкодування моральної шкоди в розмірі 1 000 грн.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 23 серпня 2017 року апеляційну скаргу Державної казначейської служби України у Харківській області відхилено, рішення Київського районного суду м. Харкова від 30 травня 2017 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 було доведено належними й допустимими доказами факт неправомірності дій відповідача, які призвели до завдання їй моральної шкоди. При цьому відповідно до статті 1174 ЦК України та пунктів 35,38 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845, Державне Казначейство України шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України виплачує присуджену суму відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Державна казначейська служба України, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, просила скасувати рішення Київського районного суду м. Харкова від 30 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 23 серпня 2017 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають критеріям законності та обґрунтованості. При ухваленні рішень суди попередніх інстанцій невірно застосували норми матеріального права, зокрема, статтю 23 ЦК України та постанову Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди".

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 зазначила, що суди попередніх інстанцій дослідили всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надали їм належну оцінку, визначили характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин та ухвалили обґрунтовані рішення.

Відзив на касаційну скаргу від Управління патрульної поліції м. Харкова не надходив.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Державної казначейської служби України на рішення Київського районного суду м. Харкова від 30 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 23 серпня 2017 року, витребувано із Київського районного суду м.

Харкова цивільну справу № 640/5211/17 і зупинено виконання рішення Київського районного суду м. Харкова від 30 травня 2017 року до закінчення касаційного провадження.

У травні 2018 року цивільну справу № 640/5211/17 передано до Верховного Суду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 червня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві Черняк Ю. В.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно із статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують.

Фактичні обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 22 жовтня 2016 року інспектором Управління патрульної служби Міністерства внутрішніх справ України м. Харкова Настенко Є. В. було складено відносно ОСОБА_1 адміністративний протокол серії АР № 107858 про притягнення її до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 122 КУпАП та накладено штраф у розмірі 255 грн.

Постановою Дзержинського районного суду м. Харкова від 09 грудня 2016 року позов ОСОБА_1 до Управління патрульної служби Міністерства внутрішніх справ України м.

Харкова, інспектора Управління патрульної служби Міністерства внутрішніх справ України м. Харкова Настенко Є. В. про визнання постанови незаконною та її скасування задоволено.

Визнано протиправними дії інспектора Управління патрульної служби Міністерства внутрішніх справ України м. Харкова Настенко Є. В. щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності відповідно до постанови про накладення адміністративного стягнення про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії АР № 107858 від 22 жовтня 2016 року.

Скасовано постанову щодо накладення адміністративного стягнення про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху (постанова серії АР № 107858 від 22 жовтня 2016 року) стосовно притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності.

Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 122 КУпАП закрито за відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені частиною 1 статті 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Шкода, завдана фізичні особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Частинами 1 та 2 статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

У пункті 3 постанови Пленум Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Положеннями частини 3 статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до статей 57, 58 ЦПК України 2004 року суд встановлює наявність або відсутність обставин, якими обґрунтовують свої вимоги і заперечення сторони, на підставі доказів, які містять інформацію щодо предмета доказування. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Одним з основних принципів цивільного судочинства є принцип змагальності, суть якого відповідно до частини 3 статті 10 ЦПК України 2004 року полягає у тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених частини 3 статті 10 ЦПК України.

Ураховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що підставою для відшкодування шкоди у цій справі є встановлення чинною постановою суду порушення законного порядку притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, внаслідок чого їй було спричинено душевні страждання, у цьому випадку застосовуються визначені статтею 1174 ЦК України загальні підстави цивільно-правової відповідальності за шкоду, завдану посадовою або службовою особою органу державної влади, та положення статті 1167 ЦК України.

Відповідно до висновку, викладеного у постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 569/1799/16-ц (провадження №61-19000сво18), здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яке в подальшому закрито судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, отримання пояснень та інше).

Такими діями позивачу завдано моральної шкоди, оскільки закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, а, крім того, відшкодування здійснюється незалежно від вини.

Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом.

У цій справі суди першої та апеляційної інстанцій дослідили всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надали їм належну оцінку, визначили характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, правильно встановили підстави, розмір та порядок відшкодування моральної шкоди, завданої ОСОБА_1, і дійшли обґрунтованого висновку про часткове задоволення її позову.

Доводи відповідача, викладені в касаційній скарзі, були предметом дослідження судами попередніх інстанцій, їм дана належна оцінка, тому колегія суддів їх відхиляє як необґрунтовані.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Крім того, відповідно до частини 3 статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 жовтня 2017 року було зупинено виконання рішення Київського районного суду м. Харкова від 30 травня 2017 року до закінчення касаційного провадження.

Оскільки касаційне провадження у справі закінчено, то виконання рішення Київського районного суду м. Харкова від 30 травня 2017 року підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної казначейської служби України залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 30 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 23 серпня 2017 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Київського районного суду м. Харкова від 30 травня 2017 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Ю. В. Черняк

І. А. Воробйова

Р. А. Лідовець