Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 09.04.2019 року у справі №469/599/17

Постанова

Іменем України

20 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 469/599/17

провадження № 61-6433св19

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Ігнатенка В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа - орган опіки та піклування Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_3, на постанову Миколаївського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Кушнірової Т. Б., Базовкіної Т. М., Яворської Ж. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - орган опіки та піклування Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області, про позбавлення батьківських прав.

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що з 18 серпня 2001 року до 30 листопада 2011 року перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, від якого мають двох дітей: дочку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2., які після розлучення проживають з матір'ю та перебувають на її утриманні.

Посилаючись на те, що ОСОБА_2 ухиляється від своїх обов'язків виховання, утримання дітей, не піклується про їх здоров'я, духовний та моральний розвиток, інколи спілкується з сином, а життям доньки взагалі не цікавиться, ОСОБА_1 просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно дочки ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 09 листопада 2018 року у складі головуючого судді Казанлі Л. І. позов задоволено. Позбавлено ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, батьківських прав відносно неповнолітніх дітей ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач свідомо ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню дітей, не проявляє до них батьківської любові і турботи, не надає матеріального забезпечення на їх утримання. Відповідно до висновку органу опіки та піклування відповідача доцільно позбавити батьківських прав.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 09 листопада 2018 року скасовано, У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд виходив із ставлення відповідача до дітей, який бажає приймати участь у їх утриманні та вихованні, про що також свідчить факт оскарження ним рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку і вказує на небайдужість батька щодо долі своїх дітей. При цьому, виключних підстав, з якими закон пов'язує можливість для застосування такого крайнього заходу як позбавлення батьківських прав, судом не встановлено.

З урахуванням чого, та з метою реалізації права дітей на їх вихованні в сім'ї і родині, апеляційний суд вважав передчасним застосування до відповідача крайнього заходу у вигляді позбавлення його батьківських прав.

Суд апеляційної інстанції попередив ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання дітей, оскільки його участі у розвитку і вихованні дітей недостатньо, поклавши на орган опіки та піклування Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області контроль за виконання ОСОБА_2 батьківських обов'язків.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У березні 2019 року ОСОБА_1, через свого представника ОСОБА_3, подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції, що було помилково скасовано.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції не було враховано, що відповідач ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню дітей, не піклується про їх фізичний і духовний розвиток, їх навчанням та підготовкою до самостійного життя, зокрема не забезпечує дітей необхідним харчуванням, медичним доглядом, лікуванням, що негативно впливає на їх фізичний розвиток, як складову виховання; не спілкується з дітьми в достатньому обсязі, необхідному для їх нормального самоусвідомлення, не створює умови для отримання ними освіти. Висновком органу опіки та піклування визнано за доцільне позбавити відповідача батьківських прав відносно неповнолітніх дітей. Крім того, згідно наданих позивачем характеристик, ОСОБА_2 характеризується з негативної сторони, схильний до вживання спиртних напоїв, не працює, доходу не має. Отже, апеляційним судом неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, складено висновки, які не відповідають матеріалам справи, порушено норми матеріального і процесуального права, унаслідок чого безпідставно відмовлено у задоволення позову, при недоведеності відповідачем своїх заперечень.

Ухвалою Верховного Суду від 23 травня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Станом на час розгляду справи Верховним Судом відзив на касаційну скаргу не надходив.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 18 серпня 2001 року перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають двох дітей: дочку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Заочним рішенням Березанського районного суду Миколаївської області від 30 листопада 2001 року шлюб між сторонами розірвано.

Після розірвання шлюбу діти проживають із позивачем ОСОБА_1 в будинку АДРЕСА_1, відповідач ОСОБА_2 проживає у іншому населеному пункту в селі Українка Березанського району Миколаївської області.

12 листопада 2016 року Березанським районним судом Миколаївської області видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання доньки ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, в розмірі 1/3 частини усіх видів заробітку (доходу), але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно починаючи з 14 вересня 2016 року і до досягнення дітьми повноліття.

Згідно розрахунку заборгованості по аліментам, відповідач починаючи з жовтня 2017 року частково сплачує аліменти на утримання дітей, унаслідок чого станом на 01 серпня 2018 року має заборгованість за сплати аліментів в розмірі 10 246 грн 28 коп.

Висновком органу опіки та піклування Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області від 04 травня 2017 року визнано доцільним позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно неповнолітніх дітей: ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини 3 статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною 1 статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина 1 статті 12 Закону України "Про охорону дитинства").

Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено статтею 7 СК України, згідно з положеннями якої жінка та чоловік мають рівні права й обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно зі статтями 141, 150, 153, 155 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

За змістом пунктів 1,2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (стаття 9 Конвенції про права дитини).

Відповідно до статті 18 цієї Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв'язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини, у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків.

Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57,58).

У рішенні по справі "Мамчур проти України" від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими (параграф 100).

Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції на підставі належним чином оцінених доказів дійшов правильного висновку про те, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно неповнолітніх дітей, за відсутності виключних підстав та з метою реалізації права дітей на їх вихованні в сім'ї і родині, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.

При цьому, суд апеляційної інстанції попередив відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дітей і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.

Доводи представника ОСОБА_9 - ОСОБА_3, наведені на обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування постанови апеляційного суду, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин.

Крім того, наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

При прийнятті оскаржуваного рішення апеляційним судом не було допущено порушення норм процесуального права та правильно застосовані норми матеріального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року.

Оскаржуване рішення апеляційного суду відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_3, залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. О. Кузнєцов В. С. Жданова В. М. Ігнатенко