Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 22.08.2019 року у справі №2-2403/2007

Постанова

Іменем України

20 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 2-2403/2007

провадження № 61-15049св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Дундар І. О., Журавель В. І., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

стягувач - ОСОБА_1,

боржник - ОСОБА_2,

Центральний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївської області,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 17 травня 2019 року у складі судді: Коваленка І. В. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 17 липня 2019 року у складі колегії суддів: Ямкової О. О., Колосовського С. Ю., Локтіонової О. В.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

У грудні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду зі скаргою на незаконні дії та бездіяльність начальника Центрального відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, у якій просив визнати незаконною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження № 8393084 щодо виконання рішення у справі № 2-2403/2007.

Скарга мотивована тим, що в квітні 2007 року державним виконавцем Центрального відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 8393084 на підставі виконавчого документа № 2-2403 від 18 квітня 2007 року.

У грудні 2018 року ОСОБА_2 звернувся зі скаргою до начальника Центрального відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області. Вважав винесення вказаної постанови таким, що суперечить вимогам Закону України "Про виконавче провадження". На думку заявника, начальник Центрального відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області повинен був скасувати постанову, так як не було правових підстав для відкриття провадження, відповідно скасувати нараховану заборгованість та виключити відомості про нього як боржника з Єдиного реєстру боржників. Однак, начальник Центрального відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області відмовив йому у розгляді питання скарги по суті.

ОСОБА_2, з урахуванням ухвали Ленінського районного суду міста Миколаєва від 13 грудня 2018 року про відмову в прийнятті скарги в частині вимог, просив скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження № 8393084 на примусове стягнення аліментів на підставі виконавчого листа № 2-2403 від 18 квітня 2007 року.

Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Ленінського районного суду міста Миколаєва від 17 травня 2019 року, залишеною без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 17 липня 2019 року, у задоволенні скарги ОСОБА_2 відмовлено.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що твердження скаржника, що виконавче провадження було відкрито безпідставно, без звернення стягувача до органу виконавчої служби безпідставне, оскільки не підтверджено жодними доказами, лише посиланням ОСОБА_2 на слова колишньої дружини. Відповідно пункту 1 частини 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа. Із змісту скарги та доданих до неї доказів, судом встановлено стягувач правом на відкликання виконавчого документу не скористалася, що свідчить про її намір виконання судового рішення, яке ухвалено інтересах спільної із заявником дитини.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що якщо виконавчий документ відповідає вимогам, передбаченим Законом України "Про виконавче провадження" і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби, державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити провадження. За матеріалами виконавчого провадження Центрального відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області і відповіді Ленінського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції вбачається, що старшим державним виконавцем Центрального відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області відкрито виконавче провадження 28 липня 2008 року на підставі виконавчого листа № 2-2403 від 18 квітня 2007 року та який був направлений до Центрального відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області з Ленінського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції відповідно до вимог пункту 3.2 Інструкції про проведення виконавчих дій. Законодавством, яке регулює правовідносини з приводу примусового виконання судових рішень, повторне надання заяви стягувачем при направленні виконавчого документу до іншої виконавчої служби не вимагається. У цьому випадку передбачене відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого документу та акту іншого органу виконавчої служби у відповідності до пункту 4 частини 1 статті 19 Закону України "Про виконавче провадження".

Аргументи учасників справи

У серпні 2019 року ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржені рішення і ухвалити нове рішення про задоволення скарги. При цьому посилався на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не було повідомлено ОСОБА_2 про дату та час розгляду справи, а в матеріалах справи наявна судова-повістка-повідомлення від 26 квітня 2019 року, в якій датою судового засідання зазначено 15 травня 2019 року о 15:00 год. Втім, справу було розглянуто 17 травня 2019 року. Відповідні обставини були проігноровані апеляційним судом. Суди не врахували, що виконавче провадження оскаржуваною постановою було відкрите без заяви стягувача всупереч вимогам пункту 1 частини 1 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції чинній на момент відкриття виконавчого провадження) та відповідно до пункту 7 частини 1 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції чинній на момент відкриття виконавчого провадження) державний виконавець повинен був відмовити у відкритті виконавчого провадження.

Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 07 листопада 2019 року відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу залишено без розглядута призначено справу до судового розгляду та.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Судами встановлено, що рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 05 квітня 2007 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 на утримання доньки ОСОБА_4 аліменти в розмірі 1/3 частки від усіх видів заробітку щомісячно, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 27 лютого 2007 року і до її повноліття.

18 квітня 2007 року за вказаним рішенням суду на адресу ОСОБА_3 надіслано виконавчий лист.

Апеляційним судом встановлено, що до червня 2008 року виконавчий лист № 2-2403 від 18 квітня 2007 року перебував на виконанні в Ленінському відділі державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції та 23 червня 2008 року був направлений до Центрального відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції.

З липня 2008 року виконавчий лист, виданий 18 квітня 2007 року на виконання рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 05 квітня 2007 року по справі № 2-2403/2007про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання доньки, знаходиться на примусовому виконанні у Центральному відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області

Відповідно до частини 1 статті 450 ЦПК України скарга на дії або бездіяльність державного виконавця розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються.

Відповідно до частин 6 , 7 статті 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених частин 6 , 7 статті 128 ЦПК України, разом з копіями відповідних документів, надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Юридичним особам та фізичним особам-підприємцям у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Європейський суд з прав людини вказав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (No. 2), № 38789/04, § 23, ЄСПЛ, від 08 квітня 2010 року).

Європейський суд з прав людини зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на "усне слухання".

Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA, № 43330/09, § 25,27, ЄСПЛ, від 13 грудня 2011 року).

В матеріалах справи міститься судова повістка - повідомлення (а. с. 101), в якій вказано, що 15 травня 2019 року о 15:00 год відбудеться судове засідання у цивільній справі № 2-2403/2007. Протокол судового засідання та оскаржена ухвала суду першої інстанції датовані 17 травня 2019 року (а. с. 102-103). Проте, у справі відсутні будь-які докази про одержання ОСОБА_2 судової повістки - повідомлення про судове засідання 15 травня 2019 року. Також у справі відсутні докази про повідомлення ОСОБА_5 про судове засідання 17 травня 2019 року

Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Проте, суд апеляційної інстанції на пункт 3 частини 3 статті 376 ЦПК України та на доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 не був повідомлений про розгляд справи судом першої інстанції 17 травня 2019 року (а. с. 116), увагу не звернув.

Аналіз змісту апеляційної скарги ОСОБА_2 свідчить, що в апеляційній скарзі (а. с. 116) вказувалося про неповідомлення судом першої інстанції ОСОБА_2 про судове засідання 17 травня 2019 року і те, що в справі відсутні дані про розгляд справи 15 травня 2015 року.

Проте суд апеляційної інстанції не звернув увагу, що пунктом 3 частини 3 статті 376 ЦПК України передбачено обов'язкову підставу для скасування рішення суду першої інстанції.

У частині 4 статті 411 ЦПК України передбачено, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку про те, що оскаржена постанова апеляційного суду постановлена без додержання норм процесуального права. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржену постанову апеляційного суду скасувати і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Миколаївського апеляційного суду від 17 липня 2019 року скасувати.

Передати справу № 2-2403/2007 на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Миколаївського апеляційного суду від 17 липня 2019 рокувтрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: І. О. Дундар

В. І. Журавель

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук