Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 02.03.2018 року у справі №346/1088/17

Постанова

Іменем України

24 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 346/1088/17

провадження № 61-10753св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), ПогрібногоС. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської від 22 вересня 2017 року у складі судді Беркещук Б. Б. та постанову Апеляційного суду Івано-Франківського області від 11 січня 2018 року у складі колегії суддів: Пнівчук О. В., Максюти І. О., Мелінишин Г. П.,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2017 року ОСОБА_4 звернулося до суду з позовом до ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором позики.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 24 березня 2014 року між нею та ОСОБА_5 укладений письмовий договір позики, згідно з умовами якого вона передала, а відповідач отримав грошові кошти у розмірі 22 100,00 грн, що еквівалентно 2 145,63 дол США на день укладення договору.

Відповідно до пункту 2 договору позики відповідач зобов'язаний повернути суму позики до 12 травня 2014 року.

У встановлений договором строк відповідач свого зобов'язання з повернення грошових коштів не виконав.

З урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_4 просила суд стягнути з ОСОБА_5 на її користь заборгованості за договором позики у розмірі 55 627,38 грн, із яких 41 548,00 грн - сума заборгованості із врахуванням індексу інфляції, 6 630,00 грн - 30 відсотків річних від простроченої суми, 7 449,38 грн - пеня.

Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 22 вересня 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 заборгованість за договором позики від 24 березня 2014 року у розмірі 49 178,00 грн, із яких 41 548,00 грн - суму заборгованості із врахуванням індексу інфляції, 6 630,00 грн - 30% річних від простроченої суми, 1 000,00 грн - пеня. В решті позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що договір позики укладений із дотриманням вимог законодавства, факт отримання грошей відповідачем підтверджується його особистим підписом у зазначеному договорі. Відповідачем не надано доказів, що підтверджували б безгрошовість договору позики. Крім того, відсутні докази, що договір позики укладений відповідачем під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості або під впливом тяжкої обставини. Із урахуванням обставин, що мають істотне значення для справи, розмір неустойки підлягає зменшенню.

Постановою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 січня 2018 року апеляційна скарга ОСОБА_5 залишена без задоволення. Рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 22 вересня 2017 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції, дослідивши всі обставини справи, ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків місцевого суду.

У січні 2018 року ОСОБА_5 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 22 вересня 2017 року та постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 січня 2018 року, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив суд скасувати рішення судів попередніх інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову відмовити.

Касаційна скарга ОСОБА_5 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій при розгляді справи проявили упереджене ставлення до нього, не надали йому можливості подавати свої заперечення по суті позовних вимог, а також завчасно не попередили його про час та місце розгляду справи. Крім того, суддя апеляційного суду Пнівчук О. В. не могла розглядати цю справу і підлягала відводу на підставі пунктів 2, 4 частини першої статті 20 ЦПК України 2004 року.

Також, оспорюваний договір позики є фіктивним та таким, що укладений відповідачем під впливом обману та із застосуванням до нього фізичного та психічного тиску.

Ухвалою Верховного Суду від 02 березня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу.

Станом на час розгляду справи у Верховному Суді від учасників справи не надходило відзивів на касаційну скаргу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_5 не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що 24 березня 2014 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладений договір позики, на умовах якого позивач передала, а відповідач прийняв грошові кошти у розмірі 22 100,00 грн, що еквівалентно 2 145,63 дол США за офіційним курсом Національного банку України станом на день укладення договору.

У випадку несвоєчасного повернення суми позики, позичальник, згідно пункту 7 договору позики зобов'язаний сплатити на вимогу позикодавця суму боргу із врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, 30 процентів річних від простроченої суми, а також сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку Україниза кожен день прострочки.

Факт отримання грошових коштів у розмірі 22 100,00 грн підтверджується власноручним підписом та записом відповідача дослівно: «Я, ОСОБА_5 отримав від ОСОБА_6 22 100,00 грн, що еквівалентно 2 145,00 дол США в чому і розписуюсь».

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Відповідно до статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що наявність між сторонами позикових відносин підтверджується укладеним договором, а також розпискою, що міститься у ньому та підтверджує як факт отримання боржником коштів за договором позики, так і зобов'язання повернути ці кошти.

Враховуючи, що ОСОБА_5 належним чином свої зобов'язання за договорами позики від 24 березня 2014 року не виконав, позичені грошові кошти у визначений сторонами строк не повернув, законними та обґрунтованими є висновки судів попередніх інстанцій про стягнення з нього на користь позивача заборгованості за указаним договором позики, з урахуванням інфляційних втрат та тридцяти процентів річних від простроченої суми та пені.

Відповідно до положень статті 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Посилання заявника в касаційній скарзі на те, що оспорюваний договір позики укладений відповідачем під впливом обману та із застосуванням до нього фізичного та психічного тиску, є безпідставними, оскільки відповідачем не надано будь-яких доказів на підтвердження цього.

Доводи заявника у касаційній справі про те, що укладений між сторонами договір позики є фіктивним, помилкові, оскільки для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Саме по собі невиконання правочину не означає, що укладено фіктивний правочин.

Посилання заявника на те, що при розгляді справи, суд першої інстанції проявив упередження ставлення до нього, не надав йому можливості подати свої заперечення по суті позовних вимог, а також він не був завчасно повідомлений про час та місце розгляду справи не заслуговують на увагу, виходячи з наступного.

Ухвалою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 07 березня 2017 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення коштів за договором позики та призначено до розгляду в попередньому судовому засіданні на 17 березня 2017 року на 09.10 год.

Відповідач 17 березня 2017 року надіслав на адресу суду пояснення про те, що не може прибути у судове засідання за станом здоров'я та пояснив, що коштів за договором позики не отримував, договір позики підписав під тиском, друкованого тексту не бачив через хворобу, а рукописний текст виконав «на автоматі».

Відповідач на виклики у судові засідання 28 березня 2017 року, 04 травня 2017 року, 01 червня 2017 року, 28 серпня 2017 року надсилав на адресу суду листи у яких зазначав, що фізично не може прибути у судові засідання відповідно 10 квітня 2017 року, 10 травня 2017 року, 20 червня 2017 року, 22 вересня 2017 року та надавав аналогічні пояснення по суті позову.

Таким чином, доводи заявника про те, що суд не надав йому можливості подати свої заперечення по суті позову, а також, що він не був повідомлений про час та місце розгляду справи є необґрунтованими.

Доводи касаційної скарги про те, що суддя Апеляційного суду Івано-Франківської області Пнівчук О. В. не мала права брати участі у цій справі і підлягала відводу є безпідставними, з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 23 ЦПК України 2004 року на підставах, зазначених у статтях 20, 21 і 22 цього Кодексу, судді, секретарю судового засідання, експерту, спеціалісту, перекладачу може бути заявлено відвід особами, які беруть участь у справі.

Матеріалами справи підтверджується, що під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції, відповідачем не подавалася заява про відвід суді.

Таким чином, відповідач не скористався своїм правом на заявлення відводу судді у встановленому законом порядку.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів попередньої інстанцій ? без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 22 вересня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 січня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:О. В. Ступак С. О. Погрібний Г. І. Усик