Постанова

Іменем України

24 липня 2020 року

м. Київ

справа № 540/224/16-ц

провадження № 61-16651св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Шиповича В. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Карлівського районного суду Полтавської області, у складі судді Жмурка П. І., від 23 червня 2006 року та постанову Полтавського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Пилипчук Л. І., Дряниці Ю. В., Чумак О. В., від 22 серпня 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У 2006 році ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.

Позовна заява мотивована тим, що 07 червня 2004 року між сторонами було укладено договір позики, за умовами якого позивач надав відповідачу грошові кошти в розмірі 296 909 грн, що еквівалентно на день надання позики 55 810 доларів США, а відповідач зобов`язався повернути зазначені грошові кошти у строк до 07 червня 2005 року. На підтвердження укладення договору та його умов відповідачем було складено та підписано відповідну розписку.

Посилаючись на те, що відповідач у строки, встановлені договором позики, грошові кошти не повернув та добровільно виконати взяті на себе зобов`язання відмовляється, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за договором позики в сумі 269 909 грн, що еквівалентно 55 810 доларів США.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Карлівського районного суду Полтавської області

від 23 червня 2006 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики в сумі 296 909 грн, або еквівалент 55 810 доларів США на день стягнення позики. Стягнуто в дохід держави держмито в сумі 2 909 грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення в сумі 30 грн.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з доведеності та обґрунтованості позовних вимог.

Згідно акту № 2 від 18 листопада 2012 року Карлівського районного суду Полтавської області цивільна справа № 2-400/2006 за позовом

ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики - знищена.

Рішенням Машівського районного суду Полтавської області від 23 червня 2016 року втрачене судове провадження у цивільній справі № 2-400/2006 Карлівського районного суду Полтавської області відновлено в частині змісту винесеного судового рішення Карлівським районним судом Полтавської області 23 червня 2006 року та боргової розписки

ОСОБА_2 від 07 червня 2004 року.

Ухвалою Машівського районного суду Полтавської області від 05 квітня 2018 року у задоволенні заяви представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Буряк Д. М. про перегляд заочного рішення Карлівського районного суду Полтавської області від 23 червня 2006 року - відмовлено.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 22 серпня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а заочне рішення Карлівського районного суду Полтавської області від 23 червня 2006 року - без змін.

Апеляційний суд виходив із того, що судом першої інстанції правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Буряк Д. М., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення по справі про відмову в задоволенні позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У вересні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

ОСОБА_2 , подана його представником - адвокатом Буряк Д. М., на заочне рішення Карлівського районного суду Полтавської області

від 23 червня 2006 року та постанову Полтавського апеляційного суду

від 22 серпня 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 11 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі № 540/224/16-ц та витребувано її матеріали з місцевого суду.

У жовтні 2019 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано помилковістю висновків судів попередніх інстанцій.

Заявник вважає, що судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного заочного рішення оригінал розписки від 07 червня 2004 року не досліджувався. Суди попередніх інстанцій не надали оцінку походженню та правовій природі розписки від 07 червня 2004 року. В розписці зазначено лише його прізвище, ім`я та по-батькові, що не дає змоги з достовірністю ідентифікувати його як особу позичальника. Посилання апеляційного суду на те, що оригінал розписки від 07 червня 2004 року був досліджений судом та приєднаний до матеріалів цивільної справи № 2-400/2006, яка знищена, не відповідає дійсності. Судом апеляційної інстанції необґрунтовано відмовлено в задоволені клопотань відповідача про витребування оригіналу договору позики та призначення по справі судової почеркознавчої експертизи і проігноровано, що головним питанням, яке стояло в клопотанні про витребування доказів, було роз`яснення наслідків ненадання оригіналу доказу. Вважає, що ОСОБА_1 приховав оригінал розписки. Також посилався на те, що судами не було враховано того факту, що на час укладення договору позики ОСОБА_2 зловживав спиртними напоями.

Стверджує, що стягнення з відповідача коштів державною виконавчою службою не свідчить про його обізнаність щодо існування боргових зобов`язань перед ОСОБА_1 , оскільки кошти були стягнуті в межах зведеного виконавчого провадження, та про виконання в його рамках заочного рішення Карлівського районного суду Полтавської області

від 23 червня 2006 року йому не було відомо.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

У листопаді 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив

ОСОБА_1 на касаційну скаргу, в якому позивач, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просив касаційну скаргу відхилити, а заочне рішення Карлівського районного суду Полтавської області від 23 червня 2006 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 22 серпня 2019 року залишити без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно розписки від 07 червня 2004 року ОСОБА_2 отримав в позику від ОСОБА_1 296 909 грн або еквівалент 55 810 доларів США, які зобов`язався повернути до 07 червня 2005 року.

Постановою Відділу державної виконавчої служби Карлівського районного управління юстиції від 01 квітня 2009 року відкрито виконавче провадження № 12127680 з виконання виконавчого листа № 2-400, виданого 04 липня 2006 року Карлівським районним судом Полтавської області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу за договором позики в сумі 296 909 грн.

ОСОБА_2 на виконання зазначеного виконавчого листа в період із 17 жовтня 2013 року по 30 січня 2015 року сплачено на користь

ОСОБА_1 4 107, 24 грн.

У квітні 2018 року ОСОБА_2 звертався до суду із позовом до

ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики з підстав його не укладення та рішенням Карлівського районного суду Полтавської області від 20 травня 2019 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 31 липня 2019 року, у визнанні договору позики

від 07 червня 2004 року недійсним відмовлено.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) (тут і надалі по тексту в редакції кодексу, чинній на час подачі касаційної скарги) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Аналогічні положення містила стаття 213 ЦПК України 2004 року.

Згідно статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність іншій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК).

За змістом статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.

Згідно частини третьої статті 545 ЦК України наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України (у редакції, чинній на час укладення договору позики) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Зазначений правовий висновок неодноразово підтверджено Верховним Судом України, зокрема у постановах від 11 листопада 2015 року у справі

№ 6-1967цс15 та постанові від 18 січня 2017 року у справі № 6-2789цс16.

При вирішенні цих вимог ОСОБА_1 судами враховано розписку ОСОБА_2 від 07 червня 2004 року про отримання у борг коштів в сумі 296 909 грн або еквівалент 55 810 доларів США, які він зобов`язався повернути до 07 червня 2005 року.

Рішенням Машівського районного суду Полтавської області від 23 червня 2016 року втрачене судове провадження у цивільній справі № 2-400/2006 Карлівського районного суду Полтавської області відновлено у тому числі в частині змісту боргової розписки ОСОБА_2 від 07 червня 2004 року.

Залишаючи без задоволення клопотання представника відповідача про призначення судової експертизи, суд апеляційної інстанції вказав на відсутність оригіналу розписки від 07 червня 2004 року, який необхідний для почеркознавчого дослідження, та навів відповідні мотиви на обґрунтування свого судового рішення, з якими погоджується і колегія суддів.

При цьому, апеляційний суд вірно врахував судові рішення у справі № 531/625/18, якими було відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики від 07 червня 2004 року.

Постановою Верховного Суду від 13 лютого 2020 року у справі № 531/625/18 (провадження № 61-16013св19) рішення Карлівського районного суду Полтавської області від 20 травня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 31 липня 2019 року залишено без змін.

За встановлених апеляційним судом обставин знищення справи

№ 2-400/2006 та відсутності у ОСОБА_1 оригіналу розписки

від 07 червня 2004 року підстави для витребування її судом та застосування наслідків неподання такого доказу, передбачених частиною десятою

статті 84 ЦПК України, відсутні.

Суди забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих доказів, рішення судів відповідають нормам матеріального та процесуального права. Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій по суті вирішення позову та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального чи процесуального права, що може бути підставою для скасування судових рішень.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у чинній редакції. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Враховуючи наведене, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Буряк Дмитро Миколайович, залишити без задоволення.

Заочне рішення Карлівського районного суду Полтавської області

від 23 червня 2006 року та постанову Полтавського апеляційного суду

від 22 серпня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:В. В. Шипович Є. В. Синельников С. Ф. Хопта