Постанова

Іменем України

21 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 607/7709/20

провадження № 61-10506св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: приватний виконавець виконавчого округу Тернопільської області Мелих Анатолій Іванович, Державне підприємство "СЕТАМ", ОСОБА_2, приватний нотаріус Тернопільського міського нотаріального округу Кузьмович Наталія Василівна,

треті особи: ОСОБА_3, Акціонерне товариство "Універсал Банк",

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційними скаргами ОСОБА_2, приватного виконавця виконавчого округу Тернопільської області Мелиха Анатолія Івановича та Акціонерного товариства "Універсал Банк" на постанову Тернопільського апеляційного суду від 31 травня 2021 року у складі колегії суддів: Гірського Б. О., Бершадської Г. В., Шевчук Г.

М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У травні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до приватного виконавця виконавчого округу Тернопільської області (далі - приватний виконавець) Мелиха А. І., Державного підприємства "СЕТАМ" (далі - ДП "СЕТАМ"), ОСОБА_2, приватного нотаріуса Тернопільського міського нотаріального округу Кузьмович Н. В., треті особи: ОСОБА_3, Акціонерне товариство "Універсал Банк" (далі - АТ "Універсал Банк"), про визнання недійсними електронних торгів, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, припинення права власності на нежитлове приміщення, посилаючись на те, що 12 березня 2020 року відбулися електронні торги з продажу торгово-офісного приміщення, титульним власником якого був її чоловік ОСОБА_3. Реалізація спірного майна здійснювалася з метою виконання судових рішень про солідарне стягнення з неї та ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" (далі - ПАТ "Універсал Банк"), яке змінило назву на АТ "Універсал Банк", заборгованості за кредитними договорами в розмірі 27 170,73 доларів США та 2 923,50 доларів США, а також - 10 731,05 грн судового збору. За результатами торгів переможцем визначено ОСОБА_2, яка стала новим власником вищевказаної нерухомості. Разом з тим, торгово-офісне приміщення належало їй та ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності, так як придбавалося під час їх перебування в зареєстрованому шлюбі. Вважає, що електронні торги проведено з порушенням її прав як співвласника реалізованого нерухомого майна, оскільки вона не давала своєї згоди на відчуження належної їй частки в майні. У зведеному виконавчому провадженні № 59603536, в рамках якого відбувся продаж спірного приміщення, боржником вказаний лише ОСОБА_3, хоча вона також була боржником за виконавчими листами, пред'явленими банком до виконання. Не будучи залученою до участі у виконавчому провадженні, вона не повідомлялася приватним виконавцем про результати визначення оцінки майна, у зв'язку з чим була позбавлена можливості оскаржити необ'єктивну оцінку в судовому порядку. За результатами розгляду скарги її чоловіка - ОСОБА_3, який був учасником виконавчих дій, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області своєю ухвалою від 16 жовтня 2020 року визнав проведену в межах процедури виконавчого провадження оцінку торгово-офісного приміщення недійсною. Крім того, продаж спірного майна здійснено за відсутності рішення та/або виконавчого напису нотаріуса, яким в рахунок погашення кредитної заборгованості було б звернено стягнення на торгово-офісне приміщення як предмет іпотеки, що суперечить чинному законодавству. Згідно зі звітом про оцінку об'єкта нерухомості вартість спірного приміщення становить 1 885 505 грн, що на 819 716 грн більше, ніж стартова ціна продажу (1 065 789 грн), яка зазначена в протоколі проведення електронних торгів від 12 березня 2020 року та не узгоджена з нею. Таким чином, реалізація торгово-офісного приміщення проведена за грошовою оцінкою, яка визнана судом недійсною і є меншою від ринкової ціни вказаного об'єкта, що безпосередньо вплинуло на результати торгів та обсяг зобов'язань, які були погашені у виконавчому провадженні. Продаж майна за необ'єктивною ціною порушує її права, оскільки кошти, які залишилися після задоволення всіх вимог за виконавчими документами, перераховані боржнику у значно меншій сумі, ніж ринкова вартість приміщення. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила: визнати недійсними електронні торги від 12 березня 2020 року за лотом № 406936; визнати недійсним протокол проведення електронних торгів від 12 березня 2020 року № 469644 з реалізації арештованого майна за лотом № 406936; скасувати державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 31 березня 2020 року, індексний номер: 51834049, проведену приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Кузьмович Н.

В., припинивши право власності ОСОБА_2 на торгово-офісні приміщення за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 січня 2021 року у складі судді Позняка В. М. в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що при вирішенні спору про визнання електронних торгів недійсними необхідно встановити, чи мало місце порушення вимог порядку та інших законодавства при проведенні електронних торгів, чи вплинули ці порушення на результати електронних торгів, чи мало місце порушення прав і законних інтересів позивачів, які оспорюють результати електронних торгів. Реалізоване на електронних торгах майно було придбане під час перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в зареєстрованому шлюбі, а тому це майно вважається спільною сумісною власністю подружжя. Позивач як співвласник спірного майна надала свою письмову згоду, яка посвідчена нотаріально, на передачу її чоловіком в іпотеку ПАТ "Універсал Банк" торгово-офісного приміщення, а отже, погодилася на здійснення процедури реалізації вказаного майна у випадку невиконання зобов'язань за кредитним договором. Тому продажем на електронних торгах спірної нерухомості не порушені права ОСОБА_1. Аргументи позивача про те, що вона була позбавлена можливості оскаржити оцінку спірного майна та реалізувати інші права боржника, передбачені Законом України "Про виконавче провадження", не заслуговують на увагу, оскільки, надавши згоду на укладення договору іпотеки, ОСОБА_1 фактично уповноважила свого чоловіка представляти її інтереси та, відповідно, здійснити реалізацію нежитлових приміщень на визначених в іпотечному договорі умовах. Крім того, дії виконавця щодо визначення вартості майна боржника у виконавчому провадженні є підготовчими діями, які не стосуються правил проведення прилюдних торгів та мають самостійний спосіб та строки оскарження, а відтак такі дії не можуть бути підставою для визнання торгів недійсними, якщо їх не оскаржено та не визнано незаконними в передбачений спосіб. Посилання сторони позивача на відсутність рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки є неспроможними, оскільки положення Закону України "Про виконавче провадження" дозволяють виконавцю передавати на реалізацію предмет іпотеки в ході примусового виконання судових рішень про стягнення на користь іпотекодержателя кредитної заборгованості, яка випливає із забезпечених іпотекою зобов'язань, за таких умов: відсутність у боржника будь-якого іншого майна, на яке можна першочергово звернути стягнення; наявність заборгованості виключно перед іпотекодержателем; дотримання порядку реалізації майна.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 31 травня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 січня 2021 року скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними електронних торгів, визнання недійсним протоколу проведення електронних торгів та скасування державної реєстрації права власності і ухвалено в цій частині нове судове рішення про задоволення позову. Визнано недійсними електронні торги від 12 березня 2020 року за лотом № 406936. Визнано недійсним протокол проведення електронних торгів за лотом № 406936 від 12 березня 2020 року № 469644. Скасовано державну реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на торгово-офісні приміщення за адресою: АДРЕСА_2, здійснену 31 березня 2020 року приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Кузьмович Н. В. В решті рішення місцевого суду залишено без змін. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що визначення вартості майна боржника здійснюється за взаємною згодою сторонами виконавчого провадження. У разі, якщо сторони виконавчого провадження не досягли згоди щодо вартості майна та письмово не повідомили виконавця про визначену ними вартість майна, виконавець самостійно визначає вартість майна боржника за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна. Якщо сторони не згідні з результатами визначення вартості чи оцінки майна, вони мають право оскаржити їх у судовому порядку після отримання від виконавця відповідного повідомлення. При вирішенні спору про визнання електронних торгів недійсними необхідно встановити, чи мало місце порушення вимог порядку та інших норм законодавства при проведенні електронних торгів, чи вплинули ці порушення на результати електронних торгів, чи мало місце порушення прав і законних інтересів позивачів, які оспорюють результати електронних торгів. Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилалася, зокрема на те, що продаж торгово-офісного приміщення відбувся за значно заниженою грошовою оцінкою, яка за результатами розгляду скарги її чоловіка ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 16 жовтня 2020 року визнана недійсною і є меншою від ринкової ціни вказаного об'єкта, що безпосередньо вплинуло на результати торгів та обсяг зобов'язань, які були погашені у виконавчому провадженні. З матеріалів справи вбачається, що подання чоловіком позивача - ОСОБА_3 як учасником виконавчих дій скарги на рішення та дії приватного виконавця не забезпечило відновлення порушених прав на нерухоме майно, і такий спосіб оскарження оцінки майна не був ефективним, оскільки електронні торги відбулися 12 березня 2020 року, і на момент їх проведення оцінка майна, що реалізовувалося, була чинною. Взявши до уваги те, що електронні торги з реалізації торгово-офісного приміщення відбулися 12 березня 2020 року за ціною, яка визнана необ'єктивною в судовому порядку, а також те, що ціна є істотною умовою договору купівлі-продажу, апеляційний суд дійшов висновку про порушення майнових прав ОСОБА_1 як солідарного боржника і співвласника майна та наявність правових підстав для задоволення її позову з одночасним припиненням речових прав ОСОБА_2, зареєстрованих відповідно до законодавства. Колегія суддів також погодилася, що вилучення та реалізація майна були здійснені в інтересах належного відправлення судочинства, з метою забезпечення виконання остаточного судового рішення, що є легітимною метою в загальних інтересах суспільства. Однак не буде досягнуто необхідної рівноваги, якщо через надто формальне застосування процедурних вимог майно реалізовано за нижчою ціною в рахунок погашення боргу перед кредиторами. Вилучення майна з визначенням ціни, яка нижча реальної вартості, порушує справедливу рівновагу, а заявник несе особистий і надмірний тягар, що є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним в постанові від 22 липня 2020 року у справі № 750/2447/18.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг, позиції інших учасників справи.

У червні 2021 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову Тернопільського апеляційного суду від 31 травня 2021 року в частині задоволених позовних вимог і ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити в позові, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 січня 2021 року залишити без змін.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник зазначила, що апеляційний суд не врахував правових висновків, викладених Верховним Судом України в постановах від 24 жовтня 2012 року у справі № 6-116цс12, від 18 листопада 2015 року у справі 6-1884цс15, від 06 квітня 2016 року у справі № 3-242гс16, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-2988цс15, від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, та Верховним Судом - в постановах від 14 лютого 2018 року у справі № 490/5475/15, від 02 травня 2018 року у справі № 910/10136/17, від 21 листопада 2018 року у справі № 465/650/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 477/653/17, від 23 січня 2019 року у справі № 522/10127/14-ц, від 03 березня 2019 року у справі № 711/3167/18, від 06 березня 2019 року у справі № 317/3272/16-ц, від 01 квітня 2020 року у справі № 369/9678/17. При вирішенні спору про визнання електронних торгів недійсними судам необхідно встановити, чи мало місце порушення вимог порядку та інших норм законодавства при проведенні електронних торгів, чи вплинули ці порушення на результати електронних торгів, чи мало місце порушення прав і законних інтересів позивачів, які оспорюють результати електронних торгів.

Головною умовою, яку повинні встановити суди, є наявність порушень, що могли вплинути на результат торгів, а тому, окрім наявності порушення норм закону при проведенні прилюдних торгів, повинні бути й порушення прав та законних інтересів особи, яка їх оспорює. Позивач як співвласник спірного майна надала свою письмову згоду, яка посвідчена нотаріально, на передачу її чоловіком в іпотеку ПАТ "Універсал Банк" торгово-офісного приміщення, а отже, погодилася на здійснення процедури реалізації вказаного майна у випадку невиконання зобов'язань за кредитним договором. Тому продажем на електронних торгах спірної нерухомості не порушені права ОСОБА_1. Дії виконавця щодо визначення вартості майна боржника у виконавчому провадженні є підготовчими діями, які не стосуються правил проведення прилюдних торгів та мають самостійний спосіб і строки оскарження, тому такі дії не можуть бути підставою для визнання торгів недійсними, якщо їх не оскаржено та не визнано незаконними в передбачений спосіб. Визнання електронних торгів недійсними з причини продажу майна за заниженою ціною не є належним способом захисту порушених прав позивача.

У липні 2021 року приватний виконавець Мелих А. І. також подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Тернопільського апеляційного суду від 31 травня 2021 року, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 січня 2021 року залишити в силі.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України, заявник вказав, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених Верховним Судом України в постановах від 06 квітня 2016 року у справі № 3-242гс16, від 29 листопада 2017 року у справі № 668/5633/14-ц, та Верховним Судом - у постановах від 24 січня 2018 року у справі № 910/8052/17, від 21 березня 2018 року у справі № 725/3212/16-ц, від 15 травня 2019 року у справі № 678/301/12, від 28 жовтня 2020 року у справі № 310/8521/17, від 24 грудня 2020 року у справі № 303/1324/18 (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України). Крім того, апеляційний суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі ухвали Тернопільського міськрайонного суду від 16 жовтня 2020 року, яка постановлена після проведення електронних торгів, а отже, є недопустимим доказам (пункт 4 частини 2 статті 389 ЦПК України). Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 фактично діяла в інтересах ОСОБА_3, який є титульним власником спірного майна, однак при цьому не надала доказів на підтвердження в неї відповідних повноважень.

У серпні 2021 року АТ "Універсал Банк" також подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати постанову Тернопільського апеляційного суду від 31 травня 2021 року в частині задоволених позовних вимог, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 січня 2021 року залишити без змін.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України, заявник зазначив, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених Верховним Судом у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 465/650/16-ц (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України). Крім того, оскільки докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються лише у виняткових випадках, то апеляційний суд не міг брати до уваги як доказ ухвалу Тернопільського міськрайонного суду від 16 жовтня 2020 року, якою проведену в межах процедури виконавчого провадження оцінку торгово-офісного приміщення визнано недійсною (пункт 4 частини 2 статті 389 ЦПК України).

У серпні 2021 року ДП "СЕТАМ" подало відзив на касаційну скаргу приватного виконавця Мелиха А. І., в якому просило її задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

У серпні та вересні 2021 року ОСОБА_3 подав відзиви на касаційні скарги ОСОБА_2, приватного виконавця Мелиха А. І. та АТ "Універсал Банк", в яких просив залишити оскаржувану постанову апеляційного суду без змін, посилаючись на те, що це судове рішення є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.

У вересні 2021 року представник ОСОБА_2 - адвакат Богомазова І. О. подала відповідь на відзив ОСОБА_3 на касаційну скаргу її довірителя, в якій просила відхилити цей відзив у зв'язку з його необґрунтованістю.

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 також подала відзиви на касаційні скарги ОСОБА_2 та АТ "Універсал Банк", в яких просила залишити оскаржувану постанову апеляційного суду без змін, посилаючись на те, що це судове рішення є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: ОСОБА_5. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В. від 15 липня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Тернопільського апеляційного суду від 31 травня 2021 року та витребувано матеріали цієї справи з Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області.

26 липня 2021 року справа № 607/7709/20 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалами Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: ОСОБА_5. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В. від 06 та 11 серпня 2021 року відкрито касаційні провадження за касаційними скаргами АТ "Універсал Банк" та приватного виконавця Мелиха А. І. на постанову Тернопільського апеляційного суду від 31 травня 2021 року.

За розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2021 року № 2345/0/226-21 у зв'язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_5, на підставі службової записки голови Касаційного цивільного суду Гулька Б. І. було призначено повторний автоматизований розподіл судової справи та згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 грудня 2021 року справу № 607/7709/20 (провадження № 61-10506св21) передано судді-доповідачеві Стрільчуку В. А., визначено суддів, які входять до складу колегії: Ігнатенко В. М., Карпенко С. О.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ЦК України.

За положеннями статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити статті 203 ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з частиною 3 статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

При цьому конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Згідно з частинами 1 , 2 статті 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

Статтею 63 CК України передбачено рівність прав дружини та чоловіка на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до статті 65 CК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Судами встановлено, що з 2003 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебувають у зареєстрованому шлюбі, під час якого ОСОБА_3 набув у власність торгово-офісне приміщення АДРЕСА_3, про що свідчить свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 05 серпня 2008 року серії НОМЕР_1.

18 квітня 2007 року між ПАТ "Універсал Банк" та ОСОБА_3 було укладено кредитним договір № 11/127-К.

З метою забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_3 за вказаним кредитним договором 13 травня 2014 року між ПАТ "Універсал Банк" та ОСОБА_1 було укладено договір поруки, за яким поручитель зобов'язалася перед банком нести солідарну відповідальність за виконання позичальником у повному обсязі зобов'язань за кредитним договором щодо сплати кредиту, процентів, винагороди і неустойки.

Крім того, з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 13 травня 2014 року між ПАТ "Універсал Банк" та ОСОБА_3 було укладено нотаріально посвідчений договір іпотеки № 597, предметом якого є торгово-офісне приміщення АДРЕСА_3.

Заявою від 13 травня 2014 року, справжність підпису в якій засвідчено приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Василевич О. О., на підставі статті 65 СК України позивач ОСОБА_1 надала своєму чоловіку ОСОБА_3 згоду на передачу в іпотеку ПАТ "Універсал Банк" вищезгаданого торгово-офісного приміщення.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 січня 2017 року у справі № 607/10857/16-ц стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_1 на користь ПАТ "Універсал Банк" заборгованість за кредитним договором від 18 квітня 2007 року № 11/127-К в розмірі 27 170,73 доларів США, з яких: 24 861,79 доларів США - тіло кредиту, 560 доларів США - прострочене тіло кредиту, 1 715,47 доларів США - відсотки. Стягнуто порівну з ОСОБА_3, ОСОБА_1 на користь ПАТ "Універсал Банк" 10 731,05 грн судового збору - по 5 365,53 грн з кожного.

Крім того, рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 листопада 2018 року у справі № 607/3736/18 стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_1 на користь ПАТ "Універсал Банк" заборгованість за кредитним договором від 18 квітня 2007 року № 11/127-К в розмірі 2 923,50 доларів США, що станом на 01 листопада 2018 року еквівалентно 82 208,82 грн, а також - 1 762 грн судового збору.

На підставі вищезазначених рішень були видані виконавчі листи, які стягувач пред'явив до виконання приватному виконавцю Мелиху А. І.

Постановою приватного виконавця Мелиха А. І. від 19 липня 2019 року виконавчі провадження № 59596455 та № 59596801 з примусового виконання рішень Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 січня 2017 року та від 12 листопада 2018 року були об'єднані у зведене виконавче провадження № 59603536.

У процесі здійснення зведеного виконавчого провадження приватний виконавець описав та арештував належне ОСОБА_3 нерухоме майно, яке було передане ПАТ "Універсал Банк" в іпотеку, а саме: торгово-офісне приміщення АДРЕСА_3, про що свідчить постанова про опис та арешт майна від 27 листопада 2019 року №
59596455.

28 листопада 2019 року АТ "Універсал банк" звернулося до приватного виконавця із заявою, в якій просило призначити суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання для проведення оцінки спірного приміщення з метою подальшої реалізації на електронних торгах, посилаючись на те, що банк та боржник ОСОБА_3 не досягли згоди щодо вартості майна.

О3 січня 2020 року на замовлення приватного виконавця суб'єктом оціночної діяльності - Товариством з обмеженою відповідальністю "Захід-експерт" (далі - ТОВ "Захід-експерт") було складено звіт про оцінку майна, яким визначено ринкову вартість торгово-офісного приміщення АДРЕСА_3 в розмірі 1 065 789 грн.

11 березня 2020 року суб'єкт оціночної діяльності - Приватне підприємство "Експертоцінка" надало рецензію, згідно з якою вищезгаданий звіт в цілому відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, але має незначні недоліки, що не вплинули на достовірність оцінки.

12 березня 2020 року ДП "СЕТАМ" провело електронні торги, на яких реалізувало торгово-офісне приміщення АДРЕСА_3 за ціною 1 065 789 грн. Переможцем торгів визнано учасника ОСОБА_2, про що свідчать протокол проведення електронних торгів від 12 березня 2020 року № 469644 та акт приватного виконавця про реалізацію предмета іпотеки від 27 березня 2020 року.

31 березня 2020 року приватний нотаріус Тернопільського міського нотаріального округу Кузьмович Н. В. видала на ім'я ОСОБА_2 свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів. Цього ж дня за переможцем торгів було зареєстровано право власності на спірне торгово-офісне приміщення.

Одержані від реалізації майна грошові кошти в сумі 65 628,44 грн, що залишилися після задоволення всіх вимог за виконавчими документами, були повернуті боржнику ОСОБА_3.

У зв'язку з повним виконанням вищезгаданих судових рішень на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" 25 та 27 березня 2020 року приватним виконавцем Мелихом А. І. було винесено постанови про закінчення виконавчих проваджень № 59596801 і № 59596455, а 31 березня 2020 року - про закінчення виконавчого провадження № 60780295, знято арешти з майна боржника.

Апеляційним судом також встановлено, що в ході проведення виконавчих дій з реалізації вищевказаного торгово-офісного приміщення учасником виконавчого провадження був лише титульний власник майна - боржник ОСОБА_3

ОСОБА_1, яка також визначена боржником за виконавчими документами, до проведення виконавчих дій з реалізації майна не залучалася, однак нею як стороною виконавчого провадження було подано звіт, складений 24 квітня 2020 року суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6, яким визначено ринкову вартість торгово-офісного приміщення АДРЕСА_3 в розмірі 1 885 505 грн.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 жовтня 2020 року у справі № 607/10857/16-ц скаргу ОСОБА_3 на дії приватного виконавця задоволено частково. Визнано недійсною оцінку нерухомого майна - торгово-офісного приміщення АДРЕСА_3, яке належить на праві власності ОСОБА_3, вартістю 1 065 789 грн, проведену суб'єктом оціночної діяльності - ТОВ "Захід-експерт" станом на 03 січня 2020 року в межах процедури виконавчого провадження.

Положеннями статей 15, 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у статті 16 ЦК України.

Відповідно до частини 2 статті 16, частини 1 статті 215 ЦК України одним із способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням вимог, установлених частини 2 статті 16, частини 1 статті 215 ЦК України, зокрема у зв'язку з невідповідністю змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Законом України "Про виконавче провадження".

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження", іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження", а також рішеннями, які відповідно до статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" підлягають примусовому виконанню.

Статтею 48 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.

Виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає у продажу майна, тобто у забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів, та ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта про проведення прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, а відтак, є правочином.

Зазначений висновок узгоджується з положеннями статей 650, 655, частиною 4 статті 656 ЦК України, які відносять публічні торги до договорів купівлі-продажу.

Таким чином, відчуження майна з прилюдних торгів належить до угод купівлі-продажу, а тому така угода може визнаватися недійсною в судовому порядку з підстав недодержання в момент її вчинення вимог, встановлених частинами 1 -3 , 6 статті 203 ЦК України (частина 1 статті 215 ЦК України).

Разом з тим, оскільки за змістом частини 1 статті 215 ЦК України підставами недійсності укладеного за результатами прилюдних торгів правочину є недодержання вимог закону в момент його укладення, тобто безпосередньо за результатами прилюдних торгів, то підставами для визнання прилюдних торгів недійсними є порушення встановлених законодавством правил їх проведення.

Згідно з частинами 1 , 2 статті 61 Закону України "Про виконавче провадження" реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у частинами 1 , 2 статті 61 Закону України "Про виконавче провадження") здійснюється шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною. Порядок проведення електронних торгів визначається Міністерством юстиції України.

Аналіз положень Закону України "Про виконавче провадження" свідчить про те, що вони не встановлюють порядку та правил проведення прилюдних торгів, а лише закріплюють, як і стаття 650 ЦК України, такий спосіб реалізації майна як його продаж на прилюдних торгах і відсилають до інших нормативно-правових актів, якими повинен визначатися порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого майна.

Відповідно до вищенаведених правових норм державний виконавець здійснює лише підготовчі дії з метою проведення прилюдних торгів (у тому числі й оцінку майна), а самі прилюдні торги з реалізації нерухомого майна організовують і проводять спеціалізовані організації, з якими виконавчою службою укладається відповідний договір.

Згідно з пунктом 1 Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2831/5, в редакції, чинній на час проведення електронних торгів, електронні торги - продаж майна за допомогою функціоналу центральної бази даних системи електронних торгів, за яким його власником стає учасник, який під час торгів запропонував за нього найвищу ціну.

Відповідно до частини 3 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право залучати в установленому порядку для проведення оцінки майна - суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання.

Згідно з частиною 1 статті 20 Закону України "Про виконавче провадження" для з'ясування та роз'яснення питань, що виникають під час здійснення виконавчого провадження і потребують спеціальних знань, виконавець виносить постанову про залучення експерта або спеціаліста (кількох експертів або спеціалістів), а для проведення оцінки майна - суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання.

Відповідно до частин 1 -5 статті 57 Закону України "Про виконавче провадження" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, визначення вартості майна боржника здійснюється за взаємною згодою сторонами виконавчого провадження. У разі якщо сторони виконавчого провадження, а також заставодержатель у 10-денний строк з дня винесення виконавцем постанови про арешт майна боржника не досягли згоди щодо вартості майна та письмово не повідомили виконавця про визначену ними вартість майна, виконавець самостійно визначає вартість майна боржника. Звіт про оцінку майна має бути складений не раніше дати винесення постанови про арешт такого майна. У разі якщо сторони виконавчого провадження не дійшли згоди щодо визначення вартості майна, визначення вартості майна боржника здійснюється виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна. Для проведення оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден виконавець залучає суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання. У разі якщо визначити вартість майна (окремих предметів) складно, виконавець має право залучити суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання для проведення оцінки майна. Виконавець повідомляє про результати визначення вартості чи оцінки майна сторонам не пізніше наступного робочого дня після дня визначення вартості чи отримання звіту про оцінку. У разі якщо сторони не згодні з результатами визначення вартості чи оцінки майна, вони мають право оскаржити їх у судовому порядку в 10-денний строк з дня отримання відповідного повідомлення. Сторона вважається ознайомленою з результатами визначення вартості чи оцінки арештованого майна, якщо їй надіслано повідомлення про результати визначення вартості чи оцінки майна за адресою, зазначеною у виконавчому документі, або за місцем фактичного проживання чи перебування такої сторони, достовірно встановленим виконавцем. Оскарження в судовому порядку результатів визначення вартості чи оцінки майна не зупиняє передачі майна на реалізацію, крім випадків зупинення передачі майна на реалізацію судом.

Правові засади здійснення оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності в Україні, її державного та громадського регулювання, забезпечення створення системи незалежної оцінки майна з метою захисту законних інтересів держави та інших суб'єктів правовідносин у питаннях оцінки майна, майнових прав та використання її результатів визначаються Законом України від 12 липня 2001 року № 2658-III "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" (далі - ~law74~).

Згідно з ~law75~ процедури оцінки майна встановлюються нормативно-правовими актами з оцінки майна. У випадках проведення незалежної оцінки майна складається звіт про оцінку майна. Вимоги до звітів про оцінку майна та актів оцінки майна встановлюються відповідно до ~law76~.

Відповідно до ~law77~ звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з: оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності. Вимоги до змісту звіту про оцінку майна, порядку його оформлення та рецензування встановлюються положеннями (національними стандартами) оцінки майна. Зміст звіту про оцінку майна повинен містити розділи, що розкривають зміст проведених процедур та використаної нормативно-правової бази з оцінки майна.

Отже, єдиним документом, який може підтверджувати проведення оцінки майна є звіт про оцінку майна, складений відповідно до вимог законодавства України.

За змістом ~law78~ оцінювачі та суб'єкти оціночної діяльності зобов'язані, зокрема дотримуватися під час здійснення оціночної діяльності вимог ~law79~ та нормативно-правових актів з оцінки майна.

Спори, пов'язані з оцінкою майна, майнових прав, вирішуються в судовому порядку.

При вирішенні спору про визнання електронних торгів недійсними судам необхідно встановити, чи мало місце порушення вимог порядку та інших норм законодавства при проведенні електронних торгів, чи вплинули ці порушення на результати електронних торгів, чи мало місце порушення прав і законних інтересів позивачів, які оспорюють результати електронних торгів.

Тобто, для визнання судом електронних торгів недійсними необхідним є: наявність підстав для визнання прилюдних торгів недійсними (порушення правил проведення електронних торгів); встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилалася, зокрема на те, що продаж торгово-офісного приміщення відбувся за значно заниженою грошовою оцінкою, яка за результатами розгляду скарги її чоловіка ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 16 жовтня 2020 року визнана недійсною і є меншою від ринкової ціни вказаного об'єкта, що безпосередньо вплинуло на результати торгів та обсяг зобов'язань, які були погашені у виконавчому провадженні.

У справі, яка переглядається, встановлено, що ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 жовтня 2020 року у справі № 607/10857/16-ц визнано недійсною оцінку нерухомого майна - торгово-офісного приміщення АДРЕСА_3 вартістю 1 065 789 грн, яке належить на праві власності ОСОБА_3, проведену суб'єктом оціночної діяльності - ТОВ "Захід-експерт" станом на 03 січня 2020 року у межах процедури виконавчого провадження, з огляду на те, що звіт про оцінку майна не можна вважати достатньо обґрунтованим та об'єктивним, що може завдати збитків боржнику у вигляді передачі майна на реалізацію за ціною, нижчою від ринкової вартості.

Відповідно до частини 4 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ.

Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Таким чином, позивач скористався своїм процесуальним правом та оскаржив дії державного виконавця щодо майна, яке є предметом купівлі-продажу на прилюдних торгах.

Разом з тим конкретно в цьому випадку подання позивачем скарги на рішення та дії державного виконавця не забезпечило йому відновлення порушених прав на нерухоме майно, і такий спосіб оскарження оцінки майна не був ефективним, оскільки прилюдні торги вже відбулися, і на момент їх проведення оцінка майна, що реалізовувалося, була чинною.

Враховуючи те, що прилюдні торги з реалізації майна відбулися за ціною продажу, яка визнана недійсною в судовому порядку, а також те, що ціна є істотною умовою договору купівлі-продажу, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про порушення майнових прав позивача та наявність правових підстав для визнання електронних торгів недійсними.

Вказані правові висновки висловлені Верховним Судом у постановах від 22 липня 2020 року у справі № 750/2447/18 (провадження № 61-48487св18) та від 11 лютого 2021 року у справі № 761/15797/19 (провадження № 61-16716св20).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК України).

Відповідно до частин 1 , 6 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частин 1 , 6 статті 81 ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частинами 1 , 3 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг.

Встановивши, що електронні торги з реалізації торгово-офісного приміщення АДРЕСА_3 відбулися 12 березня 2020 року за ціною продажу, яка визнана недійсною (необ'єктивною) в судовому порядку, а також те, що ціна є істотною умовою договору купівлі-продажу, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про порушення майнових прав позивача як співвласника спірного майна та наявність правових підстав для визнання електронних торгів недійсними.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76, 77, 78, 81, 89, 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційних скарг про те, що електронні торги не порушують прав позивача, не заслуговують на увагу, оскільки ОСОБА_1 є співвласником майна, яке було реалізоване під час примусового виконання судових рішень, тому цілком очевидно, що ціна, за якою майно реалізується на торгах, безпосередньо впливає на обсяг зобов'язань, які будуть погашені під час здійснення відповідного виконавчого провадження. Тому внаслідок продажу майна на електронних торгах за заниженою ціною боржникам буде перерахована значно менша сума, що залишиться після задоволення всіх вимог кредитора за виконавчими документами.

Посилання ОСОБА_2 у касаційній скарзі на те, що дії виконавця щодо визначення вартості майна боржника у виконавчому провадженні є підготовчими діями, які не стосуються правил проведення прилюдних торгів та мають самостійний спосіб та строки оскарження, а тому такі дії не можуть бути підставою для визнання торгів недійсними, якщо їх не оскаржено та не визнано незаконними в передбачений спосіб, також не заслуговують на увагу, оскільки такі дії не є предметом розгляду в цій справі, а з огляду на визнання оцінки спірного майна несправедливою та відсутність повноважень приватного виконавця на скасування оцінки вказані посилання є такими, що не впливають на висновки суду апеляційної інстанції. В даному конкретному випадку подання скарги на дії приватного виконавця не забезпечило боржникам відновлення порушених прав на нерухоме майно, і такий спосіб оскарження оцінки майна не був ефективним, оскільки прилюдні торги відбулися 12 березня 2020 року і на момент їх проведення оцінка майна, що реалізовувалося, була чинною.

Верховний Суд зауважує, що вилучення та реалізація майна, що належало позивачу та її чоловіку на праві спільної сумісної власності, було здійснено в інтересах належного відправлення судочинства, з метою забезпечення виконання остаточного судового рішення, що є легітимною метою в загальних інтересах суспільства. Разом з тим суд касаційної інстанції звертає увагу на той факт, що необхідної рівноваги не буде досягнуто, якщо через надто формальне застосування процедурних вимог таке майно реалізовано за нижчою ціною, що зараховується в рахунок погашення боргу перед кредитором. Вилучення майна з визначенням ціни, яка значно нижча реальній вартості, порушить справедливу рівновагу, а заявник матиме особистий і надмірний тягар, що є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. вищезгадані постанови Верховного Суду від 22 липня 2020 року у справі № 750/2447/18 (провадження № 61-48487св18) та від 11 лютого 2021 року у справі № 761/15797/19 (провадження № 61-16716св20)).

Доводи касаційних скарг про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно не врахував правових висновків, викладених Верховним Судом України в постановах від 24 жовтня 2012 року у справі № 6-116цс12, від 18 листопада 2015 року у справі 6-1884цс15, від 06 квітня 2016 року у справі № 3-242гс16, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-2988цс15, від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, від 29 листопада 2017 року у справі № 668/5633/14-ц, та Верховним Судом - в постановах від 24 січня 2018 року у справі № 910/8052/17, від 14 лютого 2018 року у справі № 490/5475/15, від 21 березня 2018 року у справі № 725/3212/16-ц, від 02 травня 2018 року у справі № 910/10136/17, від 21 листопада 2018 року у справі № 465/650/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 477/653/17, від 23 січня 2019 року у справі № 522/10127/14-ц, від 03 березня 2019 року у справі № 711/3167/18, від 06 березня 2019 року у справі № 317/3272/16-ц, від 15 травня 2019 року у справі № 678/301/12, від 01 квітня 2020 року у справі № 369/9678/17, від 28 жовтня 2020 року у справі № 310/8521/17, від 24 грудня 2020 року у справі № 303/1324/18, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

У вищезгаданих постановах, на які посилалися заявники на обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення, суд касаційної інстанції дійшов таких висновків:

- у справі № 6-116цс12: дії державного виконавця щодо визначення вартості майна боржника у виконавчому провадженні є підготовчими діями з метою проведення прилюдних торгів, які не стосуються правил проведення прилюдних торгів та мають самостійний спосіб та строки оскарження, а відтак не можуть бути підставою для визнання прилюдних торгів недійсними. Порушення, допущені державним виконавцем при здійсненні своїх повноважень до призначення прилюдних торгів, у тому числі щодо відкриття виконавчого провадження, накладення арешту на майно, визначення вартості чи оцінки майна тощо, підлягають оскарженню в порядку, передбаченому Законом України "Про виконавче провадження";

- у справах 6-1884цс15, № 6-2988цс15, № 668/5633/14-ц: проведення прилюдних торгів з реалізації майна за ціною, визначеною звітом про оцінку майна, який утратив чинність, є підставою для визнання цих торгів недійсними за умови порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює. Разом з тим, головною умовою, яку повинні встановити суди, є наявність порушень, що могли вплинути на результат торгів, а тому, окрім наявності порушення норм закону при проведенні прилюдних торгів, повинні бути й порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, способом захисту яких є визнання прилюдних торгів недійсними;

- у справі № 3-242гс16: при вирішенні спору про визнання електронних торгів недійсними судам необхідно встановити, чи мало місце порушення вимог порядку та інших норм законодавства при проведенні електронних торгів; чи вплинули ці порушення на результати електронних торгів; чи мало місце порушення прав і законних інтересів позивачів, які оспорюють результати електронних торгів;

- у справі № 6-843цс17: за загальним правилом застосування презумпції згідно зі статтею 60 СК України майно, одержане одним із подружжя як набувачем за договором довічного утримання, що укладений під час перебування набувача в шлюбі, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов'язаний довести обставини, що її спростовують. Зокрема, за частиною 3 статті 61 СК України - довести, що хоча майно придбавалося в період шлюбу, в тому числі з використанням коштів сімейного бюджету, проте справжньою метою укладення договору були не інтереси сім'ї, а власні, особисті інтереси одного з подружжя, не пов'язані із сімейними;

- у справі № 910/8052/17: сам по собі факт реалізації майна за ціною, визначеною звітом, який втратив чинність, та незазначення певних відомостей про лоти не є безумовною підставою для визнання цих торгів недійсними, оскільки підставою для пред'явлення позову про визнання електронних торгів недійсними є наявність не лише порушення норм закону під час їх проведення, а й порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, однак позивач належним чином не довів, що таким порушенням порядку проведення торгів були порушені його права та законні інтереси. Разом з тим, при подачі заявок на участь у торгах позивач був ознайомлений з інформаційним повідомленням про електронні торги щодо вказаних лотів і відсутність зазначених відомостей не перешкодила йому подати заявки на участь, сплатити гарантійні внески та запропонувати відповідну цінову пропозицію під час їх проведення;

- у справі № 490/5475/15: позивач вважає торги недійсними, у тому числі, через порушення державним виконавцем вимог Закону України "Про виконавче провадження" в частині, що стосуються відкриття виконавчого провадження, накладення арешту на майно, визначення вартості чи оцінки майна, тощо, однак такі дії мають самостійний спосіб оскарження й не можуть бути підставою для визнання прилюдних торгів недійсними. Головною умовою, яку підлягає встановленню судами при вирішені позовів про визнання недійсними прилюдних торгів, є наявність порушень, що могли вплинути на результат торгів, а тому, окрім наявності порушення норм закону при проведенні прилюдних торгів, повинні бути й порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, способом захисту яких є визнання прилюдних торгів недійсними. Посилання позивача на порушення її права внаслідок проведення оспорюваних прилюдних торгів зводиться лише до того, що позивача було обмежено в її праві на оскарження стартової ціни лоту. При цьому, мотивів та доказів на їх підтвердження, щодо можливої іншої (більшої) стартової ціни проданого з торгів майна позивач у позові, доповненні до позову не наводить. Відповідних розрахунків, експертних висновків, висновків спеціалістів з даного питання матеріали справи не містять. Більше того, як зазначено вище, така підстава позову як незгода позивача з оцінкою майна, що проведена державним виконавцем, не є достатньою підставою для визнання прилюдних торгів недійсними;

- у справах № 725/3212/16-ц, № 465/650/16-ц: правова природа процедури реалізації майна на прилюдних торгах полягає в продажі майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів, та складанні за результатами їх проведення акта про проведення прилюдних торгів, що передбачено пунктом 8 розділу ІХ Тимчасового порядку, та вказано, що акт про проведені електронні торги є документом, що підтверджує виникнення права власності на придбане майно у випадках, визначених законодавством. Тобто вказаний акт є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на прилюдних торгах, а отже, є договором. З аналізу частини 1 статті 650, частини 1 статті 655 та частини 4 статті 656 ЦК України можна зробити висновок, що набуття майна на прилюдних торгах є різновидом договору купівлі-продажу, який укладається за визначеною процедурою;

- у справі № 910/10136/17: у разі незгоди з результатами визначення вартості чи оцінки майна, сторони виконавчого провадження мають право оскаржити їх у судовому порядку в 10-денний строк з дня отримання відповідного повідомлення про такі результати. З огляду на Закону України "Про виконавче провадження"одавчі положення, Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій щодо безпідставності доводів позивача про порушення державним виконавцем порядку визначення вартості майна з підстав заниження її вартості, оскільки, як встановлено судами, позивач був належним чином повідомлений про результати визначення вартості спірного майна, однак не скористався своїм правом на їх оскарження в судовому порядку у визначений законом спосіб та строк. Виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає у продажу майна, тобто у забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів, та ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта про проведення прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, а відтак, є правочином. Підставами для визнання прилюдних торгів недійсними є порушення встановлених законодавством правил проведення торгів. Дії державного виконавця щодо визначення вартості майна боржника у виконавчому провадженні є підготовчими діями з метою проведення прилюдних торгів, які не стосуються правил проведення прилюдних торгів та мають самостійний спосіб та строки оскарження, а відтак не можуть бути підставою для визнання прилюдних торгів недійсними, якщо їх не оскаржено та не визнано незаконними в зазначений спосіб;

- у справі № 477/653/17: виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів, та ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта проведення прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто є правочином. Спеціалізована організація письмово повідомляє державного виконавця, стягувача та боржника про дату, час, місце проведення прилюдних торгів, а також стартову ціну реалізації майна. Разом з тим сам по собі факт неналежного повідомлення про проведення прилюдних торгів не може бути підставою для визнання таких торгів недійсними. Головною умовою, яку повинні встановити суди, є наявність порушень, що могли вплинути на результат торгів, тобто не тільки недотримання норм закону під час проведення прилюдних торгів, а й порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, способом захисту яких є визнання прилюдних торгів недійсними. На підставі викладеного апеляційний суд дійшов правильного висновку, що спірне нерухоме майно передано на реалізацію на підставі заявки державного виконавця після проведення його оцінки. На момент реалізації майна звіт про оцінку був дійсним. Порушень щодо проведення торгів з досліджених доказів не вбачається. Процедура їх проведення, яка визначена у вищезазначених нормативних актах, була дотримана. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників.

Співвласники мають право уповноважити одного з них на вчинення правочинів щодо розпорядження спільним майном. При укладенні іпотечного договору позивач надала у належній формі згоду на передачу жилого будинку її колишнім чоловіком в іпотеку банку. Про визнання права власності на 1/2 частину будинку позивач не повідомляла ні іпотекодержателя, ні державного виконавця, ні ДП "СЕТАМ".

Апеляційним судом також встановлено, що неповідомлення позивача про проведення електронних торгів не вплинуло на їх результат, порушень її прав при проведені торгів не встановлено. На підставі викладеного, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що реалізація іпотечного майна відбулася у порядку та у спосіб, передбачений нормами матеріального права, тому відсутні правові підстави для визнання їх недійсними;

- у справі № 522/10127/14-ц: норми Закону України "Про виконавче провадження" дозволяють державному виконавцю передавати на реалізацію предмет іпотеки в ході примусового виконання рішень судів про стягнення на користь іпотекодержателя заборгованості, яка випливає із забезпечених іпотекою зобов'язань, за таких умов: відсутність у боржника будь-якого іншого майна, на яке можна першочергово звернути стягнення; наявність заборгованості виключно перед іпотекодержателем; дотримання порядку реалізації майна, визначеного Законом України "Про іпотеку".

Судами встановлено, що проведенню торгів передувало належне повідомлення позивача про проведення торгів та розміщення відповідної інформації-оголошення про проведення торгів. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди виходили з того, що позивач не надав належних та допустимих доказів порушення його прав при проведенні торгів. З огляду на викладене суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що прилюдні торги проведено в межах відповідної процедури, а підстави для визнання їх недійсними відсутні;

- у справі № 711/3167/18: при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї. Згідно з частиною 1 статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. Встановивши, що позивач як співвласник спірного майна надав нотаріально посвідчену згоду на укладення договору іпотеки, тобто погодився на передачу іншим з подружжя спірної квартири в іпотеку банку, на яку приватним виконавцем на виконання виконавчого напису нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки накладено арешт, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що накладенням арешту на предмет іпотеки права позивача як співвласника майна не порушені;

- у справі № 317/3272/16-ц: поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Боржник, проти якого ухвалене судове рішення про стягнення боргу та накладено арешт на його майно, та його дружина, які здійснюють поділ майна, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки поділ майна порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. За таких обставин апеляційний суд обґрунтовано скасував рішення суду першої інстанції та відмовив в позові про поділ майна подружжя в обраний позивачами спосіб;

- у справі № 678/301/12: порушення, допущені державним виконавцем при здійсненні своїх повноважень, передбачених Законом України "Про виконавче провадження", до призначення прилюдних торгів, у тому числі щодо відкриття виконавчого провадження, накладення арешту на майно, визначення вартості чи оцінки майна тощо, підлягають оскарженню в порядку, передбаченому Законом України "Про виконавче провадження". Проведення прилюдних торгів з реалізації майна за ціною, визначеною звітом про оцінку майна, який утратив чинність, є порушенням установлених законодавством правил про порядок реалізації майна на прилюдних торгах, у тому числі правил про визначення стартової ціни реалізації майна. Разом з тим, для визнання торгів недійсними з підстави закінчення строку дії оцінки майна необхідно, щоб такі порушення порядку одночасно порушували права чи законні інтереси особи, яка оскаржує торги. З огляду на норми частини 1 статті 16 ЦК України проведення прилюдних торгів з реалізації майна за ціною, визначеною звітом про оцінку майна, який утратив чинність, є підставою для визнання цих торгів недійсними за умови порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює і доведення такого порушення прав покладається на особу, яка оспорює прилюдні торги. Суд апеляційної інстанції не встановив на підставі належних і допустимих доказів, що вартість майна, яке реалізовувалося на спірних прилюдних торгах, була вищою і що це майно могло бути реалізоване за вищою ціною. Навпаки після проведення уцінки майна участь у прилюдних торгах прийняла лише одна особа, яка не запропонувала первісної ціни, визначеної спеціалістом;

- у справі № 369/9678/17: для визнання судом електронних торгів недійсним необхідним є: наявність підстав для визнання прилюдних торгів недійсними (порушення правил проведення електронних торгів); встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Суди встановили, що позивач надала своєму чоловіку нотаріальну згоду на передачу ним в іпотеку банку земельної ділянки, реалізованої в подальшому на електронних торгах. За таких обставин відсутні підстави вважати, що звернення стягнення на спірну земельну ділянку шляхом її реалізації на прилюдних торгах призвело порушення законних прав та інтересів позивача на належну їй частку в спільному майні подружжя. Суди при розгляді справи не встановили порушення прав і законних інтересів осіб, які оспорюють торги, та порушень, які вплинули на результати електронних торгів. Тому суди зробили помилковий висновок про задоволення позовних вимог;

- у справі № 310/8521/17: порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Тобто, для визнання судом електронних торгів недійсними необхідним є: наявність підстав для визнання прилюдних торгів недійсними (порушення правил проведення електронних торгів); встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази та надавши їм належну правову оцінку, правильно виходив із того, що будь-яких порушень правил проведення електронних торгів встановлених законодавством, які б могли вплинути на результати торгів, не встановлено. Позивачем не надано достатніх доказів того, що вартість майна, визначена експертом - оцінювачем у висновку, який використано органом державної виконавчої служби при формуванні стартової ціни майна, підвищилася;

- у справі № 303/1324/18: виходячи з правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів, та ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта проведення прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто є правочином. Норми Закону України "Про виконавче провадження" допускають звернення стягнення на предмет іпотеки в ході процедури виконавчого провадження без судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя. Дотримання нормативно встановлених правил призначення та проведення прилюдних торгів є обов'язковою умовою правомірності правочину. Проте сам по собі факт неналежного повідомлення боржника про проведення прилюдних торгів не може бути підставою для визнання таких торгів недійсними. Головна умова, яка повинна бути встановлена судами, - це наявність порушень, що могли вплинути на результат торгів, а тому окрім наявності порушення норм закону при проведенні торгів, повинно бути встановлене порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, способом захисту яких є визнання прилюдних торгів недійсними. З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову у позові, а доводи касаційної скарги про порушення прав позивача внаслідок неповідомлення її про проведені торги, що позбавило можливості придбати заставну квартиру її сином, не заслуговують на увагу.

Таким чином, що стосується підстави, з якої відкрито касаційне провадження у справі, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 389 ЦПК України, то її обґрунтування, наведене заявниками в касаційних скаргах, не свідчить про помилковість застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, оскільки викладені в оскаржуваному судовому рішенні в цій справі висновки суду не суперечать правовим висновкам, викладеним у вищенаведених постановах Верховного Суду України та Верховного Суду.

Проаналізувавши зміст оскаржуваної постанови з точки зору застосування норм права, які стали підставою для вирішення справи по суті, колегія суддів дійшла висновку, що судом апеляційної інстанції було ухвалене судове рішення відповідно до встановлених ним обставин на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Висновки апеляційного суду в цій справі відповідають правовій позиції, викладеній Верховним Судом у вищезгаданих постановах від 22 липня 2020 року у справі № 750/2447/18 (провадження № 61-48487св18) та від 11 лютого 2021 року у справі № 761/15797/19 (провадження № 61-16716св20).

Доводи касаційних скарг приватного виконавця Мелиха А. І. та АТ "Універсал Банк" про те, що суд апеляційної інстанції встановив обставини, які мають суттєве значення, на підставі ухвали Тернопільського міськрайонного суду від 16 жовтня 2020 року, яка є недопустимим доказом, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Отже, належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами у процесі встановлення об'єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом.

Згідно зі статтею 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Розуміння допустимості доказів досягається крізь призму прав, що охороняються законом: допустимим є доказ, отриманий без порушення закону. Недопустимими, відповідно, є докази, отримані з порушенням закону. Недопустимими також є докази, одержані з неправдивих показань свідка, завідомо неправдивого висновку експерта, фальшивих документів або речових доказів, тобто з порушенням процесуального порядку формування засобів доказування. Допустимість доказів характеризується органічним зв'язком процесуальної форми засобів доказування та законністю отримання інформації про той чи інший факт, який має значення для справи. Тому одержання доказів з дотриманням порядку, встановленого законом, слід розуміти як відсутність при одержанні доказів порушення норм матеріального права та норм процесуального права, як одночасне дотримання передбачених законом особистих немайнових і майнових прав та процесуальної форми.

Встановити недопустимість конкретного доказу суд може лише після того, як дослідить його в судовому засіданні. Недопустимість доказу не є очевидною.

Сторони вправі висловлювати суду свої міркування щодо допустимості чи недопустимості конкретного доказу. Якщо суд дійде висновку, що доказ є недопустимим, він не бере цей доказ до уваги, тобто не може обґрунтовувати ним своє рішення. Разом з тим суд повинен у мотивувальній частині рішення зазначити, чому саме він цей доказ відхиляє.

Відповідно до частин 1 -3 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

У справі, що переглядається, 09 листопада 2020 року сторона позивача подала до місцевого суду клопотання, в якому просила приєднати до матеріалів справи вищезгадану ухвалу Тернопільського міськрайонного суду від 16 жовтня 2020 року і в судовому засіданні 09 листопада 2020 року суд першої інстанції таке клопотання задовольнив.

Отже, суд апеляційної інстанції не приймав і не досліджував новий доказ, а, розглядаючи справу по суті, врахував ухвалу Тернопільського міськрайонного суду від 16 жовтня 2020 року, яку до матеріалів справи долучив саме місцевий суд.

При цьому суд апеляційної інстанції встановив, що наведені в ухвалі Тернопільського міськрайонного суду від 16 жовтня 2020 року висновки мають значення для правильного вирішення цього спору.

З урахування викладеного Верховний Суд в цій справі дійшов висновку про необґрунтованість наведених в касаційних скаргах підстав касаційного оскарження судового рішення, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявників та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційних скаргах, не спростовують висновків апеляційного суду та за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Згідно з частиною 3 статті 401 та частиною 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених частиною 3 статті 401 та частиною 1 статті 410 ЦПК України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскаржувана постанова апеляційного суду відповідає вимогам закону й підстави для її скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_2, приватного виконавця виконавчого округу Тернопільської області Мелиха Анатолія Івановича та Акціонерного товариства "Універсал Банк" залишити без задоволення.

Постанову Тернопільського апеляційного суду від 31 травня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко