Постанова

Іменем України

24 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 127/16344/19

провадження № 61-12174св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М. (суддя - доповідач),

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

треті особи: служба у справах дітей Вінницької міської ради, служба у справах дітей та сім'ї Макарівської районної державної адміністрації Київської області, служба у справах дітей та сім'ї Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу адвоката Піпка Андрія Миколайовича, який діє в інтересах ОСОБА_1, та касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 04 березня 2021 року у складі судді Дернової В. В. та постанову Вінницького апеляційного суду від 17 червня 2021 року у складі колегії суддів: Копаничук С. Г., Медвецького С. К., Рибчинського В. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2019 ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, треті особи: служба у справах дітей Вінницької міської ради, служба у справах дітей та сім'ї Макарівської районної державної адміністрації Київської області, служба у справах дітей та сім'ї Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, про визначення місця проживання дітей з батьком.

Позовна заява мотивована тим, що з 30 квітня 2014 року ОСОБА_1 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2.

Під час перебування сторін у шлюбі у них народилися діти: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Рішенням Вінницького міського суду від 24 жовтня 2018 року, яке набрало законної сили, шлюб між сторонами розірвано.

Позивач вказував, що розірвання шлюбу з ОСОБА_2 не змінило його участі як батька у житті своїх дітей. Питання їх утримання, місця проживання було важливим для нього. Проте ОСОБА_2 шантажувала його дітьми, погрожувала, що він ніколи не побачить дітей.

Рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради від 27 вересня 2018 року № 2067 встановлено ОСОБА_1 порядок участі у вихованні дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, а саме: протягом тримісячного терміну: щовівторка з 17.00 год. до 19.30 год. у присутності матері дітей, щочетверга з 17.00 год. до 19.30 год. у присутності матері дітей, щосуботи з
10.00 год. до 19.30 год. у присутності матері дітей, після закінчення тримісячного терміну: щовівторка з 17.00 год. до 19.30 год. без присутності матері дітей, щочетверга з 17.00 год. до 19.30 год. без присутності матері дітей, щосуботи з 10.00 год. до 19.30 год. без присутності матері дітей.

Зобов'язано батьків попереджати один одного про свої дії щодо дітей та узгоджувати їх з урахуванням режиму дня, стану здоров'я та інтересів дітей.

Однак ОСОБА_2 не виконувала рішення виконкому Вінницької міської ради від 27 вересня 2018 року № 2067, не відповідала на телефонні дзвінки.

Майже щодня позивач приходив до дитячого садка, який відвідував син ОСОБА_3, проте дитини там не було.

Натомість ОСОБА_2 написала заяву директору дитячого садка щодо обмеження спілкування дитини з батьком ОСОБА_1.

Заставши одного разу сина в дитячому садку, ОСОБА_1 забрав його на прогулянку та попередив про це ОСОБА_2. Натомість відповідач звернулась до поліції із заявою про викрадення дитини, тобто створила штучний конфлікт, який є непоодиноким та негативно впливає на психічний стан дітей.

Після вказаного випадку ОСОБА_2 навмисно позбавила позивача можливості бачити дітей, але сама їх вихованням також не займалась.

Син ОСОБА_3 перестав відвідувати дитячий садок. Дітьми опікувалися батько та рідний брат відповідача.

27 листопада 2018 року у дворі будинку за адресою: АДРЕСА_1, ОСОБА_1 побачив свого молодшого сина ОСОБА_4 разом з рідним братом відповідача. Мати дитини була відсутня.

Працівники патрульної поліції, які прибули на виклик, також не з'ясували місце знаходження матері дитини, у зв'язку з чим передали сина ОСОБА_4 батьку.

29 листопада 2018 року ОСОБА_1 повідомив службу у справах дітей Вінницької міської ради про те, що ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, проживає разом з батьком ОСОБА_1, місцезнаходження матері дитини не відоме.

ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 про негайне відібрання дитини.

На підставі акта обстеження умов проживання, за змістом якого малолітні діти нібито проживають разом з матір'ю за адресою: АДРЕСА_2, службою у справах дітей та сім'ї Макарівської районної державної адміністрації Київської області складено висновок від 26 грудня 2018 року, згідно з яким місце проживання малолітніх дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, визначено разом з матір'ю ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2.

Вважаючи неправдивими факти та обставини, викладені у вказаних документах, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про скасування розпорядження Макарівської районної державної адміністрації Київської області від 26 грудня 2018 року №
1070.

Крім того ОСОБА_1 не був присутнім на засіданні служби у справах дітей та сім'ї Макарівської районної державної адміністрації Київської області, яке відбулося 26 грудня 2018 року, оскільки повідомлення про прибуття на засідання отримано 28 грудня 2018 року, тобто після засідання комісії.

Позивач вказує, що він відповідально ставиться до свого батьківського обов'язку та розуміє, що його сини потребують уваги як батька, так і матері, тому зі своєї сторони не перешкоджав і не буде перешкоджати побаченням матері з дітьми.

Проте виключно в інтересах дітей вони повинні проживати разом з батьком, який може дати їм повноцінний розвиток та піклування, а також гідну освіту.

Також позивач зазначає, що на цей час він проживає у окремій двокімнатній квартирі АДРЕСА_3, в якій зареєстровані його малолітні діти: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Починаючи з 27 листопада 2018 року до часу подання цього позову до суду молодший син ОСОБА_4 проживає разом з батьком.

З 20 серпня 2018 року ОСОБА_1 перебуває на обліку платників податків у Вінницькій об'єднаній Державний податковій інспекції Державної податкової служби у Вінницькій області (далі - Вінницька ОДПІ ДПС у Вінницькій області) як фізична особа-підприємець та має вільний робочий графік, у зв'язку з чим в нього є достатньо часу, щоб піклуватися про своїх малолітніх дітей.

Разом з тим відповідач ОСОБА_2 власного житла не має. На час звернення до суду з цим позовом її місце проживання невідоме.

На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі і в міжнародному праві, на підтримку того, що в усіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.

Презумпція на користь матері в справах про опіку над дитиною не підтримується судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) та не відповідає позиції Ради Європи.

Рада Європи неодноразово засуджувала нерівне ставлення до батьків і наголошувала на тому, що роль батька щодо дітей необхідно краще визнавати і належно оцінювати.

У принципі 6 Декларації прав дитини, прийнятої резолюцією 1386 Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1959 року, (далі - Декларація прав дитини) зазначено, що малолітня дитина, крім випадків, коли є виняткові обставини, не має розлучатися зі своєю матір'ю.

Разом з тим Велика Палата Верховного Суду зауважує, що Декларація прав дитини не є міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, і не є частиною національного законодавства України.

При статтями 400, 402, 409, 410, 416 ЦПК Україниодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

Під час розгляду справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо.

На підставі викладеного, ОСОБА_1 просив визначити місце проживання малолітніх дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, з батьком - ОСОБА_1.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 04 березня 2021 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову.

Рішення суду мотивоване тим, що на час розгляду справи немає підстав для визначення місця проживання малолітніх дітей саме з батьком.

Суд не встановив обставин, які б свідчили про те, що проживання дітей саме з батьком на цей час буде найкраще відповідати їх інтересам щодо виховання, навчання, фізичного, духовного і морального розвитку, враховуючи вік дітей та їх прихильність до матері.

На переконання суду, мати дітей ОСОБА_2 забезпечує належним чином як матеріальні потреби дітей, так і їх фізичний, моральний та духовний розвиток.

Позивач не довів, а суд не встановив обставин алкогольної або наркотичної залежності матері дітей, асоціального способу її життя, відсутності засобів для існування, хвороби матері тощо, за наявності яких малолітні діти можуть бути розлучені зі своєю матір'ю.

Під час розгляду судом цієї справи батько дітей ОСОБА_1 впродовж тривалого часу приховував від матері місце фактичного перебування малолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, а також не повідомляв суд про місце проживання малолітньої дитини.

Під час розгляду справи ОСОБА_1 неодноразово стверджував, що адресою місця реєстрації та фактичного проживання його та молодшого сина ОСОБА_4 є: АДРЕСА_4.

Проте фактичне місце проживання дитини було встановлено лише після допиту у судовому засіданні свідка ОСОБА_7, у зв'язку з чим такі дії позивача є неприпустимими, суперечать інтересам дитини.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 16 липня 2020 року у цивільній справі № 127/30529/18 відібрано у ОСОБА_1 малолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, і повернено його матері ОСОБА_2 за місцем її проживання.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 23 вересня 2020 року у справі № 127/30529/18 рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 16 липня 2020 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1, за участі органу опіки та піклування Вінницької міської ради, органу опіки та піклування Макарівської районної державної адміністрації Київської області, про відібрання неповнолітньої дитини відмовлено.

Проте ухвалою Верховного Суду від 09 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі № 127/30529/18 та зупинено дію постанови Вінницького апеляційного суду від 23 вересня 2020 року до закінчення перегляду справи в касаційному порядку.

Рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради від 27 вересня 2018 року № 2067 встановлено порядок участі ОСОБА_1 у вихованні дітей ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, а саме: протягом тримісячного терміну: щовівторка з
17.00 год. до 19.30 год. у присутності матері дітей, щочетверга з 17.00 год. до
19.30 год. у присутності матері дітей, щосуботи з 10.00 год. до 19.30 год. у присутності матері дітей; після закінчення тримісячного терміну: щовівторка з
17.00 год. до 19.30 год. без присутності матері дітей, щочетверга з 17.00 год. до 19.30 год. без присутності матері дітей, щосуботи з 10.00 год. до 19.30 год. без присутності матері дітей. Зобов'язано батьків попереджати один одного про свої дії щодо дітей та узгоджувати їх з урахуванням режиму дня, стану здоров'я та інтересів дітей.

Зазначене рішення органу опіки та піклування позивачем ОСОБА_1 не оскаржувалося.

На час звернення ОСОБА_1 до суду із цим позовом малолітній ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживав разом з матір'ю ОСОБА_2, а малолітній ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, - з батьком ОСОБА_1.

На час ухвалення рішення суду у цій справі малолітні діти: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, проживають разом з матір'ю ОСОБА_2.

У висновку органу опіки та піклування Вінницької міської ради від 08 листопада 2019 року № 01-00-011-56834 зазначено, що є недоцільним на цей час визначати місце проживання дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, з батьком ОСОБА_1.

На підставі договору дарування квартири від 06 березня 2017 року позивач ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_3, однак на час ухвалення рішення суду у цій справі він разом зі ОСОБА_8, з якою перебуває у фактичних шлюбних відносинах, та їх спільною малолітньою дочкою ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_3, а також малолітньою дочкою ОСОБА_8 - ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_4, проживають за адресою: АДРЕСА_5.

Разом з тим відповідач ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_6 (договір дарування квартири від 15 травня 2019 року), в якій на час ухвалення судового рішення у цій справі вона проживає разом з малолітніми синами: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Вирішуючи спір суд врахував, що рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 01 липня 2020 року у справі № 127/18598/18 відмовлено ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей, до ОСОБА_1, ОСОБА_11, Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницябуд" (далі - ТОВ "Вінницябуд"), за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:

Орган опіки і піклування Вінницької міської ради, ОСОБА_12, про визнання договорів частково недійсними, визнання договору дарування недійсним, визнання майна об'єктом права спільної сумісної власності та поділ майна подружжя, усунення перешкод у користуванні власністю та вселення; зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю задоволено, визнано особистою приватною власністю ОСОБА_1 автомобіль марки MERCEDES-BENZ GL 320CDI, універсал-В, білого кольору, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 30 грудня 2020 року у справі № 127/18598/18 рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 01 липня 2020 року скасовано в частині відмови у задоволенні позову про поділ спільного майна подружжя, яким є автомобіль марки MERCEDES-BENZ GL 320CDI, універсал-В, білого кольору, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1; в частині відмови у задоволенні позовних вимог про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом вселення; в частині задоволення зустрічного позову і в частині розподілу судових витрат та ухвалено нове рішення у цих частинах, а саме: позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 в частині поділу автомобіля та усунення перешкод у користуванні квартирою і вселення задоволено частково, визнано право власності за ОСОБА_2 на Ѕ частину автомобіля марки MERCEDES-BENZ GL 320CDI універсал-В, 2008 року випуску, білого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1, об'єм двигуна 2987, зареєстрованого 22 липня 2015 року, визнано право власності за ОСОБА_1 на Ѕ частину автомобіля марки MERCEDES-BENZ GL 320CDI універсал-В, 2008 року випуску, білого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1, об'єм двигуна 2987, зареєстрованого 22 липня 2015 року та зобов'язано ОСОБА_1 усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_2 квартирою АДРЕСА_3, й вселено ОСОБА_2 та малолітніх дітей ОСОБА_3, ОСОБА_4 в зазначену квартиру; у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю, відмовлено; в іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 19 лютого 2021 року у справі № 127/18598/18 відкрито касаційне провадження, проте виконання судових рішень не зупинялося.

ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем, тобто суб'єктом підприємницької діяльності, до видів діяльності якого відноситься: прокат товарів для спорту та відпочинку; діяльність туристичних операторів; діяльність туристичних агентств; надання інших послуг бронювання та пов'язана з цим діяльність; надання інших допоміжних комерційних послуг; організування інших видів відпочинку та розваг; інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах; роздрібна торгівля спортивним інвентарем у спеціалізованих магазинах; пасажирський морський транспорт; пасажирський річковий транспорт; діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування; обслуговування напоями; діяльність страхових агентів і брокерів; надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; ремонт і технічне обслуговування суден і човнів.

ОСОБА_2 у період з 01 листопада 2018 року до 01 липня 2020 року перебувала на посаді директора Київського обласного центру соціально-психологічної реабілітації дітей, а починаючи з 02 липня 2020 року до цього часу перебуває на посаді провідного юрисконсульта відділу правової роботи Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів.

Згідно з наказом Комунального закладу "Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів із спеціалізованими класами з поглибленим вивченням математики і фізики № 34 Вінницької міської ради" від 21 вересня 2020 року № 177 ОСОБА_3 учню 1-Г класу з 21 вересня 2020 року організовано сімейне (домашнє) навчання.

Показання допитаних у судовому засіданні свідків ОСОБА_7, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24 оцінено судом критично, оскільки зі вказаних показань вбачаються явно позитивні або явно негативні характеристики сторін ОСОБА_1 (батька) та ОСОБА_2 (матері), які є повністю протилежними одна одній, однак прихильність дітей до матері з показань допитаних у судовому засіданні свідків є безсумнівною.

Таким чином найкраще інтересам дітей буде відповідати проживання їх з матір'ю.

Разом з тим право батька дітей на участь у їх вихованні не є порушеним. Крім того, він не позбавлений права звернутися до суду з відповідним позовом щодо визначення порядку та способів участі у вихованні дітей у разі виникнення спору.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 17 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 04 березня 2021 року без змін.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення норм процесуального права, підстави для його зміни або скасування відсутні.

При цьому апеляційний суд зазначив, що пославшись на положення статей 11, 12 Закону України "Про охорону дитинства", статей 155, 161 Сімейного кодексу України (далі - СК України), принцип 6 Декларації прав дитини та правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23 грудня 2020 року у справі № 712/11527/17 (провадження № 61-18882св19), суд першої інстанції правильно виходив з того, що не встановлено обставини, які б свідчили про те, що проживання малолітніх дітей саме з батьком на цей час буде найкраще відповідати їх інтересам щодо виховання, навчання, фізичного, духовного і морального розвитку, враховуючи вік дітей та їх прихильність до матері.

Мати дітей забезпечує належним чином як матеріальні потреби дітей, так і їх фізичний, моральний та духовний розвиток.

Суд першої інстанції врахував факт приховування ОСОБА_1, під час розгляду справи судом, від відповідача ОСОБА_2 та від суду фактичне місце перебування малолітнього ОСОБА_4, що є неприпустимим та такі дії суперечать інтересам дітей.

Врахувавши, що дію постанови Вінницького апеляційного суду у справі № 127/30529/18 щодо відмови ОСОБА_2 у відібранні малолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, зупинено ухвалою Верховного Суду від 09 листопада 2020 року та відкрито касаційне провадження у вказаній справі, а також, що органом опіки та піклування встановлено порядок участі батька у вихованні дітей, який позивач не оскаржував, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що немає підстав для визначення місця проживання малолітніх дітей разом з батьком.

Доводи апеляційної скарги щодо неспроможності матері ОСОБА_2 забезпечити матеріальну і духовну складову виховання дітей, які б відповідали їх інтересам і розвитку, не заслуговують на увагу, оскільки перебування ОСОБА_2 у відпустці без збереження заробітної плати є тимчасовим заходом, пов'язаним із запровадження в Україні карантину, та не свідчить про відсутність у неї коштів на утримання дітей та втрату роботи, тому не може бути підставою для зміни місця проживання дітей і встановлення їх місця проживання разом з батьком.

У період з серпня 2018 року до червня 2020 року ОСОБА_1 не сплачував аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, згідно з розрахунком державного виконавця станом на 30 червня 2020 року заборгованість ОСОБА_1 зі сплати аліментів становила 88 387,10 грн, тому доводи апеляційної скарги ОСОБА_1, що відповідач ОСОБА_2 утримує себе та дітей за рахунок аліментів, які він сплачує, є безпідставними.

У провадженні Вінницького міського суду Вінницької області перебуває справа № 127/22271/20 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа - Центральний відділ державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Хмельницький), про припинення права на утримання, стягнення аліментів на утримання дитини та пені за невиплачені аліменти, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів.

ОСОБА_1 у позові просив суд зменшити розмір аліментів, посилаючись на погіршення його стану здоров'я та зміну матеріального становища. Зокрема зазначав про те, що згідно із відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків його дохід протягом трьох кварталів 2020 року становив 3 032,44 грн на місяць, зокрема він отримував щомісячну одноразову допомогу при народженні однієї дитини та державну соціальну допомогу особам з інвалідністю, водночас не мав доходу від здійснення підприємницької діяльності, все його майно і рахунки арештовані, має істотні боргові зобов'язання.

На підтвердження зазначених доводів ОСОБА_1 додав копії відповідних довідок та відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків.

Також ОСОБА_1 посилався на те, що на його утриманні перебувають інші члени сім'ї, стан його здоров'я, пов'язаний із вадами зору, погіршився у зв'язку з чим є необхідність придбання медичних препаратів для лікування.

Разом з тим звертав увагу, що майновий стан ОСОБА_2 покращився, зокрема, у зв'язку із прийняттям її на роботу.

Отже не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги ОСОБА_1, що він є матеріально більш забезпеченим, на відміну від матері, є суб'єктом підприємницької діяльності, який має постійний дохід, та у нього задовільний матеріальний стан для забезпечення своїх дітей усім - їжею, одягом, медикаментами, достатніми умовами життя, належним відпочинком, дозвіллям та подорожами по Україні, оскільки вони не узгоджуються із обставинами, раніше викладеними ОСОБА_1 у його позовній заяві.

Безпідставними є доводи ОСОБА_1 про помилковість висновків суду першої інстанції щодо можливості відповідача ОСОБА_2 належним чином забезпечити моральний та духовний розвиток дітей, та про позбавлення відповідачем дітей можливості відвідувати навчальний заклад, спілкуватися з однолітками, налагоджувати соціальні зв'язки, оскільки малолітній ОСОБА_3 відвідував дошкільний навчальний заклад - Копилівський ліцей освітнього центру Макарівської селищної ради Київської області, де характеризувався позитивно. Із січня 2021 року діти відвідують спортивну секцію дзюдо, сумлінно і з задоволенням відвідують заняття, досягають відмінних результатів. Суд врахував ранній вік дітей та необхідність їх у постійному тісному емоційному контакті з матір'ю, що є загальновідомою обставиною і не потребує доказуванню.

Мати ОСОБА_2 в цілому характеризується позитивно, даних про перебування її на обліку як особи, що веде антисоціальний спосіб життя чи потребує лікування від будь-яких залежностей немає, питання про наявність підстав для позбавлення її батьківських прав перед відповідними органами опіки і піклування ніким не ставилося і останніми не вирішувалося.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Хоча висновок і носить не обов'язковий, а рекомендаційний характер, суд враховує, що органи опіки та піклування, як за місцем реєстрації, так і за фактичним місцем проживання дітей, вважали за недоцільне у даний час визначати місце проживання дітей з батьком.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг, позиції інших учасників справи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 16 липня 2021 року, адвокат Піпко А. М., який діє в інтересах ОСОБА_1, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду й ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень адвокат Піпко А. М., який діє в інтересах ОСОБА_1, посилається на пункт 1 частини 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та зазначає, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному у: постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18), постановах Верховного Суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18), від 18 березня 2019 року у справі № 215/4452/16-ц (провадження № 61-1145св19), ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 листопада 2015 року у справі № 6-41755ск14, від 06 грудня 2017 року у справі № 499/1034/16-ц.

Такожу касаційній скарзі адвокат Піпко А. М., який діє в інтересах ОСОБА_1, посилається на пункт 4 частини 2 статті 389 ЦПК України (судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пункт 4 частини 2 статті 389 ЦПК України), а саме зазначає, що суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини 3 статті 411 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що висновок судів про невстановлення обставин, які б свідчили про те, що проживання дітей саме з батьком на цей час буде найкраще відповідати їх інтересам щодо виховання, навчання, фізичного, духовного і морального розвитку, враховуючи вік дітей та прихильність їх до матері, не ґрунтується на жодних доказах, які суд поклав в основу судового рішення.

Висновок судів, що мати належним чином забезпечує матеріальні потреби дітей суперечить зібраним у справі доказам, за якими на час ухвалення судового рішення судом першої інстанції відповідач не мала самостійного доходу, а утримання дітей здійснювала за рахунок аліментів, сплачених позивачем.

Згідно з законодавством України, міжнародним правом, а також рішеннями ЄСПЛ рівність батьків передбачає, що суд повинен без будь-якої їх дискримінації всебічно перевірити те, чи буде залишення дітей з ними відповідати якнайкращому захисту їх інтересів.

Наявність виключних обставин зобов'язує суд залишити дитину з тим з батьків, у кого відсутні такі обставини, проте суд повинен повноцінно перевірити з ким краще залишити дитину з батьком чи матір'ю, та в разі встановлення, що з батьком інтереси дітей будуть забезпечені краще залишити їх з батьком навіть за відсутності таких виключних обставин.

Будь-який інший підхід суперечитиме принципу рівності прав батьків щодо дітей і ставитиме права матері вище прав батька, що призведе до порушення прав дітей на забезпечення їх якнайкращого захисту.

Позивач не визнаний винним у вчиненні злочину щодо викрадення дитини, тому висновок судів про переховування ним малолітнього сина ОСОБА_4 є голослівним та не підтверджений належними і допустимим доказами.

На час розгляду цієї справи судами судові рішення у справі № 127/30529/18 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відібрання дитини не набрали законної сили, тому таке рішення не могло бути підставою для відмови ОСОБА_1 у позові про визначення місця проживання дітей з батьком.

Оскільки предметом позову у цій справі є визначення місця проживання дітей з батьком, тому наявність рішення органу опіки та піклування, яким визначено спосіб участі батька у вихованні дітей, не впливає на вирішення цього спору.

Суди попередніх інстанцій не забезпечили принцип рівності прав і обов'язків батьків, оскільки у позивача є всі умови для надання дітям належного та всебічного розвитку, зокрема, комфортні умови проживання, можливість відвозити дітей до школи та дитячого садка, займатися з ними підготовкою уроків та розвиваючими вправами, іграми, проводити разом дозвілля та іншим чином про них піклуватися. Позивач має задовільний матеріальний стан для забезпечення своїх дітей їжею, одягом, медикаментами, достатніми умовами життя, належним відпочинком та дозвіллям, подорожами по України.

Натомість відповідач обмежила старшому сину ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, можливість відвідувати навчальний заклад, спілкуватися з однолітками, вживатися в соціум, оскільки йому було організовано сімейне (домашнє) навчання, що дає підстави для висновку про неможливість відповідача забезпечити належний моральний та духовний розвиток дитини.

На цей час відповідач ОСОБА_2 перебуває у відпустці без збереження заробітної плати та фактично утримує себе і двох малолітніх дітей за рахунок аліментів, які сплачує позивач ОСОБА_1 у розмірі 4 000 грн щомісяця.

Законодавство України передбачає неможливість залишення дітей з тим із батьків, в кого відсутні засоби для існування, та не пов'язує це з тим, що засоби для існування відсутні постійно чи тимчасово.

Суд апеляційної інстанції критично оцінив доводи позивача, що він є більш матеріально забезпечений у порівнянні з матір'ю дітей та послався на докази, які були надані у справі № 127/22271/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів, оскільки у вказаній справі не прийнято рішення по суті спору.

При вирішенні питання визначення місця проживання малолітньої дитини обов'язком суду є детальне з'ясування усіх обставин справи, при цьому слід приділяти особливу увагу особистій прихильності дитини до кожного з батьків, факту наявності постійного та достатнього доходу у батьків та психоемоційному стану дитини.

Апеляційний суд виходив з того, що в ранньому віці неможливо визначити місце проживання дитини з батьком, оскільки дитина потребує постійного тісного емоційного контакту з матір'ю.

Зазначений висновок суперечить нормам чинного законодавства України, приписам міжнародно-правових актів і практиці ЄСПЛ, що застосовується як джерело права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, Законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Декларація прав дитини не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону України "Про міжнародні договори України", не ратифікована Україною та не є частиною національного законодавства.

Разом з Закону України "Про міжнародні договори України"одавство України не містить положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) зазначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

В ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 листопада 2015 року у справі № 6-41755ск14, від 06 грудня 2017 року у справі № 499/1034/16-ц та у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18), від 18 березня 2019 року у справі № 215/4452/16-ц (провадження № 61-1145св19) суд, вирішуючи спори про визначення місця проживання дітей з батьком, зазначив, що при розгляді справ щодо місця проживання дитини насамперед слід виходити з інтересів самої дитини (враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо) та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов'язком батьків діяти в її інтересах.

Вирішуючи справи про визначення місця проживання дитини суд повинен враховувати положення статті 51 Конституції України, згідно з якою кожному з подружжя гарантуються рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї, а також частину 6 статті 7 СК України, відповідно до якої рівність прав і обов'язків жінки та чоловіка у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї є однією із загальних засад регулювання сімейних відносин, що узгоджується з практикою ЄСПЛ, який неодноразово наголошував, що батьки повинні мати рівні права у спорах про опіку над дітьми, і жодні презумпції, які ґрунтуються на ознаці статі, не повинні братись до уваги.

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 21 липня 2021 року, ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду й ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_1 посилається на пункт 1 частини 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та зазначає, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному у: постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18), постановах Верховного Суду від 06 вересня 2018 року у справі № 644/9094/16-ц (провадження № 61-9745св18), від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18), від 18 березня 2019 року у справі № 215/4452/16-ц (провадження № 61-1145св19), від 27 червня 2019 року у справі № 754/14768/15-ц (провадження № 61-2958св19), від 18 листопада 2020 року у справі № 127/31828/19 (провадження № 61-10859св20), від 27 січня 2021 року у справі № 752/9697/19 (провадження № 61-13706св20), ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 листопада 2015 року у справі № 6-41755ск14, від 06 грудня 2017 року у справі № 499/1034/16-ц.

Також у касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на пункт 4 частини 2 статті 389 ЦПК України (судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пункт 4 частини 2 статті 389 ЦПК України), а саме зазначає, що суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини 3 статті 411 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій проігнорували доводи позивача щодо незаконності та необґрунтованості висновку органу опіки та піклування від 08 листопада 2019 року про недоцільність визначати місце проживання дітей разом з батьком, у зв'язку з чим позбавили позивача передбаченого законом способу заперечення такого висновку, що є порушенням принципів рівності перед законом та судом, змагальності, законності та верховенства права й призвело до порушення права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Згідно з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах 06 вересня 2018 року у справі № 644/9094/16-ц (провадження № 61-9745св18) та від 27 січня 2021 року у справі № 752/9697/19 (провадження № 61-13706св20), висновок органу опіки та піклування не може мати переваги над іншими доказами. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд апеляційної інстанції проігнорував допущені судом першої інстанції порушення вимог матеріального та процесуального права, що стосується з'ясування думки дитини щодо питань, які зачіпають її права та інтереси, і не врахував правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) та ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 грудня 2017 року у справі № 499/1034/16-ц.

Крім того апеляційний суд не надав оцінки зібраним у справі доказам, що стосуються кращих умов проживання та розвитку дітей за місцем проживання батька, та відступив від висновку, викладеного Верховним Судом у постанові від 27 червня 2019 року у справі № 754/14768/15-ц (провадження № 61-2958св19), де з метою якнайкращих інтересів дітей Верховний Суд скасував рішення апеляційного суду та передав справу на новий розгляд у зв'язку з тим, що у вказаному спорі суди мають встановити, хто з батьків зможе якнайкраще забезпечити інтереси дітей, а в рішеннях стосовно дітей їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.

При цьому найкращі інтереси дитини можуть залежно від їх характеру та серйозності перевищувати інтереси батьків.

Апеляційний суд не взяв до уваги висновки ЄСПЛ, які є джерелом права, щодо змісту найкращих інтересів дитини, зокрема рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі "М. С. проти України", заява № 2091/13.

Обмеження дитини у спілкуванні з батьком не сприяє збереженню сімейних зв'язків, так само не відповідають проживанню в спокійному, стійкому та безпечному середовищі.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ судові рішення повинні в достатній мірі містити мотиви, на яких вони ґрунтуються, оскільки стаття 6 Конвенції зобов'язує національні суди надавати мотивацію своїх рішень.

Однак суди попередніх інстанцій не надали адекватних відповідей на ключові аргументи позивача, які містяться в заявах по суті заявлених вимог.

При ухваленні судових рішень суди попередніх інстанцій не дотримались положень "конвенційного права", у зв'язку з чим відбулося свавільне втручання держави у право позивача на повагу до сімейного життя, а також право малолітньої дитини ОСОБА_4, що не може бути виправдане частиною другою статті 8 Конвенції.

Судами безпідставно не застосовано положення статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), оскільки будь-які зловживання чи протиправні дії матері, навіть якщо вони стали причиною порушення прав дитини, не є підставою для відмови у задоволенні позову.

Окремим аспектом порушеного права на справедливий судовий розгляд за статтею 6 Конвенції є порушення принципу рівності та змагальності сторін у судовому процесі, оскільки ОСОБА_1 не було надано можливість представити цю справу в умовах, які б не ставили його у явно нерівне становище порівняно з процесуальним супротивником - відповідачем.

Апеляційний суд виходив з того, що в ранньому віці неможливо визначити місце проживання дитини з батьком, оскільки дитина потребує постійного тісного емоційного контакту з матір'ю.

Зазначений висновок суперечить нормам чинного законодавства України, приписам міжнародно-правових актів і практиці ЄСПЛ, що застосовується як джерело права.

Законодавство України передбачає неможливість залишення дітей з тим із батьків, в кого відсутні засоби для існування, та не пов'язує це з тим, що засоби для існування відсутні постійно чи тимчасово.

Суд апеляційної інстанції неправильно оцінив доводи позивача, що він є більш матеріально забезпечений у порівнянні з матір'ю дітей та послався на докази, які були надані у справі № 127/22271/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів, оскільки у вказаній справі не прийнято рішення по суті спору.

При вирішенні питання визначення місця проживання малолітньої дитини обов'язком суду є детальне з'ясування усіх обставин справи, при цьому слід приділяти особливу увагу особистій прихильності дитини до кожного з батьків, факту наявності постійного та достатнього доходу у батьків та психоемоційному стану дитини.

Декларація прав дитини, не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону України "Про міжнародні договори України", не ратифікована Україною та не є частиною національного законодавства.

Разом з Закону України "Про міжнародні договори України"одавство України не містить положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

У вересні 2021 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу адвоката Піпка А.

М., який діє в інтересах ОСОБА_1, вказуючи на те, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, всі висновки судів відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстави для їх скасування відсутні.

У жовтні 2021 року ОСОБА_2 подала до суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому просила рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки вони є законними та обґрунтованими.

Вказувала, що суди попередніх інстанцій правильно встановили фактичні обставини справи, які підтверджені матеріалами справи. На сьогодні у малолітніх дітей ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, чітко сформоване уявлення родини, яка складається з трьох осіб - матері та двох синів, усі члени родини проживають у комфортних умовах, в родинному оточенні панує гармонія та материнська любов і турбота, а також наявний міцний емоційний зв'язок дітей з матір'ю, оскільки матір є для дітей центром безпеки, спокою, стабільності та комфорту.

Інші учасники процесу не скористались правом подати відзив на касаційні скарги, заперечень щодо їх вимог і змісту до суду не направили.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Піпко А. М., і витребувано цивільну справу.

У серпні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 16 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 листопада 2021 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 30 квітня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюб.

ІНФОРМАЦІЯ_5 народився ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвом про народження, виданим повторно 01 березня 2017 року Вінницьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області (т. 1, а. с. 15).

ІНФОРМАЦІЯ_6 народився ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про народження, виданим 18 квітня 2017 року Вінницьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області (т. 1, а. с. 16).

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 24 жовтня 2018 року, яке набрало законної сили, розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, зареєстрований 30 квітня 2014 року. Після розірвання шлюбу прізвище відповідача залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат (т. 1, а. с. 17).

Згідно з довідкою про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 22 травня 2019 року, виданою ОСББ "Фрунзе-6А", за адресою: АДРЕСА_4, зареєстровані: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 (т. 1, а. с. 77).

Згідно з довідкою про реєстрацію місця проживання особи від 15 червня 2019 року № 34134, ОСОБА_2 з 09 березня 2017 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 (т. 1, а. с. 88).

На час звернення позивача до суду з цим позовом малолітній ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживав разом з матір'ю ОСОБА_2, малолітній ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, - з батьком ОСОБА_1.

На час вирішення справи судами малолітні діти ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, проживають разом з матір'ю.

Рішенням виконкому Вінницької міської ради від 27 вересня 2018 року № 2067 встановлено ОСОБА_1 порядок участі у вихованні дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, а саме: протягом тримісячного терміну: щовівторка з
17.00 год. до 19.30 год. у присутності матері дітей, щочетверга з 17.00 год. до
19.30 год. у присутності матері дітей, щосуботи з 10.00 год. до 19.30 год. у присутності матері дітей, після закінчення тримісячного терміну: щовівторка з
17.00 год. до 19.30 год. без присутності матері дітей, щочетверга з 17.00 год. до 19.30 год. без присутності матері дітей, щосуботи з 10.00 год. до 19.30 год. без присутності матері дітей. Зобов'язано батьків попереджати один одного про свої дії щодо дітей та узгоджувати їх з урахуванням режиму дня, стану здоров'я та інтересів дітей (т. 1, а. с. 120).

Згідно з висновком органу опіки та піклування Макарівської районної державної адміністрації Київської області від 18 грудня 2018 року № 0610-05/3866, враховуючи надані документи та пояснення ОСОБА_2, з метою захисту прав малолітніх дітей, орган опіки та піклування вважав за доцільне визначити місце проживання малолітніх дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, разом з матір'ю ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 67-68).

Згідно з розпорядженням Макарівської районної державної адміністрації Київської області від 26 грудня 2018 року № 1070 визначено місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, разом з матір'ю ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1, а. с. 119).

Виконавчий комітет Вінницької міської ради в особі органу опіки та піклування надав висновок від 03 липня 2019 року № 01-00-011-33115 про недоцільність надання висновку щодо доцільності чи недоцільності визначення місця проживання дітей ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, разом з батьком ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 99-100).

У висновку від 08 листопада 2019 року № 01-00-011-56834 орган опіки та піклування Вінницької міської ради зазначив, що він вважає за недоцільне у даний час визначати місце проживання дітей ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, разом з батьком ОСОБА_1 (т. 2, а. с. 3-5).

ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_3, на підставі договору дарування квартири від 06 березня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Рудика В. В., зареєстрованого в реєстрі за № 835.

ОСОБА_1 проживає разом із ОСОБА_8, з якою перебуває у фактичних шлюбних відносинах, їх спільною малолітньою дочкою ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_3, а також малолітньою дочкою ОСОБА_8 - ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_4, за адресою: АДРЕСА_5.

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 зареєстрований фізичною особою-підприємцем з 20 серпня 2018 року, види діяльності: прокат товарів для спорту та відпочинку; діяльність туристичних операторів; діяльність туристичних агентств; надання інших послуг бронювання та пов'язана з цим діяльність; надання інших допоміжних комерційних послуг; організування інших видів відпочинку та розваг; інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах; роздрібна торгівля спортивним інвентарем у спеціалізованих магазинах; пасажирський морський транспорт; пасажирський річковий транспорт; діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування; обслуговування напоями; діяльність страхових агентів і брокерів; надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; ремонт і технічне обслуговування суден і човнів.

Згідно з довідкою управління соціального захисту населення (Лівобережне) Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради від 02 липня 2019 року № 974 ОСОБА_1 перебуває на обліку в управлінні соціального захисту населення (Лівобережне) Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради. З 01 липня 2018 року по час видачі довідки було призначено допомогу на дитину ОСОБА_4 (т. 2, а. с. 9).

Згідно з довідкою управління соціального захисту населення (Лівобережне) Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради від 13 серпня 2019 року № 1205 ОСОБА_1 перебуває на обліку в управлінні соціального захисту населення (Лівобережне) Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради та отримує державну соціальну допомогу при народженні дитини ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_3, з 01 червня 2019 року по 30 червня 2022 року (т. 2, а. с. 10).

На підставі договору дарування від 15 травня 2019 року ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_6 (т. 4, а. с. 4-5).

01 листопада 2018 року між службою у справах дітей та сім'ї Київської обласної державної адміністрації та ОСОБА_2 укладено трудовий контракт, згідно з яким ОСОБА_2 прийнято на посаду директора Київського обласного центру соціально-психологічної реабілітації дітей.

Наказом служби у справах дітей та сім'ї Київської обласної державної адміністрації від 26 травня 2020 року № 104-к звільнено ОСОБА_2 з посади директора Київського обласного центру соціально-психологічної реабілітації дітей з 01 липня 2020 року за угодою сторін (т. 2, а. с. 202-203).

Згідно з наказом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів Міністерства соціальної політики від 26 червня 2020 року № 39-к ОСОБА_2 прийнято з 02 липня 2020 року на посаду провідного юрисконсульта відділу правової роботи Київського обласного відділення соціального захисту інвалідів (т. 3, а. с. 40).

У зв'язку з оголошенням в Україні карантину та наявності малолітньої дитини ОСОБА_2 надано відпустку без збереження заробітної плати з 06 липня 2020 року (довідка Фонду соціального захисту інвалідів Міністерства соціальної політики від 21 грудня 2020 року № 06-3872/20) (т. 4, а. с. 77).

Наказом Комунального закладу "Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів із спеціалізованими класами з поглибленим вивченням математики і фізики № 34 Вінницької міської ради" від 21 вересня 2020 року № 177 організовано з 21 вересня 2020 року сімейне (домашнє) навчання ОСОБА_3 учню 1-Г класу (т. 3, а. с. 106).

У висновку психологічного обстеження ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, яке відбулося 27 вересня 2020 року, зазначено, що під час бесіди та роботи з малюком виявлено низький рівень розвитку мовленевих процесів. Це свідчить про те, що дитиною мало займались з точки зору всебічного розвитку. В той же час у дитини спостерігається високий рівень пізнавального інтересу до запропонованих завдань та бажання їх виконувати. Також зазначено, що у віці трьох з половиною років дитина потребує максимального контакту з матір'ю, особливо враховуючи той факт, що у значущі роки малолітнього ОСОБА_4 позбавили цієї, вкрай необхідної для гармонійного розвитку дитини, можливості (т. 3, а. с. 127-128).

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 08 жовтня 2019 року у справі № 127/21251/18 за позовом ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_3, ОСОБА_4, до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дитини та на утримання дружини до досягнення дітьми трьохрічного віку, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у твердій грошовій сумі в розмірі 4 000 грн щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 28 серпня 2018 року і до досягнення дитиною повноліття.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на її утримання в твердій грошовій сумі в розмірі 3 000 грн щомісячно, починаючи з 28 серпня 2018 року до 01 листопада 2018 року. В решті вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, у розмірі ј частини від усіх видів її доходів щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дитиною повноліття, починаючи стягнення з дня подачі зустрічної позовної заяви, а саме з 29 січня 2019 року.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 24 грудня 2019 року у справі № 127/21251/18 апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

РішенняВінницького міського суду Вінницької області від 08 жовтня 2019 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання дружини у розмірі 3 000 грн скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову. В решті рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 08 жовтня 2019 року залишено без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 28 січня 2020 року у справі № 127/21251/18 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 08 жовтня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 24 грудня 2019 року.

Згідно з розрахунком заборгованості зі сплати аліментів за період з 28 серпня 2018 року по 30 червня 2020 року заборгованість ОСОБА_1 зі сплати аліментів складає 88 387,10 грн (т. 3, а. с. 25-26), станом на 30 листопада 2020 року - 100 719,10 грн (т. 3, а. с. 203).

Згідно з розрахунком заборгованості зі сплати аліментів станом на 04 грудня 2020 року заборгованість по аліментам відсутня (т. 3, а. с. 142-143).

У провадженні Вінницького міського суду Вінницької області перебуває справа № 127/22271/20 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа - Центральний відділ державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Хмельницький), про припинення права на утримання, стягнення аліментів на утримання дитини та пені за невиплачені аліменти, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів.

РішеннямВінницького міського суду Вінницької області від 16 липня 2020 року у справі № 127/30529/18 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, треті особи: орган опіки та піклування Вінницької міської ради, орган опіки та піклування Макарівської районної державної адміністрації Київської області, про відібрання дитини, позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено, відібрано у ОСОБА_1 малолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, і повернуто його матері ОСОБА_2 за місцем її проживання.

Рішення суду в частині відібрання дитини і повернення її матері допущено до негайного виконання.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 23 вересня 2020 року у справі № 127/30529/18 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 16 липня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову ОСОБА_2 у задоволенні позову.

Постановою Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 127/30529/18 касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, постанову Вінницького апеляційного суду від 23 вересня 2020 року скасовано, рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 16 липня 2020 року залишено в силі.

Постановою старшого державного виконавця Замостянського відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Хмельницький) від 21 вересня 2020 року закінчено виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 127/30529/18, виданого 17 липня 2020 року Вінницьким міським судом Вінницької області, про відібрання у ОСОБА_1 малолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, і повернення його матері ОСОБА_2 за місцем її проживання, на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" (фактичне виконання рішення) (т. 3, а. с. 68).

Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 11 березня 2020 року у справі № 370/408/19 за позовом ОСОБА_1 до Макарівської районної державної адміністрації Київської області, третя особа - ОСОБА_2, про визнання незаконним розпорядження, відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову про визнання незаконним розпорядження Макарівської районної державної адміністрації Київської області "Про визначення місця проживання малолітніх дітей" від 26 грудня 2018 року №
1070.

Постановою Київського апеляційного суду від 17 вересня 2020 року у справі № 370/408/19 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Макарівського районного суду Київської області від 11 березня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким визнано незаконним розпорядження Макарівської районної державної адміністрації Київської області "Про визначення місця проживання малолітніх дітей" від 26 грудня 2018 року № 1070.

Постановою Верховного Суду від 09 червня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, постанову Київського апеляційного суду від 17 вересня 2020 року скасовано та залишено в силі рішення Макарівського районного суду Київської області від 11 березня 2020 року.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 01 липня 2020 року у справі № 127/18598/18 за позовом ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_3, ОСОБА_4, до ОСОБА_1, ОСОБА_11, ТОВ "Вінницябуд", треті особи: Орган опіки і піклування Вінницької міської ради, ОСОБА_12, про визнання договорів частково недійсними, визнання договору дарування недійсним, визнання майна об'єктом права спільної сумісної власності та поділ майна подружжя, усунення перешкод у користуванні власністю шляхом вселення та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2.

Зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задоволено.

Визнано особистою приватною власністю ОСОБА_1 автомобіль MERCEDES-BENZ GL 320CDI універсал-В, 2008 року випуску, білого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1.

Додатковим рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 31 серпня 2020 року частково задоволено заяви представників ОСОБА_11 - адвоката Піпка А.

М. і адвоката Шевчук О. В., представника ОСОБА_1 - адвоката Шикунової А. О. про відшкодування судових витрат.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_11 43 036,80 грн витрат на професійну правничу допомогу.

В задоволенні решти заяв відмовлено.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 30 грудня 2020 року у справі № 127/18598/18 рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 01 липня 2020 року скасовано в частині відмови у задоволенні позову про поділ спільного майна подружжя, яким є автомобіль MERCEDES-BENZ GL 320CDI універсал-В, 2008 року випуску, білого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1; в частині відмови у задоволенні позовних вимог про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом вселення; в частині задоволення зустрічного позову і в частині розподілу судових витрат та ухвалено нове судове рішення у цих частинах.

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 в частині поділу автомобіля та усунення перешкод у користуванні квартирою і вселення, задоволено частково.

Визнано право власності за ОСОБА_2 на Ѕ частину автомобіля MERCEDES-BENZ GL 320CDI універсал-В, 2008 року випуску, білого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1, об'єм двигуна 2987, зареєстрованого 22 липня 2015 року.

Визнано право власності за ОСОБА_1 на Ѕ частину автомобіля MERCEDES-BENZ GL 320CDI універсал-В, 2008 року випуску, білого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1, об'єм двигуна 2987, зареєстрованого 22 липня 2015 року.

Зобов'язано ОСОБА_1 усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_2 квартирою АДРЕСА_3.

Зобов'язано вселити ОСОБА_2 та малолітніх дітей: ОСОБА_3 і ОСОБА_4 в квартиру АДРЕСА_3.

Відмовлено у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю.

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 31 серпня 2020 року залишено без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 09 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 127/18598/18.

У провадженні Вінницького міського суду Вінницької області перебуває справа № 127/31828/19 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, треті особи - орган опіки та піклування Вінницької міської ради, орган опіки та піклування Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, про визначення місця проживання дітей з матір'ю. Рішення по суті спору не прийнято.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині 2 статті 389 ЦПК України.

Так, частиною 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційні скарги задоволенню не підлягають.

Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені статтею 400 ЦПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно зі статтею 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ (далі - Конвенція про права дитини), зобов'язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Частинами 1 , 2 статті 12 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина 2 статті 15 Закону України "Про охорону дитинства").

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частини 4 статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.

Частиною 1 статті 161 СК України передбачено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (частина перша статті 3 Конвенції про права дитини).

У рішенні ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі "М. С. проти України", заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

ЄСПЛ зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі "Хант проти України", заява № 31111/04).

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі "Мамчур проти України", заява № 10383/09).

Аналіз наведених норм права, практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.

Положеннями статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 зазначено, що тлумачення частини 1 статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку. Верховний Суд погодився з висновком судів попередніх інстанцій про визначення місця проживання дитини з матір'ю, які виходили з першочергового врахування саме інтересів дитини, які переважають над інтересами батьків, дотрималися норм матеріального права, урахували висновок органу опіки та піклування щодо визначення місця проживання малолітньої дитини.

У частинах 1 , 3 статті 12, частинах 1 , 5 , 6 статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частинах 1 , 3 статті 12, частинах 1 , 5 , 6 статті 81 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Надавши оцінку установленим обставинам справи крізь призму врахування найкращих інтересів дитини, які переважають над інтересами батьків, взявши до уваги вік дітей, висновок органу опіки та піклування Макарівської районної державної адміністрації Київської області від 18 грудня 2018 року та розпорядження Макарівської районної державної адміністрації Київської області від 26 грудня 2018 року про визначення місця проживання дітей з матір'ю ОСОБА_2, рішення Вінницької міської ради від 27 вересня 2018 року про встановлення ОСОБА_1 порядку участі у вихованні дітей, висновок органу опіки та піклування Вінницької міської ради про недоцільність визначення місця проживання дітей з батьком ОСОБА_1, врахувавши створення належних житлових умов для виховання та розвитку дітей як батьком, так і матір'ю, матеріальне становище батьків, можливість кожного з них виховувати і утримувати дітей, турбуватися про них, а також вік дітей, суди дійшли правильного висновку про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позову про визначення місця проживання дітей з батьком, оскільки порушення позитивних взаємовідносин дітей з матір'ю можуть мати негативний вплив на подальший їх розвиток.

Крім того слід зазначити, що у разі зміни обставин у відносинах сторін спору та які встановлені судами на час розгляду цієї справи, визначене у цій справі місце проживання дітей може бути змінено як за згодою батьків, так і в судовому порядку.

Батько дітей, який безумовно відіграє важливу роль у їх житті, має право та обов'язок піклуватися про здоров'я дітей, стан їх розвитку, незалежно від того, з ким вони будуть проживати.

Визначення місця проживання дітей з однім із батьків не позбавляє іншого батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов'язків.

Отже, рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції є достатньо мотивованими та такими, що прийняті з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи касаційних скарг ОСОБА_1 та адвоката Піпка А. М., який діє в інтересах ОСОБА_1, про те, що умови проживання батька є кращими у порівнянні з умовами проживання матері ОСОБА_2, якій на праві власності належить однокімнатна квартира, не заслуговують на увагу, оскільки хоча ОСОБА_1 є власником двокімнатної квартири, однак на даний час він проживає разом із ОСОБА_8, з якою перебуває у фактичних шлюбних відносинах, їх спільною малолітньою дочкою ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_3, а також малолітньою дочкою ОСОБА_8 - ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_4, у зв'язку з чим немає підстав вважати, що ним будуть створені кращі умови для проживання дітей, ніж ті, в яких діти проживають.

Також не заслуговують на увагу доводи касаційних скарг, що ОСОБА_1 має задовільний матеріальний стан для забезпечення малолітніх дітей ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, який є кращим у порівнянні з матеріальним станом відповідача ОСОБА_2, оскільки такі доводи не мають визначального значення для вирішення цієї справи у зв'язку з тим, що на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини, їх матеріальне забезпечення.

Крім того, у провадженні Вінницького міського суду Вінницької області перебуває справа № 127/22271/20 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа - Центральний відділ державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Хмельницький), про припинення права на утримання, стягнення аліментів на утримання дитини та пені за невиплачені аліменти, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів.

Суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_1 у позові про зменшення розміру аліментів посилався на погіршення його стану здоров'я та зміну матеріального становища. Зокрема зазначав про те, що згідно із відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків його дохід протягом трьох кварталів 2020 року становив 3 032,44 грн на місяць, також він отримував щомісячну одноразову допомогу при народженні однієї дитини та державну соціальну допомогу особам з інвалідністю, водночас не мав доходу від здійснення підприємницької діяльності, все його майно і рахунки арештовані, має істотні боргові зобов'язання.

Посилання заявників у касаційних скаргах на незадовільний матеріальний стан ОСОБА_2 не є підставою для скасування судових рішень, оскільки на даний час ОСОБА_2 перебуває у відпустці без збереження заробітної плати, що не свідчить про втрату нею роботи та наявність підстав для встановлення місця проживання дітей з батьком.

Не заслуговують на увагу і доводи касаційних скарг, що ОСОБА_2 фактично утримує дітей за рахунок аліментів, які ОСОБА_1 сплачує на утримання малолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, на підставі рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 08 жовтня 2019 року у справі № 127/21251/18, яке набрало законної сили, з огляду на таке.

Суди попередніх інстанцій встановили, що за період з 28 серпня 2018 року по 30 червня 2020 року заборгованість ОСОБА_1 зі сплати аліментів становила 88 387,10

грн (т. 3, а. с. 25-26), станом на 30 листопада 2020 року - 100 719,10 грн (т. 3, а. с. 203).

Лише у грудні 2020 року, під час розгляду цієї справи у суді першої інстанції, ОСОБА_1 сплатив суму заборгованості у розмірі 100 719,10 грн та згідно з розрахунком заборгованості зі сплати аліментів станом на 04 грудня 2020 року заборгованість по аліментам відсутня (т. 3, а. с. 142-143).

Отже доводи касаційних скарг в цій частині не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) зроблено висновок, що Декларація прав дитини не є міжнародним договором. Разом з тим положення Конвенції про права дитини, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов'язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей. При визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу положення статті 3 Конвенції про права дитини.

У касаційних скаргах заявники посилалися на незастосування судами попередніх інстанцій висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18).

Однак такі доводи касаційних скарг є безпідставними, оскільки вирішуючи спір та визначаючи місце проживання дітей разом з матір'ю, суди попередніх інстанцій виходили з якнайкращих інтересів малолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4, врахувавши при цьому всі обставини справи та надавши оцінку доказам, наданим сторонами на підтвердження своїх вимог та заперечень.

Вирішуючи спір суди попередніх інстанцій послалися на Декларацію прав дитини, проте таке посилання не впливає на правильність висновків судів попередніх інстанції та не може бути підставою для скасування судових рішень, оскільки спір вирішено з урахуванням положень статті 3 Конвенції про права дитини, а саме забезпечення якнайкращих інтересів дитини та в сукупності з іншими нормами права, зокрема, статтями 155, 157, 161 СК України, статтями 11, 12 Закону України "Про охорону дитинства", які регулюють питання щодо визначення місця проживання дитини та прав і обов'язків батьків за виховання та розвиток дитини.

Посилання в касаційній скарзі на те, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18), не заслуговують на увагу, оскільки предметом позову у справі є визначення місця проживання дитини з матір'ю.

Натомість у справі, яка переглядається, ОСОБА_1 просив визначити місце проживання дітей з батьком.

Постанова Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 127/31828/19 прийнята за результатом розгляду касаційної скарги відповідача на постанову суду апеляційної інстанції про забезпечення позову шляхом встановлення зустрічей матері з малолітнім сином. У зазначеній постанові Верховний Суд не викладав висновок щодо застосування норм права, які регулюють визначення місця проживання дитини з одним із батьків, тому посилання заявників на таку постанову є безпідставним.

Безпідставними також є посилання заявників у касаційних скаргах на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 06 вересня 2018 року у справі № 644/9094/16-ц (провадження № 61-9745св18), від 18 березня 2019 року у справі № 215/4452/16-ц (провадження № 61-1145св19), від 27 червня 2019 року у справі № 754/14768/15-ц (провадження № 61-2958св19), від 27 січня 2021 року у справі № 752/9697/19 (провадження № 61-13706св20), оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно.

Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Так у справі № 644/9094/16-ц (постанова Верховного Суду від 06 вересня 2018 року) Верховний Суд погодився з висновком судів попередніх інстанцій про визначення місця проживання дитини з батьком. При цьому зазначив, що судами установлено значно більшу прихильність дитини до батька, ніж до інших членів родини, дитина має більш тісний емоційний зв'язок з батьком та виявила бажання проживати разом з батьком.

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2019 року у справі № 215/4452/16-ц зазначив, що матеріально-побутові умови та рівень комфорту, які може забезпечити дитині мати, істотно не відрізняються від умов, які на даний час надає дитині батько. Однак суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що визначальне значення при вирішенні даного спору щодо місця проживання дитини мають інтереси самої дитини. Апеляційний суд установив, що батько користується у неповнолітнього сина повагою та авторитетом, що зазначено у висновку спеціаліста у справах дітей. Про авторитет матері хлопчик під час надання пояснень у суді першої інстанції та суді апеляційної інстанції відповіді не надав. Дитина виявила свою прихильність до батька, пояснила, що мати він любить, проте бажає проживати з батьком, дослухається його думки. Також суд апеляційної інстанції врахував, що після розірвання шлюбу неповнолітній три місяці проживав з батьком, потім дев'ять місяців проживав з матір'ю та в подальшому (більше ніж два роки) проживає разом із позивачем. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що проживання неповнолітнього з батьком буде відповідати найкращому забезпеченню його інтересів. Відповідач не надала суду переконливих доказів, що проживання сина разом з матір'ю буде найкраще відповідати інтересам дитини. Проживання сина з батьком відповідає принципу "найкращих інтересів дитини" та є пріоритетним при вирішенні цієї справи.

У постанові Верховного Суду від 27 червня 2019 року у справі № 754/14768/15-ц зазначено, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що саме батько забезпечить кращі інтереси дітей з метою реалізації їх прав на освіту, всебічний розвиток, здоров'я, виховання в оточенні любові і поваги, ураховуючи якнайкраще забезпечення інтересів дитини, а також те, що діти тривалий час проводять зі своєю матір'ю та її теперішнім чоловіком, кожен день мати забирає дітей зі школи та вони йдуть до мечеті та вона самостійно визначає, чим краще займатися її дітям, без врахування думки позивача, а також беручи до уваги те, що протягом часу розгляду спору по суті у дітей змінилися обставини життя, діти не відвідують гуртків, не беруть участі в шкільних святах, не відвідують дитячі розважальні заклади та заклади культури, а лише відвідують мечеть, де проводять час після шкільних занять, та діти фактично позбавлені участі батька у їх вихованні.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 25 листопада 2015 року у справі № 6-41755ск14 зазначив, що суди, визначаючи місце проживання дитини з батьком та стягуючи з матері аліменти на утримання сина, врахували ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до батька, висновок органу опіки та піклування, вік дитини, яка висловила своє бажання проживати разом із батьком, а також врахували побутові умови проживання батька та матері, можливість створення належних умов для виховання, та те, що визначення місця проживання дитини разом з батьком в повній мірі сприятиме розвитку та інтересам дитини. У зв'язку з чим касаційний суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій про визначення місця проживання дитини з батьком.

Зазначаючи, що при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини (враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо) та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов'язком батьків діяти в її інтересах, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 06 грудня 2017 року у справі № 499/1034/16-ц скасував рішення судів попередніх інстанцій, якими визначено місце проживання дитини разом із батьком, та справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки суд не перевірив обставин, що мають значення для вирішення спору, й не встановив досягнення балансу між інтересами дитини та правами батьків.

Разом з тим, у справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій, відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позову про визначення місця проживання дитини з батьком, виходили з того, що саме мати забезпечить кращі інтереси дітей. При цьому проживання їх з матір'ю буде відповідати принципу найкращих інтересів дітей.

Предметом позову у справі № 752/9697/19 (постанова Верховного Суду від 27 січня 2021 року) є зміна порядку участі батька у вихованні дітей та спілкування з ними.

Натомість у справі, яка переглядається, предметом позовних вимог ОСОБА_1 є визначення місця проживання дітей з батьком.

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій, виходили з якнайкращих інтересів дітей та дійшли висновку, що на цей час визначення місця проживання дітей разом з батьком є недоцільним.

Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що суди попередніх інстанцій у справі, що переглядається, не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у наведених як приклад постановах Верховного Суду.

Касаційні скарги не містять посилань на постанови Верховного Суду, висновки в яких щодо застосування норм права не врахували суди попередніх інстанцій у цій справі.

Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

При цьому суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону, не здійснює оцінку доказів, у зв'язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

ЄСПЛ вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява № 4909/04).

Інші наведені у касаційних скаргах доводи зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, переоцінки доказів, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційних скаргах доводи були предметом дослідження в судах першої та апеляційної інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених частини 1 статті 410 ЦПК України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції прийняті з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому ці судові рішення необхідно залишити без змін, а касаційні скарги - без задоволення.

Щодо судових витрат

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційні скарги залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги адвоката Піпка Андрія Миколайовича, який діє в інтересах ОСОБА_1, та ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 04 березня 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 17 червня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв

В. А. Стрільчук