Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 18.11.2019 року у справі №303/6589/18

Постанова

Іменем України

19 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 303/6589/18-ц

провадження № 61-20035св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

треті особи: Служба у справах дітей Виконавчого комітету Мукачівської міської ради, орган опіки та піклування Виконавчого комітету Мукачівської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Закарпатського апеляційного суду від 24 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Куштана Б. П., Джуги С. Д., Кожух О.

А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_2, треті особи: Служба у справах дітей Виконавчого комітету Мукачівської міської ради, орган опіки та піклування Виконавчого комітету Мукачівської міської ради, про позбавлення батьківських прав.

Позовна заява мотивована тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. Під час шлюбу у сторін народився син - ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвом про народження від 12 травня 2005 року, серія НОМЕР_1.

10 лютого 2006 року шлюб між сторонами розірвано, а спільний син сторін залишився проживати разом із матір'ю.

Відповідач почав ухилятися від виконання своїх батьківських обов'язків, практично жодного разу не навідав дитину, життям і поведінкою сина не цікавиться. Всі витрати, пов'язанні із забезпеченням сина, покладені на позивача, відповідач не сплачує аліменти, які зобов'язаний сплачувати згідно з рішенням суду.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просила позбавити

ОСОБА_2 батьківських права щодо неповнолітнього сина ОСОБА_3,

ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 січня

2019 року позов ОСОБА_1 задоволено. Позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав щодо ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення мотивоване тим, що відповідач свідомо ухиляється від виконання своїх обов'язків з виховання та утримання сина, що є підставою для позбавлення його батьківських прав.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 24 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 січня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова мотивована тим, що позивачем не доведено факту злісного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків щодо їхнього сина. Поведінка відповідача свідчить про його бажання та спроможність виконувати батьківські обов'язки, що, у свою чергу, не дає підстав вважати, що позбавлення його батьківських прав відповідатиме інтересам дитини.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Закарпатського апеляційного суду від 24 вересня 2019 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд, приймаючи постанову не врахував, що відповідач свідомо нехтував своїми батьківськими обов'язками та ухилявся від виховання свого сина ОСОБА_3. Крім того, апеляційний суд не прийняв до уваги висновок органу опіки та піклування Виконавчого комітету Мукачівської міської ради від 22 січня 2019 року, яким визнано доцільним позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо свого сина.

У грудні 2019 року ОСОБА_2 подав до суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, у якому заявник просить залишити вказану касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Встановлені судами обставини

ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син - ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1.

10 лютого 2006 року шлюб між сторонами розірвано, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2.

23 січня 2006 року Мукачівським міськрайонним судом Закарпатської області виданий виконавчий лист про стягнення із відповідача на користь позивача аліменти на утримання спільної дитини у розмірі 30 % прожиткового мінімуму, щомісячно, до досягнення дитиною повноліття.

Станом на 04 травня 2018 року заборгованість відповідача зі сплати аліментів складала 20 942,50 грн, станом на 01 листопада 2018 року - 6 091,00 грн, а станом на 01 січня 2019 року - 3 076,50 грн.

Висновком органу опіки та піклування Виконавчого комітету Мукачівської міської ради від 22 січня 2019 року визнано доцільним позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо свого сина ОСОБА_3

Нормативно-правове обґрунтування

Декларація прав дитини, проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, як принципове положення визначила, що дитина повинна зростати в умовах турботи.

Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (стаття 9 Конвенції про права дитини).

Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено статтею 7 СК України, згідно з положеннями якої жінка та чоловік мають рівні права й обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини

від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно зі статтями 141, 150, 153, 155 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Згідно з пунктами 1,2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень

статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до статті 18 цієї Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв'язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень ЄСПЛ, у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від17 липня 1997 року N 475/97-ВР.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків.

Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.

За положенням частини 6 статі 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер.

Згідно із положеннями частини 3 статті 12 та статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частини 3 статті 12 та статті 81 ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову з підстав недоведеності позивачем виключних підстав, з якими закон пов'язує можливість позбавлення особи батьківських прав, при тому, що це є крайнім заходом впливу, адже позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Наведені у касаційній скарзі доводи про те, що апеляційний суд, приймаючи постанову не врахував, що відповідач свідомо нехтував своїми батьківськими обов'язками та ухилявся від виховання свого сина ОСОБА_3 не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до вимог статті 81 ЦПК України тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, виходячи з принципу змагальності сторін.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не прийняв до уваги висновок органу опіки та піклування Виконавчого комітету Мукачівської міської ради

від 22 січня 2019 року, яким визнано доцільним позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо свого сина, не заслуговують на увагу, оскільки такий висновок має рекомендаційний характер та не є обов'язковим для суду. Крім того, зазначений висновок суперечить інтересам дитини, у висновку не наведено підстав та аргументів, які б вказували на доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, лише зазначено, що ОСОБА_2 тривалий час неналежно виконує свої батьківські обов'язки.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскаржене судове рішення апеляційного суду відповідає критерію обґрунтованості.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 24 вересня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

Г. І. Усик