Історія справи

Постанова КЦС ВП від 01.03.2023 року у справі №185/5224/21
Постанова КЦС ВП від 23.11.2023 року у справі №185/5224/21
Постанова КЦС ВП від 01.03.2023 року у справі №185/5224/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2023 року

місто Київ

справа № 185/5224/21

провадження № 61-10249св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі - Приватне акціонерне товариство «ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ»,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ» на постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 червня 2023 року, ухвалену колегією суддів у складі Халаджи О. В., Канурної О. Д., Космачевської Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у червні 2021 року звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ»

(далі - ПрАТ «ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ»), у якому просив:

- визнати дії, бездіяльність генерального директора ПрАТ «ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ» ОСОБА_3 такими, що порушують статтю 59 Конституції України, Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 в частині недопущення позивача разом із представником до роботи постійно діючої комісії з працевлаштування для ознайомлення з вакансіями, наявними на підприємстві ПрАТ «ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ»;

-визнати незаконним та скасувати наказ від 20 травня 2019 року № 1413 «Про обов`язкову явку працівника на засідання комісії»;

-визнати незаконним та скасувати наказ від 24 травня 2019 року № 1445 «Про обов`язкову явку працівника на засідання комісії»;

-визнати незаконним та скасувати наказ від 27 травня 2019 року № 1472 «Про зупинення нарахування середньої заробітної плати»;

-стягнути з ПрАТ «ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв`язку з недопущенням до роботи та недопущенням разом із представником до участі в роботі комісії з працевлаштування для ознайомлення із запропонованими вакансіями, починаючи з 24 квітня 2019 року до 30 серпня 2021 року включно, у розмірі 537 583, 10 грн;

-стягнути з ПрАТ «ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ» на користь ОСОБА_1 250 000, 00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Позивач обґрунтовував пред`явлений ним позов тим, що постановою Дніпровського апеляційного суду від 15 січня 2019 року у справі № 185/8173/17 його поновлено на роботі у ПрАТ «ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ». Він виявив бажання брати участь у постійно діючій комісії з працевлаштування та ознайомитися із запропонованими вакансіями разом зі своїм представником.

Відповідач зазначене рішення суду про поновлення його на роботі протягом тривалого періоду умисно не виконував, оскільки не допускав позивача до ознайомлення з наказом про поновлення та до подальшої процедури поновлення на роботі у присутності його представника ОСОБА_2 .

ОСОБА_1 звертав увагу на те, що внаслідок незавершення процедури поновлення на роботі з вини відповідача він не мав можливості приступити до роботи, виконувати трудові обов`язки та отримувати заробітну плату.

Стислий виклад позиції інших учасників справи

Відповідач заперечував проти задоволення позову, вважаючи його безпідставним, необґрунтованим та не доведеним належними і допустимими доказами.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням від 01 березня 2022 року Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області частково задовольнив позов ОСОБА_1 .

Суд стягнув з ПрАТ «ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ» на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 250 000, 00 грн.

В іншій частині вимог позову відмовив. Здійснив розподіл судових витрат.

В частині задоволення позову суд першої інстанції виснував про доведеність факту заподіяння позивачу моральної шкоди неправомірними діями відповідача у виді порушення права позивача на отримання правової допомоги в результаті недопущення його до участі у процедурі поновлення на роботі разом із представником у період з 08 травня 2019 року до 30 серпня 2021 року.

В частині відмови у задоволенні позову суд першої інстанції врахував, що позивач не пройшов процедуру поновлення на роботі та не приступив до виконання трудових обов`язків виключно з тієї причини, що відповідач не допускав його до участі у цій процедурі разом із представником, хоча позивач мав реальну можливість пройти процедуру поновлення на роботі одноособово, без участі представника, втім не скористався цією можливістю. Тож період, за який ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача середній заробіток, не можна вважати вимушеним прогулом. Видання роботодавцем оскаржуваних наказів також є наслідком свідомо обраної позивачем поведінки, саме відмови від участі в засіданні постійно діючої комісії з працевлаштування, тому немає підстав для визнання цих наказів незаконними.

Постановою від 03 листопада 2022 року Дніпровський апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу ПрАТ «ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ», змінив рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 березня 2022 року в частині суми відшкодування моральної шкоди та стягнення судових витрат.

Суд стягнув з ПрАТ «ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ» на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 100 000, 00 грн з утриманням усіх обов`язкових податків та зборів.

Здійснив розподіл судових витрат.

Постановою від 01 березня 2023 року Верховний Суд залишив без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_1 , частково задовольнив касаційну скаргу ПрАТ «ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ», змінив постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 листопада 2022 року в частині відшкодування моральної шкоди, зменшивши її розмір до 40 000, 00 грн.

В іншій частині постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 листопада 2022 року залишив без змін.

Поновив виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 03 листопада 2022 року (з урахуванням внесених змін).

Постановою від 21 червня 2023 року Дніпровський апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_1 , скасував рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 березня 2022 року в частині відмови у задоволенні позову.

Суд частково задовольнив позов ОСОБА_1 в частині визнання незаконними дій та бездіяльності керівництва ПрАТ «ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ» щодо недопущення позивача до процедури поновлення на роботі, участі в постійно діючій комісії з працевлаштування для ознайомлення із запропонованими вакансіями на підприємстві разом із представником, скасування наказів, стягнення середньої заробітної плати за час вимушених прогулів.

Стягнув з ПрАТ «ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24 квітня 2019 року до 30 серпня 2021 року у розмірі 537 583, 10 грн.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін. Здійснив розподіл судових витрат.

Суд апеляційної інстанцій врахував, що відповідач порушив права позивача на отримання правової допомоги під час ознайомлення з переліком вакантних посад й такими діями чинив перешкоди у виконанні судового рішення про поновлення позивача на роботі, що призвело до вимушеного прогулу та втрати заробітку з вини роботодавця.

Апеляційний суд не встановив підстав для скасування оскаржуваних наказів відповідача, оскільки вважав, що вимоги цих наказів не є незаконними. Також не встановив підстав для визнання дій та бездіяльності генерального директора ПрАТ «ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ» ОСОБА_3 такими, що порушують Конституцію України та Рішення Конституційного Суду України, оскільки визнання неконституційними дій чи бездіяльності посадових осіб підприємств не входить у компетенцію загальних судів та не може бути правомірним способом захисту.

Ухвалою від 13 вересня 2023 року Дніпровський апеляційний суд задовольнив заяву ПрАТ «ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ» про роз`яснення постанови Дніпровського апеляційного суду від 21 червня 2023 року. Суд роз`яснив, що потрібно стягнути

з ПрАТ «ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24 квітня 2019 року до 30 серпня 2021 року

у розмірі 537 583, 10 грн, без урахування податків та інших обов`язкових платежів.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ПрАТ «ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ» 06 липня 2023 року із використанням засобів поштового зв`язку направило до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 червня 2023 року, рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 березня 2022 року залишити в силі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Заявник, наполягаючи на тому, що оскаржуване судове рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, як підстави касаційного оскарження наведеного судового рішення визначив те, що:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18),

у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 369/10046/18 (провадження № 61-9664сво19), за змістом яких середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати, тому строк на пред`явлення до суду такої вимоги обмежується трьома місяцями;

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 569/10189/16-ц (провадження № 61-14433св18), від 24 січня 2019 року у справі № 760/9521/15 (провадження № 61-24060св18), у постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-435цс15, щодо застосуванням статті 236 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України);

- заявник не отримав копії процесуальних документів, оскільки такі направлялися на електронну пошту, яка не є офіційною;

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 07 липня 2022 року у справі № 120/4298/21-а (адміністративне провадження № К/990/281/22), щодо належного вручення процесуальних документів учаснику справи, який не має офіційної електронної пошти;

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 279/5407/20 (провадження № 61-8744св21), від 10 лютого 2022 року у справі № 359/5063/21 (провадження № 61-21505св21), за змістом яких електронна адреса - це адреса електронної пошти, що складається з ідентифікатора, позначки «@» та доменного імені.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

ОСОБА_1 у липні 2023 року із застосуванням системи «Електронний суд» надіслав до Верховного Суду відзив, а у серпні 2023 року - додаткові пояснення, у яких просив відмовити у відкритті касаційного провадження.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 17 серпня 2023 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження

у справі; задовольнив клопотання ПрАТ «ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ» та зупинив виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 21 червня 2023 року в частині стягнення з ПрАТ «ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ»на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 537 583, 10 грн, до закінчення його перегляду в касаційному порядку.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 Цивільного процесуального кодексу України

(далі - ЦПК України), відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Верховний Суд, вирішуючи питання про межі касаційного перегляду врахував, що ПрАТ «ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ» просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції в повному обсязі, проте фактично не погоджується з цим судовим рішенням лише в частині задоволення позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. У касаційній скарзі немає доводів щодо незгоди заявника із оскаржуваною постановою в частині відмовлених позовних вимог. Відтак Верховний Суд переглядає постанову апеляційного суду в частині задоволеної позовної вимоги про стягнення середнього заробітку.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що постановою від 15 січня 2019 року у справі № 185/8173/17 Дніпровський апеляційний суд задовольнив позов ОСОБА_1 до ПрАТ «ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ», третя особа: директор виробничого структурного підрозділу (далі - ВСП) «Шахтоуправління імені Героїв Космосу» ПрАТ «ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ» ОСОБА_4, про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Суд визнав незаконним наказ ВСП «Шахтоуправління імені Героїв Космосу» ПрАТ «ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ» від 11 жовтня 2017 року № 184/4к про звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України. Поновив ОСОБА_1 на посаді гірника очисного забою 5 розряду дільниці з видобутку вугілля № 5 ВСП «Шахтоуправління імені Героїв Космосу» ПрАТ «ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ». Стягнув з ВСП «Шахтоуправління імені Героїв Космосу» ПрАТ «ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу

у розмірі 155 336, 00 грн з відрахуванням податків та інших обов`язкових платежів.

Наказом ВСП «Шахтоуправління імені Героїв Космосу» ПрАТ «ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ» від 24 квітня 2019 року № 1137 скасовано наказ

від 11 жовтня 2017 року № 184/4к про звільнення ОСОБА_1 , поновлено ОСОБА_1 на посаді гірника очисного забою 5 розряду дільниці з видобутку вугілля № 5 ВСП «Шахтоуправління імені Героїв Космосу» ПрАТ «ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ» з окладом згідно зі штатним розкладом з 11 жовтня 2017 року.

Наказом ВСП «Шахтоуправління імені Героїв Космосу» ПрАТ «ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ» від 08 травня 2019 року № 1341 «Щодо результатів медичного огляду» ОСОБА_1 не допущено до роботи за професією «гірник очисного забою» у зв`язку з протипоказаннями за професією, наказано постійно діючій комісії підприємства розглянути питання щодо можливості подальшого працевлаштування позивача, наказано зберегти середній заробіток позивачу до моменту вирішення питання щодо подальшого працевлаштування.

Наказом ВСП «Шахтоуправління імені Героїв Космосу» ПрАТ «ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ» від 20 травня 2019 року№ 1413 «Про обов`язкову явку працівника на засідання комісії» ОСОБА_1 запрошено з`явитися та взяти участь у засіданні постійно діючої комісії з працевлаштування 24 травня 2019 року для ознайомлення з вакансіями ПрАТ «ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ», наказано при неявці ОСОБА_1 на засідання комісії з працевлаштування, без поважних причин, притягнути до дисциплінарної відповідальності і зупинити нарахування середнього заробітку з 25 травня 2019 року.

Наказом ВСП «Шахтоуправління імені Героїв Космосу» ПрАТ «ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ» від 24 травня 2019 року № 1445 «Про обов`язкову явку працівника на засідання комісії» наказано ОСОБА_1 з`явитися та взяти участь у засіданні постійно діючої комісії з працевлаштування, яке відбудеться 31 травня 2019 року для ознайомлення з вакансіями на підприємстві. У разі неявки з неповажних причин або відмови

ОСОБА_1 брати участь у засіданні комісії з працевлаштування наказано розглянути питання про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.

Наказом ВСП «Шахтоуправління імені Героїв Космосу» ПрАТ «ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ» від 27 травня 2019 року № 1472 «Про зупинення нарахування середньої заробітної плати» ОСОБА_1 зупинено нарахування середньої заробітної плати з 25 травня 2019 року до вирішення питання про працевлаштування.

На виконання наказу від 08 травня 2019 року № 1341 відповідач неодноразово запрошував позивача до комісії з працевлаштування для ознайомлення зі списком вакантних посад на підприємстві, в тому числі 14, 20, 24 травня 2019 року та на інші дати. Позивач разом зі своїм представником також неодноразово з`являвся до приміщення відповідача з метою ознайомлення зі списком вакантних посад на підприємстві. Проте, представника позивача не допускали в приміщення відповідача для одночасного ознайомлення і позивача, і його представника зі списком вакантних посад на підприємстві, хоча заборон або перешкод для пропуску позивача до приміщення комісії з працевлаштування не було.

30 серпня 2021 року позивач допущений до участі у комісії з працевлаштування для ознайомлення з вакансіями на підприємстві разом зі своїм представником.

Зазначені обставини визнані обома сторонами та згідно зі статтею 82 ЦПК України не підлягають доказуванню.

Право, застосоване судом

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина друга статті 2 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. Суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20) зазначено, що порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Водночас позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

У статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з частинами першою, третьою статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.

Статтею 235 КЗпП України визначено, що уразі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

У разі затримки роботодавцем виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки (стаття 236 КЗпП України).

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі, щодо неправильного застосування апеляційним судом норм матеріального права

Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року

у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина може вважатися доведеною, якщо інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Верховний Суд наголошує, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 обґрунтовував пред`явлений ним позов тим, що внаслідок незавершення процедури поновлення на роботі з вини відповідача та неотримання допуску до роботи, він не мав можливості виконувати трудові обов`язки, тому з ПрАТ «ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ» підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 25 квітня 2019 року до 30 серпня 2021 року в розмірі 537 583, 10 грн.

Суд апеляційної інстанції врахував, що позивач неодноразово звертався до відповідача з проханням допустити його до участі у процедурі поновлення на роботі разом з представником, а також те, що право позивача на правову допомогу не може бути обмежене з тієї підстави, що трудовим законодавством не передбачено обов`язкової участі представника у процедурі поновлення на роботі. У зв`язку з викладеним апеляційний суд задовольнив позов про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі повністю.

Верховний Суд погоджується з наведеними висновками апеляційного суду з таких підстав.

У статті 59 Конституції України визначено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

За змістом статті 64 Конституції України конституційне право кожного на правову допомогу не може бути обмежено.

У Рішенні Конституційного Суду України від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000

у справі № 1-17/2000 щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України зауважено, що право на правову допомогу є гарантованою Конституцією України можливістю фізичної особи одержати юридичні (правові) послуги. Закріпивши право будь-якої фізичної особи на правову допомогу, конституційний припис «кожен є вільним у виборі захисника своїх прав» (частина перша статті 59 Конституції України) за своїм змістом є загальним і стосується не лише підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного, а й інших фізичних осіб, яким гарантується право вільного вибору захисника з метою захисту своїх прав та законних інтересів, що виникають з цивільних, трудових, сімейних, адміністративних та інших правовідносин, а не тільки з кримінальних.

Конституційне право особи на правову допомогу за своєю суттю є гарантією реалізації, захисту та охорони інших прав і свобод людини і громадянина.

З наведених підстав Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що дії та бездіяльність ПрАТ «ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ» у період з 08 травня 2019 року до 30 серпня 2021 року призвели до обмеження права ОСОБА_1 , передбаченого частиною першою статті 59 Конституції України, та в остаточному підсумку до порушення права незаконно звільненого працівника на негайне виконання рішення суду про поновлення його на роботі.

Подібні висновки щодо порушення права позивача на працевлаштування зробив Верховний Суд у постанові від 01 березня 2023 року у цій справі під час вирішення позову за вимогою про відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди.

За змістом статті 235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню. За невиконання цього обов`язку настає відповідальність для роботодавця, передбачена у статті 236

КЗпП України, у виді середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Потрібно враховувати, що КЗпП України передбачає такі види середнього заробітку, на які має працівник під час звільнення в разі порушення його прав: середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні; середній заробіток за час вимушеного прогулу, який присуджується незаконно звільненому працівнику, або у випадку якщо неправильне формулювання причини звільнення перешкоджало працевлаштуванню працівника, або у разі затримки видачі копії наказу (розпорядження) про звільнення.

З огляду на те, що внаслідок несвоєчасного виконання рішення суду про поновлення на роботі через винні дії (бездіяльність) роботодавця працівник не може вийти на роботу та реалізовувати належне йому право на працю й оплату праці, тому потрібно виходити з того, що у статті 236 КЗпП України йдеться саме про середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Отже, у разі затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі порушені права працівника захищаються середнім заробітком саме за час вимушеного прогулу, оскільки протиправні дії чи бездіяльність роботодавця позбавляють працівника можливості виконувати трудові обов`язки й отримувати за це заробітну плату.

За змістом приписів статті 236 КЗпП України затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі потрібно вважати невидання власником (уповноваженим органом) негайно після проголошення судового рішення наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин.

Тобто належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі є видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.

Виконання рішення про поновлення на роботі вважається завершеним з моменту видачі наказу про поновлення працівника на роботі та фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків. Водночас працівник повинен бути обізнаним про наявність наказу про його поновлення на роботі і йому повинно бути фактично забезпечено доступ до роботи і можливість виконання своїх обов`язків.

Такі висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 06 листопада 2023 року

у справі № 938/466/21 (провадження № 61-5256св23).

У справі, що переглядається, роботодавець хоча і видав 24 квітня 2019 року наказ про поновлення ОСОБА_1 на роботі, проте фактично не допустив його до виконання трудових обов`язків, тобто рішення суду про поновлення позивача на роботі належно та своєчасно не виконав.

Відтак позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є правомірною та правомірно задоволена судом апеляційної інстанції.

У касаційній скарзі ПрАТ «ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ» зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні не врахував, що затримки виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі не було, оскільки товариство своєчасно видало наказ про поновлення. Також заявник посилається на те, що апеляційний судзастосував норми права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 569/10189/16-ц (провадження № 61-14433св18) та від 24 січня 2019 року у справі № 760/9521/15 (провадження № 61-24060св18), а також у постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-435цс15.

Так, у постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року

у справі № 569/10189/16-ц (провадження № 61-14433св18) зазначено, що належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі потрібно вважати видання власником наказу про це, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків. Враховуючи лексичне значення (тлумачення) поняття «затримка» як «зволікання», затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі потрібно вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин, негайно, після проголошення судового рішення. У разі невиконання цього обов`язку добровільно рішення суду підлягає виконанню у примусовому порядку. За обставинами цієї справи рішення суду про поновлення на роботі ухвалено 24 червня 2016 року, наказ про поновлення на роботі видано 07 липня 2016 року, тоді як працівника допущено до роботи лише 12 липня 2016 року. Суди попередніх інстанцій, з якими погодився Верховний Суд, стягнули з відповідача середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 24 червня до 11 липня 2016 року, тобто до дня фактичного допуску поновленого працівника до роботи.

У постанові від 24 січня 2019 року у справі № 760/9521/15

(провадження № 61-24060св18) Верховний Суд зауважив, що законодавство передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі, і цей обов`язок полягає у тому, що у роботодавця обов`язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися. Виконання рішення вважається закінченим з дня видачі відповідного наказу або розпорядження власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, фізичною особою, фізичною особою-підприємцем, який прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника. За обставинами цієї справи період невиконання рішення суду від 28 квітня 2016 року, яким поновлено позивача на роботі, із 29 квітня до 30 листопада 2016 року, оскільки наказ про поновлення на роботі виданий 01 грудня 2016 року.

Подібні висновки щодо застосування статті 236 КЗпП України викладено і в постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-435цс15, в якій після ухвалення судом 27 червня 2012 року рішення про поновлення позивача на роботі відповідач видав відповідний наказ лише 07 травня 2013 року, тому апеляційний суд, з яким погодився суд касаційної інстанції, стягнув з роботодавця середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 27 червня 2012 року до 07 травня 2013 року.

У справі, що переглядається, висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать загальним висновкам щодо застосування статті 236 КЗпП України

у подібних правовідносинах, викладеним у наведених постановах Верховного Суду та Верховного Суду України, тому доводи касаційної скарги в цій частині є безпідставними. Інші висновки, викладені в згаданих постановах, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки суди виходили з конкретних обставин кожної із цих справ та з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Так, у справах № 760/9521/15 (провадження № 61-24060св18) та № 6-435цс15 позивачі не зазначали, а суди не встановили, що після видання роботодавцями наказів про поновлення працівників на роботі їх не було допущено до виконання попередніх трудових обов`язків. Тоді як у справі, що переглядається, ОСОБА_1 не було допущено до виконання трудових обов`язків після видання наказу про поновлення, тобто фактично рішення суду повністю відповідач не виконував протягом певного періоду. Така ж ситуація була

у справі № 569/10189/16-ц (провадження № 61-14433св18), в якій суди стягнули середній заробіток за час вимушеного прогулу до дня допуску працівника до виконання попередніх обов`язків. Тож висновки суду апеляційної інстанції у справі, що переглядається, узгоджуються з висновками Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 569/10189/16-ц (провадження № 61-14433св18), на яку заявник посилається в касаційній скарзі.

Отже, доводи ПрАТ «ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ» про те, що товариство своєчасно виконало рішення суду про поновлення позивача на роботі, а тому немає підстав для стягнення середнього заробітку, не підтвердилися. ОСОБА_1 не було забезпечено фактичного доступу до роботи і можливості виконання своїх обов`язків в період з 24 квітня 2019 року до 30 серпня 2021 року, а тому порушені права позивача підлягають захисту в порядку, передбаченому статтею 236 КЗпП України.

Також у касаційній скарзі заявник наголошує на тому, що апеляційний суд в оскаржуваному рішенні не звернув уваги на те, що позивач пропустив строки звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку та не застосував висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18) та у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 369/10046/18 (провадження № 61-9664сво19).

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року

у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18) зроблено висновки, що за змістом приписів статей 94 116 117 КЗпП України та статей 1, 2 Закону України «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Водночас у справі, що переглядається, спір стосується стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України, а не про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України. Висновків щодо застосування статті 236 КЗпП України у постанові від 30 січня 2019 року

у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18) Велика Палата Верховного Суду не формулювала. Відтак, правовідносини у справі, що переглядається, та справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18) не є подібними, а висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 30 січня 2019 року, не підлягають застосуванню.

У постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 369/10046/18

(провадження № 61-9664сво19), на яку посилається заявник у касаційній скарзі, Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду виснувала, що за змістом чинного законодавства середній заробіток за час вимушеного прогулу за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час вимушеного прогулу не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, отже строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Водночас заявник не врахував, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21) відступила від наведених висновків Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 10 жовтня 2019 року

у справі № 369/10046/18 (провадження № 61-9664сво19), на яку посилається заявник у касаційній скарзі.

У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду зробила висновки, що середній заробіток за час вимушеного прогулу, передбачений частиною другою статті 235 КЗпП України, та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, визначений статтею 117 КЗпП України, мають різну правову природу. Середній заробіток за частиною другою статті 235 КЗпП України за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин, оскільки особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що увесь цей час перебувала в трудових відносинах. Спір про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який виник у зв`язку з незаконним звільненням працівника, який був позбавлений можливості виконувати роботу не з власної вини, є трудовим спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про працю та про оплату праці. Працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення цього середнього заробітку без обмеження будь-яким строком згідно з частиною другою статті 233 КЗпП України та не позбавлений права після ухвалення судового рішення про поновлення його на роботі в подальшому звернутися до суду із позовом про стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначеного частиною другою статті 235 КЗпП України.

Відтак, оскільки у випадку несвоєчасного виконання рішення суду про поновлення на роботі з вини роботодавця працівник позбавлений можливості приступити до виконання попередніх трудових обов`язків та отримувати заробітну плату, тому він має право на стягнення з роботодавця середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який за своїм змістом є заробітною платою, й таке право не обмежується будь-яким строком згідно з частиною другою статті 233 КЗпП України.

З огляду на викладене, доводи ПрАТ «ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ» про те, що ОСОБА_1 пропустив строк на звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку із затримкою виконання рішення про поновлення на роботі, є безпідставними.

Також у касаційній скарзі ПрАТ «ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ» зазначає, що суд апеляційної інстанції неправильно розрахував розмір середнього заробітку, оскільки врахував період за серпень-вересень 2017 року, тобто за два місяці, що передували звільненню позивача, у якому середньоденний заробіток становив 766, 26 грн. Заявник вважає, що апеляційний суд мав враховувати посадовий (місячний) оклад за грудень 2018 року - січень 2019 року, у якому середньоденний заробіток становив 394, 62 грн.

Натомість, зазначаючи про невірне обрахування апеляційним судом розміру середнього заробітку, заявник не навів правомірну підставу касаційного оскарження, передбачену в частині другій статті 389 ЦПК України, як то неврахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах; необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; чи оскарження судового рішення з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відтак доводи касаційної скарги щодо неправильності розрахунку середнього заробітку заявник належно не сформулював та не обґрунтував.

Водночас Верховний Суд врахував, що позивач розраховував середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі довідки, виданої 07 червня 2019 року ПрАТ «ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ», у якій зазначено, що середньоденна заробітна плата за серпень-вересень 2017 року

становить 766, 26 грн, з подальшим коригуванням отриманого розміру середнього заробітку на коефіцієнт підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві.

Інформацією, зазначеною в довідці ПрАТ «ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ» від 07 червня 2019 року, керувався й Дніпровський апеляційний суд у постанові від 15 січня 2019 року у справі № 185/8173/17 за позовом ОСОБА_1 до ПрАТ «ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також суд апеляційної інстанції у справі, що переглядається.

Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100). Згідно з пунктом 1 Порядку №100 цей нормативний акт застосовується, зокрема, у випадку вимушеного прогулу та розрахунку затримки виконання рішення суду.

У пункті 2 Порядку № 100 зазначено, що середня заробітна плата обраховується, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу (пункт 4 Порядку № 100).

Верховний Суд у постанові від 18 серпня 2022 року у справі №560/7496/20 (адміністративне провадження № К/9901/42336/21) дійшов переконання, що до вимушеного прогулу прирівнюється затримка роботодавцем виконання рішення про поновлення на роботі (стаття 236 КЗпП України). Середній заробіток за своїм змістом також є державною гарантією, право на отримання якої виникає у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин.

У справі, що переглядається, позивача фактично позбавлено права на отримання заробітної плати внаслідок несвоєчасного виконання відповідачем рішення суду

у справі № 185/8173/17 за позовом ОСОБА_1 до ПрАТ «ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі.

У цьому випадку подією, з якою пов`язана виплата за затримку виконання рішення суду, є день незаконного звільнення позивача, тому середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за попередні два місяці роботи, що передували звільненню.

Тож розрахунок середнього заробітку, здійснений ОСОБА_1 з урахуванням середньоденної заробітної плати за серпень-вересень 2017 року, тобто за два місяці, що передували незаконному звільненню, є правомірним та відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 31 січня 2023 року

у справі № 340/10802/21 (адміністративне провадження № К/990/28826/22, № К/990/29661/22) та від 30 березня 2023 року у справі № 340/1747/21

(адміністративне провадження № К/990/406/22; К/9901/48033/21).Відтак цей розрахунок правильно врахований судом апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваної постанови.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди із постановою апеляційної інстанції в оскаржуваній частині, встановленими судами обставинами справи та необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року

у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформульовано правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції не встановлено апеляційним судом, а оцінка доказів здійснена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, тоді суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Верховний Суд є судом права, а не факту. Встановлення фактичних обставин справи та надання оцінки доказам належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій як судів факту, тоді як до повноважень суду касаційної інстанції належить перевірка правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд керується тим, що у справі, що переглядається, учасникам справи надано вмотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин.

Резюмуючи, з урахуванням фактичних обставин справи, що переглядається, Верховний Суд дійшов переконання, що суд апеляційної інстанції обґрунтовано задовольнив позовну вимогу ОСОБА_1 до ПрАТ «ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку із затримкою виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі, щодо порушень апеляційним судом норм процесуального права

У касаційній скарзі ПрАТ «ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ» посилається на те, що воно не отримало процесуальні документи, оскільки такі направлялися судом апеляційної інстанції на електронну пошту, яка не є офіційною.

Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно (частина п`ята статті 128 ЦПК України).

Днем вручення судової повістки є: день вручення судової повістки під розписку; день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо повістку надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, повістка вважається врученою у робочий день, наступний за днем її відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про її доставлення

(частина восьма статті 128 ЦПК України).

За змістом частини п`ятої статті 130 ЦПК України вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі.

За обставинами справи, що переглядається, суд апеляційної інстанції 08 травня 2023 року надіслав ПрАТ «ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ» копію ухвали про відкриття апеляційного провадження та апеляційної скарги на електронну адресу: ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зазначений електронний лист доставлено 08 травня 2023 року.

На цю електронну адресу апеляційний суд надсилав 22 травня та 08 червня 2023 року судові повістки-повідомлення про судові засідання, призначені на 07 та 21 червня 2023 року. Також судову повістку-повідомлення про судове засідання, призначене на 21 червня 2023 року, суд апеляційної інстанції надіслав 08 червня 2023 року на електронну адресу: ІНФОРМАЦІЯ_2 . Цей електронний лист доставлено 08 червня 2023 року.

Верховний Суд погоджується з доводами заявника про те, що електронна адреса: ІНФОРМАЦІЯ_1 , не є його офіційною адресою.

Водночас, особливістю справи, що переглядається, є те, що

ПрАТ «ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ» 20 червня 2023 року надіслало до суду апеляційної інстанції клопотання про перенесення судового засідання та направлення апеляційної скарги для подання відзиву на неї. У цьому клопотанні відповідач підтвердив, що 08 червня 2023 року на електронну адресу товариства надійшла судова повістка-повідомлення про судове засідання, призначене

на 21 червня 2023 року, також зазначив, що станом на 19 червня 2023 року товариство не отримувало апеляційної скарги.

Втім, 20 червня 2023 року ПрАТ «ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ» надіслало на адресу апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, у якому зокрема зазначило, що апеляційну скаргу товариство не отримувало, тому відзив ґрунтується на ймовірних доводах скарги.

Суд апеляційної інстанції у судовому засіданні від 21 червня 2023 року дійшов переконання, що відповідач належно повідомлений про час та місце розгляду справи, підстав для задоволення його клопотання про відкладення розгляду справи немає. У цьому ж судовому засіданні апеляційний суд ухвалив оскаржувану постанову. В оскаржуваній постанові суд апеляційної інстанції зазначив, що не враховує відзив ПрАТ «ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ» на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , оскільки товариство не надало відомостей про надіслання цього відзиву позивачу.

У частині четвертій статті 360 ЦПК України передбачено, що до відзиву додаються докази надсилання (надання) копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи.

Оскільки ПрАТ «ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ» не дотрималося зазначеного процесуального порядку подання відзиву, тому дії апеляційного суду щодо його неврахування про розгляді апеляційної скарги є правомірними.

Також статтею 372 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належно повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції врахував, що

ПрАТ «ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ» було повідомлене про час та місце розгляду справи, що підтверджується його заявою про відкладення розгляду справи, а також не визнав поважними причини неявки відповідача у судове засідання, тому вважав, що його неявка не перешкоджає розгляду справи.

Такі висновки апеляційного суду узгоджуються з положеннями статті 372 ЦПК України.

Резюмуючи, Верховний Суд встановив, що суд апеляційної інстанції помилково надсилав процесуальні документи на електронну адресу: ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка не є офіційною адресою ПрАТ «ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ». Втім, у касаційній скарзі

ПрАТ «ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ» належно не обґрунтувало, як саме це порушення унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, з урахуванням того, що товариство було завчасно повідомлене про час та місце розгляду справи, мало можливість ознайомитися з матеріалами справи. Також ця справа (з приводу вирішення трудового спору) перебувала в провадженні судів першої та апеляційної інстанцій майже два роки, сторони неодноразово висловлювали свої позиції по суті спору, зібрані матеріали справи та докази, подані учасниками справи, дозволяли судам повно та всебічно з`ясувати характер спірних правовідносин і ухвалити законні та обґрунтовані судові рішення.

За приписами частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З огляду на викладене Верховний Суд не встановив порушень норм процесуального права, допущених судом апеляційної інстанції, які призвели до порушення права заявника на доступ до правосуддя чи до неправильного вирішення спору, та могли слугувати підставою для скасування оскаржуваної постанови.

У касаційній скарзі заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції

в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року

у справі № 279/5407/20 (провадження № 61-8744св21), від 10 лютого 2022 року

у справі № 359/5063/21 (провадження № 61-21505св21), від 07 липня 2022 року

у справі № 120/4298/21-а (адміністративне провадження № К/990/281/22).

Так, Верховний Суд у постанові від 27 жовтня 2021 року у справі № 279/5407/20 (провадження № 61-8744св21) зазначив, що суд першої інстанції був зобов`язаний надіслати судові рішення у паперовій формі рекомендованим листом або електронним листом на офіційну електронну адресу, зареєстровану в ЄСІТС, чого зроблено не було. Доказів вручення оскаржуваного рішення заявнику в матеріалах справи немає. Відтак, на переконання Верховного Суду, апеляційний суд дійшов необґрунтованого висновку про те, що доставка судового рішення електронним листом на особисту електронну пошту заявника є врученням такого рішення, тому помилково виснував про відсутність підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження.

У постанові від 10 лютого 2022 року у справі № 359/5063/21

(провадження № 61-21505св21) Верховний Суд встановив, що заявниця в апеляційній скарзі зазначила, що немає засобів електронного зв`язку, натомість суд апеляційної інстанції надіслав їй судову повістку-повідомлення на електронну пошту, відомостей про направлення цієї судової повістки засобами поштового зв`язку та про її отримання заявницею матеріали не містять. З наведених підстав Верховний Суд дійшов переконання, що заявницю не було належно повідомлено про розгляд справи судом апеляційної інстанції.

У постанові Верховного Суду від 07 липня 2022 року у справі № 120/4298/21-а

(адміністративне провадження № К/990/281/22) зроблено висновки, що у розумінні Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21, офіційною електронною адресою є адреса електронної пошти, зазначена користувачем в Електронному кабінеті ЄСІТС, або адреса електронної пошти, зазначена в одному з державних реєстрів. Процесуальним законом встановлений порядок направлення копій судового рішення особі, яка не має офіційної електронної адреси, що свідчить про обов`язок суду направляти копії судового рішення рекомендованим листом з повідомленням про вручення, днем отримання якого та початком відліку наданого строку на оскарження, є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення. За результатами касаційного перегляду Верховний Суд дійшов переконання, що оскільки заявник не мав офіційної електронної адреси, апеляційний суд мав направляти йому копії судових рішень шляхом направлення їх рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Під час вирішення питання про дотримання заявником строку на усунення недоліків апеляційної скарги потрібно виходити із дати отримання ним судового рішення, надісланого у порядку та у спосіб, встановлений законом. Втім, суд апеляційної інстанції достовірно не встановив факт отримання такої ухвали заявником або його представником. Направивши ухвалу про залишення апеляційної скарги без руху на електронну адресу, суд апеляційної інстанції не зміг забезпечити її вручення скаржнику. Внаслідок цього заявник був позбавлений права вчасно відреагувати на ухвалу про залишення апеляційної скарги без руху, що призвело до постановлення незаконної ухвали про повернення апеляційної скарги.

Отже, у всіх наведених заявником у касаційній скарзі справах, Верховний Суд встановив порушення прав заявників, що призвело до обмеження їх у доступі до правосуддя.

Так, у справі № 279/5407/20 (провадження № 61-8744св21) встановлено, що суд апеляційної інстанції помилково виснував про відсутність підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження, оскільки в суду не було доказів належного вручення копії оскаржуваного судового рішення. У справі № 359/5063/21

(провадження № 61-21505св21) встановлено, що заявницю не було належно повідомлено про розгляд справи судом апеляційної інстанції. У справі № 120/4298/21-а (адміністративне провадження № К/990/281/22) встановлено, що суд апеляційної інстанції постановив незаконну ухвалу про повернення апеляційної скарги, оскільки не було доказів належного надсилання судом та отримання заявником копії ухвали про залишення скарги без руху.

Натомість у справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції не допустив таких порушень прав заявника на доступ до правосуддя та норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення спору та були б підставою для скасування оскаржуваної постанови.

З наведених підстав Верховний Суд дійшов переконання, що висновки, викладені в згаданих постановах Верховного Суду, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки їх сформульовано у справах, фактичні обставини яких є відмінними від обставин справи, що переглядається. Відтак доводи касаційної скарги в цій частині є безпідставними.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд встановив, що постанова суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають. Доводи заявника спрямовані на зміну оцінки доказів, здійсненої судами першої та апеляційної інстанцій, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції та не може бути здійснене цим судом під час перегляду оскаржуваних судових рішень. Повноваження суду касаційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (рішення Європейського суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України», заява № 3236/03).

Переглянувши у касаційному порядку судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов переконання, що оскаржуване судове рішення не суперечить правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду, викладеним у зазначених заявником у касаційній скарзі постановах.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Підстави для нового розподілу судових витрат не встановлені.

Вирішення питання про поновлення дії оскаржуваних судових рішень

За правилами статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку. Про зупинення виконання або зупинення дії судового рішення постановляється ухвала. Суд касаційної інстанції

у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ухвалою від 17 серпня 2023 року Верховний Суд зупинив виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 21 червня 2023 року в частині стягнення

з ПрАТ «ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ»на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 537 583, 10 грн, до закінчення його перегляду в касаційному порядку.

Зробивши висновок про залишення касаційної скарги ПрАТ «ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ» без задоволення, а судового рішення в оскаржуваній частині без змін, Верховний Суд поновлює його виконання.

Керуючись статтями 400 401 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ» залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 червня 2023 року в частині вирішення позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу залишити без змін.

Поновити виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 21 червня 2023 року в частині стягнення з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 537 583, 10 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак