Історія справи

Постанова

Іменем України

23 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 308/9588/20

провадження № 61-5276св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Усика Г. І. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Ужгородська міська рада,

особа, що подала апеляційну скаргу - заступник керівника Закарпатської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Департаменту культури, національностей та релігій Закарпатської обласної державної адміністрації та Виконавчого комітету Ужгородської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника керівника Закарпатської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Департаменту культури, національностей та релігій Закарпатської обласної державної адміністрації та Виконавчого комітету Ужгородської міської ради, на ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 10 травня 2022 року у складі колегії суддів: Бисага Т. Ю., Джуги С. Д., Куштана Б. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Ужгородської міської ради про визнання права власності на об'єкт самочинного будівництва.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що він є власником будівлі, розташованої за адресою : АДРЕСА_1 .

Архітектурно-містобудівною радою при Управлінні містобудування та архітектури Ужгородської міської ради прийнято за основу ескізний проєкт реконструкції будівлі на АДРЕСА_1 під багатоквартирний будинок з комерційними приміщеннями та рекомендовано Управлінню містобудування та архітектури Ужгородської міської ради надати містобудівні умови та обмеження на проектування багатоквартирного будинку з комерційними приміщеннями.

У процесі виконання вимог архітектурно-містобудівної ради щодо отримання висновку органу охорони культурної спадщини, йому стало відомо про те, що наказом Управління культури Закарпатської обласної державної адміністрації від 18 липня 2011 року № 01-05/106 «Про затвердження у Переліку пам`яток архітектури та містобудування місцевого значення, які беруться під охорону держави» належний йому будинок АДРЕСА_1 , взятий під охорону держави, як щойно виявлений об`єкт культурної спадщини.

Оскільки зазначений вище наказ створював для нього, як власника будинку, правові наслідки у вигляді обмежень, пов`язаних із забезпеченням охорони такої пам`ятки, якої насправді не існувало, та інших обмежень щодо володіння цим майном, він звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Департаменту культури Закарпатської обласної державної адміністрації (далі - Закарпатська ОДА) про визнання протиправним та скасування наказу Управління культури Закарпатської обласної державної адміністрації від 18 липня 2011 року № 01-05/106 «Про взяття під охорону держави пам`яток культурної спадщини в Закарпатській області» про затвердження у Переліку пам`яток архітектури та містобудування місцевого значення, які беруться під охорону держави в частині взяття під охорону держави житлового будинку на АДРЕСА_1 . Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 05 червня 2020 року у справі № 260/1796/19 позов задоволено, і вказане судове рішення набрало законної сили.

З питанням прийняття реконструйованого об`єкта до експлуатації та, відповідно, оформленням права власності, він звертався до Управління державного архітектурно-будівельного контролю Ужгородської міської ради (далі - Управління ДАБК Ужгородської міської ради), яке повідомило про неможливість прийняття в експлуатацію об`єкту та роз`яснило, що вказані дії можливо вчинити відповідно до Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 461 шляхом реєстрації декларацій встановленої форми. Разом з тим, зазначений Порядок не передбачає введення в експлуатацію будівель, які збудовані самочинно, а тому вирішити вказане питання можливо лише в після визнання права власності на об`єкт самочинного будівництва в судовому порядку, відповідно до статті 376 ЦК України.

Для визначення можливості надійної і безпечної експлуатації реконструйованого ним об`єкту нерухомого майна, в тому числі на відповідність його державним будівельним нормам він звернувся до експерта в будівельній галузі ОСОБА_2 .

Відповідно до звіту про проведення технічного обстеження» від 02 вересня 2020 року експерт дійшов висновку, що при огляді об`єкта дослідження на предмет визначення можливості його надійної та безпечної експлуатації були оглянуті основні несучі та огороджувальні конструкції об`єкта за адресою: АДРЕСА_1 , та встановлено їх готовність до експлуатації. Стан будівлі оцінюється як придатний до нормальної експлуатації, недоліків не виявлено, рекомендації не надаються.

Таким чином, висновок експерта підтверджує, що під час проведення будівельних робіт дотримано будівельних, архітектурних, санітарних та екологічних норм. З початку будівництва заяв, претензій та скарг щодо реконструкції об`єкта нерухомого майна не надходило, що свідчить про відсутність порушень прав інших осіб.

Посилаючись на наведене, ОСОБА_1 просив визнати за ним право власності на самочинно реконструйований багатоквартирний житловий будинок з вбудованими приміщеннями комерційного призначення (позначеному в технічному паспорті під літерою А), загальною площею 1375,7 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 лютого 2021 року позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на самочинно реконструйований багатоквартирний житловий будинок із вбудованими приміщеннями комерційного призначення (позначеному в технічному паспорті під літерою А), загальною площею 1375,7 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач здійснив реконструкцію об`єкта нерухомого майна у межах периметру належної йому будівлі на АДРЕСА_1 , що знаходиться на земельній ділянці, яку згідно з генеральним планом м. Ужгород, затвердженим рішенням ХХІІІХ сесії Ужгородської міської ради ІV скликання від 04 червня 2004 року № 313 віднесено за цільовим призначенням до земель житлової і громадської забудови, а тому використання земельної ділянки у спосіб реконструкції будівлі на АДРЕСА_1 під багатоквартирний житловий будинок з комерційними приміщеннями не призвело до зміни правового режиму земельної ділянки та не суперечитиме містобудівній документації. Урахувавши наведене, а також звіт про проведення технічного обстеження реконструйованого багатоквартирного житлового будинку із вбудованими приміщеннями комерційного призначення технічного обстеження» від 02 вересня 2020 року, яким встановлено дотримання будівельних, архітектурних, санітарних та екологічних норм, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання за позивачем права власності на самочинно реконструйоване ним нерухоме майно.

Не погодившись із зазначеним рішенням суду, особа, яка не брала участі у справі, - заступник керівника Закарпатської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Департаменту культури, національностей та релігій Закарпатської обласної державної адміністрації та Виконавчого комітету Ужгородської міської ради оскаржив його в апеляційному порядку.

Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 10 травня 2022 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Закарпатської обласної прокуратури в інтересах держави в особі: Департаменту культури, національностей та релігій Закарпатської обласної державної адміністрації та Виконавчого комітету Ужгородської міської ради закрито.

Закриваючи апеляційне провадження, суд вказав на недоведеність прокурором права на представництво інтересів держави в особі Департаменту культури, національностей та релігій Закарпатської обласної державної адміністрації та Виконавчого комітету Ужгородської міської ради. Зокрема зазначив, що на підтвердження підстав представництва прокурор долучив до поданої апеляційної скарги повідомлення від 11 червня 2021 року, адресовані Департаменту культури, національностей та релігій Закарпатської обласної державної адміністрації та Виконавчого комітету Ужгородської міської ради, зі змісту яких убачається, що прокурор одночасно зі складенням та поданням апеляційної скарги повідомив зазначені органи про те, що прокуратурою області в інтересах держави в особі цих органів подано апеляційну скаргу на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 лютого 2021 року. Зазначене, на думку апеляційного суду, свідчить про недотримання прокурором вимог частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» щодо попереднього повідомлення суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження З огляду на наведене, апеляційний суд визнав безпідставними доводи апеляційної скарги про те, що зазначені органи не оскаржили судове рішення протягом розумного строку, а апеляційну скаргу прокурора передчасною, оскільки прокурор фактично не надав можливість суб'єктам владних повноважень відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема у спосіб призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації шляхом безпосереднього звернення з апеляційною скаргою або аргументованим повідомленням про відсутність такого порушення.

Оскільки відсутність підстав представництва прокурором інтересів держави встановлено вже після відкриття апеляційного провадження у справі, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційне провадження за поданою апеляційною скаргою підлягає закриттю з тих підстав, що апеляційну скаргу підписано особою, яка не має права її підписувати.

Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи

У червні 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга заступника керівника Закарпатської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Департаменту культури, національностей та релігій Закарпатської обласної державної адміністрації та Виконавчого комітету Ужгородської міської ради, у якій заявник просив ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 10 травня 2022 року скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Підставами касаційного оскарження судового рішення заявник зазначив:

- пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не урахував висновків викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18, від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, у постановах Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 308/12828/19, від 19 травня 2021 року у справі № 305/1396/19, від 08 вересня 2021 року у справі № 308/9892/16-ц, від 11 листопада 2020 року у справі № 2-2761/09, від 28 травня 2020 року у справі № 718/785/17, від 25 серпня 2020 року у справі № 760/21223/17-ц, від 02 квітня 2020 року у справі № 645/7199/18, від 17 липня 2019 року у справі № 911/1805/18, від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, від 13 червня 2018 року у справі № 687/379/17, від 30 вересня 2020 року у справі № 176/2459/19, від 20 січня 2021 року у справі № 927/468/20, від 23 лютого 2021 року у справі № 923/496/19, від 11 березня 2021 року у справі № 920/821/18, від 08 квітня 2021 року у справі № 925/11/19, у постанові Верховного Суду України від 13 червня 2017 року у справі № 21-1393а17;

- пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України, а саме суд апеляційної інстанції не дослідив належним чином письмові докази на підтвердження направлення органам місцевого самоврядування листів із пропозицією оскарження рішення суду першої інстанції, та отримані прокуратурою відповіді про те, що таке рішення не оскаржувалося.

Касаційна скарга заступника керівника Закарпатської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Департаменту культури, національностей та релігій Закарпатської обласної державної адміністрації та Виконавчого комітету Ужгородської міської ради мотивована посиланням на те, що при зверненні до суду з апеляційною скаргою прокурор, на виконання вимог частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та статті 56 ЦПК України зазначив, в чому полягає порушення інтересів держави та необхідність їх захисту, визначив органи, уповноважені державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, а також обґрунтував наявність підстав для реалізації представницьких повноважень в інтересах держави в особі Департаменту культури, національностей та релігій Закарпатської обласної державної адміністрації та Виконавчого комітету Ужгородської міської ради, з долученням до апеляційної скарги відповідних доказів.

Посилання апеляційного суду про недотримання прокурором принципу попереднього повідомлення суб'єктів владних повноважень, до компетенції яких віднесені відповідні повноваження, про вжиття заходів представницького характеру не відповідають фактичним обставинам справи. Так, пославшись на повідомлення прокуратури від 11 червня 2021 року за № 15-740вих-2 та № 15-741вих-2, згідно з якими Закарпатська обласна прокуратура інформувала Департамент культури, національностей та релігій Закарпатської обласної державної адміністрації та Виконавчий комітет Ужгородської міської ради про наявність підстав для представництва прокурором інтересів держав шляхом подачі апеляційної скарги, апеляційний суд не звернув увагу на долучені до апеляційної скарги та наявні в матеріалах справи повідомлення обласної прокуратури від 27 травня 2021 року за № 15-662 вих.21 та № 15-662 вих.21, якими вказаним суб`єктам владних повноважень було запропоновано в строк до 03 червня 2021 року вжити заходи щодо оскарження в апеляційному порядку рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 лютого 2021 року. З відповідей, отриманих прокуратурою від Департаменту культури, національностей та релігій Закарпатської обласної державної адміністрації та Виконавчого комітету Ужгородської міської ради вбачається, що зазначені суб`єкти владних повноважень апеляційні скарги на рішення суду першої інстанцій не подавали. Ужгородська міська рада також самоусунулася від надання правової оцінки рішенню суду першої інстанції та не оскаржила його в апеляційному порядку.

Вказував на те, що нормами цивільного процесуального законодавства та Законом України «Про прокуратуру» не передбачено обов'язку отримання згоди суб'єкта владних повноважень на представництво прокурором інтересів держави в суді, як не передбачено дотримання прокурором будь-якого визначеного часового проміжку між повідомленням прокурором органу, уповноваженого на здійснення захисту інтересів держави про вжиття відповідних заходів, та вжиттям прокурором заходів представницького характеру у спосіб апеляційного оскарження судового рішення.

У постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 927/468/20 викладений висновок, що часовий проміжок, який минув між повідомленням позивача та поданням позову у справі, не завжди є вирішальним у питанні дотримання прокурором приписів статті 23 Закону України «Про прокуратуру». Критерій «розумності», який наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, має визначатися з урахуванням великого кола чинників і не може бути оцінений виключно у часовому аспекті. До таких чинників відноситься, зокрема, але не виключно, обізнаність позивача про наявність порушення та вжиті ним заходи з моменту такої обізнаність спрямовані на захист інтересів держави. Подібні за змістом висновки сформульовані також у постановах Верховного Суду від 23 лютого 2021 року у справі № 923/496/19, від 11 березня 2021 року у справі № 920/821/18, від 08 квітня 2021 року у справі № 925/11/19.

Закриваючи апеляційне провадження, суд апеляційної інстанції не урахував правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, та неправильно застосував положення статті 23 Закону України «Про прокуратуру», унаслідок чого дійшов помилкового висновку про не підтвердження бездіяльності наведених суб'єктів бездіяльності, яка б виражалася у невжитті ними заходів протягом розумного строку після того як цим органам стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави.

Крім того, зауважив, що в силу вимог статей 352 354 ЦПК України, прокурор, який не брав участі у справі, обмежений на вчинення процесуальних дій коротким процесуальним строком. З дня ознайомлення з повним текстом рішення суду, встановлення наявності порушення інтересів держави, підстав для здійснення їх представництва та визначення уповноваженого на їх захист і не залученого до участі у справі суб'єкта владних повноважень, прокурор зобов'язаний без зволікання, в межах тридцяти днів, подати апеляційну скаргу з клопотанням про поновлення пропущеного строку. За наведених обставин, відсутня можливість наявності достатнього періоду для здійснення прокурором досудового врегулювання шляхом листування із суб`єктом владних повноважень та отримання згоди на представництво чи доведення їх бездіяльності, оскільки наслідком направлення попередніх повідомлень і очікування відповіді буде пропуск строку на апеляційне оскарження незаконного судового рішення, відлік якого починається з моменту ознайомлення з матеріалами справи, в межах присічного річного строку на оскарження.

Ухвалою Верховного Суду від 07 липня 2022 року відкрито касаційне провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 та пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України та витребувано матеріали справи.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

У жовтні 2022 року до Верховного Суду також надійшли письмові пояснення на касаційну скаргу від заступника керівника Закарпатської обласної прокуратури, у яких заявник виклала додаткові міркування щодо наявності підстав для задоволення касаційної скарги.

Справа надійшла до суду касаційної інстанції у жовтні 2022 року.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування

Вивчивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга заступника керівника Закарпатської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Департаменту культури, національностей та релігій Закарпатської обласної державної адміністрації та Виконавчого комітету Ужгородської міської ради підлягає задоволенню з таких підстав.

Межі розгляду справи Верховним Судом

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

З огляду на вказаний припис Верховний Суд переглядає в касаційному порядку рішення суду першої інстанції у незміненій після його апеляційного перегляду частині та постанову апеляційного суду у межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (частини перша та друга статті 126 ЦПК України). Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення (частина перша статті 127 ЦПК України).

Оскільки письмові пояснення заступника керівника Закарпатської обласної прокуратуриза касаційною скаргою, у яких заявник навів додаткові доводи щодо наявності підстав для її задоволення, подані до Верховного Суду поза межами строку на касаційне оскарження, Верховний Суд залишає їх без розгляду.

Щодо доводів касаційної скарги про допущені апеляційним судом порушення норм процесуального права

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Генеральної прокуратури України або регіональної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором в позовній чи іншій заяві, скарзі.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Вказаним приписам кореспондують приписи частини четвертої статті 56 ЦПК України, відповідно до якої прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом «суд знає закони» під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади, зокрема повноважень органу місцевого самоврядування, здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Наявність бездіяльності компетентного органу повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обставин справи.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19) зазначено, що відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме: подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, маєкваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло з власності держави), а також таких чинників як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва. Якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, зазначене не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Отже, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, прокурор посилався на неповне з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права та порушення норм матеріального права. Вказував, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що пред`явленню ОСОБА_1 позову до суду передувало подання ним декларації про готовність об'єкта до експлуатації встановленої форми та відмова уповноваженого органу у реєстрації такої, тобто, що позивачем у позасудовому порядку вирішувалося питання введення в експлуатацію об`єкта самочинного будівництва, а тому немає і предмета спору; суд першої інстанції не дослідив належним чином відносин між сторонами щодо користування земельною ділянкою, на якій знаходиться реконструйований об`єкт, не перевірив наявність під спірним самочинним будівництвом сформованої земельної ділянки (із зазначенням її площі та цільового призначення) та реєстрації за позивачем права користування нею. Задовольняючи позов, суд також не врахував відсутність дозвільних документів на спірне будівництво, а також ігнорування позивачем у ході проведення спірного будівництва численних приписів Управління ДАБК Ужгородської міської ради щодо приведення будівництва до вимог закону.

Як на підставу порушення оскаржуваним судовим рішенням прав держави в особі заявлених ним установ та наявність підстав для представництва в суді, прокурор посилався на те, що оскаржуваним рішенням узаконено самочинні, незаконні та недоброчесні дії позивача, що призводить до хаотичної забудови міста, ущільнення території непривабливими будинками та втрати містом свого архітектурного обличчя, що є безумовною загрозою порушення інтересів держави і територіальної громади.

Прокурор зазначав, що інтерес держави полягає у неприпустимості допущення порушень встановленого законодавством порядку здійснення безпечного будівництва. Водночас, органи, до компетенції яких віднесені відповідні повноваження не забезпечили захисту інтересів держави шляхом оскарження рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 лютого 2021 року, а тому він вступив у вказану справу для захисту інтересів держави.

На виконання вимог частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», заступник керівника Закарпатської обласної прокуратури направив Департаменту культури, національностей та релігій Закарпатської обласної державної адміністрації та Виконавчому комітету Ужгородської міської ради повідомлення від 11 червня 2021 року за № 15-740вих-2 та № 15-741вих-2, у яких повідомляв зазначені установи про те, що на підставі статті 23 Закону України «Про прокуратуру» встановлено наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Департаменту культури, національностей та релігій Закарпатської обласної державної адміністрації та Виконавчому комітету Ужгородської міської ради у спосіб звернення з апеляційною скаргою на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 лютого 2021 року у справі № 308/9588/20. Одночасно у вказаних повідомленнях прокурор зазначив, що 27 травня 2021 року ним було проінформовано Департамент культури, національностей та релігій Закарпатської обласної державної адміністрації та Виконавчий комітет Ужгородської міської ради про рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 лютого 2021 року у справі № 308/9588/20, однак уповноважені органи не вжили заходів щодо його оскарження в апеляційному порядку.

Таким чином, заступник керівника Закарпатської обласної прокуратури належним чином обґрунтував підстави представництва інтересів держави в суді та подав апеляційну скаргу з дотриманням норм статті 23 Закону України «Про прокуратуру», частини четвертої статті 56 ЦПК України, а тому закриваючи апеляційне провадження у справі, суд дійшов помилкового висновку про те, що прокурор не дотримався визначеної частиною четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» процедури щодо попереднього, до звернення до суду, повідомлення про це відповідного суб`єкта владних повноважень про встановлення факту порушення (визнання права власності на реконструйований об`єкт нерухомості в судовому порядку) та про намір здійснити представництво інтересів держави у суді.

Поза оцінкою апеляційного суду також залишилися долучені прокурором до апеляційної скарги повідомлення Закарпатської обласної прокуратури від 27 травня 2021 року за № 15-662 вих.21 та № 15-662 вих.21, у яких прокурор повідомляв органи, уповноважені державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах про рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 лютого 2021 року у справі № 308/9588/20, та пропонував вказаним суб`єктам владних повноважень у строк до 03 червня 2021 року вжити заходи щодо оскарження в апеляційному порядку вказаного судового рішення. Однак, як убачається з відповідей Департаменту культури, національностей та релігій Закарпатської обласної державної адміністрації від 02 червня 2021 року № 01-12/793 та Виконавчого комітету Ужгородської міської ради, вказані органи виконавчої влади з апеляційними скаргами на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 лютого 2021 року у справі № 308/9588/20 не зверталися.

Ураховуючи наведене, необґрунтованими є посилання суду апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішення на те, що прокурор звернувся з апеляційною скаргою в інтересах держави в особі Департаменту культури, національностей та релігій Закарпатської обласної державної адміністрації та Виконавчого комітету Ужгородської міської ради передчасно, не надавши можливість вказаним суб`єктам владних повноважень відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави.

У зазначеному аспекті Верховний Суд ураховує, що відмова органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, від поданої прокурором в інтересах держави апеляційної скарги чи заява про залишення її без розгляду не позбавляє прокурора права підтримувати подану апеляційну скаргу і вимагати розгляду справи по суті. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26 лютого 2019 року у справі № 905/803/18.

Узагальнюючи наведене, Верховний Суд вважає такими, що знайшли своє підтвердження посилання заявника на неврахування апеляційним судом правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, а також постановах Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 927/468/20, від 23 лютого 2021 року у справі № 923/496/19, від 11 березня 2021 року у справі № 920/821/18, від 08 квітня 2021 року у справі № 925/11/19 щодо дотримання прокурором приписів статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини четвертої статті 406 ЦПК України у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Згідно з частиною шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Зважаючи на допущені судом апеляційної інстанцій порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали про закриття апеляційного провадження, наявні підстави для задоволення вимог касаційної скарги заступника керівника Закарпатської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Департаменту культури, національностей та релігій Закарпатської обласної державної адміністрації та Виконавчого комітету Ужгородської міської ради про скасування оскаржуваного судового рішення з направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

З огляду на висновок касаційного суду щодо результатів вирішення касаційної скарги, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами розгляду їх судом, який ухвалить остаточне рішення по суті вирішення спору.

Керуючись статями 400 402 406 411 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Закарпатської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Департаменту культури, національностей та релігій Закарпатської обласної державної адміністрації та Виконавчого комітету Ужгородської міської ради задовольнити.

Ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 10 травня 2022 року скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

Г. І. Усик

В. В. Яремко