Постанова

Іменем України

23 червня 2022 року

м. Київ

справа № 344/1762/17

провадження № 61-3081св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Івано-Франківська міська рада,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Івано-Франківської міської ради про визнання недійсним та скасування рішення міської ради і державного акта про право власності на землю

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Василишин Л. В., Горейко М. Д., Томин О. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати недійсним та скасувати рішення VIII сесії п`ятого демократичного скликання Івано-Франківської міської ради від 12 вересня 2006 року, яким затверджено пункт 4 протоколу узгоджувальної комісії міськвиконкому з розгляду спорів з приводу суміжного землекористування від 17 лютого 2006 року № 66, затверджено матеріали земельно-кадастрової інвентаризації та передано ОСОБА_3 у власність земельну ділянку площею 0,0446 га на АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд; визнати недійсним та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0446 га на АДРЕСА_2 , виданий ОСОБА_3 .

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що їй на праві власності належить квартира АДРЕСА_3 . Власником квартири АДРЕСА_4 у цьому ж будинку була ОСОБА_3 . Для обслуговування вказаного будинку була виділена земельна ділянка площею 0,746 га.

12 вересня 2006 року Івано-Франківська міська рада прийняла рішення, яким затвердила пункт 4 протоколу узгоджувальної комісії міськвиконкому з розгляду спорів з приводу суміжного землекористування від 17 лютого 2006 року № 66; затверджено матеріали земельно-кадастрової інвентаризації та передано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,0446 га на АДРЕСА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. На підставі цього рішення ОСОБА_3 видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0446 га, кадастровий номер 2610100000030060070.

Вважає, що вказане рішення Івано-Франківської міської ради, державний акт на право власності на земельну ділянку, а також технічна документація, яка передувала його виготовленню та надані ОСОБА_3 з порушенням вимог чинного на той час законодавства, оскільки при переданні земельної ділянки у власність не враховано, чи претендують співвласники обидвох квартир на землі спільного користування, які призначені для обслуговування будинку. У зв`язку з цим просила позов задовольнити.

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області ухвалою від 27 лютого 2020 року замінив у справі первісного відповідача ОСОБА_3 належним відповідачем ОСОБА_4 у зв`язку з набуттям нею права власності на спірну земельну ділянку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області рішенням від 15 березня 2021 року в задоволенні позову відмовив.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є необґрунтованими та недоведеними, оскільки оскаржуване рішення міської ради жодним чином не порушує майнових прав та інтересів позивачки.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Івано-Франківський апеляційний суд постановою від 20 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Рішення Івано-Франківського суду Івано-Франківської області від 15 березня 2021 року скасував та ухвалив нове рішення, яким в задоволенні позову відмовив у зв`язку з неналежністю суб`єктного складу сторін.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що під час розгляду справи у суді першої інстанції представник позивачки подав клопотання, в якому просив здійснити заміну ОСОБА_3 (первісного відповідача) на ОСОБА_4 (належного відповідача), оскільки ОСОБА_3 25 серпня 2011 року відчужила належну їй земельну ділянку ОСОБА_4 , а отже, не повинна відповідати за цим позовом. Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 27 лютого 2020 року первісного відповідача ОСОБА_3 замінено належним відповідачем ОСОБА_4 .

Разом із цим апеляційний суд виходив з того, що за вимогами про скасування оспорюваного рішення міської ради та про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку не залучено особу, якої стосуються оскаржувані акти, - ОСОБА_3 , якій на підставі цих документів була виділена земельна ділянка. Однак суд вирішив спір без залучення ОСОБА_3 та її участі, що є самостійною підставою для скасування рішення суду, оскільки суд апеляційної інстанції позбавлений можливості на стадії перегляду справи в апеляційному порядку вирішувати питання щодо залучення співвідповідачів.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи

У лютому 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Підставою касаційного оскарження зазначала, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі № 263/68/17; необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справах № 362/884/16 та № 758/3921/15 та застосованих апеляційним судом в оскаржуваному судовому рішенні.

Касаційна скарга мотивована не врахуванням апеляційним судом того, що у цій справі позов був заявлений саме до ОСОБА_3 та Івано-Франківської міської ради, а тому застосована апеляційним судом правова позиція про те, що належними відповідачами у справах про визнання недійсними актів про право власності на земельну ділянку є особа, якій видано державний акт про право власності на відповідну земельну ділянку, та орган місцевого самоврядування чи орган виконавчої влади, що прийняв рішення про його видачу, є нерелевантною у цій справі. Крім того, апеляційний суд не звернув уваги, що справа розглядалася в суді більше трьох років, і лише 27 лютого 2020 року місцевий суд здійснив заміну первісного відповідача ОСОБА_3 на ОСОБА_4 . При цьому ні ОСОБА_3 , ні ОСОБА_4 вказану ухвалу не оскаржували. Отже, ОСОБА_3 була обізнана про розгляд цієї справи, однак жодних доказів на спростування позовних вимог не надала.

Також скарга містить доводи про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 травня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

17 травня 2022 року справа № 344/1762/17 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Апеляційний суд встановив, що, згідно зі свідоцтвом про право власності на житло, виданим Госпрозрахунковою групою з приватизації державного житлового фонду, квартира АДРЕСА_3 належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 та членам її сім`ї: ОСОБА_5 (брату), ОСОБА_6 (дочці), ОСОБА_7 (сину), в рівних частках.

ОСОБА_3 прийняла в дар від ОСОБА_8 квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджується договором дарування квартири, посвідченим 28 грудня 2005 року державним нотаріусом Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори Андрусяк К. Ф.

Згідно з технічною документацією щодо проведення земельно-кадастрової інвентаризації земельної ділянки та оформлення документа, що посвідчує право приватної власності на земельну ділянку, ОСОБА_3 12 січня 2006 року звернулася до міського голови із заявою, в якій просила передати їй безоплатно у власність земельну ділянку на АДРЕСА_2 площею 0,0436 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Івано-Франківське міське управління земельних ресурсів погодило передання ОСОБА_3 земельної ділянки, що підтверджується відповідним висновком від 23 березня 2006 року № 1-24/663.

Згідно з витягом з протоколу № 66 засідання узгоджувальної комісії міськвиконкому з розгляду спорів з приводу суміжного землекористування від 17 лютого 2006 року комісія вирішила рекомендувати міськвиконкому затвердити матеріали земельно-кадастрової інвентаризації, надані ОСОБА_3 , та передати їй земельну ділянку площею 0,0446 га на АДРЕСА_2 у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, без погодження із суміжним землекористувачем ОСОБА_1 .

З витягу з рішення Івано-Франківської міської ради від 12 вересня 2006 року «Про матеріали міського управління земельних ресурсів щодо передачі громадянам земельних ділянок у власність та надання в користування земельних ділянок» відомо, що сесія міської ради вирішила затвердити пункт 4 протоколу узгоджувальної комісії міськвиконкому з розгляду спорів з приводу суміжного землекористування від 17 лютого 2006 року № 66, затвердити матеріали земельно-кадастрової інвентаризації та передати у власність ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,0446 га на АДРЕСА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

На підставі цього рішення Івано-Франківської міської ради 31 жовтня 2006 року ОСОБА_3 видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0446 га за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер земельної ділянки 2610100000030060070, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

25 серпня 2011 року ОСОБА_3 шляхом укладення договору купівлі-продажу відчужила належну їй на праві власності земельну ділянку ОСОБА_4 , що підтверджується витягом з Державного реєстру правочинів.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивачка подала клопотання про заміну неналежного співвідповідача, в якому просила здійснити заміну ОСОБА_3 (первинного відповідача) на ОСОБА_4 (належного відповідача), оскільки ОСОБА_3 25 серпня 2011 року відчужила належну їй земельну ділянку ОСОБА_4 , а отже, не повинна відповідати за цим позовом.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 27 лютого 2020 року у цій справі первісного відповідача ОСОБА_3 замінено на належного відповідача - ОСОБА_4 у зв`язку з набуттям нею права власності на спірну земельну ділянку.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Частиною першою статті 48 ЦПК України визначено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та яка, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову, вирішуючи питання про права та обов`язки сторін (позивача та відповідача).

Згідно зі статтю 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а в разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі в ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд починається спочатку.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за цим позовом. Установлення цієї обставини є підставою для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Для визнання відповідача неналежним, крім названої обставини, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, тобто належного відповідача.

Статтею 175 ЦПК України встановлено, що, викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.

У постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Разом з тим визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Верховний Суд у постанові від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19 також вказав, що визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.

Якщо особа стверджує про порушення її прав наслідками, що спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю органу державної влади (органу місцевого самоврядування), які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни або припинення її цивільних прав чи інтересів або пов`язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових прав чи інтересів, зокрема і щодо оформлення права на земельну ділянку, то визнання незаконними таких рішень і їх скасування є способом захисту відповідних цивільних прав та інтересів.

Належними відповідачами у справах щодо оскарження рішень органів місцевого самоврядування є: особа (особи), рішення якої (яких) стосується та орган місцевого самоврядування, рішення якого оскаржується (див. висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 14 лютого 2019 року у справі № 749/376/17 та від 04 серпня 2021 року у справі № 640/12437/16-ц).

Верховний Суд у постановах від 24 квітня 2019 року у справах № 362/884/16 та № 758/3921/15 дійшов висновку про те, що належними відповідачами у справах про визнання недійсними актів про право власності на земельну ділянку є особа, якій видано державний акт про право власності на відповідну земельну ділянку та орган місцевого самоврядування чи орган виконавчої влади, що прийняв рішення про його видачу.

Як встановив суд апеляційної інстанції, звертаючись до суду з цим позовом, позивачка просила визнати недійсним та скасувати рішення VIIIсесії п`ятого демократичного скликання Івано-Франківської міської ради від 12 вересня 2006 року, яким затверджено пункт 4 протоколу узгоджувальної комісії міськвиконкому з розгляду спорів з приводу суміжного землекористування від 17 лютого 2006 року № 66, затверджено матеріали земельно-кадастрової інвентаризації та передано ОСОБА_3 у власність земельну ділянку площею 0,0446 га на АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд; визнати недійсним та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0446 га на АДРЕСА_2 , виданий ОСОБА_3 .

Тобто особою, якої безпосередньо стосується оспорюване рішення Івано-Франківської міської ради від 12 вересня 2006 року, є ОСОБА_3 , яка за заявою представника позивачки ухвалою місцевого суду від 27 лютого 2020 року була виключення зі складу співвідповідачів із залученням відповідачкою ОСОБА_4 , до якої позивачка фактично не заявила жодної вимоги.

При цьому сам факт відчуження земельної ділянки ОСОБА_4 на підставі цивільно-правової угоди не змінює суб`єктного складу учасників цієї справи, оскільки, як встановив апеляційний суд, позивачка ставить під сумнів правомірність набуття ОСОБА_3 права власності на земельну ділянку.

Незалучення зазначеної особи до участі у справі позбавляє її права на вчинення процесуальних дій, які передбачені законом лише для відповідача, зокрема, можливості подання відзиву на позовну заяву, зустрічного позову, заяви про застосування позовної давності тощо.

Висновки суду по суті вирішення спору про обґрунтованість або необґрунтованість позовних вимог мають бути зроблені за належного суб`єктного складу її учасників.

За таких обставин законним і обґрунтованим є висновок апеляційного суду, з яким погоджується Верховний Суд, про те, що підставами для відмови у позові є неналежний суб`єктний склад учасників справи.

У зв`язку з цим немає підстав для відступлення від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справах № 362/884/16 та № 758/3921/15 та застосованих апеляційним судом в оскаржуваному судовому рішенні.

Доводи касаційної скарги про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, колегія суддів до уваги не бере з огляду на те, що після встановлення порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції, апеляційний суд обґрунтовано скасував рішення місцевого суду та відмовив у задоволенні позову з цих підстав.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржувана постанова апеляційного суду відповідає вимогам закону, і підстав для її скасування немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року залишити без змін.

Постанова касаційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко М. Ю. Тітов