Постанова

Іменем України

23 травня 2018 року

м. Київ

справа № 640/2704/16-ц

провадження № 61-9125св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк»,

треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Чуєва Олена Дмитрівна, Київський відділ державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду міста Харкова від 08 червня 2016 року у складі судді Ніколаєнко І. В. та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 23 серпня 2016 року у складі колегії суддів: Кіся П. В., Кружиліної О. А., Хорошевського О. М.,

ВСТАНОВИВ:

19 лютого 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк»), треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Чуєва О. Д., Київський відділ державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції (далі - Київський відділ ДВС Харківського МУЮ), про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що 10 квітня 2008 року між ним та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (далі - АКБ СР «Укрсоцбанк»), правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», було укладено кредитний договір № 837/18-27/36/8-182. В забезпечення виконання зобов'язань за цим договором між ним та АКБ СР «Укрсоцбанк» було укладено іпотечний договір № 837/19-27/36/8-096, посвідчений 10 квітня 2008 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за реєстровим № 1180, за яким він передав в іпотеку належне йому нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 51,5 кв.м. 29 грудня 2011 року за заявою ПАТ «Укрсоцбанк» приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чуєвою О. Д. на іпотечному договорі було вчинено виконавчий напис, зареєстрований у реєстрі за № 7440, яким звернено стягнення на предмет іпотеки та запропоновано за рахунок коштів, виручених від реалізації заставного майна, задовольнити вимоги банку в розмірі 420 237,34 грн, що складаються з: 208 491,81 грн - поточна заборгованість за кредитом; 35 982,49 грн - прострочена заборгованість за кредитом; 134 183,01 грн -заборгованість з нарахованих відсотків за користування кредитом; 37 756,37 грн - пеня за прострочення платежу; 2 400 грн - сплачені грошові кошти за вчинення виконавчого надпису. Строк, за який проведено нарахування заборгованості, не зазначений. 30 січня 2012 року старшим державним виконавцем Київського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції ОСОБА_5 на підставі вищевказаного виконавчого напису винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 30928949. 06 грудня 2012 року винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою накладено арешт на вищевказану квартиру. Лише первинні документи та облікові регістри є доказами, які можуть підтвердити наявність заборгованості. З виконавчого напису не вбачається, який саме розрахунок суми заборгованості було надано ПАТ «Укрсиббанк» при зверненні до нотаріуса для вчинення виконавчого напису, ким він був зроблений та чи мала особа відповідні повноваження щодо засвідчення такого розрахунку. У виконавчому написі не зазначено період, за який стягується заборгованість, а вказано лише про стягнення процентів за користування кредитом та заборгованості за відсотками з 22 вересня 2009 по 19 грудня 2011 року. Однак невідомо, за який період стягується пеня в сумі 37 356,37 грн. Строк платежу за кредитним договором настав 22 квітня 2009 року, а виконавчий напис здійснено 29 грудня 2011 року, тобто вже після спливу одного року з дня, коли у стягувача виникло право на стягнення пені. Виконавчий напис частково не відповідає вимогам законодавства, оскільки в ньому не зазначені статті Закону України «Про нотаріат» та пункти Переліку документів, на підставі яких вчинено виконавчий напис, грошові зобов'язання позивача були виражені в іноземній валюті - доларах США, а виконавчим написом стягнуто заборгованість у гривні, стягнуто всю суму за договором кредиту достроково. Виконавчий напис вчинено на суму 420 237,34 грн, у той час як договором іпотеки передбачена відповідальність позивача в розмірі вартості предмета іпотеки, який оцінено у 299 087 грн. Відсутні відомості про те, що відповідач направив йому письмову вимогу про усунення порушень. Виходячи з викладеного, позивач просив визнати виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню.

Рішенням Київського районного суду міста Харкова від 08 червня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано, тим, що при вчиненні виконавчого напису про звернення стягнення на предмет іпотеки нотаріус не встановлює права та обов'язки учасників правовідносин, а лише перевіряє наявність документів з урахуванням положень Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік документів). Банком було надано всі необхідні документи, а тому виконавчий напис вчинено з дотриманням вимог законодавства України. Крім того, позивачем пропущено позовну давність для звернення до суду з цим позовом.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 23 серпня 2016 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 відхилено. Рішення Київського районного суду міста Харкова від 08 червня 2016 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, дав їм належну оцінку, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення. Жодних вимог щодо спірності суми заборгованості за кредитним договором після отримання повідомлення від банку та від нотаріуса позивач не пред'являв. Кредитний договір є дійсним, факт належного виконання його умов не доведено.

У вересні 2016 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив рішення Київського районного суду міста Харкова від 08 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 23 серпня 2016 року скасувати і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення прийняті з грубим порушенням норм матеріального та процесуального права, внаслідок неповного з'ясування всіх обставин, без належного дослідження доказів. Так, у вимозі від 18 листопада 2011 року про усунення порушень умов кредитного договору ОСОБА_1 було повідомлено про заборгованість за кредитним договором всього на суму 412 061,54 грн, натомість виконавчим написом було стягнуто з нього 420 237,34 грн. Вказана вимога банку не містить попередження про те, що сума боргу може змінюватися за певних умов. Отже, стягнуто суму грошових коштів, про яку позивач не повідомлявся. Зазначене свідчить про те, що на час вчинення виконавчого напису існував спір щодо суми заборгованості. Також місцевий суд не дослідив та не дав належної правової оцінки доводам позивача про пропуск банком позовної давності при стягненні з нього пені в розмірі 37 756,37 грн.

Крім того, він не погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позовна заява, залишена без розгляду, не перериває позовну давність, оскільки ухвалою судді Київського районного суду міста Харкова від 12 грудня 2012 року у цивільній справі № 2018/19696/2012 за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Чуєвої О. Д, треті особи: ПАТ «Укрсоцбанк», Київський відділ ДВС Харківського МУЮ, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає примусовому виконанню, було відкрито провадження. Однак ухвалою цього суду від 04 квітня 2013 року його позовну заяву було залишено без розгляду. Таким чином, позовна давність перервалася 12 грудня 2012 року та відновилася 04 квітня 2013 року. З цим позовом він звернувся 19 лютого 2016 року, тому районний суд повинен був поновити такий строк та не застосовувати його як підставу для відмови в позові. Враховуючи викладене, висновок про те, що позивачем пропущено позовну давність та про відсутність поважних причин для поновлення цього строку, є помилковим. Апеляційний суд не знайшов жодних порушень судом першої інстанції норм процесуального права та взагалі не зазначив про позовну давність.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 листопада 2016 року відкрито касаційне провадження у цій справі.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 20 лютого 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексуУкраїни в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтею 388 ЦПК України визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У лютому 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ вказану цивільну справу передано до Верховного Суду.

Станом на час розгляду справи у Верховному Суді відзивів на касаційну скаргу не надійшло.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, третьої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 213 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі - ЦПК України 2004 року), рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають.

Судами встановлено, що 10 квітня 2008 року між ОСОБА_1 та АКБ СР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», було укладено кредитний договір № 837/18-27/36/8-182, за умовами якого позичальнику були надані грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання в сумі 254 тис. грн зі сплатою 14,5 % річних та комісій в розмірі та порядку, визначених в додатку № 1 до цього договору, що є його невід'ємною частиною.

В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором 10 квітня 2008 року між ОСОБА_1 та АКБ СР «Укрсоцбанк» було укладено іпотечний договір № 837/19-27/36/8-096,за умовами якого ОСОБА_1 передав в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 51,5 кв.м, що належить йому на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 10 квітня 2008 року.

Внаслідок неналежного виконання позичальником умов кредитного договору щодо своєчасного повернення кредитних коштів у нього утворилася заборгованість.

Відповідно до статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

Установлено, що 18 листопада 2011 року ПАТ «Укрсоцбанк» надіслав ОСОБА_1 повідомлення, в якому вимагав терміново погасити існуючу заборгованість за договором кредиту № 837/18-27/36/8-182, яка станом на 09 листопада 2011 року складалася з: 244 474,30 грн - заборгованості за кредитом, 132 732,66 грн - заборгованості за відсотками, 34 854,58 грн - пені. Банк попередив позичальника, що у разі невиконання вимоги буде звернено стягнення на передане в іпотеку майно відповідно до умов укладеного договору.

З указаним повідомленням ОСОБА_1 був ознайомлений 18 листопада 2011 року.

За загальними правилами статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з частиною першої статті 1 Закону України від 02 вересня 1993 року «Про нотаріат» нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону України «Про нотаріат»). Таким актом законодавства станом на час вчинення оскаржуваного виконавчого напису була, зокрема Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджена наказом Міністерства юстиції Українивід 03 березня 2004 року № 20/5 та зареєстрована у Міністерствіюстиції України03 березня 2004 року за № 283/8882 (далі - Інструкція).

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат»). Правове регулювання процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів передбачено у главі 14 Закону України «Про нотаріат» та розділі 32 Інструкції.

Так, відповідно до статті 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 283 розділу 32 Інструкції для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, в якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і адресу стягувача та боржника; дата та місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису. У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача. Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Виконавчий напис на іпотечному договорі, що передбачає задоволення вимоги іпотекодержателя за основним зобов'язанням, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами основного зобов'язання, вчиняється нотаріусом за умови подання іпотекодержателем документів, достатніх для встановлення безспірності заборгованості та прострочення виконання зобов'язання.

При цьому стаття 50 Закону України «Про нотаріат» передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для таких висновків.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло у стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів.

Захист прав боржника в процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається у спосіб, передбачений підпунктом 283 Розділу 32 Інструкції, - шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлення - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов'язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з Переліком документів є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

З огляду на викладене та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Пунктом 1 Переліку документів передбачено, що для одержання виконавчого напису нотаріуса про стягнення заборгованості за нотаріально посвідченою угодою, що передбачає сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно, подаються, зокрема, документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.

Згідно з пунктом 284 Інструкції нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості боржника перед стягувачем. При цьому заборгованість боржника визнається безспірною і не потребує додаткового доказування у випадках, якщо подані для вчинення виконавчого напису документи передбачені вищезазначеним Переліком документів.

При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у загальному Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів (пункт 286 Інструкції).

Отже, в основі вчинення вказаної нотаріальної дії лежить факт безспірності наявної заборгованості.

Судами встановлено, що приватному нотаріусу для вчинення виконавчого напису на підтвердження наявності заборгованості відповідачем було подано наступні документи: оригінал іпотечного договору, розрахунок вимог банку за договором кредиту, оригінал договору кредиту, письмова вимога про усунення порушень договору кредиту, оригінал довіреності на право представництва.

22 грудня 2011 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чуєвою О. Д. на підставі статті 87 Закону України «Про нотаріат» та пункту 1 Переліку документів було вчинено виконавчий напис про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_1 На підставі іпотечного договору, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4 10 квітня 2008 року за реєстровим № 1180, зазначена квартира передана в іпотеку ПАТ «Укрсоцбанк» в забезпечення зобов'язань за договором кредиту № 837/18-27/36/8-182 від 10 квітня 2008 року, строк платежу за яким настав 22 квітня 2009 року. За рахунок коштів, отриманих від реалізації квартири, запропоновано задовольнити вимоги ПАТ «Укрсоцбанк» у розмірі 420 237,34 грн, в тому числі: поточна заборгованість за кредитом у сумі 20 849,81 грн, прострочена заборгованість за кредитом у сумі 35 982,49 грн, проценти за користування кредитом у сумі 3 823,66 грн та прострочена заборгованість за відсотками у сумі 134 183,01 грн за період з 22 квітня 2009 року по 19 грудня 2011 року, пеня у сумі 37 756,37 грн нарахована за прострочення платежу, а також витрати по вчиненню виконавчого напису у сумі 2 400 грн.

Відповідно до статті 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки

(стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Установлено, що при зверненні банку до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису в розмір повної суми заборгованості за вищевказаним кредитним договором включено і розмір пені, яка нарахована за невідомий період, оскільки банком не надано відповідний розрахунок, а зазначено лише розмір пені.

Отже, виконавчий напис вчинений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чуєвою О. Д. з порушенням вимог статті 88 Закону України «Про нотаріат» та пункту 284 Інструкції, оскільки вказану у виконавчому написі суму боргу не можна вважати безспірною.

Враховуючи наведене, висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, про дотримання вимог закону при вчиненні оскаржуваного виконавчого напису є необґрунтованим та таким, що суперечить фактичним обставинам справи і вищенаведеним нормам матеріального права.

Разом з тим позов ОСОБА_1 не може бути задоволений у зв'язку з пропуском ним позовної давності, про застосування якої відповідачем подана заява.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Згідно з частиною третьою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як зазначено вище, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини другої статті 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Встановлено, що 07 грудня 2012 року ОСОБА_1 звертався до суду з позовом до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Чуєвої О. Д., треті особи: ПАТ «Укрсоцбанк», Київський відділ ДВС Харківського МУЮ, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає примусовому виконанню.

Тобто позов був пред'явлений не до боржника, а до нотаріуса, тому перебіг позовної давності не перервався. Крім того, навіть за умови переривання 07 грудня 2012 року позовної давності з новим позовом ОСОБА_1 звернувся до суду 19 лютого 2016 року, тобто за межами трирічного строку після 07 грудня 2012 року.

До ухвалення судом першої інстанції рішення представник ПАТ «Укрсоцбанк» заявив клопотання про застосування позовної давності.

Зазначаючи в оскаржуваному рішенні про необґрунтованість заявлених вимог і пропуск ОСОБА_1 позовної давності, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що позовна давність може бути застосована лише до позовних вимог, які є обґрунтованими та доведеними.

Наведене свідчить про те, що місцевий суд всупереч вимогам статей 4, 212-215 ЦПК України 2004 року не визначився з підставою відмови у позові.

Переглядаючи в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції, апеляційний суд всупереч вимогам статей 303, 315 ЦПК України 2004 року доводи апеляційної скарги належним чином не перевірив, допущені місцевим судом помилки не виправив та дійшов неправильного висновку про залишення рішення без змін.

Таким чином, суди неправильно застосували норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

Доводи касаційної скарги щодо переривання позовної давності зверненням до суду у 2012 року з позовом до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Чуєвої О. Д. про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає примусовому виконанню, є необґрунтованими, з мотивів , наведених вище.

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог з підстав пропуску позовної давності.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 частково задовольнити.

Рішення Київського районного суду міста Харкова від 08 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 23 серпня 2016 року скасувати і ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Чуєва Олена Дмитрівна, Київський відділ державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: С. О. Карпенко

В. О. Кузнєцов

А. С. Олійник

С. О. Погрібний