Головна Сервіси для юристів ... База рішень" Протокол " Ухвала КЦС ВП від 12.02.2018 року у справі №463/1479/15 Ухвала КЦС ВП від 12.02.2018 року у справі №463/14...
print
Друк
search Пошук
comment
КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Державний герб України

Постанова

Іменем України

23 травня 2018 року

м. Київ

справа № 463/1479/15-ц

провадження № 61-6308св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі:

головуючого - Висоцької В. С. (суддя - доповідач),

суддів: Лесько А. О., Пророка В. В., Фаловської І.М., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач-відповідач - ОСОБА_1,

відповідач-позивач - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 06 липня 2016 року у складі Шеремети Г. І. та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 07 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Савуляка Р. В., Крайник Н. П., Мельничук О. Я.,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.

Позовна заява мотивована тим, що за умовами договору позики від 15 січня 2015 року, укладеного між ним та ОСОБА_2, останній узяв у нього в борг грошові кошти в розмірі 2 572 000 грн, які зобов'язався повернути

до 30 січня 2015 року. Взяті на себе зобов'язання відповідач не виконав, грошові кошти йому не повернув.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача: борг за договором позики від 15 січня 2015 року в розмірі 2 572 000 грн, інфляційні втрати в розмірі 136 316 грн, 3 % річних у розмірі 9 090,08 грн, пеню в розмірі 552 980 грн, витрати на правову допомогу в розмірі 3 000 грн та 3 654 грн на відшкодування сплаченого судового збору.

ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики, який у подальшому просив суд залишити без розгляду.

Справа судами розглядалась неодноразово.

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 06 липня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Зустрічний позов

ОСОБА_2 залишено без розгляду.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог мотивоване тим, що боргові зобов'язання згідно із договором позики повернуті ОСОБА_2 шляхом переуступки права вимоги на користь товариства з обмеженою відповідальністю «УкрМет» (далі - ТОВ «УкрМет») та стягнення грошової суми за рішенням суду в розмірі 2 572 000 грн. Місцевий суд дійшов висновку, що укладений 15 січня 2015 року між сторонами, не є борговою розпискою і не свідчить про отримання вищезазначених грошових коштів відповідачем і його обов'язок повернути ці кошти позивачу.

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 2 листопада 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано. Позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 270 386,08 грн боргу, із яких: 2 572 000 грн - основний борг, 552 980 грн - пеня,

9 090,08 грн- 3 % проценти річних, 136 316 грн - інфляційні втрати. У задоволенні решти решті позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що відповідач є позичальником за укладеним між сторонами договором позики від 15 січня 2015 року коштів, свої зобов'язання з повернення грошових коштів, які були предметом договору позики, у встановлений договором термін не виконав, тому наявні правові підстави для стягнення з нього грошових коштів за цим договором з урахуванням сум, передбачених частини другої статті 625 ЦК України.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 липня 2017 року рішення апеляційного суду Львівської області від 2 листопада 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

При направленні справи на новий апеляційний розгляд, суд касаційної інстанції в ухвалі зазначив, що при вирішенні спору, апеляційний суд не дослідив належним чином доводи сторін щодо договору позики від 15 січня 2015 року та не встановив справжню природу цього договору та не навів розрахунків, з яких він виходив при задоволенні позовних вимог про стягнення 3 % річних, інфляційних втрат та пені.

При новому апеляційному розгляді ухвалою апеляційного суду Львівської області від 07 грудня 2017 року рішення Личаківського районного суду

м. Львова від 06 липня 2016 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що справжньою природою договору позики від 15 січня 2015 року, укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є забезпечення виконання зобов'язань ТОВ «СП «Галтекс» перед ТОВ «Укр Мет», а тому відсутні правові підстави вважати, що договір

від 15 січня 2015 року є борговою розпискою і свідчить про отримання

ОСОБА_2 коштів від ОСОБА_1 та не тягне за собою обов'язку їх повернення.

У касаційній скарзі, поданій у січні 2018 року, ОСОБА_1 просить скасувати ухвалені в справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції помилково пов'язує господарські правовідносини між ТОВ «СП «Галтекс» та

ТОВ «Укр Мет» із цивільними правовідносинами, які виникли між сторонами з договору позики

Засновками ТОВ «Укр Мет» і його власником є інша особа, а не позивач у даній справі, протокол переговорів від 27 січня 2015 року, на який посилається суд, як на підтвердження господарських відносин, позивач не підписував. Підпис здійснено іншою особою.

Висновок суду про те, що в момент укладення договору позики ним не були передані грошові кошти, спростовується умовами договору позики, який особисто підписано відповідачем та підтверджує фактичну передачу коштів.

Касаційна скарга також містить посилання на те, що суд не вірно вважав, що договір позики від 15 січня 2015 року було укладено без наміру створити правові наслідки, тоді як даний договір не визнаний недійним у встановленому законом порядку. Пред'явлений ОСОБА_2 зустрічний позов про визнання договору позики від 15 січня 2015 року залишено за заявою останнього без розгляду.

Інші учасники справи не скористалися своїм правом на подання до суду відзиву на касаційну скаргу, заперечень щодо її змісту і вимог до касаційного суду не направили.

За змістом частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд установив, що 15 січня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, за умовами якого останній взяв у борг

2 572 000 грн, які зобов'язався повернути до 30 січня 2015 року.

ОСОБА_2 є директором та засновником ТОВ «СП «Галтекс», ОСОБА_1 - директор ТзОВ «Укр Мет». Між підприємствами тривалий час існували відносини співробітництва і в процесі господарської діяльності виникали питання фінансових зобов'язань.

Станом на січень 2015 року у ТОВ «СП «Галтекс» існувала фінансова заборгованість перед ТОВ «Укр Мет» на суму 2 272 000 грн.

Протоколом переговорів від 27 січня 2015 року, укладеним між ТОВ «СП «Галтекс» та ТОВ «Укр Мет» констатовано наявність заборгованості ТОВ «СП «Галтекс» перед ТОВ «Укр Мет» на суму 2 572 000 грн.

За договором про відступлення права вимоги від 27 січня 2015 року та додатковою угодою від 10 березня 2015 року первісний кредитор -

ТОВ «СП «Галтекс» відступає, а новий кредитор ТОВ «Укр Мет» набуває право вимоги, належне первісному кредиторові відносно ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Роздіт» на загальну суму 1 820 757,65 грн.

Рішення Господарського суду Львівської області від 24 червня 2015 року з ТОВ «Галтекс» на користь ТОВ «Укр Мет» стягнуто 807 572,50 грн грошових коштів.

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_2 посилався на те, що він є директором та засновником ТОВ «СП «Галтекс», яке в результаті невиконання своїх господарських зобов'язань перед ТОВ «Укр Мет», директором якого є ОСОБА_1, має заборгованість у розмірі 2 572 000 грн і з метою забезпечення виконання зобов'язань між товариствами, директорами

15 січня 2015 року було укладено договір позики на аналогічну суму.

При направленні справи на новий апеляційний розгляд, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 12 липня 2017 року зокрема вказав на необхідність встановлення справжньої природи договору, укладеного між сторонами.

Відповідно до положень статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Встановивши, що підписаний 15 січня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договір позики було укладено для гарантії оформлення

ТОВ «СП «Галтекс» документів стосовно фінансової заборгованості в сумі

2 572 000 грн перед ТОВ «Укр Мет», які зазначені юридичні особи документально оформили 27 січня 2015 року, суд прийшов вірного висновку, що такий договір не є борговою розпискою і не покладає на ОСОБА_2 обов'язку по їх поверненню.

Наведене свідчить про те, що апеляційний суд повністю виконав при новому розгляді справи вказівки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладені в ухвалі від 12 липня 2017 року, що відповідає частині четвертій статті 338 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року.

Доводи касаційної скарги аналогічні підставам позову були предметом дослідження судом та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами було дотримано норми матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судових рішень не впливають та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно з вимогами статті 400 ЦПК України.

З огляду на вищевикладене доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

При вирішенні даної справи судами першої та апеляційної інстанції правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Відповідно до частини третьої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 06 липня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 07 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. О. Лесько

В. В. Пророк

І. М. Фаловська

С. П. Штелик

logo

Юридичні застереження

Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.

Повний текст