Постанова

Іменем України

23 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 1326/10493/12

провадження № 61-7607св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

суб`єкт оскарження - державний виконавець Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області Слесарчук Ростислав Сергійович,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області на ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 25 вересня 2017 року у складі судді Левик Я. А. у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області Слесарчука Ростислава Сергійовича,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст обставин справи

ОСОБА_1 звернувся із скаргою про визнання дій державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління ДВС Головного територіального управління юстиції у Львівській області Слесарчука Р. С. неправомірними та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження ВП № 36554592 від 31 грудня 2015 року.

Заявник посилався на те, що 20 лютого 2017 року він отримав оскаржувану постанову. Вважає, що така суперечить пункту 8 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки виконавче провадження підлягає закінченню лише у випадку фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 06 квітня 2017 року у складі судді Мартинишиної М. О. скаргу задоволено. Визнано дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління ДВС Головного територіального управління юстиції у Львівській області Слесарчука Р. С. щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження ВП № 36554592 від 31 грудня 2015 року неправомірними та скасовано постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління ДВС Головного територіального управління юстиції у Львівській області Слесарчука Р. С. про закінчення виконавчого провадження ВП № 36554592 від 31 грудня 2015 року.

Задовольняючи скаргу місцевий суд виходив з того, що дії державного виконавця не відповідають вимогам Закону України «Про виконавче провадження», вчинені не в повному обсязі, а оскаржувана постанова є передчасною.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 25 вересня 2017 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області на ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 06 квітня 2017 року відмовлено.

Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження суд апеляційної інстанції виходив з того, що апелянтом клопотання (заява) про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням поважних підстав пропуску такого протягом 30 днів з дня отримання копії ухвали про залишення апеляційної скарги без руху (11 серпня 2017 року) та на час винесення ухвали не подана.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2018 року Відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 25 вересня 2017 року в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просив скасувати оскаржувану ухвалу, а справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції приймаючи оскаржувану ухвалу не врахував того, що оскаржувана ухвала від 06 квітня 2017 року була отримана Головним територіальним управлінням юстиції у Львівській області 12 квітня 2017 року та в подальшому була передана державному виконавцю, який є суб`єктом оскарження та отримана ним 19 квітня 2017 року. Апеляційну скаргу було підписано та передано на відправку до відділу документообігу 24 квітня 2017 року, тобто в межах строку на апеляційне оскарження. Проте, у зв`язку із значним навантаженням, апеляційну скаргу було надіслано лише 27 квітня 2017 року, про зазначену обставину йшлося і в заяві про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Франківського районного суду м. Львова.

Згідно з розпорядженням від 13 квітня 2020 року № 1021/0/226-20 «Про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи», відповідно до пунктів 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями та рішенням зборів суддів касаційного цивільного суду від 02 квітня 2020 року № 1 «Про заходи, спрямовані на належне здійснення правосуддя» призначено повторний автоматизований розподіл судових справ за касаційними провадженнями. Доповідачем у цій справі відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено суддю Литвиненко І. В., у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Висоцької В. С., Фаловської І. М.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Апеляційним судом встановлено, що ухвалою судді Апеляційного суду Львівської області від 26 липня 2017 року апеляційна скарга Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області на ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 06 квітня 2017 року, подана 27 квітня 2017 року була залишена без руху, оскільки така містила ряд недоліків. Одним із них було необґрунтоване клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, тобто без зазначення поважності причин пропуску такого. Ухвалою було надано особі, що подала скаргу строк на подання заяви (клопотання) про поновлення їй строку на апеляційне оскарження ухвали із зазначенням поважних підстав пропуску такого протягом тридцяти днів з дня отримання копії ухвали.

На виконання вимог вищевказаної ухвали Відділом примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області подано клопотання про поновлення строку у якому просить поновити строк на апеляційне оскарження ухвали, оскільки оскаржувана ухвала отримана Головним територіальним управлінням юстиції у Львівській області 12 квітня 2017 року та в подальшому передана державному виконавцю 19 квітня 2017 року, що підтверджується відміткою про отримання в журналі реєстрації вхідної кореспонденції. Таким чином, державний виконавець, який є суб`єктом оскарження згідно норм ЦПК отримав копію оскаржуваної ухвали 19 квітня 2017 року.

Зазначав, що останнім днем подачі апеляційної скарги на ухвалу є 24 квітня 2017 року. Саме цього дня підписано апеляційну скаргу та передано для відправки до відділу документообігу Головного територіального управління юстиції у Львівській області. Однак, у зв`язку із значним службовим навантаженням на відділ документообігу Головного територіального управління юстиції у Львівській області, відправку апеляційної скарги здійснено лише 27 квітня 2017 року.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому в тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенції) таке конституційне право повинно бути забезпечено судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Відповідно до частини першої статті 27 ЦПК України 2004 року особи, які беруть участь у справі, мають право одержувати копії рішень, ухвал, оскаржувати рішення і ухвали суду, користуватися іншими процесуальними правами, встановленими законом.

Відповідно до частини другої статті 294 ЦПК України 2004 року апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`яти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п`яти днів з дня отримання копії ухвали.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 297 ЦПК України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 294 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом тридцяти днів з моменту отримання ухвали особа має право звернутися до апеляційного суду з заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку апеляційного оскарження будуть визнані неповажними, суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження.

Європейський суд з прав людини зауважив, що «право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 53, 55, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).

Вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (PONOMARYOV v. UKRAINE, № 3236/03, § 41, ЄСПЛ, від 03 квітня 2008 року).

Норми, які регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (PERETYAKA AND SHEREMETYEV v. UKRAINE, № 17160/06 та № 35548/06, § 34, ЄСПЛ, від 21 грудня 2010 року).

Апеляційним судом встановлено, що ухвалою судді Апеляційного суду Львівської області від 26 липня 2017 року апеляційна скарга Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області на ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 06 квітня 2017 року, подана 27 квітня 2017 року була залишена без руху, оскільки така містила ряд недоліків.

На виконання вимог вищевказаної ухвали Відділом примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області подано клопотання про поновлення строку у якому просить поновити строк на апеляційне оскарження ухвали, оскільки оскаржувана ухвала отримана Головним територіальним управлінням юстиції у Львівській області 12 квітня 2017 року та в подальшому передана державному виконавцю 19 квітня 2017 року, що підтверджується відміткою про отримання в журналі реєстрації вхідної кореспонденції. Таким чином, державний виконавець, який є суб`єктом оскарження згідно норм ЦПК отримав копію оскаржуваної ухвали 19 квітня 2017 року.

Апеляційний суд вказував, що заявлене апелянтом клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження заявлене з аналогічних підстав та вирішене ухвалою судді судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області від 26 липня 2017 року.

Колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що посилання представника апелянта на отримання саме державним виконавцем копії оскаржуваної ухвали жодним чином не впливає на перебіг строку на апеляційне оскарження для апелянта, яким є Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області та яким оскаржувана ухвала отримана 12 квітня 2017 року.

Крім цього апеляційний суд обґрунтовано зазначав, що посилання представника апелянта на значне службове навантаження відділу документообігу Головного територіального управління юстиції у Львівській області жодним чином не впливає на перебіг строку на подання апеляційної скарги саме для апелянта Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області. Окрім цього вказана обставина жодним чином не доведена.

Отже, установивши, що апеляційна скарга подана з пропуском строку на апеляційне оскарження, й заявник у встановлений судом строк на усунув недоліки апеляційної скарги, апеляційний суд зробив правильний висновок про наявність правових підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області.

З огляду на вищенаведені норми процесуального права колегія судів відхиляє аналогічні доводи касаційної скарги.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши доводи касаційної скарги Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваної ухвали - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржувана ухвала підлягає залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області залишити без задоволення.

Ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 25 вересня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко В. С. Висоцька І. М. Фаловська