Історія справи

Постанова КЦС ВП від 23.03.2023 року у справі №734/3845/21
Постанова КЦС ВП від 23.03.2023 року у справі №734/3845/21

Постанова

Іменем України

23 березня 2023 року

м. Київ

справа № 734/3845/21

провадження № 61-12895 св 22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І.,

Коломієць Г. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - адвокат Кутуков Сергій Олександрович,

відповідачі: Спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Центрального регіону, Державна казначейська служба України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону

на рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 21 липня 2022 року у складі судді Іванюка Т. І. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 21 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Євстафіїва О. К., Скрипки А. А., Шарапової О. Л., касаційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 21 липня 2022 року у складі судді Іванюка Т. І.

та постанову Чернігівського апеляційного суду від 21 листопада 2022 року

у складі колегії суддів: Євстафіїва О. К., Скрипки А. А., Шарапової О. Л.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом

до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону, Державної казначейської служби України (далі - ДКС України) про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями

і рішеннями органів досудового розслідування, прокуратури та суду.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що відносно нього здійснювалося досудове розслідування у кримінальному провадженні

№ 42016270300000141, відомості про яке 13 грудня 2016 року внесено

до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР), за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою

статті 368 КК України, яке було перекваліфіковано на частину першу

статті 368 КК України(прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою).

24 лютого 2017 року його було затримано та повідомлено про підозру

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого

частиною третьою статті 368 КК України, за фактом одержання ним, начальником філії «Військторг» державного підприємства «Концерн «Військторгсервіс», неправомірної вигоди від ОСОБА_2 . З 10 години

24 лютого до обідньої години 25 лютого 2017 року він перебував в Ізоляторі тимчасового тримання № 1 Головного управління Національної поліції

в Чернігівській області.

Вироком Козелецького районного суду Чернігівської області від 05 квітня 2018 року у справі № 734/966/17 (провадження № 1-кп/734/60/18) його було визнано невинуватим у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення та виправдано, у зв`язку з відсутністю в діянні складу злочину. Однак, ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 27 березня 2019 року вказаний вирок було скасовано та призначено новий розгляд

у районному суді.

За клопотанням прокурора Козелецький районний суд Чернігівської області ухвалою від 31 травня 2019 року повернув обвинувальний акт. Проте, ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 13 серпня 2019 року вона була скасована.

За результатами нового судового розгляду вироком Козелецького районного суду Чернігівської області від 17 грудня 2020 року у справі

№ 734/966/17, залишеним без змін ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 06 липня 2021 року, його було визнано невинуватим

у пред`явленому вище обвинуваченні та виправдано на підставі пункту 2 частини першої статті 373 КПК України, оскільки не доведено,

що кримінальне правопорушення (злочин) вчинено обвинуваченим.

Ухвалою Верховного Суду від 19 жовтня 2021 року (провадження

№ 51-4882ск21) відмовлено у відкритті касаційного провадження

за касаційною скаргою прокурора на вирок Козелецького районного суду Чернігівської області від 17 грудня 2020 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 06 липня 2021 року.

Позивач указував, що майже п`ять років, з 24 лютого 2017 року по 19 жовтня 2021 року, тобто 56 місяців без чотирьох днів, відносно нього проводився ряд заходів кримінального переслідування.

Внаслідок незаконних дій та рішеньорганів досудового розслідування, прокуратури та судуйого протягом усього цього часу незаконно звинувачували у вчиненні злочину, який він не вчиняв, його було обмежено

у праві на свободу, особисту недоторканість, вільне пересування, у праві

на працю. Зокрема, йому було обрано запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту, строк якого неодноразово продовжувався. Загалом 11 місяців і три дні він був обмежений в особистій свободі та праві вільно пересуватися. Також було вилучено його особисте майно, накладено на нього арешт, відсторонено від роботи, у зв`язку з чим він був позбавлений можливості заробляти і здобувати собі засоби для існування. Крім цього, він був змушений проживати в орендованій квартирі за рахунок близьких родичів, був для них тягарем, що для нього

є принизливим.

Позивач зазначав, що внаслідок незаконного притягнення його

до кримінальної відповідальності він зазнав моральної шкоди, яка полягала у душевних та фізичних стражданнях, зупинилась реалізація його життєвих планів, свої зусилля і волю він спрямовував на доведення своєї невинуватості в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, постійно хвилювався за остаточний результат вирішення кримінального провадження, перебував під тягарем обвинувачення та боявся за свою подальшу долю, не міг працевлаштуватися та налагодити своє життя. Розмір якої ним оцінений у 1 000 000,00 грн.

Крім того, позивач указував, що розмір судових витрат, які він поніс

за надану адвокатом правову допомогу складає 5 000,00 грн. Також він очікує понести витрати на правову допомогу у розмірі 15 000,00 грн під час розгляду справи в суді першої інстанції, 15 000,00 грн - у суді апеляційної інстанції, та 5 000,00 грн у суді касаційної інстанції.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд стягнути

з Державного бюджету України на його користь 1 000 000,00 грн

на відшкодування моральної шкоди, а також вирішити питання понесених ним судових витрат.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Козелецького районного суду Чернігівської області від 21 липня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1

450 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати

на правничу допомогу у розмірі 1 125,00 грн.

Стягнуто з ДКС України на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати на правничу допомогу у розмірі 1 125,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що вироком Козелецького районного суду Чернігівської області від 17 грудня 2020 року у справі

№ 734/966/17, залишеним без змін ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 06 липня 2021 року, позивача визнано невинуватим

у пред`явленому обвинуваченні за частиною першою статті 368 КК України (прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою) та виправдано на підставі пункту 2 частини першої статті 373 КПК України, оскільки не доведено, що кримінальне правопорушення (злочин) вчинено обвинуваченим. Таким чином,

ОСОБА_1 перебував під слідством та судом у період з 24 лютого

2017 року (дата вручення повідомлення про підозру) до 19 жовтня

2021 року (постановлення Верховним Судом ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження на вирок та ухвалу апеляційного суду), а всього

55 місяців та 27 днів.

Суд першої інстанції вважав, що позивачем доведено наявність завданої йому моральної шкоди, необхідність застосування додаткових зусиль для нормалізації життєвих зв`язків, здоров`я і відновлення стосунків

із оточуючими. При цьому районний суд урахував, що незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, ув`язненням

та перебуванням під слідством було суттєво обмежено права позивача, зокрема, порушено нормальний ритм його життя, його плани, постраждала його репутація як громадянина, зруйновано плани та можливості подальшого кар`єрного росту, працевлаштування, позбавлення можливості забезпечувати сім`ю всім необхідним, у тому числі матеріально.

Все це разом негативно вплинуло як на його фізичне, так і психічне здоров`я.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, керуючись принципами розумності та справедливості, з урахуванням фактичних обставин справи, районний суд дійшов висновку про наявність правових підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди у розмірі

450 000,00 грн.

Крім того, суд першої інстанції вказав, що в силу передбаченого законодавством порядку відшкодування шкоди проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання її з Єдиного казначейського рахунку.

Пославшись на положення статей 133 137 141 142 ЦПК України, суд уважав, що позивачем документально підтверджено понесені ним витрати на правничу допомогу, а тому з кожного з відповідачів на його користь підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 250,00 грн, що складає 45% задоволених позовних вимог.

Судом першої інстанціїзастосовано відповідні норми Конституції України ЦК України, Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури

і суду», а також надані судам роз`яснення у постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди».

При цьому судом ураховано прецедентну практику Європейського суду

з прав людини щодо критерії визначення розумності строку під час кримінального провадження.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 21 листопада 2022 року апеляційні скарги Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону і ДКС України задоволено частково, рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 21 липня 2022 року змінено, а саме:

- виключено з мотивувальної частини рішення посилання суду на те,

що незаконне притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності негативно вплинуло на його фізичне й психічне здоров`я;

- стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання ДКС України

з єдиного казначейського рахунку 445 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди та 2 222,50 грн на відшкодування судових витрат, а разом 447 222,50 грн.

Стягнуто з рахунку (IBAN) UA798999980313111206080025739

(код класифікації доходів бюджету 22030101), УК у м. Чернігові/ м. Чернігів/ 22030101, код ЄДРПОУ 37972475, банк - Казначейство України (ЕАП)

на відшкодування витрат по сплаті судового збору по 68,85 грн на користь Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону і ДКС України (кожному).

Суд апеляційної інстанції, застосувавши до спірних правовідносин норми Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури

і суду», виходив із того, що ОСОБА_1 незаконно перебував

під слідством і судом з 24 лютого 2017 року (дата його затримання

та вручення йому повідомлення про підозру) по 06 липня 2021 року

(дата набрання законної сили вироком суду про визнання ОСОБА_1 невинуватим у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення (злочину) та його виправдання), а не по 19 жовтня

2021 (дата постановлення ухвали Верховним Судом про відмову у відкритті касаційного провадження). Тобто 52 місяці та 11 днів, з яких 11 місяців

та 3 дні ОСОБА_1 був обмежений в особистій свободі та праві вільного пересування, з 10 години 24 лютого 2017 року до обідньої години 25 лютого 2017 року він перебував в Ізоляторі тимчасового тримання № 1 Головного управління Національної поліції в Чернігівській області.

Вказане свідчить, що незаконним притягненням до кримінальної відповідальності позивачу завдано втрат немайнового характеру (моральної шкоди) у виді порушення нормального звичного способу життя

й необхідності докладання додаткових зусиль для його нормалізації, хвилювань, переживань за свою подальшу долю, яка підлягає відшкодуванню відповідно до статті 1176 ЦК України та норм

Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури

і суду».

Оскільки в позовній заяві не зазначалось, що внаслідок незаконного притягнення позивача до кримінальної відповідальності його психічне

чи фізичне здоров`я зазнало погіршення апеляційний суд дійшов висновку про виключення з мотивувальної частини судового рішення посилання суду на ці обставини.

До того ж оскільки суд визначив розмір моральної шкоди з урахуванням цього фактора, то визначений ним розмір моральної шкоди підлягає зменшенню.

Зменшуючи визначений районний судом розмір моральної шкоди

до 445 000,00 грн, апеляційний суд виходив із того, що згідно із указаним Законом розмір моральної шкоди повинен визначатися, виходячи

з мінімального розміру заробітної плати, що діє на час розгляду справи,

а отже він не може бути меншим за 340 460,71 грн (за період з 24 лютого 2017 року (дата його затримання та вручення йому повідомлення про підозру) по 06 липня 2021 року (дата набрання законної сили виправдувальним вироком суду). Виходячи з встановлених характеру

й способу завдання позивачеві втрат немайнового характеру, а також тривалості їх перетерпіння, керуючись принципами розумності

та справедливості, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру відшкодування моральної шкоди до 445 000,00 грн.

Відповідачем у даній справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади, - через Спеціалізовану прокуратуру

у військовій та оборонній сфері Центрального регіону та ДКС України. Грошові кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню

з Державного бюджету України. Із цих підстав суд апеляційної інстанції вважав помилковим висновок районного суду про те, що понесені позивачем судові витрати на правничу допомогу підлягають стягненню

з відповідачів. Разом із цим, так як вони підтверджені належними

та допустимими доказами такі витрати підлягають стягненню з Державного бюджету України пропорційно до задоволених позовних вимог

(2 222,50 грн).

Застосувавши частини шосту та тринадцяту статті 141 ЦПК України,

у зв`язку з частковим задоволенням апеляційних скарг, на користь Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону та ДКС України з бюджету підлягають стягненню сплачений ними судовий збір пропорційно до задоволених вимог.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх надходження до суду касаційної інстанції

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2022 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, заступник керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 21 липня 2022 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 21 листопада 2022 року, й ухвалити нове судове рішення, яким

у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2022 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, ДКС України,посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права

та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 21 липня 2022 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 21 листопада 2022 року,

й ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову

ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявники зазначають неправильне застосування судами норм матеріального права

та порушення норм процесуального права, а саме застосування судами норм права без урахування висновку щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі за касаційною скаргою заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону на рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 21 липня 2022 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 21 листопада 2022 року. Витребувано цивільну справу № 734/3845/21 із Козелецького районного суду Чернігівської області. Відмовлено у задоволенні клопотання заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду

від 27 грудня 2022 року відмовлено у задоволенні клопотання ДКС України про відстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги

або звільнення від його сплати. Касаційну скаргу ДКС України залишено

без руху з наданням строку для усунення її недоліків, а саме запропоновано заявникові надати документи, що підтверджують сплату судового збору,

або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.

У наданий судом строк ДКС України надіслала матеріали на усунення недоліків касаційної скарги, а саме докази сплати судового збору

у встановленому порядку та розмірі.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 січня 2023 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі за касаційною скаргою ДКС України

на рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 21 липня 2022 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 21 листопада 2022 року. Відмовлено у задоволенні клопотання ДКС України

про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У січні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга заступника керівника Спеціалізованої прокуратури

у військовій та оборонній сфері Центрального регіону мотивована тим,

що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми

статей 1167 1173 1174 1176 ЦК України щодо наявності підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди. ОСОБА_1 не довів належними та допустимими доказами факт заподіяння йому моральної шкоди та наявності всіх елементів цивільного правопорушення,

що є необхідним та обов`язковим для її відшкодування. При цьому сума присудженого відшкодування в жодному разі не має бути джерелом незаконного збагачення.

У розумінні частини п`ятої статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» сам факт ухвалення виправдувального вироку щодо особи не є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди. Таке відшкодування провадиться виключно у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Суди залишили поза увагою, що в ході досудового розслідування указаного кримінального провадження органи прокуратури діяли на підставі вимог кримінального процесуального закону. Будь-які рішення чи дії прокуратури щодо Позивач не надав доказів того, що здійснення досудового розслідування кримінального провадження відносно нього та судовий розгляд призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, істотних страждань чи інших негативних наслідків морального характеру.

Вважає, що у даному випадку сама констатація порушень може бути достатньою сатисфакцією для позивача у контексті статті 41 Конвенції

про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Посилається на відповідні правові позиції Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду щодо застосування у подібних правовідносинах норм статті 23 ЦК України та статей 3, 4, 12, 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Касаційна скарга ДКС України мотивована тим, що суди попередніх інстанцій зробили помилковий висновок про часткове задоволення позову ОСОБА_1 та наявність підстав для відшкодування моральної шкоди, оскільки необхідною підставою для притягнення органу державної влади

до відповідальності є факт неправомірних дій цього органу, встановлений

у передбаченому законом порядку. Натомість позивач не надав докази

на підтвердження неправомірності (незаконності) дій органів,

що здійснюють досудове розслідування, прокуратури і суду.

Вважає завищеним визначений судами розмір моральної шкоди, який

у даному спорі може становити 340 460,71 грн (24 лютого 2017 року

по 06 липня 2021 року - час перебування позивача під слідством і судом). При цьому вказує, що він не є співмірним завданій шкоді, не відповідає обставинам справи та не підтверджується відповідними доказами.

Посилається на відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду.

Відзиви на касаційні скарги до суду касаційної інстанції не надійшли.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

13 грудня 2016 року Військовою прокуратурою Деснянського гарнізону Центрального регіону України до ЄРДР внесено відомості

за № 42016270300000141 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України (прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою) відносно ОСОБА_1 (а. с. 25).

24 лютого 2017 року ОСОБА_1 було затримано та вручено повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України, за фактом одержання ним, начальником філії «Військторг» державного підприємства «Концерн «Військторгсервіс», неправомірної вигоди від ОСОБА_2

(а. с. 26-32)

З 10 години 24 лютого до обідньої години 25 лютого 2017 року

ОСОБА_1 перебував в Ізоляторі тимчасового тримання № 1 Головного управління Національної поліції в Чернігівській області.

Вироком Козелецького районного суду Чернігівської області від 05 квітня 2018 року у справі № 734/966/17 (провадження № 1-кп/734/60/18) ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого частиною третьою статті 368

КК України, та виправдано на підставі пункту 2 частини першої статті 373 КПК України, оскільки не доведено, що кримінальне правопорушення (злочин) ним вчинений, та на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України у зв`язку із відсутністю в діянні складу цього кримінального правопорушення (злочину) (а. с. 63-66).

Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 27 березня 2019 року у справі № 734/966/17 (провадження № 11-кп/4823/32/19) апеляційну скаргу прокурора задоволено частково, вирок Козелецького районного суду Чернігівської області від 05 квітня 2018 року скасовано та призначено новий розгляд у суді першої інстанції (а. с. 67-73).

Ухвалою Козелецького районного суду Чернігівської області від 31 травня 2019 року у справі № 734/966/17 (провадження № 1-кп/734/105/19) задоволено клопотання прокурора військової прокуратури Деснянського гарнізону Похиталюка Є. П.. Повернуто обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 42016270300000141, що внесене 13 грудня 2016 року

до ЄРДР щодо ОСОБА_1 , який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою

статті 368 КК України (а. с. 74).

Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 13 серпня 2019 року (провадження № 11-кп/4823/590/19) апеляційну скаргу адвоката

Кутукова С. О. та обвинуваченого ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Козелецького районного суду Чернігівської області від 31 травня 2019 року скасовано та призначено новий розгляд у суді першої інстанції (а. с. 75-76).

23 червня 2020 року відбулася зміна правової кваліфікації обвинувачення

з частини третьої статті 368 КК України на частину першу статті 368

КК України. Обвинувальний акт погоджено військовим прокурором Деснянського гарнізону Литвиненком О. С. (а. с. 93-103)

Вироком Козелецького районного суду Чернігівської області від 17 грудня 2020 року у справі № 734/966/17 (провадження № 1-кп/734/3/20), залишеним без змін ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 06 липня 2021 року (провадження № 11-кп/4823/198/21), ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого частиною першою статті 368 КК України, та виправдано

на підставі пункту 2 частини першої статті 373 КПК України, оскільки

не доведено, що кримінальне правопорушення (злочин) вчинено обвинуваченим (а. с. 10-24, 106-113).

Ухвалою Верховного Суду від 19 жовтня 2021 року у справі № 734/966/17 (провадження № 51-4882ск21) відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора на вирок Козелецького районного суду Чернігівської області від 17 грудня 2020 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 06 липня 2021 року.

Апеляційним судом установлено, що ОСОБА_1 перебував

під слідством і судом 52 місяці та 11 днів.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права

чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Касаційні скарги заступника керівника Спеціалізованої прокуратури

у військовій та оборонній сфері Центрального регіону та ДКС України задоволенню не підлягають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального

чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції у незміненій частині та постанова апеляційного суду відповідають.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд

і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси

у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон

або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи,

яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги

такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту,

який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України

«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду

з прав людини» закріплено, що на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь

і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до частини п`ятої статті 9, частини шостої статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, частини п`ятої статті 5 Конвенції кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди. Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок держави закріплено в статтях 56,

62 Конституції України, Законі України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та статтях 1167 1176 ЦК України.

Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право

на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець відокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Відповідно до частин першої, другої та сьомої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури

або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування такої шкоди визначається законом.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу,

що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176

ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Згідно з пунктом 1 частини першої та частини другої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій,

що обмежують права громадян.

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, у тому числі, у випадках постановлення виправдувального вироку суду (пункт 1 частини другої статті 2

Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури

і суду»).

У наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема, моральна шкода (пункт 5 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури

і суду»).

Відповідно до частини першої статті 4 «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.

Отже, вказаний Закон пов`язує виникнення у конкретного реабілітованого громадянина права на відшкодування шкоди зі складним юридичним складом, яке включає в себе підстави виникнення шкоди, завданої незаконними діями, та умовами виникнення права на його відшкодування.

При цьому право на таке відшкодування виникає лише в разі повної реабілітації особи, про що зазначається в пункті 3 Положення

про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України

від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41.

Така судова практика є незмінною, про що зазначено в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 17 листопада 2021 року у справі № 522/2493/18 (провадження № 14-195цс21).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені

в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Реабілітуючі підстави, на відміну від нереабілітуючих, для застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» пов`язані з констатацією факту того, що підозрюваний/ обвинувачений не вчинив злочину. До реабілітуючих належать лише

три підстави: відсутність події кримінального правопорушення; відсутність

у діянні складу кримінального правопорушення; не встановлено достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді та вичерпано можливості

їх отримати.

У справі, яка переглядається Верховним Судом, судами попередніх інстанцій встановлено, що вироком Козелецького районного суду Чернігівської області від 17 грудня 2020 року у справі № 734/966/17 (провадження № 1-кп/734/3/20), залишеним без змін ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 06 липня 2021 року (провадження

№ 11-кп/4823/198/21), ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого частиною першою статті 368 КК України, та виправдано на підставі пункту 2 частини першої статті 373 КПК України, оскільки не доведено, що кримінальне правопорушення (злочин) вчинено обвинуваченим (а. с. 10-24, 106-113).

Суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції в цій частині, на підставі правильно встановлених фактичних обставин справи

та належної оцінки поданих сторонами доказів, зробив вірний висновок,

що позивачем доведено наявність підстав для відшкодування йому моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного притягнення

до кримінальної відповідальності.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю

та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної

або юридичної особи.

Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості

їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина

є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до частин п`ятої та шостої статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело

до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок

і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства

в ухвалі, що приймається відповідно до частини першої статті 12 цього Закону. Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Отже, законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати

на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством і судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо наведених ним

як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності

та справедливості.

Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України

у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, відповідно

до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»відшкодування моральної шкоди за час перебування

під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати

чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Подібні висновки також містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15 (провадження

№ 14-342цс18), від 22 квітня 2019 року у справа № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), від 29травня 2019 року у справі № 522/1021/16-ц (провадження № 14-136цс19), від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19), від 15 грудня 2020 року у справі

№ 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року

у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок про те, що моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело

до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок

і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки

він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги

ОСОБА_1 , виходив із того, що позивач незаконно перебував

під слідством та судом 55 місяців та 27 днів, - із 24 лютого 2017 року

(дата вручення повідомлення про підозру) до 19 жовтня 2021 року (постановлення Верховним Судом ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження на вирок та ухвалу апеляційного суду), а тому дійшов висновку про наявність правових підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди у розмірі 450 000,00 грн.

При цьому районний суд урахував, що притягненням до кримінальної відповідальності, ув`язненням та перебуванням під слідством було суттєво обмежено права позивача, зокрема, порушено нормальний ритм його життя, його плани, постраждала його репутація як громадянина, зруйновано плани та можливості подальшого кар`єрного росту, працевлаштування, позбавлення можливості забезпечувати сім`ю всім необхідним, у тому числі матеріально, що негативно вплинуло як на його фізичне, так і психічне здоров`я.

Суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення районного суду у відповідних частинах, правильно виходив із того, що ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством і судом 52 місяці та 11 днів, - із 24 лютого

2017 року (дата його затримання та вручення йому повідомлення

про підозру) по 06 липня 2021 року (дата набрання законної сили вироком суду про визнання його невинуватим у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення (злочину) та його виправдання).

При цьому апеляційний суд урахував вимоги Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та вважав, що розмір моральної шкоди не може бути меншим за 340 460,71 грн, визначений з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування, та всіх встановлених обставин цієї справи.

Верховний Суд зауважує, що встановлення того факту, що розмір морального відшкодування не може бути меншим за суму, яка визначається з урахуванням встановленого законодавцем розміру мінімальної заробітної плати, не позбавляє суд визначити цей розмір у більшому розмірі.

Вказане відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду,

яка викладена у постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19).

Таким чином, законодавством встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний. Проте збільшення такого розміру має бути належним чином обґрунтовано.

У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня

1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру

та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Розглядаючи указаний спір, суди попередніх інстанцій правильно визначилися із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, обґрунтовано виходили із того, що внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності позивачу було заподіяно моральну шкоду, право

на відшкодування якої він набув на підставі виправдувального вироку

за недоведеністю вчинення ним інкримінованого йому кримінального правопорушення.

Апеляційний суд, установивши наявність підстав для відшкодування моральної шкоди, врахувавши характер і спосіб завдання позивачу втрат немайнового характеру, а також тривалість їх перетерпіння, керуючись принципами розумності та справедливості, дійшов правильного висновку про зменшення, визначеного районним судом, розміру відшкодування моральної шкоди до 445 000,00 грн.

Законодавством не встановлено чіткого розміру відшкодування моральної шкоди у цій категорії справ, а зазначено тільки мінімальний розмір, з якого необхідно виходити при її визначенні. Тому доводи касаційних скарг

у відповідній частині зводяться до переоцінки судом доказів, що на підставі норм статті 400 ЦПК України не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Також апеляційний суд дійшов правильного висновку про виключення

з мотивувальної частини судового рішення суду першої інстанції посилання суду на те, що внаслідок незаконного притягнення позивача

до кримінальної відповідальності його психічне чи фізичне здоров`я зазнало погіршення.

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває

і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому,

що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема. і представляти державу в суді (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі

№ 5023/10655/11 (провадження № 12-161гс18) (пункт 6.22), від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (провадження № 14-316цс19)

(пункт 33), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (провадження № 14-447цс19) (пункт 28)), зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року

у справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19)).

Відповідно до пункту 4 Положення про ДКС України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є ДКС України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України.

Тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, або номер чи вид рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави,

ні на обов`язковість відновлення права позивача у разі встановлення судом його порушення, та за своє суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18)).

Аналогічні висновки викладено Верховним Судом у постановах:

від 07 жовтня 2020 року у справі № 569/12383/17 (провадження

№ 61-12864св19), від 08 вересня 2021 року у справі № 751/7182/19 (провадження № 61-12426св20).

Отже, апеляційний суд помилково зазначив, що кошти на відшкодування моральної шкоди підлягають стягненню з Державного бюджету України шляхом списання ДКС України з єдиного казначейського рахунку. Проте касаційні скарги не містять доводів про неправильність судових рішень

в цій частині. Підстав, передбачених частиною третьою статті 400

ЦПК України, для виходу за межі доводів касаційних скарг, Верховним Судом не встановлено.

Також касаційні скарги не містять посилань щодо неправильного розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, а тому постанова суду апеляційної інстанції в цій частині Верховним Судом відповідно

до статті 400 ЦПК України не переглядається.

За наведених обставин, судове рішення суду першої інстанції у незміненій частині та постанова апеляційного суду є законними та обґрунтованими, ухваленими з урахуванням правових висновків Верховного Суду,

які є релевантними для цієї справи, а тому відповідні доводи касаційних скарг є безпідставними. При цьому судова практика у цій категорії справ

є сталою, а відмінність залежить лише від доказування, оскільки у кожній справі суд виходить з конкретних обставин та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Таким чином, висновки судів попередніх інстанцій, у межах доводів касаційних скарг ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, судами під час розгляду справи не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести

до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів уважає, що в силу положень частини третьої статті 89

ЦПК України судами всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку

як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу,

а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень, оскільки вони

не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права, зводяться

до незгоди з висновками судів і переоцінки доказів, що у силу вимог

статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Згідно із усталеною практикою Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд

не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції

у незміненій частині та постанову суду апеляційної інстанції без змін, оскільки доводи касаційних скарг висновків судів не спростовують,

на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.

Оскільки касаційні скарги залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги заступника керівника Спеціалізованої прокуратури

у військовій та оборонній сфері Центрального регіону та Державної казначейської служби України залишити без задоволення.

Рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 21 липня 2022 року у незміненій частині та постанову Чернігівського апеляційного суду від 21 листопада 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць