Історія справи

Постанова КЦС ВП від 23.03.2023 року у справі №607/13888/21
Постанова КЦС ВП від 23.03.2023 року у справі №607/13888/21

Постанова

Іменем України

23 березня 2023 року

м. Київ

справа № 607/13888/21

провадження № 61-3св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач (за первісним позовом) - ОСОБА_1 в інтересах малолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ,

відповідач (за первісним позовом) - ОСОБА_4 ,

позивач (за зустрічним позовом) - ОСОБА_4 ,

відповідач (за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

третя особа - Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Тернопільського апеляційного суду від 09 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Храпак Н. М., Дикун С. І., Парандюк Т. С.,

у справі за позовом ОСОБА_1 в інтересах малолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визначення місця проживання дітей, встановлення графіку побачень та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , третя особа - Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради, про усунення перешкод у спілкуванні з дітьми, визначення порядку участі у вихованні та спілкуванні з дітьми.

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2021 року ОСОБА_1 в інтересах малолітніх дітей звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про визначення місця проживання дітей, встановлення графіку побачень.

Позов обґрунтовано тим, що відповідач у справі є батьком ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ). Зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_4 є квартира АДРЕСА_1 . Однак, 17 грудня 2020 року відповідач добровільно залишив вказане місце свого проживання та реєстрації, вибув на постійне проживання в інше житло - квартиру АДРЕСА_2 , про що він безпосередньо зазначив у власній позовній заяві від 15 лютого 2021 року про розірвання шлюбу. Вказані обставини також підтверджуються рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 березня 2021 року у справі № 607/2922/21, яким шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 розірвано.

Після розірвання шлюбу сторони остаточно не визначили, з ким повинні проживати малолітні діти, хоча вони фактично проживають за місцем своєї реєстрації разом з позивачем у квартирі АДРЕСА_1 . Внаслідок відсутності між сторонами погодження щодо місця проживання дітей відповідач систематично погрожує позивачу, що забере дітей проживати до себе. Вказує, що він має право вільно забирати малолітнього ОСОБА_5 із садочка. ОСОБА_4 неодноразово вчиняв фізичне та психологічне насильство над малолітнім ОСОБА_6 , що підтверджується відеозаписом, поясненнями ОСОБА_6 , наданими працівникам Національної поліції України. З огляду на вказані обставини, ОСОБА_6 боїться залишатись з батьком наодинці без мами. Зважаючи на страхи ОСОБА_6 , позивач пропонує відповідачу побачення у своїй присутності у її позаробочий час, що викликає невдоволення відповідача. Користуючись фактом своєї реєстрації за місцем реєстрації дітей, маючи ключ від відповідної квартири, ОСОБА_4 приходить без згоди ОСОБА_1 у квартиру, де проживають діти, пізно ввечері та допізна залишається там, що порушує режим дітей, оскільки вони не можуть вчасно лягти спати, є емоційно збудженими перед сном, довго не можуть після цього заснути.

Позивач (за первісним позовом) просила суд:

- визначити місце проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_2 за місцем їх реєстрації - АДРЕСА_3 із їхньою матір`ю ОСОБА_1 ;

- встановити ОСОБА_4 наступний графік побачень з малолітніми дітьми за межами місця проживання дітей у присутності ОСОБА_1 : щопонеділка, щосереди та щоп`ятниці з 18:00 год до 20:00 год, а також щонеділі з 11:00 год до 16:00 год.

У вересні 2021 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог що предмета спору - Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради, про усунення перешкод у спілкуванні з дітьми, визначення порядку участі у вихованні та спілкуванні з дітьми.

В обґрунтування зустрічного позову ОСОБА_4 зазначив, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 березня 2021 року у цивільній справі № 607/2922/21. У шлюбі народилися діти - син ОСОБА_7 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та син ОСОБА_8 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), які після розірвання шлюбу залишились проживати разом з матір`ю в квартирі АДРЕСА_1 .

Після розірвання шлюбу ОСОБА_4 прагне брати участь у вихованні дітей та виконувати свої батьківські обов`язки, проте ОСОБА_1 не бажає, щоб батько бачився з дітьми та всіляко перешкоджає їхньому спілкуванню. Постійно створює перешкоди йому у вихованні та спілкуванні з дітьми, забороняє їм спілкуватися з батьком, негативно їх налаштовує. У зв`язку із цим ОСОБА_4 звертався із відповідними заявами до Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради. Зокрема, він 25 серпня 2021 року звернувся до Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради із заявою про визначення способу участі батька у вихованні дітей та встановлення графіку та порядку побачень з синами, проте йому було відмовлено у визначенні графіку побачень з дітьми.

Позивач (за зустрічним позовом) просив суд:

- зобов`язати відповідача ОСОБА_1 не чинити перешкод ОСОБА_4 у спілкуванні з сином ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та сином ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 );

- визначити порядок участі ОСОБА_4 у вихованні та спілкуванні з дітьми шляхом встановлення систематичних зустрічей, без обмеження місця проведення та з правом поїздок територією України відповідно до графіку побачень: кожного понеділка, середи та п`ятниці з 16:30 год до 20:30 год; кожні перші, треті вихідні місяця починаючи з 16:30 год п`ятниці до 20:30 год неділі; кожного року у період літніх канікул із 01 серпня по 31 серпня; кожного року у період зимових канікул із 09 січня до 14 січня; побачення дітей з батьком відбуваються без присутності матері дітей; якщо побачення дітей з батьком відбуваються не за місцем його проживання, на ОСОБА_4 покладається обов`язок повідомлення матері дітей ОСОБА_1 про місце перебування неповнолітніх дітей; допущення можливості щоденного спілкування до однієї години на день батька з синами, особисто, засобами телефонного, поштового, електронного та іншого зв`язку; допущення можливості батька брати участь у навчальних, виховних заходах дітей із дотриманням розпорядку навчального року.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 червня 2022 року у складі судді Герчаківської О. Я.первісний позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визначено місце проживання малолітніх дітей: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) та ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) із матір`ю ОСОБА_1 .

У задоволенні решти вимог первісного позову відмовлено.

Стягнуто із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 908,00 грн судового збору.

Зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Визначено спосіб участі батька ОСОБА_4 у вихованні та спілкуванні з малолітніми дітьми: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) та ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) шляхом надання йому можливості бачитися з дітьми в присутності матері ОСОБА_1 та за бажанням дітей за місцем проживання (перебування) батька або за місцем проживання (перебування) дітей, в громадських місцях культурно-розважального характеру (парк, кінотеатр та інших громадських місцях), що призначені для їх повноцінного відпочинку та відповідають віку та стану здоров`я дітей, у такі дні: кожного понеділка, середи та п`ятниці з 18:00 год до 20:30 год; кожні перші, треті вихідні місяця з 11:00 год суботи до 20:00 год неділі; спільний відпочинок та проведення часу з батьком ОСОБА_4 відбувається за бажанням ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) без присутності матері протягом половини літніх, зимових шкільних канікул за місцем проживання (перебування) батька або місцем проживання (перебування) дитини.

Зобов`язано ОСОБА_1 не перешкоджати батькові ОСОБА_4 брати участь у вихованні дітей та спілкуванні з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) та ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ).

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 454,00 грн судового збору.

Додатковим рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 липня 2022 року клопотання ОСОБА_4 задоволено частково.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 витрати, пов`язані із наданням професійної правничої допомоги, у розмірі 5 000,00 грн.

Рішення місцевого суду мотивовано тим, щовизначення місця проживання дітей із матір`ю не впливатиме на взаємовідносини батька із синами, оскільки таке визначення місця проживання дітей, не позбавляє батька батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов`язків. Врахувавши бажання дітей сторін проживати з матір`ю, їх прихильність до ОСОБА_1 , зваживши на складні стосунки, які існують між ОСОБА_4 та його сином ОСОБА_6 , взявши до уваги вік молодшого сина сторін ОСОБА_5 , його пояснення, суд дійшов до переконання про часткове задоволення первісного позову шляхом визначення місця проживання малолітніх дітей із матір`ю ОСОБА_1 .

З огляду на те, що ОСОБА_4 заявляє, що ОСОБА_1 чинить йому перешкоди у спілкуванні з дітьми та у їх вихованні, що стало причиною його звернення до суду із зустрічним позовом, обраний позивачем за первісним позовом спосіб захисту шляхом звернення із позовною вимогою про визначення ОСОБА_4 побачень з дітьми у визначені дні та години є неналежним та неефективним, а тому не підлягає задоволенню, оскільки спірні правовідносини врегульовано статтями 157-159 СК України.

Задовольняючи частково зустрічний позов, суд виходив з того, що між сторонами існують відкриті неприязні стосунки, діти колишнього подружжя є малолітніми, дуже прихильні до матері, з якою спільно проживають у кімнаті квартири, яка належить їх дідусю по лінії батька. У старшого сина ОСОБА_6 з батьком склалися неприязні стосунки, про що він надавав пояснення в судовому засіданні, а у молодшого сина сторін - ОСОБА_5 до батька нейтральне ставлення. Водночас ОСОБА_4 через ці обставини не може бути позбавлений спілкування з синами. Висновком органу опіки та піклування рекомендовано ОСОБА_4 здійснювати свою участь у вихованні дітей. Рекомендовано матері ОСОБА_1 поважати права батька ОСОБА_4 , не чинити перешкод у спілкуванні з дітьми. Враховуючи щоденний графік дітей, суд вважав за доцільне визначити спосіб участі батька ОСОБА_4 у вихованні та спілкуванні з малолітніми дітьми шляхом надання йому можливості бачитися з дітьми в присутності матері ОСОБА_1 та за бажанням дітей за місцем проживання (перебування) батька або за місцем проживання (перебування) дітей, в громадських місцях культурно-розважального характеру (парк, кінотеатр та інших громадських місцях), що призначені для їх повноцінного відпочинку та відповідають віку та стану здоров`я дітей. Враховуючи вік дітей сторін, їх прив`язаність одне до одного, враховуючи найвищі інтереси дітей, суд дійшов до переконання, що побачення з батьком у присутності ОСОБА_1 та тільки за бажанням дітей будуть для них своєрідною гарантією безпеки та допоможуть уникнути конфліктних ситуацій.

Судом не встановлено обставин того, що відповідач ОСОБА_4 обмежений у спілкуванні з синами засобами телефонного, поштового, електронного та іншого зв`язку, що не передбачають безпосереднього спілкування, як і не було встановлено перешкод для його участі у навчальних, вихованих заходах дітей із дотриманням розпорядку навчального закладу, а тому в цій частині його вимоги є недоведеними.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 09 грудня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 червня 2022 року задоволено частково.

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 на додаткове рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 липня 2022 року залишено без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 червня 2022 року в частині визначення ОСОБА_4 порядку участі у вихованні та спілкуванні з дітьми - ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) та ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) - змінено, надано можливість ОСОБА_4 бачитися з дітьми у присутності матері ОСОБА_1 у перших шість місяців з моменту набрання рішенням законної сили, в подальшому самостійно, без присутності матері ОСОБА_1 .

Спільний відпочинок та проведення часу з батьком ОСОБА_4 відбуватиметься за бажанням ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) та ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), без присутності матері ОСОБА_1 кожного року у період літніх канікул із 01 серпня по 31 серпня та у період зимових канікул із 09 січня до 14 січня, без обмеження місця проведення та з правом поїздок територією України.

В решті рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 червня 2022 року залишено без змін.

Додаткове рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 липня 2022 року залишено без змін.

Судові витрати за розгляд в апеляційній інстанції покладено на сторони в межах ними понесених.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що зустрічі батька з дітьми мають відбуватися в присутності матері протягом шести місяців після набрання рішенням законної сили, щоб діти звикли до таких побачень, в подальшому самостійно, без присутності матері ОСОБА_1 .

Встановлення можливості спільного відпочинку лише старшого сина із батьком порушує принцип справедливості та рівності дітей, оскільки встановлено, що брати дуже прив`язані один до одного, а тому роз`єднання дітей на період канікул буде суперечити їх інтересам.

Спільний відпочинок та проведення часу з батьком ОСОБА_4 повинен відбуватися за бажанням дітей без присутності матері ОСОБА_1 кожного року у період літніх канікул із 01 серпня по 31 серпня та у період зимових канікул із 09 січня до 14 січня, без обмеження місця проведення та з правом поїздок територією України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у січні 2023 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2023 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її із Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області.

07 лютого 2023 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В касаційній скарзі скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 01 липня 2020 року у справі № 138/96/17.

В касаційній скарзі зазначається, що суд апеляційної інстанції не надав правової оцінки поясненням ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), не оцінив ймовірність повторюваності жорстокого поводження батька у майбутньому зі своїми дітьми, зважаючи на системність таких епізодів у минулому, чим проігнорував інтереси дитини, встановивши побачення дітей із батьком у відсутності їх матері, яка для дітей виступає гарантією захисту.

Доводи інших учасників справи

У лютому 2023 року ОСОБА_4 надіслав відзив на касаційну скаргу у якому зазначає, що побачення дітей з батьком у присутності матері, за конкретно вказаних обставин, може привести до того, що психологічний зв`язок синів з батьком так і не буде відновлений.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд встановив, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 березня 2021 року у справі № 607/2922/21 розірвано шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , який був зареєстрований 14 липня 2008 року відділом реєстрації актів цивільного стану Тернопільського районного управління юстиції Тернопільської області України, актовий запис № 27 (т. 1 а. с. 3).

Під час перебування сторін у шлюбі в них народилися діти: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим 15 червня 2011 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Тернопільського міського управління юстиції, актовий запис за № 1323; ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим 12 січня 2017 року Тернопільським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області, актовий запис № 74 (т. 1 а. с. 4, 5).

Відповідно до довідки про склад сім`ї, виданої ОСББ «Вербицького, 16» від 04 червня 2021 року, за адресою: АДРЕСА_3 , станом на 01 червня 2021 року зареєстровані: ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (т. 1 а. с. 6).

04 червня 2021 року інспектором взводу № 2 роти № 3 батальйону УПП в Тернопільській області ДПП Гуменюком М. М. було відібрано письмові пояснення у ОСОБА_2 з яких вбачається, що між останнім та ОСОБА_4 виник конфлікт (т. 1 а. с. 7).

25 серпня 2021 року ОСОБА_4 звернувся до Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради із заявою, у якій просив визначити йому спосіб участі у вихованні дітей, встановлення графіку та порядку побачень (т. 1 а. с. 45-47).

06 вересня 2021 року на вказану заяву йому надано відповідь № 406/05-24.3.2/24-65 у якій повідомлено, що враховуючи те, що він проживає разом з дітьми за однією адресою, питання щодо встановлення порядку участі у вихованні дітей не може бути винесеним на засідання комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Тернопільської міської ради (т. 1 а. с. 48).

08 та 14 вересня 2021 року ОСОБА_4 звертався із заявами № 540/24-66 та № 550/24-66 відповідно до начальника Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради, у якій просив відреагувати на постійне психологічне насилля, яке вчиняє його колишня дружина ОСОБА_1 відносно дітей (т. 1 а. с. 49-51, 71, 72).

Тернопільська обласна державна адміністрація 01 лютого 2022 року надала ОСОБА_4 відповідь № 417/Р-18/188-УГЛ-140/32, про те, що його звернення, які надійшли на урядову «гарячу лінію» від 13 січня 2022 року № РУ-13620542 та від 19 січня 2022 року № РУ-13647182 стосовно питань щодо усунення перешкод у спілкуванні з дітьми, а також цільового витрачання коштів (аліментів) для їх утримання, розглянуті. З метою захисту прав та інтересів дитини, а також з`ясування додаткових обставин, необхідних для ґрунтовного розгляду звернення, працівники служби у справах дітей Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради провели бесіду з матір`ю дітей ОСОБА_1 , їй було роз`яснено норми чинного законодавства України щодо участі батька у вихованні дітей. В ході бесіди звернено увагу на рівність прав кожного з батьків у вихованні та утриманні дітей, на спілкування з ними. Водночас, роз`яснено норму статті 141 СК України, що мати та батько мають рівні права та обов`язки щодо дітей, розірвання шлюбу між батьками, не впливає на обсяг їхніх прав та не звільняє від обов`язків перед дітьми. Стосовно питання щодо цільового витрачання аліментів рекомендовано звернутися із заявою до служби у справах дітей Управління молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради (т. 1 а. с. 125, 126).

Відповідно до листа служби у справах дітей Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради від 26 квітня 2022 року № 10247-Ф, заяву ОСОБА_4 від 18 квітня 2022 року розглянуто відповідно до Закону України «Про звернення громадян» в межах повноважень. Згідно із пунктом 4.10 Положення про службу у справах дітей Управління, сім`ї молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради, з матір`ю малолітніх дітей ОСОБА_1 проведено профілактичну бесіду. ОСОБА_1 роз`яснено вимоги Закону України «Про охорону дитинства», статті 150 та пункту 2 статті 157 СК України, а також мати надала письмове пояснення щодо фактів, викладених у зверненні (т. 1 а. с. 124).

04 квітня 2022 року Радехівська міська рада Львівської області надала ОСОБА_4 відповідь № 678 про те, що відповідно до його звернення від 24 березня 2022 року № РУ-13866441 міська рада повідомляє, що ОСОБА_9 разом з внуками: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 проживає на території Лопатинської територіальної громади. Висловлено прохання звернутися у Лопатинську територіальну громаду для вирішення даного питання (т. 1 а. с. 120).

Згідно талону-повідомлення єдиного обліку № 11244 про прийняття і реєстрацію заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення та іншу подію від 20 квітня 2022 року, ОСОБА_4 звернувся із заявою, що його дружина порушує статтю 162 СК України, самовільно змінила місце проживання спільних дітей (т. 1 а. с. 127).

Служба у справах дітей Лопатинської селищної ради Червоноградського району Львівської області надала ОСОБА_4 відповідь від 26 квітня 2022 року № 6 із якої вбачається, що комісія у складі служби у справах дітей Лопатинської селищної ради, практичного психолога та фахівців центру надання соціальних послуг відвідала дітей за місцем перебування за адресою: АДРЕСА_4 у будинку бабусі та дідуся ОСОБА_10 та ОСОБА_11 . В результаті обстеження комісією було встановлено, що діти перебувають в безпеці, для них створено комфортні умови проживання та навчання. У відповідності до встановленого факту складено акт обстеження умов проживання дітей, складено акт проведення оцінки рівня безпеки дітей, акт оцінки потреб сім`ї та сформовано висновок оцінки потреб сім`ї. З бабусею дітей ОСОБА_9 проведено профілактичну бесіду щодо недопущення вчинення нею негативного впливу на дітей, також її ознайомлено із частиною першою статті 151 СК України. Беручи до уваги вищенаведене та оскільки відносно ОСОБА_9 обмежувальних приписів не виносилося, служба у справах дітей Лопатинської селищної ради вважає, що ОСОБА_6 та ОСОБА_12 можуть перебувати з ОСОБА_9 в одному домі (т. 1 а. с. 123).

Згідно актів проведення оцінки рівня безпеки дітей від 10 травня 2022 року, діти фактично проживають за адресою: АДРЕСА_4 , догляд за дітьми здійснює ОСОБА_9 та ОСОБА_13 , тобто баба та дід. Результат проведення оцінки рівня безпеки дитини - безпечно, відсутня необхідність у подальших діях. Маму дітей та інших законних представників проінформовано та ознайомлено зі статтею 151 СК України (т. 1 а. с. 56-60, 175-192).

Відповідно до акта обстеження умов проживання від 10 травня 2022 року за адресою: АДРЕСА_4 умови проживання задовільні, в кімнатах прибрано. Діти мають окрему кімнату, де є спальні ліжка, шафа для одягу, стіл для виконання старшим сином домашніх завдань; діти забезпечені всім необхідним відповідно до віку, є планшет, через який ОСОБА_6 може проходити навчання в школі. Стосунки в сім`ї доброзичливі, діти позитивно коментують стосунки з дідусем та бабусею, конфліктних ситуацій не виявлено (т. 1 а. с. 195, 196).

30 березня 2022 року на адресу суду надійшло рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 23 березня 2022 року № 276 «Про затвердження висновку щодо недоцільності визначення місця проживання дітей та встановлення порядку участі у вихованні дітей» із додатком. У вказаному додатку (висновку) встановлено, що мати дітей ОСОБА_1 повідомила, що бажає визначити місце проживання дітей ОСОБА_6 та ОСОБА_5 разом з нею за адресою: АДРЕСА_3 . Також повідомила, що власником квартири є дідусь по лінії батька, який заперечує щодо визначення місця проживання дітей разом з нею за вищевказаною адресою. Працівники Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей провели обстеження умов проживання за адресою: АДРЕСА_3 . З малолітнім ОСОБА_6 проведено бесіду під час якої з`ясовано, що відносини з батьком складні. Батько близько року не проживає з ними. Хлопчик повідомив, що може зустрічатись з батьком лише в присутності матері. Враховуючи викладене, орган опіки та піклування вважав за недоцільне визначити місце проживання дітей разом із матір`ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_3 . Водночас, орган опіки та піклування рекомендував ОСОБА_4 здійснювати свою участь у вихованні дітей в такі дні: кожного понеділка, середи і п`ятниці із 16:30 год до 20:30 год; кожні перші, треті вихідні місяця починаючи із 16:30 год п`ятниці до 20:30 год неділі; кожного року у період літніх канікул із 01 серпня по 31 серпня; кожного року у період зимових канікул із 09 січня до 14 січня. Рекомендовано матері ОСОБА_1 поважати права батька ОСОБА_4 , не чинити перешкод у спілкуванні із дітьми (т. 1 а. с. 101-103).

У судовому засіданні 31 травня 2022 року у присутності психолога було з`ясовано думку малолітніх дітей з приводу спірних правовідносин (т. 1 а. с. 198-201).

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»).

Жінка та чоловік мають рівні права й обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України та міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини (частини шоста-восьма статті 7 СК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Згідно із частиною третьою статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (стаття 18 Конвенції про права дитини).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини (частини перша - третя статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Стаття 1 Закону України «Про охорону дитинства» визначає контакт з дитиною як реалізацію матір`ю, батьком, іншими членами сім`ї та родичами, у тому числі тими, з якими дитина не проживає, права на спілкування з дитиною, побачення зазначених осіб з дитиною, а також надання ним інформації про дитину або дитині про таких осіб, якщо це не суперечить інтересам дитини.

Згідно із статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Згідно зі статтею 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод (частина перша статті 159 СК України).

Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.

Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі, стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами (частина друга статті 159 СК України).

Системний аналіз наведених міжнародних правових норм та норм національного законодавства України вказує на те, що питання виховання дитини вирішуються батьками спільно.

Батько, який проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має беззаперечне право на особисте спілкування з дитиною, враховуючи його ставлення до виконання своїх батьківських обов`язків, прихильність дитини до батька, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Мати, яка проживає разом з дитиною, не має права перешкоджати батьку спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 19 січня 2022 року у справі № 189/68/20 (провадження № 61-16244св21).

Визначальним принципом регулювання сімейних відносин за участю дитини є максимально можливе урахування інтересів дитини (частина восьма статті 7 СК України, стаття 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до частини другої статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Питання справедливої рівноваги між інтересами батьків та інтересами дитини неодноразово аналізувалося ЄСПЛ, практика якого відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» і частини четвертої статті 10 ЦПК України застосовується судом як джерело права.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення ЄСПЛ у справі «JOHANSEN v. NORWAY» від 07 серпня 1996 року).

Отже, положення про рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини.

Право на безперешкодне спілкування батьків з дитиною, крім випадків, коли таке право обмежене законом, передбачене статтею 153 СК України. За заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. Рішення органу опіки та піклування є обов`язковим до виконання. Особа, яка ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, зобов`язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому з батьків, хто проживає окремо від дитини (стаття 158 СК України).

Отже, системний аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що батько, який проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а мати не має права перешкоджати батьку спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини.

З матеріалів справи відомо, що малолітні діти проживають разом з матір`ю, між сторонами існують неприязні стосунки, які позбавляють відповідача можливості регулярно спілкуватися з дітьми, тому суд обґрунтовано визначив спосіб участі батька у вихованні дітей шляхом встановлення графіка його систематичних побачень із синами.

Встановлено, що ані органом опіки та піклування, ані відповідачем у справі не надано суду доказів на підтвердження міркувань про те, що участь батька у спілкуванні та вихованні дітей можлива лише у присутності матері, а так само, що між батьком та дітьми існують стійкі психоемоційні перешкоди у спілкуванні, що свідчать про можливість участі батька у вихованні дітей виключно в присутності матері.

У постанові Верховного Суду від 24 листопада 2021 року у справі № 500/3507/19 (провадження № 61-10654св21) зазначено, що «батько, який проживає окремо від своєї дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а мати не має права перешкоджати батькові спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини. При цьому відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини з її батьком повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити дитину від зустрічей з батьком».

З матеріалів справи також відомо, що суд апеляційної інстанції врахував позицію старшого сина сторін ОСОБА_6 , а тому дійшов до обґрунтованого висновку про те, що зустрічі батька з дітьми мають відбуватися в присутності матері протягом шести місяців після набрання рішенням законної сили, щоб діти звикли до таких побачень, а в подальшому, самостійно, без присутності матері ОСОБА_1 .

Крім того, суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що встановлення можливості спільного відпочинку лише старшого сина із батьком порушує принцип справедливості та рівності дітей, оскільки встановлено, що брати дуже прив`язані один до одного, а тому роз`єднання дітей на період канікул буде суперечити їх інтересам. Тому, спільний відпочинок та проведення часу з батьком ОСОБА_4 повинно відбуватися за бажанням ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) та ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) без присутності матері ОСОБА_1 кожного року у період літніх канікул та у період зимових канікул, без обмеження місця проведення та з правом поїздок територією України.

Враховуючи вищезазначене, суд апеляційної інстанції встановлюючи порядок побачень батька з дітьми, врахував інтереси дітей, які мають пріоритет над інтересами батьків, а також, закріплений у міжнародних нормах та нормах чинного законодавства України, принцип рівності батьків у реалізації права на вільне спілкування з дитиною та участь у її вихованні, активне бажання батька брати участь у вихованні та спілкуванні з дітьми, дійшов обґрунтованого висновку про встановлення способу його участі у вихованні синів шляхом періодичних тимчасових побачень з дітьми, оскільки право батька на спілкування з дітьми є його незаперечним правом, а спілкування малолітніх дітей із батьком відповідає їхнім інтересам.

Подібний висновок щодо застосування норм права наведено у постанові Верховного Суду від 28 лютого 2023 року у справі № 182/8343/19 (провадження № 61-4352св22).

Посилання в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01 липня 2020 року у справі № 138/96/17 є безпідставними, оскільки висновки у цій справі і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

У справі № 138/96/17 Верховний Суд встановив позивачу графік побачень та спілкування з малолітнім сином з урахуванням стану здоров`я, потреб та інтересів дитини. Разом з тим, постановою суду касаційної інстанції не було визначено проведення зустрічей лише в присутності матері.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справі «Пономарьов проти України» та ін.) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Керуючись статтями 389 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Тернопільського апеляційного суду від 09 грудня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров