Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 02.09.2019 року у справі №645/139/19

Постанова

Іменем України

15 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 645/139/19

провадження № 61-15863св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Харківська медична академія післядипломної освіти, ОСОБА_2,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 06 березня 2019 року у складі судді Шарка О. П. та постанову Харківського апеляційного суду від 19 липня 2019 року у складі колегії суддів: Яцини В. Б., Кіся П. В., Хорошевського О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Харківської медичної академії післядипломної освіти (далі - ХМАПО), ОСОБА_2 та просив: визнати незаконною відмову у виданні наказу про його звільнення з посади професора кафедри ортопедичної стоматології та ортодонтії дорослих ХМАПО у зв'язку з реорганізацією кафедри та його незгодою на переміщення на кафедру ортопедичної стоматології 1 ХМАПО; зобов'язати надати наказ про його звільнення з посади професора кафедри ортопедичної стоматології та ортодонтії дорослих ХМАПО у зв'язку з реорганізації цієї кафедри та його незгодою на переміщення на кафедру ортопедичної стоматології 1 ХМАПО; стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 28 вересня 2018 року та виплатити компенсацію у розмірі середнього заробітку за шість місяців.

В обґрунтування позову зазначав, що він перебуває в трудових відносинах з ХМАПО за двома контрактами: про виконання функцій директора (в статусі декана факультету) навчально-наукового інституту стоматології ХМАПО (в статусі факультету) та за внутрішнім сумісництвом професора кафедри ортопедичної стоматології та ортодонтії дорослих ХМАПО.

13 листопада 2017 року він звернувся до НАЗК з інформацією про конфлікт інтересів на стоматологічних кафедрах ХМАПО і надавав допомогу НАЗК у запобіганні і протидії корупції, тобто виступив в ролі викривача. Після його звернення до НАЗК почався тиск з боку ректора ХМАПО ОСОБА_2, який 30 листопада 2017 року, ввівши в оману членів Вченої ради, видав наказ № 478-з "Про ліквідацію навчально-наукового інституту стоматології ХМАПО", який він очолював.

16 квітня 2018 року наказом № 60-К він був звільнений з посади директора Навчально-наукового інституту стоматології на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Наказом № 172-з від 25 квітня 2018 року "Про реорганізацію кафедри" було реорганізовано з 01 липня 2018 року кафедру ортопедичної стоматології та ортодонтії дорослих, на якій він працював за сумісництвом, шляхом створення кафедри ортопедичної стоматології № 1 та кафедри ортопедичної стоматології № 2.

Його було ознайомлено з цим наказом 11 червня 2018 року на підставі розпорядження № 26 від 08 червня 2018 року. Склад кафедри ортопедичної стоматології № 1 і кафедри ортопедичної стоматології № 2 визначені наказом № 108-К від 27 червня 2018 року на підставі особистих заяв науково-педагогічних працівників кафедри ортопедичної стоматології та ортодонтії дорослих, про що йому стало відомо з листа № 01-10/1476 від 24 вересня 2018 року.

З листа № 01-10/1343 від 04 вересня 2018 року йому стало відомо, що 0,5 ставки посади професора кафедри ортопедичної стоматології та ортодонтії дорослих, яку він займав за сумісництвом, на його думку навмисно, без його згоди було визначено штатним розписом на кафедрі ортопедичної стоматології № 1.

При переведенні співробітників на кафедру ортопедичної стоматології № 1 і кафедру ортопедичної стоматології № 2 врахували бажання та заяви всіх співробітників кафедри ортопедичної стоматології та ортодонтії дорослих, крім нього.

Наказом № 129-К від 13 серпня 2018 року його було переведено з 13 серпня 2018 року на посаду професора кафедри ортопедичної стоматології № 1 під час його знаходження у щорічній відпустці з 01 серпня 2018 року по 26 вересня 2018 року.

Із вищезазначеним наказом № 129-К від 13 серпня 2018 року про його переміщення на кафедру ортопедичної стоматології № 1 він був не згоден, отже його трудові взаємовідносини з ХМАПО були припинені.

Він неодноразово звертався до ректора ХМАПО ОСОБА_2 та просив надати належним чином завірену копію наказу про його звільнення з посади професора кафедри ортопедичної стоматології та ортодонтії дорослих ХМАПО у зв'язку з реорганізацією цієї кафедри та його незгодою щодо його переміщення на кафедру ортопедичної стоматології № 1 ХМАПО, на що він отримав відмову.

Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції

Рішенням Фрунзенськогорайонного суду м. Харкова від 06 березня 2019 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 19 липня 2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з недоведеності та необґрунтованості позовних вимог. Позивача не звільняли з посади професора кафедри ортопедичної стоматології та ортодонтії дорослих ХМАПО, тому відсутні підстави для задоволення позову.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 06 березня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 19 липня 2019 року та ухвалити нове рішення.

В обґрунтування касаційної скарги зазначав, що відповідач не довів обставини, на які він посилається у відзиві на позов. Досліджені в судових засіданнях докази свідчать про безпідставність доводів відповідача.

Відповідач не довів, що він як професор був задіяний у навчальному процесі на кафедрі ортопедичної стоматології № 1 ХМАПО.

Апеляційний суд в порушення вимог статті 264 ЦПК України не врахував, що відповідач порушив права, свободи та інтереси позивача, за захистом яких він звернувся до суду, також проігнорував ту обставину, що він звернувся з позовом у зв'язку з тим, що не може отримати соціальну допомогу від держави Україна.

Суди проігнорували докази, наявні в матеріалах справи, що на нього, як викривача, чинили тиск.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з Фрунзенського районного суду м.

Харкова.

18 листопада 2019 року справа № 645/139/19 надійшла до Верховного Суду.

У листопаді 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив Харківської медичної академії післядипломної освіти на касаційну скаргу, у якому академія просила продовжити строк на подання відзиву на касаційну скаргу, посилаючись на те, що копію ухвали про відкриття касаційного провадження та копію касаційної скарги вона отримало пізніше строку, зазначеного в ухвалі про надання відзиву.

Відповідно до частини 2 статті 127 ЦПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Ураховуючи, що невчасне отримання копії ухвали про відкриття касаційного провадження та копії касаційної скарги позбавляє сторону можливості подати відзив на касаційну скаргу в установлений судом строк, суд вважає за можливе продовжити Харківській медичній академії післядипломної освіти строк для подання відзиву.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX.

Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Частиною 2 статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що ОСОБА_1 прийнято на посаду професора кафедри ортопедичної стоматології та ортодонтії дорослих за сумісництвом з 11 січня 2016 року на 0,5 ставки за рахунок спецфонду на підставі наказу № 3-к від 11 січня 2016 року.

Згідно наказу № 53-к ХМАПО від 18 квітня 2016 року ОСОБА_1 обрано за конкурсом на посаду професора кафедри ортопедичної стоматології та ортодонтії дорослих (0,5 ставки) на підставі Рішення Вченої ради ХМАПО від 15 квітня 2016 року, протокол №4.

Наказом № 62-К від 04 травня 2016 року установлено строк контракту з ОСОБА_1 з 18 квітня 2016 року по 30 червня 2021 року.

Наказом ХМАПО № 172-з від 25 квітня 2018 року реорганізовано з 01 липня 2018 року кафедру ортопедичної стоматології та ортодонтії дорослих шляхом створення кафедри ортопедичної стоматології №1 та кафедри ортопедичної стоматології №2.

На підставі наказу № 129-к від 13 серпня 2018 року ОСОБА_1 переміщено з посади професора кафедри ортопедичної стоматології та ортодонтії дорослих за сумісництвом (0,5 ставки) на посаду професора кафедри ортопедичної стоматології №1 за сумісництвом (0,5 ставки).

ОСОБА_1 з наказом № 129-к був ознайомлений 28 вересня 2018 року, оскільки у період з 01 серпня 2018 року по 26 вересня 2018 року перебував у щорічній відпустці.

Відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до частини 1 статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно з частинами 1 -3 статті 32 КЗпП України переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у частинами 1 -3 статті 32 КЗпП України та в інших випадках, передбачених законодавством. Не вважається переведенням на іншу роботу і не потребує згоди працівника переміщення його на тому ж підприємстві, в установі, організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у тій же місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або агрегаті у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором. Власник або уповноважений ним орган не має права переміщати працівника на роботу, протипоказану йому за станом здоров'я.

У зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Тлумачення частини 2 статті 32 КЗпП України дозволяє зробити висновок, що поняття "переміщення" передбачає у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором, зміну: робочого місця (тобто місця безпосереднього виконання роботи); структурного підрозділу у тій самій місцевості; роботи на іншому механізмі або агрегаті. Переміщення може здійснюватися тільки за умови, що не змінюється жодна з істотних умов трудового договору працівника. Таким чином, якщо переведення на іншу роботу пов'язане зі зміною трудових функцій працівника, місця роботи (місцевості), то переміщення в інший структурний підрозділ передбачає збереження обумовленого трудовим договором місця роботи і трудових функцій.

Суди встановили, що позивача було саме переміщено, а не переведено на роботу професора кафедри ортопедичної стоматології №1 за сумісництвом (0,5 ставки), оскільки залишилися незмінними всі суттєві умови трудового договору (спеціальність, кваліфікація, найменування посади), та відбулася лише зміна робочого місця (тобто, місця безпосереднього виконання роботи).

У зв'язку з відсутністю ОСОБА_1 на робочому місці розпорядженням ректора ХМАПО ОСОБА_2 № 32 від 03 жовтня 2018 року створено комісію для перевірки фактів відсутності на робочому місці ОСОБА_1. Після проведеної перевірки рекомендовано адміністрації ХМАПО розглянути питання щодо розірвання трудового договору з професором кафедри ортопедичної стоматології №1 ОСОБА_1 згідно пункту 4 частини 1 статті 40 КЗпП України. Направлено подання до профспілкового комітету щодо надання згоди на розірвання трудового договору з ОСОБА_1 за ініціативою адміністрації згідно пункту 4 частини 1 статті 40 КЗпП України (прогул).

Відповідно до повідомлення голови первинної профспілкової організації ХМАПО ОСОБА_3 на ім'я ректора ХМАПО ОСОБА_2 № 01-10/1729 від 26 жовтня 2019 року, профспілковий комітет, розглянувши подання щодо надання згоди на розірвання трудового договору з ОСОБА_1 за ініціативою адміністрації ХМАПО на підставі пункту 4 частини 1 статті 40 КЗпП (прогул), вирішив відмовити адміністрації академії у наданні згоди на розірвання трудового договору, оскільки адміністрацією зібрано значну кількість документів, які підтверджують факт відсутності ОСОБА_1 на робочому місці, але не підтверджують сам факт прогулу ОСОБА_1.

Встановлено, що на час розгляду справи трудові відносини між ХМАПО та ОСОБА_1 як професором кафедри ортопедичної стоматології №1 за сумісництвом не розірвано, було здійснено його переміщення з посади професора кафедри ортопедичної стоматології та ортодонтії дорослих за сумісництвом за вказану посаду, тому відсутній наказ про звільнення останнього з посади професора кафедри ортопедичної стоматології та ортодонтії дорослих ХМАПО.

Положеннями частини 3 статті 12 та частини 1 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частини 3 статті 12 та частини 1 статті 81 ЦПК України.

Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина 1 статті 77 ЦПК України).

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Встановивши, що позивач продовжує перебувати з відповідачем у трудових правовідносинах, його не було звільнено з посади професора кафедри ортопедичної стоматології та ортодонтії дорослих ХМАПО у зв'язку з реорганізацією кафедри, а було здійснено переміщення на посаду професора кафедри ортопедичної стоматології № 1 за сумісництвом (0,5 ставки) у зв'язку з реорганізацією з 01 липня 2018 року кафедри ортопедичної стоматології та ортодонтії дорослих ХМАПО, суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Згідно з частиною 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для їх скасування. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 06 березня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 19 липня 2019 року залишити без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 06 березня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 19 липня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Ю. Тітов

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков