Постанова

Іменем України

18 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 442/3516/20

провадження № 61-17622св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Тітова М.

Ю.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1,

заінтересована особа - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 15 липня 2020 року

в складі судді Грицай М. М. та постанову Львівського апеляційного суду від

03 листопада 2020 року в складі колегії суддів: Мельничук О. Я.,

Ванівського О. М., Крайник Н. П.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст заяви

Учервні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду в порядку окремого провадження із заявою, у якій просить видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_3 на строк шість місяців, яким визначити наступні тимчасові обмеження його прав: 1) заборонити ОСОБА_3 перебувати за місцем її проживання та реєстрації; 2) заборонити ОСОБА_3 наближатися на відстань, ближчу 100 метрів до місця її проживання та реєстрації, місця її роботи, інших місць частого відвідування нею як постраждалою особою; 3) заборонити ОСОБА_3 особисто

і через третіх осіб розшукувати її, якщо вона за власним бажанням перебуває

у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 4) заборонити ОСОБА_3 вести листування, телефонні переговори з нею або контактувати з нею через інші засоби зв'язку особисто

і через третіх осіб, якщо вона того не бажає; 5) заборонити ОСОБА_3 чинити перешкоди до майна, що є спільною сумісною власністю за час набуття у шлюбі.

Заява мотивована тим, що ОСОБА_2 є її колишнім чоловіком, шлюб з яким було розірвано на підставі рішення суду. Під час спільного проживання

він постійно ображав її нецензурною лайкою, принижував, завдавав тілесних ушкоджень, у зв'язку з чим 17 грудня 2019 року вона звернулась до Дрогобицького відділу поліції. Постійні образи ОСОБА_3, як кривдника, стали підставою розриву їх подружніх відносин, втім, він не залишає її у спокою, весь час переслідує, погрожує, постійно пише смс-повідомлення на її телефон. Все це негативно впливає не тільки на її психологічний стан, а й на дітей, які живуть

у постійному страху. Вважає, що для того, щоб забезпечити дієвий та ефективний спосіб захисту від повторного вчинення домашнього насильства щодо неї до ОСОБА_3 необхідно застосувати обмежувальний припис.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 15 липня 2020 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від

03 листопада 2020 року, заяву ОСОБА_1 задоволено частково.

Видано обмежувальний припис стосовно ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, строком на чотири місяці, яким визначено такі тимчасові обмеження його прав:

1) Заборонено ОСОБА_3 перебувати за місцем постійного проживання та реєстрації (перебування) ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, за адресою:

АДРЕСА_2) Заборонено ОСОБА_3 наближатися на відстань, ближчу 100 метрів, до місця проживання (перебування) ОСОБА_1 за адресою:

АДРЕСА_3) Заборонено ОСОБА_3 особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_1, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому йому, та переслідувати її.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 піддавалася домашньому насильству зі сторони ОСОБА_3, а також існує ризик повторного вчинення домашнього насильства, оскільки між сторонами виникли неприязні стосунки, які призводять до частих конфліктів.

Апеляційний суд виходив з того, що оцінюючи ризики повторного вчинення домашнього насильства ОСОБА_3 відносно колишньої дружини ОСОБА_1, суд першої інстанції правильно прийшов до висновку про необхідність вжитих дій, шляхом видачі обмежувального припису.

Аргументи учасників справи

У листопаді 2020 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу,

в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви

ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису.

Касаційна скарга мотивована тим, що наведені заявницею обставини не містять ознак фізичного, економічного чи психологічного насильства та не давали підстав для висновку про необхідність видачі обмежувального припису щодо нього.

Застосоване до нього адміністративне стягнення не є достатнім доказом для встановлення щодо нього обмежувального припису. Сам факт звернення заявника до органів поліції та внесення відомостей про кримінальне провадження до ЄРДР не підтверджує факт вчинення насильства відносно заявника, що є необхідною умовою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству. Посилання заявниці на скріншоти смс-повідомлень не є достатніми для підтвердження існування юридичних фактів, з якими Закон України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" (далі-Закон № 2229-VIII) пов'язує можливість видачі обмежувального припису, ця переписка лише вказує на наявність неприязних стосунків між сторонами, як колишнім подружжям, що виникли з приводу поділу спільного майна. Заявником не надано жодних доказів завдання їй тілесних ушкоджень.

У січні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1, в якому вона зазначила, що касатор не навів обґрунтовані підстави порушення судами першої і апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, тому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_3, оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Межі та підстави касаційного перегляду

Ухвалою Верховного Суду від 18 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі на підставі пункту 1 частини 2 статті 389 ЦПК України (суд першої та апеляційної інстанції в оскаржених судових рішеннях порушив норми процесуального права та застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 756/2072/18, від 09 грудня 2019 року у справі № 756/11732/18, від 02 вересня 2020 року у справі № 635/4854/19-ц, від 17 вересня 2020 року у справі № 226/511/20,24 вересня 2020 року у справі № 752/7631/19, від 30 вересня

2020 року у справі № 755/7113/19, від 08 квітня 2020 року у справі № 752/5633/19, від 05 березня 2020 року у справі № 336/5627/19, від 05 березня 2020 року у справі № 755/5273/19, від 09 липня 2020 року у справі № 752/25278/18, від 02 листопада 2020 року у справі № 336/3551/18-ц, від

09 вересня 2020 року у справі № 711/3280/20).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції

в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті

1 частини 2 статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 листопада 2018 року у справі № 756/2072/18 (провадження № 61-19328св18) вказано, що: "Зважаючи на наведені правила Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству", видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків. Суди під час вирішення такої заяви мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження одного із батьків у реалізації своїх прав відносно дітей у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви іншого з батьків. Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві. Судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено випадків домашнього насильства відносно ОСОБА_6 та малолітніх дітей, а також ризиків настання насильства у майбутньому.

Натомість судами встановлено наявність між батьками спору про визначення місця проживання дітей та порядку участі у їх вихованні, що не може розцінюватись як насильство в сім'ї".

Подібні за змістом висновки викладено у постановах Верховного Суду: від

09 грудня 2019 року у справі № 756/11732/18 (провадження № 61-49077св18), від 05 березня 2020 року у справі № 336/5627/19 (провадження № 61-1585св20), від 05 березня 2020 року у справі № 755/5273/19 (провадження № 61-13080св19), від 05 червня 2020 року у справі № 752/5633/19 (провадження № 61-13304св19), від 09 липня 2020 року у справі № 752/25278/18 (провадження № 61-67св19), від 09 вересня 2020 року у справі № 711/3280/20 (провадження № 61-10780св20), від 17 вересня 2020 року у справі № 226/511/20 (провадження № 61-9773св20), від 24 вересня 2020 року у справі № 752/7631/19 (провадження № 61-5359св20), від 02 листопада 2020 року у справі № 336/3551/18-ц (провадження № 61-1693св19).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 вересня 2020 року у справі № 635/4854/19-ц (провадження № 61-3510св20) зазначено, що "сам факт звернення заявника до органів поліції та внесення відомостей про кримінальні провадження до Єдиного реєстру досудових розслідувань не підтверджує факт вчинення ОСОБА_2 насильства відносно заявника, що є необхідною умовою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України "Про запобігання та протидію домашньому насильству".

Аналогічний висновок зроблено Верховним Судом від 30 вересня 2020 року

у справі № 755/7113/19 (провадження № 61-15110св19).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суди встановили, що заочним рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 06 квітня 2020 року розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, зареєстрований 04 вересня 2004 року.

ОСОБА_1 на підтвердження своїх доводів надала звукозапис телефонних розмов, а також смс-повідомлення, надісланих ОСОБА_3, з погрозливим змістом щодо фізичної розправи над колишньою дружиною - ОСОБА_1. При цьому, ОСОБА_2 не заперечив, що він є їх автором, водночас зазначив, що фрагменти листування між ним та заявником вказують на наявність неприязних стосунків між ними, як колишнім подружжям, що виникли з приводу поділу спільного майна.

Згідно з ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від

04 червня 2020 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до

ОСОБА_3 про визнання майна спільною власністю подружжя та поділ спільного майна подружжя.

ОСОБА_1 неодноразово зверталася до Дрогобицького відділу поліції щодо неправомірних дій ОСОБА_3, у тому числі, з факту вчинення домашнього насильства та телефонних погроз.

Постановою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від

03 лютого 2020 року ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 173-2 КУпАП та накладено на нього стягнення. Судом встановлено, що протиправні дії ОСОБА_3 полягали у вчиненні сімейно-побутового конфлікту зі своєю дружиною ОСОБА_1, під час якого він ображав її нецензурними словами, погрожував фізичною розправою, чинив психологічний тиск.

~law14~ визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.

Відповідно до ~law15~:

домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи

у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа,

а також погрози вчинення таких діянь;

кривдник - особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі;

обмежувальний припис стосовно кривдника - встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов'язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи;

особа, яка постраждала від домашнього насильства (далі - постраждала особа), - особа, яка зазнала домашнього насильства у будь-якій формі;

психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.

Основними засадами запобігання та протидії домашньому насильству, зокрема, є гарантування постраждалим особам безпеки та основоположних прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на життя, свободу та особисту недоторканість, на повагу до приватного та сімейного життя, на справедливий суд; належна увага до кожного факту домашнього насильства під час здійснення заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству; врахування непропорційного впливу домашнього насильства на жінок і чоловіків, дітей та дорослих; визнання суспільної небезпеки домашнього насильства та забезпечення нетерпимого ставлення до будь-яких проявів домашнього насильства; забезпечення пріоритетності прав, законних інтересів та безпеки постраждалих осіб під час здійснення заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству (~law16~).

Згідно з ~law17~ до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.

У ~law18~передбачено, що обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов'язків: 1) заборона перебувати

в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори

з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб.

Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків (~law19~).

Оцінка ризиків полягає в оцінюванні вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи. Оцінка ризиків має проводитись за факторами небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства шляхом відібрання свідчень від постраждалої від такого насильства особи, з'ясування обставин конфлікту та виявлення чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи. Фактори небезпеки (ризику) щодо вчинення домашнього насильства мають визначатися за результатами оцінки дій кривдника, які свідчать про ймовірність настання летальних наслідків у разі вчинення домашнього насильства та загальної оцінки ситуації вчинення домашнього насильства з метою виявлення вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті такої особи.

Враховуючи положення ~law20~, обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених ~law21~, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях

При вирішенні питання щодо застосуванні заходів тимчасового обмеження прав кривдника суд на підставі установлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства має оцінити пропорційність вручання у права і свободи особи враховуючи, що ці заходи пов'язані із протиправною поведінкою такої особи.

У частині 3 статті 12, частинах 1 , 5 , 6 статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частині 3 статті 12, частинах 1 , 5 , 6 статті 81 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частинах 1 -3 статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У частинах 1 , 3 статті 100 ЦПК України передбачено, що електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Суди дослідили у сукупності та надали належну правову оцінку наданим сторонами доказам, за наслідком чого встановили, що ОСОБА_2 вчинив психологічне насильство стосовно своєї колишньої дружини ОСОБА_1.

За таких обставин суди зробилиобґрунтований висновок про необхідність видачі обмежувального припису стосовно ОСОБА_3.

Наведені у касаційній скарзі висновки, викладені у постановах Верховного Суду, зроблені за встановлення інших фактичних обставин, тому не підтверджують, що суди у цій справі застосували норму права без урахування таких висновків.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, не дають підстави для висновку, що оскаржені рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки доказів

у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржені судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 15 липня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 03 листопада

2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Краснощоков

І. О. Дундар

М. Ю. Тітов