Історія справи

Постанова

Іменем України

23 січня 2019 року

м. Київ

справа № 369/2169/16-ц

провадження № 61-8075св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Висоцької В. С., Лесько А. О., Пророка В. В. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач-ОСОБА_6,відповідач-ОСОБА_7,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_6 на Києво-Святошинського районного суду Київської області у складі судді Волчко А. Я., від 14 квітня 2016 року рішення апеляційного суду Київської області у складі колегії суддів; Гуля В. В., Білоконь О. В., Савченка С. І., від 19 липня 2016 року.

Встановив:

У березні 2016 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_7 про стягнення грошових коштів.

Позовна заява мотивована тим, що 06 серпня 2015 року між ОСОБА_7 і ОСОБА_6 укладено попередній договір, згідно із пунктом 1.1 якого сторони зобов'язались у строк не пізніше 01 березня 2016 року укласти договір купівлі-продажу житлового будинку, загальною площею 134,2 кв. м, що будується (основні договори) та земельної ділянки загальною площею 0,25 га, розташованих на АДРЕСА_1 і нотаріально посвідчити.

Відповідно до пункту 2.1 Попереднього договору ОСОБА_6 передала ОСОБА_7 забезпечувальний платіж у розмірі 209 000,00 грн. Крім цього, ОСОБА_6 передала представнику ОСОБА_7 за дорученням ОСОБА_11 20 000,00 Євро для будівництва житлового будинку та його ремонту, що підтверджується розпискою ОСОБА_11

01 лютого 2016 року ОСОБА_7 розмістила в мережі Інтернет оголошення про продаж свого житлового будинку та земельної ділянки, чим порушила свої зобов'язання.

Пунктом 5.4 Попереднього договору передбачено, що у випадку невиконання чи неналежного виконання своїх обов'язків за цим договором, ухилення чи відмови від укладання договорів купівлі-продажу нежитлового будинку та земельної ділянки у термін, вказаний у пункті 1 цього договору перша сторона зобов'язана повернути другій стороні суму забезпечувального платежу та додатково сплатити штраф у розмірі забезпечувального платежу та затрати понесені другою стороною для поліпшення житла.

ОСОБА_7 зобов'язань щодо укладення основних договорів про продаж житлового будинку та земельної ділянки не виконала, в односторонньому порядку розірвала попередній договір 01 лютого 2016 року, 01 березня 2016 року у приватного нотаріуса Апишкової З. І. у селі Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області, оскільки відповідач не надала документи про готовність житлового будинку до експлуатації, що унеможливило укласти основний договір купівлі-продажу об'єкту на АДРЕСА_1

Таким чином, позивач просила стягнути з ОСОБА_7, на користь ОСОБА_6 209 000,00 грн забезпечувального платежу, 209 000,00 грн штрафу за порушення договірних зобов'язань, 586 591,50 грн витрат на поліпшення житлових умов і ремонт будинку, всього 1 004 591,50 грн.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 квітня 2016 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 суму боргу у розмірі 209 000,00 грн, суму штрафу у розмірі 209 000,00 грн; вирішено питання про розподіл судових витрат. У решті позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_7 не виконала своїх зобов'язань перед ОСОБА_6 тому позов підлягає частковому задоволенню. Відмовляючи в задоволенні позову в частині стягнення 20 000,00 євро, переданих для поліпшення житла, суд виходив з того, що вказані вимоги не доведені належними та допустимими доказами.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 19 липня 2016 року Києво-рішення Святошинського районного суду Київської області від 14 квітня 2016 року в частині стягнення штрафних санкцій скасоване та ухвалене в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишене без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що висновки суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача штрафних санкцій є передчасними, оскільки вина відповідача в неукладенні основних договорів не є доведеною.

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_6 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції та направити справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій порушено норми матеріального права та неправильно застосовано норми процесуального права, судами неповно з'ясовано обставини справи, що призвело до порушення прав позивача.

Сторони не скористалися правом на подання відзиву (заперечень) на касаційну скаргу.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 квітня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

12 лютого 2018 року вказану справу передано на розгляд Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до положень статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 вказаної частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

До спірних правовідносин підлягають застосуванню такі норми права.

Відповідно до статті 657 ЦК України, в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Згідно із статтею 570 ЦК Українизавдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Відповідно до частин першої, другої статті 635 ЦКпопереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір у майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати іншій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного-законодавства.

Частиною четвертою статті 635 ЦК України передбачено, що договір про наміри (протокол про наміри тощо), якщо в ньому немає волевиявлення сторін щодо надання йому сили попереднього договору, не вважається попереднім договором. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.

Судами установлено, що 06 серпня 2015 року між ОСОБА_7 і ОСОБА_6 укладено попередній договір, згідно із пунктом 1.1 якого сторони зобов'язались у строк не пізніше 01 березня 2016 року укласти договір купівлі-продажу житлового будинку, загальною площею 134,2 кв. м, що будується (основні договори) та земельної ділянки загальною площею 0,25 га, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 і нотаріально посвідчити їх.

Відповідно до пункту 2.1 попереднього договору ОСОБА_6 передала ОСОБА_7 забезпечувальний платіж у розмірі 209 000,00 грн.

01 лютого 2016 року ОСОБА_7 виставила свій житловий будинок та земельну ділянку на продаж в оголошеннях в мережі Інтернет, чим порушила свої зобов'язання, передбачені п. 5.3 попереднього договору, яким передбачено, що у випадку розірвання попереднього договору з ініціативи сторони 2, сторона 1 виставляє на продаж житловий будинок та земельну ділянку, повертає стороні 2 суму забезпечувального платежу та кошти вкладені стороною 2 для поліпшення житлових умов.

Пунктом 5.4 попереднього договору передбачено, що у випадку невиконання чи неналежного виконання своїх обов'язків за цим договором, ухилення чи відмови від укладання договорів купівлі- продажу нежитлового будинку та земельної ділянки у термін, вказаний у пункті 1 цього договору (01 березня 2016 року), перша сторона зобов'язана повернути другій стороні суму забезпечувального платежу та додатково сплатити штраф у розмірі забезпечувального платежу та затрати понесені стороною 2 для поліпшення житла.

Пунктом 5.5 попереднього договору передбачено, в разі, якщо будь-яка із сторін ухиляється від виконання зобов'язань за договором, інша сторона має право звернутися до суду пропримушення укласти основний договір іншою стороною на умовах визначених законом.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 посилається на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що судом безпідставно не враховано розписку повіреного про отримання ним 20 000,00 Євро від ОСОБА_6 та зазначає, що спірний об'єкт вже має статус самочинного будівництва, тому суди дійшли хибного висновку про відсутність порушень продавцем вимог попереднього договору.

Слід зазначити, що суд апеляційної інстанції належним чином дослідивши усі докази подані у справі обґрунтовано дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в частині стягнення штрафних санкцій та витрат на поліпшення житлових умов і ремонту будинку, оскільки з розписки від 02 травня 2015 року вбачається, що ОСОБА_11 отримав від ОСОБА_6 гроші у розмірі 20 000 Євро на виконання будівельних робіт, однак довіреністю, виданою ОСОБА_7 ОСОБА_11 не передбачено повноважень на отримання коштів від імені продавця. Крім того, попереднім договором не передбачено продаж завершеного будівництвом будинку (готового до експлуатації).

Таким чином, суд апеляційної інстанції з урахуванням наявних у матеріалах справи доказів, дійшов правильного висновку часткове скасування рішення суду першої інстанції та відмову з у задоволенні позову в цій частині, оскільки позивач належним чином не довів обґрунтованість своїх позовних вимог.

Наведені в касаційній скарзі доводи висновків суду апеляційної інстанції не спростовують і фактично зводяться до переоцінки доказів, що згідно зі статтею 400 ЦПК України на стадії перегляду справи у касаційному порядку не передбачено.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд апеляційної інстанції правильно встановив характер правовідносин між сторонами у справі та обґрунтовано застосував норми статей 376, 570, 635, 657 ЦК України, що регулюють спірні правовідносини, тому наявні підстави для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення без змін.

Враховуючи, що рішення суду апеляційної інстанцій слід залишити без змін, а скаргу без задоволення, суд касаційної інстанції не має підстав для зміни розподілу судових витрат, визначених судами попередніх інстанцій. Сторони не заявляли до відшкодування судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419, 436 та підпунктом 4 пункту 1 розділу ХIII «Перехідні положення» ЦПК України,

Постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Київської області від 19 липня 2016 року залишити без змін.

Судовий збір за подання касаційної скарги покласти на ОСОБА_6.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

А.О. Лесько

В.В. Пророк

В.М. Сімоненко

І.М. Фаловська