Головна Сервіси для юристів ... База рішень" Протокол " Ухвала КЦС ВП від 06.08.2020 року у справі №484/5200/18 Ухвала КЦС ВП від 06.08.2020 року у справі №484/52...
print
Друк
search Пошук
comment
КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

Іменем України

14 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 484/5200/18

провадження № 61-11517св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Первомайський відділ Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Управління у справах дітей Первомайської міської ради Миколаївської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області, у складі судді Панькова Д. А., від 12 березня 2020 року та постанову Миколаївського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Базовкіної Т. М., Царюк Л. М., Яворської Ж. М., від 02 червня

2020 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Первомайського відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області (далі - Первомайський ВДВС ГТУЮ у Миколаївській області), товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" (далі - ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія") про визнання недійсними та скасування постанови і акту про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу.

Позовна заява ОСОБА_1 обґрунтована тим, що 27 травня 2013 року Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області у справі № 484/1006/13-ц ухвалив рішення про стягнення з неї та ОСОБА_2 в солідарному порядку на користь публічного акціонерного товариства комерційного банку "Правекс-Банк" (далі - ПАТ КБ "Правекс-Банк") заборгованості за кредитним договором у розмірі 322 456,66 грн.

01 жовтня 2013 року головним державним виконавцем Первомайського ВДВС ГТУЮ у Миколаївській області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2/484/564/13 від 03 вересня 2013 року, виданого Первомайським міськрайонним судом Миколаївської області.

Ухвалою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області

від 11 грудня 2017 року замінено стягувача у вказаному виконавчому провадженні з ПАТ "Правекс Банк" на ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія".

29 січня, 15 березня та 02 травня 2018 року державним підприємством "Сетам" проводились електронні торги з реалізації належного їй арештованого майна, а саме: квартири

АДРЕСА_1, які не відбулися у зв'язку з відсутністю допущених учасників торгів.

07 травня 2018 року до Первомайського ВДВС ГТУЮ у Миколаївській області надійшла заява стягувача ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія" про залишення за собою нереалізованого майна в рахунок погашення заборгованості.

Постановою державного виконавця Первомайського ВДВС ГТУЮ у Миколаївській області передано ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія" в рахунок погашення боргу квартиру АДРЕСА_1.

Посилаючись на те, що належна їй квартира передана на реалізацію без отримання дозволу органів опіки та піклування, який є необхідним, оскільки у спірній квартирі зареєстрована та проживає її малолітня дочка ОСОБА_3,2007 року народження, ОСОБА_1 просила визнати недійсними та скасувати постанову і акт про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу

від 14 травня 2018 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області

від 12 березня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції, встановивши, що ОСОБА_1 та її дочка були зареєстровані в квартирі АДРЕСА_1 30 вересня 2009 року, тобто після укладення договору іпотеки від 18 вересня 2008 року № 1686-007/08Р, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 02 червня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 12 березня 2020 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки позивач, як боржник у виконавчому провадженні, не оскаржувала дії (бездіяльність) державного виконавця щодо передачі належної їй квартири без попереднього отримання дозволу органу опіки та піклування на електронні торги в порядку, передбаченому Законом України "Про виконавче провадження".

При цьому суд зазначив про відсутність порушень статей 17, 18 Закону України "Про охорону дитинства", статті 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей" внаслідок проведення електронних торгів та передачі предмета іпотеки стягувачу, оскільки за змістом вказаних норм дозвіл органу опіки та піклування на відчуження житлового приміщення, право користування яким мають неповнолітні, необхідний на момент укладення договору іпотеки.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржені судові рішення скасувати, ухваливши нове рішення про задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

01 серпня 2020 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 12 березня 2020 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 02 червня 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду від 02 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи із міськрайонного суду.

У вересні 2020 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 28 липня 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п'яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Верховного Суду від 04 серпня 2021 року зупинено провадження у справі № 484/5200/18 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 755/12052/19.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 21 вересня 2021 року, у зв'язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_4, суддею-доповідачем у справі визначено суддю Шиповича В. В.

Ухвалою Верховного Суду від 08 грудня 2021 року поновлено провадження у справі.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, вважаючи, що судами попередніх інстанцій встановлені обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Також вважає, що у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право користування яким мають діти, необхідний дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а у разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу.

Посилання судів на те, що дитина зареєстрована у квартирі після укладення договору іпотеки без згоди іпотекодержателя не має правового значення та не впливає на обов'язок державного виконавця дотримуватись порядку передачі майна на реалізацію.

Відзив на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

18 вересня 2008 року між ПАТ КБ "Правекс-Банк" та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 1686-007/08Р.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 1686-007/08Р від 18 вересня 2008 року між ПАТ КБ "Правекс-Банк" (іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (іпотекодавець) було укладено договір іпотеки, на підставі якого в іпотеку передано квартиру

АДРЕСА_1.

30 вересня 2009 року в зазначеній квартирі були зареєстровані ОСОБА_1 та її дочка ОСОБА_3,2007 року народження.

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області

від 27 травня 2013 року у справі № 484/1006/13-ц із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно стягнуто на користь ПАТ "Правекс-Банк" заборгованість за кредитним договором № 1686-007/08Р від 18 вересня 2008 року в розмірі 40 357,53 доларів США, що еквівалентно 322 456,66 грн, а також судовий збір в сумі по 1 720,50 грн з кожної.

На виконання вказаного рішення 03 вересня 2013 року Первомайським міськрайонним судом Миколаївської області видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "Правекс-Банк" заборгованості у сумі 322 456,66 грн, а 01 жовтня 2013 року відкрито виконавче провадження № 39964398.

12 жовтня 2017 року між ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія" і ПАТ КБ "Правекс-Банк" укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого право грошової вимоги за кредитним договором № 1686-007/08Р від 18 вересня 2008 року, укладеним між ПАТ КБ "Правекс-Банк" та ОСОБА_1, перейшло до ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія".

Ухвалою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області

від 11 грудня 2017 року замінено у виконавчому провадженні щодо виконання рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 27 травня 2013 року первісного стягувача ПАТ КБ "Правекс-Банк" його правонаступником - ТОВ
"ФК "Довіра та Гарантія"
.

29 січня, 15 березня та 02 травня 2018 року ДП "Сетам" за заявкою державного виконавця були проведені електронні торги з реалізації арештованого майна, а саме: квартири

АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_1.

Електронні торги не відбулися у зв'язку з відсутністю допущених учасників.

07 травня 2018 року до Первомайського ВДВС ГТУЮ у Миколаївській області надійшла заява стягувача ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія" від 02 травня

2018 року про залишення за собою нереалізованого майна в рахунок погашення заборгованості.

Постановою державного виконавця Первомайського ВДВС ГТУЮ у Миколаївській області від 14 травня 2018 року передано стягувачу ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія" в рахунок погашення заборгованості за виконавчим листом № 2/484/564/13 від 03 вересня 2013 року квартиру

АДРЕСА_1.

За рахунок переданого майна задоволено вимоги у розмірі 1 720,50 грн за виконавчим провадженням № 40302393 та вимоги у розмірі 266 090,50 грн за виконавчим провадженням № 39964398.

14 травня 2018 року державним виконавцем Первомайського ВДВС ГТУЮ у Миколаївській області складено акт про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу, згідно якого ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія" передано у власність квартиру, квартиру

АДРЕСА_1, яка належала ОСОБА_1.

Позиція Верховного Суду

Згідно частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно частини статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1,3,4,8 частини першої

статті 400 ЦПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частин 1 -2 , 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" (тут і далі в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження", іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження", а також рішеннями, які відповідно до статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" підлягають примусовому виконанню.

Пунктом 6 частини 3 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Відповідно до абзацу першого частини 1 статті 61 Закону України "Про виконавче провадження" реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у частини 1 статті 61 Закону України "Про виконавче провадження") здійснюється шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною.

Порядок проведення електронних торгів визначається Міністерством юстиції України (частина 2 статті 61 Закону України "Про виконавче провадження").

Частиною 6 статті 61 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що у разі нереалізації майна на третіх електронних торгах виконавець повідомляє про це стягувачу і пропонує йому вирішити питання про залишення за собою нереалізованого майна, крім майна, конфіскованого за рішенням суду.

За змістом частини 8 , 9 статті 61 Закону України "Про виконавче провадження" у разі якщо стягувач виявив бажання залишити за собою нереалізоване майно, він зобов'язаний протягом 10 робочих днів з дня надходження від виконавця відповідного повідомлення внести на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби або рахунок приватного виконавця різницю між вартістю нереалізованого майна та сумою коштів, що підлягають стягненню на його користь, якщо вартість нереалізованого майна перевищує суму боргу, яка підлягає стягненню за виконавчим документом. За рахунок перерахованих стягувачем коштів оплачуються витрати виконавчого провадження, задовольняються вимоги інших стягувачів та стягуються виконавчий збір і штрафи, а залишок коштів повертається боржникові.

Майно передається стягувачу за ціною третіх електронних торгів або за фіксованою ціною. Про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу виконавець виносить постанову. За фактом такої передачі виконавець складає акт. Постанова та акт є підставами для подальшого оформлення стягувачем права власності на таке майно.

Відповідно до частини 1 статті 11 ЦК України цивільні права та обв'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків можуть бути інші юридичні факти (пункт 4 частини 2 статті 11 ЦК України).

З огляду на зазначене, передбачена статтею 61 Закону України "Про виконавче провадження" процедура передачі державним виконавцем стягувачу нереалізованого на прилюдних торгах арештованого майна боржника в рахунок погашення його боргу оформлюється шляхом прийняття державним виконавцем постанови та складення акта про передачу майна стягувачу, які можуть вважатися юридичними фактами, що є законною підставою виникнення цивільних прав та обов'язків (пункт 4 частини 2 статті 11 ЦК України).

Згідно частини 3 статті 17 Закону України "Про охорону дитинства" (тут і далі в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

Відповідно до статті 18 Закону України "Про охорону дитинства" держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.

Відповідно до статті 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей" (тут і далі в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.

Відповідно до абзацу сьомого пункту 3 розділу ІІ Порядку реалізації майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29 червня

2016 року № 2831/5, (далі - Порядку реалізації майна) у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, заявка на реалізацію арештованого майна подається разом із копією дозволу органів опіки та піклування або відповідним рішенням суду (в електронній або паперовий формі).

Згідно із абзацом першим пункту 2 розділу VII Порядку реалізації майна реалізація предмета іпотеки здійснюється відповідно до вимог цього Порядку з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом та Законом України "Про іпотеку".

У разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 9 частини 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" (пункт 29 розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5).

Вимога про отримання дозволу державним виконавцем від органу опіки та піклування на реалізацію майна, право власності на яке або право користування яким належить неповнолітній дитині, встановлена задля додаткового забезпечення захисту прав цієї дитини, зокрема передбачених статтями 17, 18 Закону України "Про охорону дитинства", статтею 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей", від можливого порушення.

Якщо суд приймає рішення про солідарне стягнення з боржника та його поручителя коштів у рахунок погашення їх зобов'язань перед кредитором, то суд не досліджує питання прав тих чи інших осіб, які пов'язані з можливими об'єктами жилої нерухомості, які вже сам державний виконавець відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" визначає до реалізації, зокрема, на відкритих торгах для забезпечення виконання цього судового рішення.

Проведення такої реалізації майна не контролюється судом допоки відповідні дії державного виконавця не оскаржуються кимось з учасників виконавчого провадження чи іншими особами відповідно до закону.

Разом з тим повноваження державного виконавця не мають того характеру та обсягів, які має суд, зокрема, в межах цивільного процесу. Обов'язки і права виконавців, закріплені у статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" не відповідають широті повноважень та обов'язків суду, передбачених ЦПК України, для вирішення судових спорів. Як приклад можна навести статтю 19 СК України, яка передбачає право суду не погодитись з висновками органу опіки та піклування.

Тоді як законодавство України, зокрема Закон України "Про виконавче провадження", такими повноваженнями державного виконавця не наділяє. Також державний виконавець позбавлений можливості встановлювати чи є у власності неповнолітніх дітей, місце проживання яких зареєстроване у квартирі, яка підлягає реалізації в рамках виконавчого провадження, інше житлове приміщення, чи мають вони право користування іншим житловим приміщенням. Для вирішення подібних питань державний виконавець і має звертатись до органів опіки та піклування для отримання відповідного дозволу, який має враховувати найкращий захист прав неповнолітніх дітей.

Тобто, державний виконавець не може самотужки забезпечити той самий рівень захисту відповідних прав неповнолітніх дітей, який може забезпечити суд реалізуючи, наприклад, статтю 39 Закону України "Про іпотеку".

Наведене свідчить про те, що на відміну від виконання судових рішень, які безпосередньо передбачають звернення стягнення на конкретно визначене житлове приміщення у конкретно визначений спосіб, для інших судових рішень, які передбачають загальне право стягнення боргу (в тому числі солідарного) з боржника (його поручителя) на визначену суму зобов'язань, отримання державним виконавцем відповідного дозволу органу опіки та піклування є обов'язковим в силу самого факту існування права власності або права користування неповнолітньої дитини щодо нерухомого майна, яке реалізується в рамках виконавчого провадження.

Захист відповідних прав неповнолітньої дитини забезпечує орган опіки та піклування в межах своїх повноважень, приймаючи рішення про надання зазначеного дозволу або відмову у наданні зазначеного дозволу державному виконавцю, а також суд у випадку звернення до нього уповноваженої особи щодо дій державного виконавця та/або органу опіки та піклування.

Зазначене стосується також і дій приватних виконавців.

Отже, державний чи приватний виконавець повинен звернутися за дозволом органу опіки та піклування для реалізації житлової нерухомості, право на користування яким мають діти.

До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові

від 26 жовтня 2021 року у справі № 755/12052/19, яка прийнята після подання касаційної скарги та підлягає врахуванню.

У розглядуваній справі, судами встановлено, що 30 вересня 2009 року в спірній квартирі, яка належить позивачу, було зареєстровано її дочку

ОСОБА_3,2007 року народження.

Дії ОСОБА_1 щодо реєстрації у 2009 році в належній їй квартирі власної малолітньої дочки, були вчиненні до звернення банку до суду із позовом у справі № 484/1006/13-ц та відкриття виконавчого провадження.

Таким чином, ОСОБА_3 на час передачі майна на реалізацію державним виконавцем мала право користування спірною квартирою.

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області

від 27 травня 2013 року у справі № 484/1006/13-ц (в межах виконання якого спірна квартира була передана стягувачу) було стягнуто заборгованість із ОСОБА_1 на користь банку, а питання звернення стягнення на квартиру не було предметом оцінки суду у вказаній справі.

Зважаючи на викладене, державний виконавець, передаючи спірну квартиру на реалізацію в межах виконавчого провадження щодо виконання судового рішення про стягнення заборгованості, зобов'язаний був звернутися до органу опіки та піклування.

Натомість Управління у справах дітей Первомайської міської ради Миколаївської області повідомило суду, що дозвіл органу опіки та піклування щодо реалізації спірного майна не надавався.

У судовому порядку питання можливості реалізації квартири в межах виконавчого провадження без дозволу органу опіки та піклування також не вирішувалося.

Таким чином, при передачі на реалізацію спірної квартири питання оцінки дотримання прав дитини, яка мала право користування нею із 2009 року, не було предметом перевірки ні суду, ні органу опіки та піклування.

Отже, державним виконавцем порушений встановлений порядок передачі на реалізацію нерухомого майна, право користування яким мала дитина та прийнято передчасне рішення щодо передачі спірної квартири на реалізацію.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

При цьому апеляційний суд помилково врахував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 15 травня 2019 року у справі № 678/301/12, оскільки реалізація іпотечного майна у справі, яка була предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду, здійснювалася на підставі Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, яке втратило чинність 18 січня 2016 року.

До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 09 липня 2020 року у справі № 666/6234/15-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 643/14556/15-ц.

Позовні вимоги про визнання недійсними та скасування постанови і акту державного виконавця про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

Верховний Суд України у постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1655цс16 зазначив, що постанова, прийнята державним виконавцем у результаті передачі стягувачу нереалізованого на прилюдних торгах арештованого майна в рахунок погашення боргу, та складений державним виконавцем акт про передачу майна стягувачу не можуть визнаватися недійсними на підставі норм цивільного законодавства про недійсність правочину за статтями 203, 215 ЦК України.

Згідно зі статтею 393 ЦК України серед способів захисту права власності закріплено визнання незаконним та скасування правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає закону і порушує права власника, за позовом власника.

Відтак, постанова та акт державного виконавця про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу можуть бути визнані незаконними та скасовані.

Згідно частини 1 статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

Разом із тим вищенаведене не може тлумачитись як заперечення принципу обов'язковості судового рішення та не спростовує необхідності виконання у встановленому законом порядку рішення суду від 27 травня 2013 року у справі № 484/1006/13-ц, яке набрало законної сили та є чинним.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 412, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області

від 12 березня 2020 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 02 червня 2020 року скасувати.

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати незаконними та скасувати постанову і акт державного виконавця Первомайського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області у виконавчому провадженні № 39964398 про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 14 травня 2018 року.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян С. Ф. Хопта В. В.

Шипович
logo

Юридичні застереження

Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.

Повний текст