Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 24.05.2018 року у справі №210/3622/17

Постанова

Іменем України

19 грудня 2019 року

м. Київ

справа №210/3622/17

провадження №61-24011св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області в особі Криворізького відділення управління Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області в особі Криворізького відділення Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на рішення Дзержинського районного суду

м. Кривого Рогу Дніпропетровській області від 10 жовтня 2017 року у складі судді Сільченко В. Є. та постанову апеляційного суду Дніпропетровській області від 27 лютого 2018 року у складі колегії суддів Бондар Я. М., Барильської А. П., Зубакової В. П.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області (далі - УВДФССУ в Дніпропетровській області) в особі Криворізького відділення управління Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області (далі - Криворізьке відділення УФССУ в Дніпропетровській області), в якому просив стягнути з Криворізького відділення УФССУ в Дніпропетровській області в рахунок відшкодування моральної шкоди у зв'язку з ушкодженням здоров'я у розмірі 56 000 грн без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб.

Позов мотивовано тим, що 21 червня 2001 року позивач отримав ушкодження здоров'я у вигляді травми лівої руки, знаходячись у трудових відносинах з КП "Водоканал" на посаді водія автомобіля. Нещасний випадок на виробництві стався при виконанні ремонтних робіт. Первинним оглядом МСЕК - 13 лютого 2002 року, встановлено 25% втрати професійної працездатності. При переогляді залишено відсоток втрати професійної працездатності у розмірі 10%. Внаслідок вказаних обставин позивач змушений тривалий час проходити чисельні медичні огляди та обстеження, медико-соціальні експертні комісії, відновлювальні процедури, лікування. У зв'язку з захворюванням було порушено та порушуються нормальні життєві зв'язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої плани. На даний час самопочуття не покращується. У зв'язку з викладеним, позивач просить суд стягнути з відповідача моральну шкоду у зв'язку з ушкодженням здоров'я, розмір якої оцінив у розмірі 56
000 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 10 жовтня 2017 року, залишеним без змін постановою апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 лютого 2018 року, позов задоволено частково.

Стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у зв'язку з ушкодженням здоров'я у розмірі 9 000 грн.

Судові витрати у розмірі 640 грн віднесено за рахунок держави. У задоволенні іншої частини вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Потерпілий має право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду, якщо стійку втрату працездатності вперше було встановлено у період з 01 квітня 2001 по 31 грудня 2005 року, тобто під час дії Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" в редакції від 31 березня 2005 року, який надавав потерпілому таке право.

Факт встановлення ступеня втрати професійної працездатності позивача відбулось у 2002 році та безстроково - у 2013 році, тобто до моменту законодавчих змін, коли у позивача ОСОБА_1 було закріплене право на відшкодування моральної шкоди за рахунок відповідача. Даним фактом спростовуються заперечення відповідача щодо неправомірних вимог ОСОБА_1, з приводу звернення до суду з позовною заявою 04 вересня 2017 року, тобто після внесення змін до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування".

При виконанні трудових обов'язків здоров'ю позивача ОСОБА_1 була заподіяна шкода, у зв'язку з чим він отримав ушкодження здоров'я, втратив 10% працездатності, чим йому завдано моральну шкоду через фізичні та моральні страждання.

При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, керувався принципом розумності, виваженості та справедливості, прийняв до уваги тривалість та глибину моральних та фізичних страждань позивача з приводу пошкодження здоров'я, врахував ступінь втрати професійної працездатності, у зв'язку з чим визначив розмір відшкодування моральної шкоди в сумі 9000 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області в особі Криворізького відділення Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення та відмовити у задоволенні позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідно до частини 8 статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкоове державне соціальне страхування" (в редакції, яка набрала чинності з 01 січня 2015 року), відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень Цивільного кодексу України та Кодексу законів про працю України.

Зазначена норма вказує, що незалежно від дати встановлення потерпілому відсотку втрати працездатності згідно довідки МСЕК (дата настання права на відшкодування моральної шкоди), моральну шкоду повинна відшкодовувати винна особа, а саме підприємство, на якому стався нещасний випадок або професійне захворювання, але ніяк не робочий орган Фонду.

Суди попередніх інстанцій не врахували, що робочий орган Фонду не повинен відшкодовувати моральну шкоду та стягнули моральну шкоду саме з Фонду.

Вирішуючи спір про відшкодування моральної шкоди і стягуючи на користь позивача з відділення Фонду соціального страхування певну грошову компенсацію, суд першої інстанції помилково керувався Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (в редакції станом на грудень 2001 року).

Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" набрав законної сили з 01 січня 2015 року.

Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом про відшкодування моральної шкоди до відділу фонду соціального страхування 01 вересня 2017 року, тобто після набрання чинності Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування". Тому, права на відшкодування моральної шкоди за рахунок коштів відділення Фонду соціального страхування позивач не має.

Судами також не враховано, що 20 березня 2007 року набрав чинності ~law17~, згідно з яким був виключений підпункт "е" ~law18~, а також інші приписи, які кваліфікували відшкодування моральної шкоди як страхові виплати.

Конституційний Суд України в абзаці 9 пункту 5 мотивувальної частини рішення № 20-рп/2008 від 8 жовтня 2008 року звернув увагу на те, що положеннями ~law19~ скасовано право застрахованих громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду, яке вони мали відповідно до приписів первинної редакції ~law20~. Проте зазначив, що право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 Цивільного кодексу України та статтею 2371 КЗпП України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

Заявник вважає, що зазначене рішення Конституційного Суду України слід розуміти як таке, яким встановлено, що з дня набрання чинності ~law21~ відповідальність за заподіяння моральної шкоди потерпілому від нещасного випадку покладена на роботодавця як за ті нещасні випадки на виробництві, які можуть трапитися після набрання чинності ~law22~, так і за ті, які трапилися до набрання ним чинності.

Таким чином, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, не застосував норми матеріального права, що мали буті застосовані, застосував закон, що не міг бути застосований, у зв'язку з чим неправильно вирішив спір.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи до суду не подано.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У справі, яка є предметом перегляду правовідносини пов'язані з відшкодуванням позивачу моральної шкоди, заподіяної внаслідок часткової втрати ним професійної працездатності.

Така вимога заявлена позивачем на підставі Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили страту працездатності" від 23 вересня 1999 року (далі Закон № 1105-XIV). Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили страту працездатності" від 23 вересня 1999 року (далі Закон № 1105-XIV в редакції, чинній на час настання страхового випадку та встановлення позивачу висновком МСЕК часткової втрати працездатності, передбачено, що за наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому провадиться страхова виплата за моральну шкоду.

Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є одним із видів загальнообов'язкового державного соціального страхування (стаття 4 Закону України від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР "Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування"), правове регулювання якого здійснювалося, зокрема, ~law26~.

Оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з'ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати: якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при такому виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.

Тобто спори щодо відшкодування шкоди на підставі ~law27~ повинні вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на її відшкодування. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Таким чином, і право на відшкодування моральної шкоди виникає в потерпілого з дня встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Відповідно до підпункту "е" ~law28~ у редакції, чинній до 20 березня 2007 року, у разі настання страхового випадку Фонд зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому.

~law29~ у редакції, чинній на час встановлення позивачу висновком МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, визначено, що страховими виплатами є грошові суми, які згідно зі ~law30~ Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. За наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому провадиться страхова виплата за моральну шкоду.

Відповідно до ~law31~ страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у ~law32~, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг.

Установивши, що ОСОБА_1 працював водієм на комунальному підприємстві "Кривбасводоканал", 21 червня 2001 року під час виконання трудових обов'язків о 13 год. 15 хв. з ним стався нещасний випадок, внаслідок якого він отримав травму лівої руки, про що складено акт форми Н-1 від 25 червня 2001 року та висновком МСЕК від 13 лютого 2002 року йому первинно встановлено 25% втрати професійної працездатності, наступним висновком МСЕК від 20 лютого 2013 року встановлено 10% втрати професійної працездатності безстроково, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, з урахуванням правила дії законів у часі, правильно застосував положення Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", до спірних правовідносин у редакції, чинній на момент виникнення у позивача права на відшкодування шкоди, заподіяну ушкодженням здоров'я, що передбачала обов'язок Фонду соціального страхування відшкодовувати моральну шкоду у разі настання страхового випадку.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, установивши в судовому засіданні факт заподіяння моральної шкоди позивачеві у зв'язку із частковою втратою професійної працездатності, а також ті обставини, що позивач переніс зменшення обсягу трудової діяльності, був змушений пройти курс лікування, зазнає фізичних страждань, позбавлений нормальних життєвих зв'язків, що вимагає додаткових зусиль для організації життя, дійшов правильних висновків про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача коштів на відшкодування моральної шкоди, розмір яких визначив з урахуванням засад розумності, виваженості і справедливості.

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що оскільки позивач звернувся до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди у вересні 2017 року, коли діяв ~law34~ у новій редакції, що не передбачала можливості стягнення з відповідача моральної шкоди, завданої потерпілому від нещасних випадків на виробництві, то до спірних правовідносин не може бути застосована редакція ~law35~, яка діяла станом на день настання страхового випадку та встановлення позивачу втрати професійної працездатності у зв'язку з нещасним випадком на виробництві.

Разом з тим, вказані доводи спростовуються позицією Великої Палати Верховного Суду (постанова від 20 листопада 2019 року у справі №210/3177/17 (провадження №14-288цс19)), яка не знайшла підстав для відступлення від висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 210/5258/16-ц (провадження №14-463цс18), від 23 січня 2019 року у справі №210/2104/16-ц (провадження №14-597цс18), та які ґрунтуються на основоположних нормах цивільного законодавства про те, що акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Велика Палата Верховного Суду у зазначених постановах, крім іншого виходила з того, що спори щодо відшкодування шкоди на підставі ~law36~ повинні вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на її відшкодування. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Право на відшкодування моральної шкоди виникає в потерпілого з дня встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності і на таку вимогу позовна давність не поширюється.

Посилання у касаційній скарзі на те, що ~law37~ має зворотну дію у часі, встановлюючи цивільно-правову відповідальність роботодавця за нещасні випадки, які трапилися до набрання ним чинності, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (частини 2 та 3 статті 5 ЦК України).

З огляду на ~law38~ № 717-V не міг ретроспективно встановити обов'язок роботодавця з відшкодування моральної шкоди, оскільки щодо юридичної відповідальності, зокрема і цивільно-правової, новий закон застосовується лише тоді, коли він пом'якшує або скасовує відповідальність особи.

Аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 210/5258/16-ц (провадження №14-463цс18).

Колегія суддів не приймає до уваги доводи касаційної скарги про те, що до настання нещасного випадку й отримання позивачем травми, яка мала наслідком втрату його професійної працездатності, призвели винні дії самого потерпілого, а також інші доводи, зокрема щодо доведеності розміру моральної шкоди, спрямовані на переоцінку доказів і на встановлення інших обставин справи, ніж ті, що встановили суди першої й апеляційної інстанцій.

Визначаючи розмір моральної (немайнової) шкоди, суд навів в рішенні відповідні мотиви та обставини, з яких виходив при її визначенні.

В силу вимог статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції не вдається до встановлення або до оцінки обставин, що не були встановлені в оскаржуваних рішеннях, не вирішує питання про достовірність або недостовірність доказів чи про перевагу одних доказів над іншими.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанції.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Оскільки ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2018 року зупинено виконання рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровській області від 10 жовтня 2017 року та постанови апеляційного суду Дніпропетровській області від 27 лютого 2018 року закінчення касаційного провадження, то виконання цих рішень, відповідно до частини 3 статті 436 ЦПК України підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області в особі Криворізького відділення Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровській області від 10 жовтня 2017 року та постанову апеляційного суду Дніпропетровській області від 27 лютого 2018 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровській області від 10 жовтня 2017 року та постанови апеляційного суду Дніпропетровській області від 27 лютого 2018 року, зупиненого ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2018 року.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

І. В. Литвиненко

І. М. Фаловська