Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 750/7804/20

провадження № 61-6160св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Транспеле»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справикасаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 17 листопада 2020 року в складі судді Коверзнева В. О. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 10 березня 2021 року в складі колегії суддів: Бечка Є. М., Євстафіїва О. К., Шарапової О. Л.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Транспеле» (далі - ТОВ «Компанія «Транспеле») та просила визнати недійсним укладений між відповідачами 02 серпня 2017 року договір позики грошових коштів на суму 150 000 грн.

На обґрунтування позову зазначала, що відповідача ОСОБА_2 , який є її чоловіком, відповідно до наказу № 7120001 від 13 липня 2017 року було прийнято на роботу до ТОВ «Компанія «Транспеле» на посаду водія автотранспортних засобів. В подальшому ОСОБА_2 повідомили про необхідність підписання договору позику на суму 150 000 грн для поступового відшкодування збитків, нібито понесених товариством у зв`язку з непередбачуваною витратою коштів на оплату рахунку аварійної служби та послуг станції технічного обслуговування у Німеччині.

Фактично грошові кошти від ТОВ «Компанія «Транспеле» ОСОБА_2 не отримував, а підписав договір позики під загрозою втрати роботи як єдиного джерела існування.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила позов задовольнити.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 17 листопада 2020 року, залишеним без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 10 березня 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивач при обґрунтуванні позову посилається на взаємовиключні підстави для визнання договору недійсним - вчинення його під впливом тяжкої обставини (стаття 233 ЦК України) та неотримання коштів за вказаним договором (стаття 1051 ЦК України).

ОСОБА_1 за допомогою належних доказів не довела, що її чоловік фактично не отримував у позику грошові кошти, а підписав договір під загрозою втрати роботи.

Окрім того, вказана обставина була предметом дослідження судів у справі № 750/10422/17 та рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 26 липня 2018 року, яке набрало законної сили, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Компанія «Транспеле» заборгованість за договором позики від 02 серпня 2017 року в розмірі 149 800 грн.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У квітні 2021 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_3 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просила скасувати рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 17 листопада 2020 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 10 березня 2021 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

На обґрунтування касаційної скарги зазначала про застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 921/730/13-г/3 (провадження № 12-6гс20), від 23 січня 2019 року у справі №712/21651/12 (провадження № 14-526цс18) від 12 вересня 2018 року у справі № 569/96/17 (провадження № 14-386цс18), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (провадження № 14-178цс18), від 05 червня 2018 року у справі № 243/10982/15-ц (провадження № 14-81цс18), від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19), від 18 квітня 2018 року у справі № 439/212/14-ц (провадження № 14-75цс18), у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 713/285/12 (провадження № 61-10345св18), від 04 липня 2018 року у справі № 462/4611/13-ц (провадження № 61-6130св18), від 18 липня 2018 року у справі № 750/2728/16- ц (провадження № 61-8888св18), від 19 лютого 2020 року у справі № 522/20861/15-ц (провадження № 61-13941св19), у постановах Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі № 334/5907/14-ц, від 25 травня 2016 року у справі № 6-605цс16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Перебуваючи під загрозою втрати роботи як єдиного джерела засобів для існування та внесення при цьому такого запису до трудової книжки про причину звільнення з роботи, який би завдавав істотну шкоду фаховій репутації ОСОБА_2 як професійного водія, останній підписав оспорюваний договір позики, однак грошові кошти фактично не отримував. Таким чином, договір позики був укладений під впливом тяжких обставин на вкрай невигідних умовах.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі і витребувано її матеріали з Деснянського районного суду м. Чернігова.

18 червня 2021 року справа № 750/7804/20 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 13 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 22 вересня 2021 року зупинено провадження у вказаній справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 756/8056/19-ц (провадження № 14- 94цс21).

Ухвалою Верховного Суду від 22 листопада 2023 року поновлено касаційне провадження у справі.

ТОВ «Компанія «Транспеле» направило відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 02 серпня 2017 року ТОВ «Компанія «Транспеле» уклала з ОСОБА_2 договір позики грошових коштів, за умовами якого товариство передало позичальнику ОСОБА_2 у власність 150 000 грн. Факт одержання грошей підтверджено видатковими касовими ордерами, підписаними позичальником в момент передачі йому коштів.

Відповідно до пункту 3 договору отримані в борг кошти позичальник зобов`язався повернути позикодавцю готівкою (або зарахуванням грошової суми на банківський рахунок) в строк до 02 серпня 2019 року.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 26 липня 2018 року у справі №750/10422/17, яке набрало законної сили, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Компанія «Транспеле» заборгованість за договором позики від 02 серпня 2017 року в сумі 149 800 грн.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просила визнати недійсним договір позики від 02 серпня 2017 року, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ «Компанія «Транспеле», посилаючись на те, що її чоловік ОСОБА_2 фактично грошові кошти в борг не отримував не отримував, а підписав договір під впливом тяжкої обставини.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини першої статті 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Такий правочин характеризується тим, що особа вчиняє його добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена вчинити правочин через тяжкі для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі.

Підставами визнання правочину недійсним за статтею 233 ЦК України та предметом доказування у справі є: 1) наявність тяжкої обставини, в якій перебувала особа, що змусила її вчинити правочин; 2) правочин було вчинено на вкрай невигідних умовах.

Наявність тяжкої обставини, що змусила особу вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах, зобов`язана довести сторона, яка оспорює такий правочин. Предметом доказування також є той факт, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було би вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. Тяжкі обставини мають вплинути на особу таким чином, що спонукають її вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах. Умови мають бути очевидно невигідними для особи, яка уклала цей правочин, і бути наявними саме в момент вчинення правочину.

Такі правочини мають дефекти волі і здійснюються за обставин, коли особа змушена вчинити правочин на невигідних для себе умовах. Наявність тяжких обставин обумовлюють укладення правочину на вкрай невигідних умовах, натомість, за відсутності тяжких обставин, які б спонукали особу вчинити правочин на таких умовах, посилання заявника на вчинення правочину на вкрай невигідних умовах не є підставою для визнання угоди недійсною з підстав, передбачених статтею 223 ЦК України.

У пункті 9 договору позики сторони підтвердили, що цей договір не укладається під впливом тяжкої для них обставини; укладення договору відповідає їх інтересам; волевиявлення є вільним, усвідомленим і відповідає їх внутрішній волі; умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін; договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені у ньому.

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Встановивши, що ОСОБА_1 не довела належними та достатніми доказами факт укладення її чоловіком ОСОБА_2 договору на вкрай невигідних для нього умовах під впливом тяжких обставин, суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до часини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 26 липня 2018 року у справі № 750/10422/17 за позовом ТОВ «Компанія «Транспеле» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, яке набрало законної сили, встановлено факт укладення між сторонами договору позики від 02 серпня 2017 року, отримання ОСОБА_2 від товариства грошових коштів у розмірі 150 000 грн та сплату ним 200 грн в рахунок погашення заборгованості, що не заперечувалося позичальником та свідчить про визнання ОСОБА_2 своїх зобов'язань за договором.

За таких обставин безпідставними є посилання позивача на неотримання позичальником коштів від ТОВ «Компанія «Транспеле» як підставу для визнання недійсним договору позики.

Висновки судів не суперечать правовим висновкам, викладеним Верховним Судом у зазначених в касаційній скарзі постановах.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 17 листопада 2020 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 10 березня 2021 рокузалишити без змін.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 17 листопада 2020 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 10 березня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська СуддіА. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов