Історія справи

Постанова КЦС ВП від 22.09.2019 року у справі №470/331/17

Постанова

Іменем України

19 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 470/331/17

провадження № 61-31883св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Бурлаков С. Ю., Коротенка Є.

В.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк "ПРИВАТБАНК",

відповідач - ОСОБА_1,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку "ПРИВАТБАНК" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

за касаційною скаргою Акціонерного товариства Комерційного банку "ПРИВАТБАНК" на рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 22 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Кушнірової Т. Б., Базовкіної Т. М., Яворської Ж. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (далі - АТ КБ "ПРИВАТБАНК", банк) звернулося до суду з указаним позовом, в якому просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором, укладеним між сторонами 19 вересня 2013 року, яка виникла станом на 30 квітня 2017 року в розмірі 47 213,14 грн.

В обґрунтування заявлених вимог банк посилався на те, що 19 вересня 2013 року ОСОБА_1 отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором станом на 30 квітня 2017 року виникла заборгованість у розмірі 47 213,14 грн, з яких: 4 734,57 грн заборгованість за кредитом, 36 604,13 грн заборгованість за відсотками за користування кредитом, 3 150 грн заборгованість з пені, 500 грн штраф (фіксована частина); 2 224,43 грн штраф (процентна складова).

Ураховуючи наведене банк просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Березнегуватський районний суд Миколаївської області рішенням від 04 липня 2017 року позов банку задовольнив частково. Стягнув з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПРИВАТБАНК" заборгованість за кредитним договором б/н від 19 вересня 2013 року в розмірі 12 463,12 грн, що складається із заборгованості за кредитом - 4 734,57
грн, заборгованості за відсотками за користування кредитом - 4 078,55 грн, заборгованості з пені та комісії - 3 150 грн, штрафу (фіксована частина) - 500
грн. Стягнув з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПРИВАТБАНК" витрати зі сплати судового збору в розмірі 422,36 грн.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що у зв'язку з порушенням відповідачем умов кредитного договору, що полягало у невиконанні договірних зобов'язань у визначений договором строк, виникла заборгованість, яка за винятком стягнення штрафу (процентної складової), оскільки нарахування процентної складової штрафу пов'язане не з порушенням зобов'язання, а з фактом звернення з позовом, що не відповідає сутності штрафу, як способу забезпечення виконання зобов'язання, та відсотків нарахованих за підвищеною відсотковою ставкою підлягає стягненню.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Апеляційний суд Миколаївської області рішенням від 22 серпня 2017 року рішення Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 04 липня 2017 року змінив. Стягнув з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПРИВАТБАНК" заборгованість за кредитним договором, яка станом на 30 квітня 2017 року становить 11 537,55 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 4 734,57 грн; заборгованість за відсотками за користування кредитом - 4 078,55 грн; штраф (фіксована частина) - 500 грн та штраф (процентна складова) - 2 224,43 грн. Стягнув з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПРИВАТБАНК" 806,40 грн судового збору.

Апеляційний суд мотивував рішення тим, що враховуючи умови договору та розрахунок заборгованості наданий банком щодо стягнення пені та штрафу, відсутні правові підстави для застосування подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення, а тому рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог банку до ОСОБА_1 про стягнення одночасно пені за несвоєчасне виконання зобов'язання за кредитним договором у розмірі 3 150 грн та штрафу (фіксованої частини) у розмірі 500 грн, а також рішення в частині відмови в стягненні штрафу (процентної складової) в сумі 2 224,43 грн не може вважатися законним й обґрунтованим та підлягає зміні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги, її узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, АТ КБ "ПРИВАТБАНК" просить змінити рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 22 серпня 2017 року, в частині зменшення розміру заборгованості за процентами та в цій частині ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги щодо стягнення заборгованості з процентів у повному обсязі, в іншій частині рішення залишити без змін.

Касаційна скарга мотивована тим, що зменшуючи заборгованість за відсотками суд першої інстанції здійснив власний розрахунок заборгованості за відсотками за ставкою, яка була дійсною на день укладення договору, апеляційний суд погодився з таким висновком районного суду, однак суди не врахували підвищення відсоткової ставки.

Підписавши анкету-заяву від 19 вересня 2013 року та засвідчивши згоду з Умовами та Правилами надання послуг ОСОБА_1 приєднався до вказаних Умов та Правил, користувався кредитним лімітом, а відтак, погодився з такими умовами, розміром процентів за користування кредитом та порядком його зміни, що передбачений пунктами 1.1.1.17,1.1.1.91,1.1.2.3,1.1.3.1.4,1.1.3.1.9,1.1.3.2.3 Умов та Правил надання банківських послуг.

Враховуючи, що сторони погодили умови договору про зміну процентної ставки, обов'язок позичальника отримувати виписки про стан картрахунків та про здійснені операції по картрахункам, виходячи з того, що банк повідомив позичальника про зміну процентної ставки та після її підвищення відповідач не пред'явив вимоги щодо незгоди зі змінами та розірвання договору, вважається, що відповідач таким чином погодився зі змінами щодо збільшення розміру процентної ставки запропонованої банком. Таким чином у суду не було правових підстав для зменшення розміру заборгованості з процентів.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали з Березнегуватського районного суду Миколаївської області.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

29 травня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 червня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві Зайцеву А. Ю.

Фактичні обставини справи встановлені судами

19 вересня 2013 року ОСОБА_1 отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

ОСОБА_1 взяті на себе зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконав, у зв'язку з чим станом на 30 квітня 2017 року виникла заборгованість у розмірі 47 213,14 грн, з яких: 4 734,57 грн заборгованість за кредитом; 36
604,13 грн заборгованість за відсотками за користування кредитом; 3 150 грн заборгованість з пені; 500 грн штраф (фіксована частина); 2 224,43 грн штраф (процентна складова).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК Українипровадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, вирішення справи.

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального

права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Банк оскаржує судові рішення в частині зменшення розміру нарахованих ним відсотків за користування кредитними коштами, в частині вирішення позовних вимог АТ КБ "ПРИВАТБАНК" про стягнення заборгованість за тілом кредиту - 4 734,57 грн; заборгованість за відсотками за користування кредитом - 4 078,55 грн; штраф (фіксована частина) - 500 грн та штраф (процентна складова) - 2 224,43 грн судові рішення не оскаржуються, а тому не є предметом касаційного перегляду.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до частин 1 , 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог статті 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом частиною 1 статті 633 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ "ПРИВАТБАНК").

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною 1 статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до Частиною 1 статті 1050 ЦК України.

В разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У анкеті-заяві позичальника від 19 вересня 2013 року процентна ставка не зазначена.

Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав у борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами нарахованими за умовами кредитного договору.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 19 березня 2013 року, посилався на Умови та Правила надання банківських послуг та Тарифи банку, які викладені на банківському сайті: https://privatbank. ua/terms/pages/70/ як невід'ємні частини спірного договору.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Умов та Правил надання банківських послуг розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та Правила споживчого кредитування. До такого висновку дійшов і Верховний Суд України у постанові від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).

Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини 1 статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www. privatbank. ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПРИВАТБАНК" у період - з часу виникнення спірних правовідносин (19 вересня 2013 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (23 травня 2017 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов і Правил надання банківських послуг у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про порядок підвищення відсотків за користування кредитними коштами, наданий банком витяг з Умов та Правил надання банківських послуг не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.

Згідно з частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Надані позивачем Умови та Правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, однак щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") (Стандарт) та, зокрема пункту 5.5 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю в п'ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).

Наявність в указаних справах неоднакових редакцій та положень Умов та Правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об'єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід'ємну складову змісту договору.

Колегія суддів вважає, що витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, які містяться в матеріалах даної справи, не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 19 вересня 2013 року шляхом підписання заяви-анкети, а тому відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами.

Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов'язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред'явив.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини 1 статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини 1 статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах 1 , 3 статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина 1 статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII "Про захист прав споживачів" (далі - ~law37~).

Згідно з ~law38~ споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.

Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини 4 статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно- правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ "ПРИВАТБАНК" дотрималося вимог, передбачених ~law40~, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Такі висновки, відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19.

Ураховуючи наведене, аргументи касаційної скарги АТ КБ "ПРИВАТБАНК" про те, що підписавши анкету-заяву від 19 вересня 2013 року та засвідчивши згоду з Умовами та Правилами надання послуг ОСОБА_1 приєднався до вказаних Умов та Правил, користувався кредитним лімітом, а відтак, погодився з такими умовами, розміром процентів за користування кредитом та порядком його зміни, що передбачений пунктами 1.1.1.17,1.1.1.91,1.1.2.3,1.1.3.1.4,1.1.3.1.9,1.1.3.2.3 Умов та Правил надання банківських послуг, на увагу не заслуговують.

Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29,30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні

підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення апеляційного суду в частині зменшення розміру заборгованості за процентами без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку "ПРИВАТБАНК" залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 22 серпня 2017 року в частині зменшення розміру заборгованості за процентами залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді А. Ю. Зайцев

С. Ю. Бурлаков

Є. В. Коротенко