Постанова

Іменем України

17 червня 2021 року

м. Київ

справа № 352/1754/19

провадження № 61-220св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Тисменицька районна рада Івано-Франківської області, Комунальне некомерційне підприємство "Єзупільська міська лікарня" Тисменицької районної ради Івано-Франківської області,

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 29 липня 2020 року у складі судді Хоминець М. М. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 02 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Мелінишин Г. П., Пнівчук О. В., Томин О. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Тисменицької районної ради Івано-Франківської області, Комунального некомерційного підприємства "Єзупільська міська лікарня" Тисменицької районної ради Івано-Франківської області (далі - КНП "Єзупільська міська лікарня") про визнання протиправним та скасування рішення районної ради, поновлення на роботі, визнання недійсним запису в трудовій книжці про звільнення з роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, посилаючись на те, що з 14 вересня 1993 року він працював на посаді головного лікаря Єзупільської міської лікарні на умовах безстрокового трудового договору. Згідно з рішенням Тисменицької районної ради Івано-Франківської області від 12 квітня 2018 року проведено зміну засновника лікарні, визнано її засновником Тисменицьку районну раду. Цим же рішенням реорганізовано Єзупільську міську лікарню шляхом перетворення її в КНП "Єзупільська міська лікарня". Рішенням Тисменицької районної ради від 27 липня 2018 року створено КНП "Єзупільська міська лікарня". Рішенням Тисменицької районної ради від 28 травня 2019 року його було призначено т. в. о. генерального директора КНП "Єзупільська міська лікарня". При цьому згадане рішення не містить строку, на який його призначено на вказану посаду. Оспорюваним рішенням ради від 09 серпня 2019 року з ним як т. в. о. генерального директора КНП "Єзупільська міська лікарня" припинено строковий трудовий договір в порядку звільнення з тимчасово займаної посади з 09 серпня 2019 року на підставі пункту 2 частини 1 статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у зв'язку із закінченням строкового трудового договору. Вказане рішення суперечить вимогам трудового законодавства, зокрема статті 23 КЗпП України щодо строку трудового договору. Районна рада не укладала з ним контракту при призначенні на посаду т. в. о. генерального директора КНП "Єзупільська міська лікарня". Тобто фактично мав місце безстроковий трудовий договір. Таким чином, його було незаконно звільнено з підстав закінчення строкового трудового договору. Крім того, в порушення вимог статті 40 КЗпП України його звільнення проведено в період тимчасової непрацездатності та під час перебування його у відпустці. У зв'язку з незаконністю рішення ради від 09 серпня 2019 року підлягає визнанню недійсним і запис в трудовій книжці від 09 серпня 2019 року № 22 про звільнення його з роботи. Враховуючи середньоденну заробітну плату за два останні місяці перед його звільненням та період вимушеного прогулу з 10 серпня 2019 року до 27 грудня 2019 року, тобто 97 робочих днів, його втрачений середній заробіток склав 100
045,80 грн.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив: визнати протиправним та скасувати рішення Тисменицької районної ради Івано-Франківської області від 09 серпня 2019 року "Про звільнення т. в. о. генерального директора Комунального некомерційного підприємства "Єзупільська міська лікарня" Тисменицької районної ради Івано-Франківської області"; поновити його на цій посаді; визнати недійсним запис в трудовій книжці від 09 серпня 2019 року № 22 про звільнення з роботи; стягнути з КНП "Єзупільська міська лікарня" заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 10 серпня 2019 року до 27 грудня 2019 року в розмірі 100
045,80 грн та заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 28 грудня 2019 року до дня ухвалення судового рішення.

Рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 29 липня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, місцевий суд виходив з того, що під час судового розгляду були встановлені обставини, якими підтверджено правомірність оспорюваного рішення Тисменицької районної ради, яке не суперечить загальним вимогам трудового законодавства і нормам законодавства про охорону здоров'я, а також - законність звільнення позивача з тимчасово займаної посади керівника та відсутність підстав, передбачених статтею 235 КЗпП України для поновлення його на посаді (якої не існує) т. в. о. генерального директора КНП "Єзупільська міська лікарня", виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу та визнання недійсним запису про звільнення в його трудовій книжці. З огляду на зазначене місцевий суд дійшов висновку про необґрунтованість пред'явлених позовних вимог.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 02 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 29 липня 2020 року скасовано і ухвалено нове рішення. Позов задоволено частково. Змінено дату звільнення ОСОБА_1 з посади т. в. о. генерального директора КНП "Єзупільська міська лікарня" відповідно до пункту 2 частини 1 статті 36 КЗпП України з "09 серпня 2019 року" на "07 листопада 2019 року". В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду щодо правомірності звільнення позивача з роботи є правильними і підтверджені належними доказами. Разом з тим за змістом частини 3 статті 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також в період перебування працівника у відпустці. Конституційний Суд України у Рішенні від 04 вересня 2019 року № 6-р (ІІ)/2019 дійшов висновку, що положення частини 3 статті 40 КЗпП України є такими, що поширюються на всі трудові правовідносини. Отже, звільнення працівника в період, коли він був непрацездатним, є порушенням частини 3 статті 40 КЗпП України. Проте наслідком такого порушення є зміна дати звільнення, а не поновлення на роботі. Оскільки позивач звільнений у зв'язку із закінченням строкового трудового договору відповідно до вимог законодавства, то наслідки порушення гарантії, визначеної в частині 3 статті 40 КЗпП України, в цьому випадку необхідно усунути шляхом зміни дати його звільнення, а саме: визначити датою припинення трудових відносин перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності - 07 листопада 2019 року.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

30 грудня 2020 року ОСОБА_1 подав засобами поштового зв'язку касаційну скаргу на рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 29 липня 2020 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 02 грудня 2020 року, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник зазначив, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-511цс16, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 травня 2019 року у справі № 572/2429/15-ц та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 серпня 2019 року у справі № 201/15850/17-ц. На підставі пункту 2 частини 1 статті 36 КЗпП України може бути припинений тільки строковий трудовий договір, який укладено як строковий відповідно до закону, тоді як з ним було укладено безстроковий трудовий договір, оскільки тимчасове виконання обов'язків не може тривати більш ніж два місяці. Після реорганізації Єзупільської міської лікарні Тисменицька районна рада вдруге не укладала з ним трудового договору. Крім того, КНП "Єзупільська міська лікарня" не є новоствореним підприємством, а його було переведено на посаду головного лікаря Єзупільської міської лікарні, тобто він перебував у безстрокових трудових відносинах.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2021 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Тисменицького районного суду Івано-Франківської області.

08 лютого 2021 року справа № 352/1754/19 надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що з 14 вересня 1993 року ОСОБА_1 працював на посаді головного лікаря Єзупільської міської лікарні Тисменицького району.

У зв'язку з виходом Лисецької центральної районної лікарні із засновництва Єзупільської міської лікарні рішенням Тисменицької районної ради від 12 квітня 2018 року "Про зміну засновника Єзупільської міської лікарні" засновником Єзупільської міської лікарні визнано Тисменицьку районну раду. Цього ж дня Тисменицька районна рада прийняла рішення, яким вирішила реорганізувати Єзупільську міську лікарню шляхом перетворення в КНП "Єзупільська міська лікарня".

В подальшому рішенням Тисменицької районної ради від 27 липня 2018 року створено КНП "Єзупільська міська лікарня" Тисменицької районної ради Івано-Франківської області. Також вказаним рішенням затверджено Статут підприємства та передавальний акт, встановлено, що КНП "Єзупільська міська лікарня" є правонаступником всіх прав і обов'язків закладу охорони здоров'я "Єзупільська міська лікарня", та призначено ОСОБА_1 т. в. о. головного лікаря КНП "Єзупільська міська лікарня".

28 травня 2019 року Тисменицька районна рада призначила ОСОБА_1 тимчасово виконуючим обов'язки генерального директора КНП "Єзупільська міська лікарня" Тисменицької районної ради.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5 1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (частина 1 статті 21 КЗпП України).

Відповідно до статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений термін з урахуванням характеру наступної роботи або умов її виконання, або інтересів працівника, та в інших випадках, передбачених законодавством.

У пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" роз'яснено, що при укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події (наприклад, повернення на роботу працівниці з відпустки по вагітності, родах і догляду за дитиною; особи, яка звільнилась з роботи у зв'язку з призовом на дійсну строкову військову чи альтернативну службу, обранням народним депутатом чи на виборну посаду (або виконанням певного обсягу робіт).

Пунктом 20 частини 1 статті 43 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що виключно на пленарних засіданнях районної, обласної ради вирішуються в установленому законом порядку питання щодо управління об'єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, що перебувають в управлінні районних і обласних рад; призначення і звільнення їх керівників.

Відповідно до частин сьомої-дев'ятої статті 16 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров'я" заклад охорони здоров'я провадить свою діяльність на підставі статуту (положення), що затверджується власником закладу (уповноваженим ним органом). Керівником закладу охорони здоров'я незалежно від форми власності може бути призначено лише особу, яка відповідає єдиним кваліфікаційним вимогам, що встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.

Призначення на посаду та звільнення з посади керівника закладу охорони здоров'я здійснюються відповідно до законодавства.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2017 року № 1094 затверджено Порядок проведення конкурсу на зайняття посади керівника державного, комунального закладу охорони здоров'я. Згідно з пунктом 6 розділу "Умови проведення конкурсу" вказаного Порядку в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, орган управління тимчасово (з дня виникнення вакантної посади до призначення керівника закладу за результатами конкурсу) покладає виконання обов'язків керівника закладу на особу з числа штатних працівників закладу.

Аналіз наведених норм права свідчить про те, що трудові відносини, які виникли між виконуючим обов'язки керівника закладу та власником або уповноваженим ним органом не можуть бути встановлені на невизначений термін, оскільки посада виконуючого обов'язки керівника закладу є тимчасовою і припинення таких трудових відносин закон пов'язує з часом призначення керівника закладу за результатами конкурсу.

Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 березня 2020 року у справі № 235/2741/19.

13 червня 2019 року конкурсною комісією з проведення конкурсу на зайняття вакантної посади генерального директора КНП "Єзупільська міська лікарня" затверджено оголошення про проведення конкурсу на зайняття вакантної посади генерального директора. ОСОБА_1 не подавав документів на конкурс та не брав участі в ньому.

За змістом протоколу від 09 липня 2019 року № 3 конкурсна комісія визнала переможцем конкурсу на зайняття вакантної посади генерального директора КНП "Єзупільська міська лікарня" Худяк Г. М. Розпорядженням голови Тисменицької районної ради від 09 серпня 2019 року Худяк Г. М. призначено генеральним директором КНП "Єзупільська міська лікарня".

Рішенням Тисменицької районної ради від 09 серпня 2019 року вирішено припинити з т. в. о. генерального директора КНП "Єзупільська міська лікарня" ОСОБА_1 строковий трудовий договір, в порядку звільнення його з тимчасово займаної посади, 09 серпня 2019 року на підставі пункту 2 частини 1 статті 36 КЗпП України у зв'язку із закінченням строкового трудового договору.

Відповідно до частини 3 статті 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Апеляційний судом встановлено, що з 30 червня 2019 року до 06 листопада 2019 року ОСОБА_1 перебував на стаціонарному та амбулаторному лікуванні. Отже, його звільнення відбулося в період тимчасової непрацездатності.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Встановивши, що настала подія, яка пов'язувалася із закінченням строкового трудового договору, укладеного сторонами, а саме призначення на посаду генерального директора КНП "Єзупільська міська лікарня" переможця відповідного конкурсу, а позивач не брав участь в цьому конкурсі, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що його звільнення, з урахуванням змісту рішення про його призначення на посаду, відповідає пункту 2 частини 1 статті 36 КЗпП України.

Наведені висновки судів попередніх інстанцій по суті спору узгоджуються з правовими висновками, викладеними в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 березня 2020 року у справі № 235/2741/19, в межах якої суди перевіряли правомірність звільнення виконуючого обов'язків головного лікаря Покровської центральної районної лікарні на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України, за обставин, які є подібними до обставин, встановлених судами в цій справі.

Доводи касаційної скарги про безстроковість трудових відносин між сторонами не заслуговують на увагу, оскільки трудові відносини, які виникли між виконуючим обов'язків керівника закладу та власником або уповноваженим ним органом, не можуть бути встановлені на невизначений термін, так як посада виконуючого обов'язки керівника закладу є тимчасовою і припинення таких трудових відносин закон пов'язує з часом призначення керівника закладу за результатами конкурсу.

Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Власник також не зобов'язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частиною 1 статті 36 КЗпП.

Зазначене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 12 вересня 2018 року у справі № 753/16193/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 761/27037/17-ц, від 06 грудня 2018 року у справі № 757/26016/17-ц.

Встановивши, що ОСОБА_1 було звільнено в період тимчасової непрацездатності, апеляційний суд дійшов правильного висновку про скасування рішення місцевого суду та ухвалення нового рішення про часткове задоволення позову, яким обґрунтовано змінив дату звільнення ОСОБА_1 з посади т. в. о. генерального директора КНП "Єзупільська міська лікарня" відповідно до пункту 2 частини 1 статті 36 КЗпП України з "09 серпня 2019 року" на "07 листопада 2019 року".

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76 77 78 81 89 367 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Посилання заявника на правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-511цс16 та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 травня 2019 року у справі № 572/2429/15-ц, не заслуговує на увагу, оскільки вони стосуються стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Суди попередніх інстанцій в цій справі дійшли висновку про правомірність звільнення позивача з роботи, тому вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка є похідною від вимоги про поновлення на роботі, також не підлягає задоволенню.

Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать правовим висновкам, викладеним в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 серпня 2019 року у справі № 201/15850/17-ц, на яку посилається заявник. У загаданій постанові викладено висновок, про те, що виконання тимчасовим замісником посадових обов'язків постійного працівника обмежується періодом замісництва (тимчасового виконання обов'язків), такі трудові відносини за своїм характером завжди є строковими, оскільки замісництво встановлюється на конкретний проміжок часу. Доводи касаційної скарги про неврахування вказаного правового висновку пов'язані з позицією позивача про укладення з ним безстрокового трудового договору, яка була спростована судами попередніх інстанцій.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, а суд касаційної інстанції, згідно з положеннями статті 400 ЦПК України, не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду.

Згідно з частиною 3 статті 401 та частиною 1 статті 410 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскаржувана постанова апеляційного суду відповідає вимогам закону й підстави для її скасування відсутні.

Вимога заявника про скасування рішення суду першої інстанції не підлягає задоволенню, так як це рішення правильно скасоване апеляційним судом.

Керуючись статтями 400 401 409 410 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 02 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко