Історія справи

Постанова КЦС ВП від 21.09.2022 року у справі №553/916/19
Постанова КЦС ВП від 22.05.2023 року у справі №553/916/19

Постанова

Іменем України

22 травня 2023 року

м. Київ

справа № 553/916/19

провадження № 61-5838св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 21 липня 2022 року в складі колегії суддів: Пилипчук Л. І., Дряниця Ю. В., Чумак О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст заяви

У квітні 2019 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 (далі також - відповідач) про захист честі та гідності, відшкодування майнової та моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що вона представляє інтереси ОСОБА_3 у Ленінському районному суді м. Полтави у справі щодо переведення його прав і обов`язків покупця за договором купівлі-продажу 1/2 частки у праві власності на житловий будинок АДРЕСА_1 . Під час провадження у вказаній справі ОСОБА_2 зверталася до неї як представника позивача, із вимогою відмовитись від представництва інтересів ОСОБА_3 , а в подальшому, в приміщенні суду, в присутності сторонніх осіб, включно із її довірителем ОСОБА_3 , поширила відносно неї недостовірну інформацію про те, що ОСОБА_1 відбувала покарання у в`язниці, була наглядачем, привласнила будинок у чоловіка та два будинки у інших осіб. З 2011 році відповідач розповсюджує про неї недостовірну інформацію, що вона є тюремниця, шахрайка. Унаслідок поширення відповідачем недостовірної інформації позивач зазнала моральної шкоди, яка полягає у глибоких душевних стражданнях внаслідок тривалої протиправної поведінки відповідача, що призвело до порушення її життєвих зв`язків та стосунків з оточуючими. Тривалий час вона змушена жити в умовах високого нервового напруження, стресу, переживання за подальшу свою долю. Із наведених підстав, з метою захисту порушеного права, позивач, ураховуючи заяву про збільшення позовних вимог, просила стягнути з відповідача на її користь 1 133,20 грн, витрачених на купівлю ліків та на відшкодування моральної шкоди - 36 054,00 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 25 січня 2022 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі та гідності, відшкодування майнової та моральної шкоди - відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними, оскільки не були доведені належними та достатніми доказами.

Також судом відмовлено у стягненні з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в сумі 33 000,00 грн у зв`язку із недоведеністю таких необхідними та достовірними доказами.

Відповідач ОСОБА_2 оскаржила до суду апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції в частині вирішення питання щодо стягнення з позивача на її користь витрат на професійну правничу допомогу. В іншій частині рішення суду першої інстанції відповідач не оскаржувала.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 21 липня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 25 січня 2022 року скасовано в оскаржуваній частині та ухвалено в цій частині нове рішення.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4 000,00 грн.

Постанова мотивована тим, що при розгляді даної справи по суті та ухваленні рішення в справі, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог позивача до відповідача, наявність підстави для стягнення з позивача понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції. Враховуючи встановлені апеляційним судом фактичні обставини справи та норми процесуального права, якими вони врегульовані, апеляційний суд визнав заявлену відповідачем до стягнення суму витрат на професійну правничу допомогу - 33 000,00 грн надмірною, неспівмірною та непропорційною до ціни позову у справі, такою, що погіршує становище позивача. Разом із цим, враховуючи засади розумності, справедливості, апеляційний суд вважав наявність підстави для стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу в меншому розмірі, а саме, 4 000,00 грн за фактично надані юридичні послуги відповідачу, які підтверджені належними доказами та зміст яких не спростований позивачем.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

16 вересня 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Полтавського апеляційного суду від 21 липня 2022 року.

У касаційній скарзі вона просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Полтавського апеляційного суду від 21 липня 2022 року та залишити в силі рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 25 січня 2022 року в частині відмови відповідачу ОСОБА_2 у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 21 липня 2022 року.

Аргументи учасників справи

Узагальнення доводів касаційної скарги

Підставою касаційного оскарження постанови Полтавського апеляційного суду від 21 липня 2022 року ОСОБА_1 вказувала про застосування в оскаржуваному рішенні норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц, від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16. Крім того, суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази.

Касаційна скарга подана за пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Позиція інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу до у визначений судом строк до Верховного Суду не надходив.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до касаційної скарги постанова апеляційного суду, визначена в пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, оскаржується на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У статті 400 ЦПК України зазначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» № 5076-VI (далі - Закон України № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до статті 19 Закону України 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші обставини. Гонорар має бути розумним та врахований витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України № 5076-VI).

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України).

Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Можливість подання сторонами доказів у підтвердження понесених судових витрат, в тому числі і витрат на професійну правничу допомогу у відповідній інстанції, процесуальний закон ставить у залежність від процесуальної стадії розгляду справи у конкретній інстанції.

Тобто, докази на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції подаються до закінчення судових дебатів у справі саме в суді першої інстанції, або протягом п`яти днів після ухвалення рішення судом першої інстанції за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Докази на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції, відповідно подаються до закінчення судових дебатів під час перегляду справи у суді апеляційної інстанції, або протягом п`яти днів після ухвалення рішення апеляцією за умови, що до закінчення судових дебатів у суді апеляційної інстанції сторона зробила про це відповідну заяву. Повторне подання доказів в суді апеляційної (касаційної) інстанції в підтвердження розміру витрат на правничу допомогу, понесених у суді першої інстанції, процесуальний закон не вимагає. Викладене узгоджується із правовим висновком, висловленим у постанові Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 278/1396/19.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 14 квітня 2021 року у справі № 757/60277/18-ц.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 листопада 2022 року в справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22) зазначено, що формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар. Останній може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Саме лише не зазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару).

Учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права. У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити не співмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на не співмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

Відповідно до частини другої статті 416 ЦПК України та частини першої статті 417 ЦПК України висновок Великої Палати Верховного Суду про те, як саме повинна застосовуватися норма матеріального права, є обов`язковим для застосування судами.

Апеляційний суд встановив, що адвокат Лучко Т. І. представляє інтереси відповідача ОСОБА_4 у Ленінському районному суді м. Полтави при розгляді даної справи згідно ордеру серії ПТ №130096 на надання правової допомоги за відповідним договором від 04 червня 2019 року; розмір оплати таких послуг визначений у розмірі 40% розміру прожиткового мінімуму на працездатну особу. У рамках надання правової допомоги в суді першої адвокатом Лучко Т. І. надані наступні послуги: подання відзивів на позовну заяву та на заяву про збільшення позовних вимог, вивчення відповіді на відзив позивача та подання заперечень на відповідь на відзив; надання консультації з приводу норм Конституції України ЦК України, Конвенції; здійснення: вивчення позовної заяви та додатків, судової практики по даній категорії справ, збір відповідних доказів, оформлення клопотань та заяв на отримання доказів, роботу в архіві бібліотеки, вивчення документів, надісланих з заявою про збільшення позовних вимог; ознайомлення з ухвалою суду першої інстанції від 15 вересня 2021 року та складання апеляційної скарги на дану ухвалу суду, участь в судовому засіданні в апеляційному суді 24 листопада 2021 року при її розгляді; участь в судових засіданнях в суді першої інстанції. За надання правничої допомоги адвокату Лучко Т. І. сплачено відповідачем 33 000,00 грн згідно з квитанціями № 08-ЛТ від 08 квітня 2019 року, № 20-ЛТ від 20 квітня 2020 року, № 10-ЛТ від 10 квітня 2021 року, № 30-ЛТ від 30 вересня 2021 року (т. 3, а. с. 58-61).

Дані обставини позивачем не спростовані.

За частиною третьою статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, в тому числі: пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до статті 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Ураховуючи зазначене, а також предмет і ціну позову, позицію сторін, апеляційний суд, керуючись засадами розумності, справедливості та пропорційності, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з позивача на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в сумі 4 000,00 грн.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Таким чином, постанова Полтавського апеляційного суду від 21 липня 2022 року ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, є законною та обґрунтованою.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги щодо ухвалення оскаржуваних рішень без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц, від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

У справі № 751/3840/15-ц Велика Палата Верховного Суду при залишенні без змін ухвали Апеляційного суду Київської області від 04 квітня 2017 року в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь КП «УЖКГ» витрат на правову допомогу, вказала, зокрема, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат. Згідно з договором про надання юридичних послуг від 02 березня 2015 року, укладеним між КП «УЖКГ» та ФОП ОСОБА_5, останній зобов`язався надати замовнику юридичні послуги по стягненню з ОСОБА_3 заборгованості за комунальні послуги на користь замовника. Актами виконаних робіт від 31 березня 2015 року № 1, від 20 квітня 2015 року № 2, квитанцією про сплату коштів на підставі договору про надання юридичних послуг від 02 березня 2015 року підтверджується надання послуг за вищевказаним договором та оплата витрат за надання правової допомоги позивачу на суму 10 000,00 грн. При цьому, визначаючи суму витрат на правову допомогу, яка підлягає стягненню з ОСОБА_3 на користь позивача, апеляційний суд, погодившись із висновками суду першої інстанції, врахував тривалість часу, затраченого представником КП «УЖКГ» у судових засіданнях, а також час, затрачений ОСОБА_5 на складання позовної заяви, підготовку необхідних документів до суду, встановлений розмір мінімальної заробітної плати на час розгляду справи в суді і участі представника позивача в судових засіданнях, у зв`язку із чим дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з ОСОБА_3 4 832,80 грн.

У справі № 826/1216/16 Велика Палата Верховного Суду скасовуючи постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2016 року в частині відмови у відшкодуванні ОСОБА_3 витрат на правову допомогу та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 20 квітня 2017 року та направляючи справу на новий розгляд до апеляційного суду, вказувала, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Суд апеляційної інстанції, з висновком якого погодився й касаційний суд, не досліджував належність та допустимість наданих ОСОБА_3 доказів на підтвердження витрат на правову допомогу, а лише зазначив, що надані позивачем документи не містять вимог щодо відшкодування витрат, які визначенні у частині першій статті 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» № 4191-VI).

Таким чином, відсутні підстави вважати, що суди у справі, що переглядається, не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду, оскільки у цих постановах, та у справі, що є предметом перегляду, відмінними є, зокрема, встановлені фактичні обставини.

Верховний Суд також відхиляє доводи касаційної скарги про те, що судове рішення ухвалене з порушенням норм процесуального права з посиланням на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки такі доводи не знайшли свого підтвердження при касаційному перегляді оскаржуваного рішення апеляційного суду. Фактично аргументи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не дослідив належним чином зібрані у справі докази та не встановив всі обставини у справі, зводяться до переоцінки доказів у справі, а тому відхиляються Верховним Судом, оскільки за змістом статті 400 ЦПК України такі дії виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції при перегляді рішень судів першої та/або апеляційної інстанцій.

Таким чином, доводи касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися.

Проаналізувавши зміст постанови суду апеляційної інстанції з точки зору застосування норм права, які стали підставою для позову по суті, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що апеляційним судом ухвалене рішення відповідно до встановлених ним обставин на підставі наданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків апеляційного суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

ЄСПЛ у своїх рішеннях вказував, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа «Пономарьов проти України» (CASE «PONOMARYOV v. UKRAINE»), рішення від 03 квітня 2008 року).

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і підстав вийти за їх межі судом касаційної інстанції не встановлено.

Верховний Суд вважає, що апеляційним судом правильно застосовано норми матеріального та процесуального права на підставі наданих доказів та ухвалено законне і обґрунтоване судове рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Судом апеляційної інстанції повно встановлено обставини справи на підставі належної оцінки наявних у справі доказів, визначено норми права, які підлягали застосуванню.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 21 липня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук