Постанова

Іменем України

22 травня 2023 року

м. Київ

справа № 521/8998/13-ц

провадження № 61-10116св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Яремка В. В.,

учасники справи

за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 :

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

за позовом ОСОБА_5 :

позивач- ОСОБА_5 ,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_4 , ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадженнякасаційні скарги ОСОБА_3 , подану адвокатом Нестеренком Станіславом Васильовичем, ОСОБА_5 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 01 жовтня 2018 року у складі судді Граніна В. Л. та постанову Одеського апеляційного суду від 13 травня 2021 року у складі колегії суддів: Ващенко Л. Г.,Вадовської Л. М., Колеснікова Г. Я.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2

04 червня 2013 року ОСОБА_1 і ОСОБА_6 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_3 , треті особа, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про усунення перешкод у користуванні частиною будинку та земельної ділянки, встановлення факту прийняття спадщини, визнання права власності на частину будинку та земельної ділянки.

Позов обґрунтований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла їхня бабуся - ОСОБА_7 , після смерті якої відкрилася спадщина, що складається з житлового будинку АДРЕСА_1 , зокрема з житлового будинку літера «А», загальною площею 136, 2 кв. м, житловою площею 88,2 кв. м, сараїв літери «И», «Т», гаражів літери «О», «Р», вбиральні літера «С» (далі - спірний будинок).

Спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_7 є її онуки - ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , які спадкують після смерті батька ОСОБА_8 , а також дочка - ОСОБА_3 .

ОСОБА_4 , яка є спадкоємцем першої черги, відмовилась від прийняття спадщини. ОСОБА_5 є онукою спадкодавиці і донькою ОСОБА_3 .

У встановлений законом строк вони звернулись до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини, однак у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом відмовлено через ненадання правовстановлюючих документів на спадкове майно, які знаходяться у ОСОБА_3 , яка відмовляється їх надати.

З урахуванням уточнення позовних вимог (23 червня 2015 року, т. 1, а. с. 205) просили визнати за кожним із них право власності на 1/4 частину спірного будинку.

Короткий зміст позовних вимог за позовом ОСОБА_5 .

У грудні 2015 року ОСОБА_5 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про усунення їх від права на спадкування за законом, зміну черговості у спадкуванні та визнання за нею права власності на частину спірного будинку.

Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 не мають права на спадкування після смерті ОСОБА_7 , оскільки спадкодавиця перебувала у безпорадному стані, а ОСОБА_1 і ОСОБА_2 ухилялися від свого обов`язку утримувати спадкодавицю, вчиняли дії, що вказують на зневажливе, байдуже та споживче ставлення до ОСОБА_7 .

З урахуванням зміни предмета позову (11 квітня 2017 року, т. 2, а. с. 182) просила усунути ОСОБА_1 і ОСОБА_2 від права на спадкування за законом; змінити черговість у спадкуванні та визнати її право на спадкування за законом разом із спадкоємицею першої черги ОСОБА_3 ; визнати за нею право власності на 1/2 частину спірного будинку.

Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 02 березня 2016 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 25 квітня 2016 року, позов ОСОБА_1 і ОСОБА_2 задоволено. Визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом право власності на 1/4 частину спірного будинку. Визнано за ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом право власності на 1/4 частину спірного будинку.

Суди виходили з того, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 надали належні та допустимі докази існування перешкод для оформлення спадкових прав, у зв`язку із відсутністю у них оригінала свідоцтва про право власності на спірний будинок, які не спростовані стороною відповідача.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 лютого 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 02 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 25 квітня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Суд касаційної інстанції виходив з того, що суди не дали оцінку доводам про те, що ОСОБА_7 була учасником Великої Вітчизняної війни, інвалідом 1 групи. Протягом усього часу проживання у м. Одесі, з 1999 року до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_7 проживала з ОСОБА_3 та її дочкою, ОСОБА_5 , утримувалась за їх рахунок.

Суди незаконно відмовили у прийнятті позовної заяви ОСОБА_5 , позбавивши ії права на доведення у неї спадкових прав після смерті ОСОБА_7 .

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 01 жовтня 2018 року позов ОСОБА_1 і ОСОБА_2 задоволено. Визнано за ОСОБА_1 у порядку спадкування за законом право власності на 1/4 частину спірного будинку. Визнано за ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом право власності на 1/4 частину спірного будинку. У позові ОСОБА_5 відмовлено.

Задовольнивши позов ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 є спадкоємцями першої черги і мають право на спадкування після смерті ОСОБА_7 .

Відмовивши у позові ОСОБА_5 , суд виходив з недоведеності позовних вимог в частині усунення ОСОБА_1 і ОСОБА_2 від спадкування. Суд також вказав, що позов ОСОБА_5 заявлений в межах позовної давності (т. 4, а. с.178-182).

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 13 травня 2021 року апеляційні скарги ОСОБА_5 та ОСОБА_3 залишено без задоволення, апеляційну скаргу ОСОБА_1 і ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 01 жовтня 2018 року змінено, шляхом викладення його мотивувальної частини у редакції постанови суду апеляційної інстанції, резолютивну частину рішення залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції в частині задоволення позову ОСОБА_1 і ОСОБА_2 вказав, що оскільки ОСОБА_1 і ОСОБА_2 є спадкоємцями за законом першої черги після смерті ОСОБА_7 у порядку представлення, у встановленому законом порядку прийняли спадщину, проте нотаріус відмовив їм у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, а ОСОБА_3 не визнає право ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на спадщину, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову шляхом визнання за ними права власності на частину спадкового майна.

Погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у позові ОСОБА_5 , суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_5 не довела: ухилення ОСОБА_1 і ОСОБА_2 від надання допомоги спадкодавиці; їхньої винної поведінки, зокрема відмови у надані бабусі допомоги; потреби ОСОБА_7 у допомозі саме від ОСОБА_1 і ОСОБА_2 ; безпорадного стану спадкодавиці.

У частині зміни мотивів рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції виходив з того, що висновки суду першої інстанції стосовно дотримання строків позовної давності щодо вимог ОСОБА_5 є помилковими, оскільки ОСОБА_5 , як спадкоємиці за заповітом, було відомо про права ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на спадкування за законом за правом представлення з часу відкриття спадщини ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ).

Водночас суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у позові ОСОБА_5 з підстав недоведенності, оскільки позовна давність застосовується лише у разі доведеності позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У червні 2021 року ОСОБА_3 через адвоката Нестеренка С. В. звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 01 жовтня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 13 травня 2021 року, просила їх скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у позові ОСОБА_1 і ОСОБА_2 та задовольнити позов ОСОБА_5 .

У червні 2021 року ОСОБА_5 направила поштовим зв`язком до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 01 жовтня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 13 травня 2021 року, просила їх скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у позові ОСОБА_1 і ОСОБА_2 та задовольнити її позов.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційні скарги ОСОБА_3 і ОСОБА_5 є ідентичними.

Касаційні скарги мотивовані тим, що суд апеляційної інстанцій не застосував правових висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2020 року у справі № 355/832/17, провадження № 61-27212св19, від 26 червня 2019 року у справі № 316/2551/15-ц, провадження № 61-12635св18, від 17 жовтня 2018 року у справі № 200/21452/15-ц, провадження № 61-18578св18, від 31 жовтня 2018 року у справі № 589/3209/16-ц, провадження № 61-17020св18, від 30 березня 2020 року у справі № 204/1444/17, провадження № 61-14830св19, від 17 жовтня 2018 року у справі № 727/3905/16-ц, провадження № 61-19148св18, від 10 січня 2019 року у справі № 484/747/17, провадження № 61-44149св18, від 22 жовтня 2018 року у справі № 644/7044/15-ц, провадження № 61-30357св18. Суд не дослідив зібрані у справі докази.

Суди не дослідили довідку-виписку із домової книги від 26 вересня 2012 року № 1836, яка підтверджує факт спільного проживання заявників із спадкодавицею з 2001 року до 2012 року, не надали оцінки та не навели мотивів її відхилення, а взяли до уваги лише факт реєстрації місця проживання ОСОБА_5 .

Суди не надали оцінку квитанціям, чекам, накладним на підтвердження здійснення матеріальних витрат на забезпечення потреб ОСОБА_7 , листу Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради від 08 серпня 2011 року № 02-С-4656, поясненням ОСОБА_7 від 08 жовтня 2010 року, наданим у відділенні міліції «Застава».

Висновки судів про недоведеність безпорадного стану ОСОБА_7 суперечать фактичним обставинам справи. Обставини неможливості ОСОБА_7 самостійно пересуватися, самообслуговуватись підтверджено показаннями свідків в іншій справі.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ухилялись від матеріального забезпечення ОСОБА_7 та від будь-якого піклування, не брали участі у її похованні, всі витрати понесли ОСОБА_5 та ОСОБА_3 .

Суд апеляційної інстанції необґрунтована відхилив доводи ОСОБА_5 та ОСОБА_3 щодо неправильно обраного способу захисту за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку щодо позовної давності, оскільки ОСОБА_5 отримала відповідь П`ятої одеської державної нотаріальної контори від 01 квітня 2013 року № № 260/02-14, якою їй повідомлено, що вона не має права на спадкування за законом.

Доводи інших учасників справи

Відзив ОСОБА_1 і ОСОБА_2 мотивований тим, що суди обґрунтовано встановили, що ОСОБА_7 не перебувала у безпорадному стані.

Вони обрали правильний спосіб захисту, з огляду на невизнання ОСОБА_3 їхнього права на спадкування.

Доводи касаційних скарг зводяться до переоцінки доказів у справі.

Суди обґрунтовано встановили, що ОСОБА_5 не надала будь-яких допустимих та належних доказів звернення ОСОБА_7 до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 щодо надання допомоги, і їй в цьому було відмовлено.

Суд обґрунтовано відхилив роздруківки показань свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 і ОСОБА_11 , оскільки вони суперечать матеріалам справи, і обґрунтовано критично поставився до тверджень ОСОБА_5 , що вона фінансово утримувала ОСОБА_7 , оскільки мала непостійний дохід та рівень її доходу аналогічний доходу ОСОБА_7 .

Суди правильно врахували, що якщо б ОСОБА_7 бажала залишити ОСОБА_5 частину спірного будинку або весь будинок, то мала можливість зробити це за життя, зокрема, зазначивши про це у заповіті, який вона склала 19 червня 2012 року у м. Києві на користь ОСОБА_5 .

Рішення суду апеляційної інстанції є законним, ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_3 , поданою адвокатом Нестеренком С. В., та витребувано матеріали справи.

Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_5 .

У серпні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389, пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційних скарг, відзиву на них, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційних скарг без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_7 , після смерті якої відкрилась спадщина, що складається зі спірного будинку.

Право власності ОСОБА_7 на цей будинок підтверджується свідоцтвом від 01 вересня 2010 року, виданим Виконавчим комітетом Одеської міської ради, витягом Комунального підприємства «ОМБТІ та РОН» від 13 вересня 2010 року та інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 01 грудня 2015 року (т. 1, а. с.17, 124, 125, 150).

Після смерті ОСОБА_7 спадкоємцями за законом першої черги є її дочка - ОСОБА_3 та її онуки - ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , ОСОБА_4 (діти сина ОСОБА_7 - ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ) (т. 1. а. с.10-16, 18, 19, 111-113)

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і ОСОБА_5 звернулись до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини: ОСОБА_2 - 15 жовтня 2012 року; ОСОБА_1 - 15 жовтня 2012 року; ОСОБА_3 -14 грудня 2012 року; ОСОБА_5 -15 грудня 2012 року і 26 лютого 2013 року (т. 1, а. с.107-110, 136 зворот).

15 жовтня 2012 року ОСОБА_4 звернулись до нотаріуса із заявою про відмову від належної їй частки у спадщині (т. 1, а. с.109).

Відповідно до листів П`ятої одеської державної нотаріальної контори від 11 березня 2013 року № № 260/02-14, 261/02-14, постанови П`ятої одеської державної нотаріальної контори від 26 травня 2015 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 відмовлено у видачі свідоцтв про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_7 у зв`язку з ненаданням оригіналів документів на спірний будинок.

Оригінали правовстановлюючих документів на спірний будинок знаходяться у ОСОБА_3 , яка відмовляється надавати їх позивачам, оскільки не вважає їх спадкоємцями ОСОБА_7 .

Суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_7 з 2001 року визнана інвалідом 1 групи безстроково (т. 2, а. с.46), страждала на деякі захворювання, зокрема на онкологічне, що підтверджується медичною документацією (т. 4, а. с.1-14; т. 3, а. с. 17-29).

З 10 липня 2006 року і до дня смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 спадкодавиця ОСОБА_7 була зареєстрована і постійно проживала у спірному будинку (т. 1, а. с.116 зворот).

Станом на час відкриття спадщини ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) у спірному будинку були зареєстровані і постійно проживали онуки спадкодавиці: ОСОБА_1 (з 1999 року), ОСОБА_2 (з 2006 року) і ОСОБА_5 (з 2010 року), водночас ОСОБА_5 у 1999 році прибула з Російської Федерації в Одеську область, Овдіопольський район (т. 1, а. с.117, 153, 154, 155, 156).

З 18 березня 2005 року ОСОБА_3 зареєстрована і проживала за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1, а. с.109 зворот,151).

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 25 березня 2015 року ОСОБА_3 відмовлено у позові до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 про усунення від права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_7 (т. 1, а. с.183-186).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Оскільки ОСОБА_3 і ОСОБА_5 подали тотожні касаційні скарги, немає підстав оцінювати їхні доводи окремо.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, провадження № 12-187гс18, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, провадження № 14-338цс18, від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18, провадження № 12-46гс19.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19, провадження № 12-84гс20).

Згідно зі статтею 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Аналіз норм цієї статті дає підстави для висновку, що право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Згідно зі статтею1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до частини першої статті 1266 ЦК України внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини.

Якщо спадкування за правом представлення здійснюється кількома особами, частка їхнього померлого родича ділиться між ними порівну (частина п`ята статті 1266 ЦК України).

Спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частини перша, третя статті 1296 ЦК України).

Видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно, крім випадків, передбачених пунктом 3 глави 7 розділу І цього Порядку, та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна (пункт 4.12 глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5).

Відповідно до матеріалів справи нотаріус відмовив ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , які звернулись в межах строку на прийняття спадщини, у видачі свідоцтв про право на спадщину за законом у зв`язку з ненаданням оригіналів документів на спірний будинок, що знаходяться у ОСОБА_3 , яка відмовляється надавати їх позивачам, оскільки не вважає їх спадкоємцями ОСОБА_7

Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що оскільки ОСОБА_3 як спадкоємиця за законом першої черги не визнає, а ОСОБА_5 як спадкоємиця за законом четвертої черги оспорює право ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на спадкування за законом, враховуючи відмову нотаріуса у видачі свідоцтв про право на спадщину, у них існують перешкоди для оформлення спадкових прав, тому визнання права власності у порядку спадкування за законом є ефективним способом захисту.

Щодо доводів касаційної скарги, що суди не дослідили та не оцінили доказів на підтвердження усунення ОСОБА_1 і ОСОБА_2 від права на спадкування, Верховний Суд зазначає таке.

За рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані (частина п`ята статті 1224 ЦК України).

Верховний Суд зазначає, що у справах про усунення від права на спадкування, відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК України, суд повинен встановити сукупність таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише при одночасному настанні наведених обставин та їх доведеності в сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.

Безпорадним необхідно розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги, що суди не врахували показання свідків щодо неможливості ОСОБА_7 самостійно пересуватися та самообслуговуватись, надані в іншій справі, оскільки процесуальне законодавство не передбачає такої форми показань свідків, а можливість пересування і самообслуговування спадкодавиці за життя доведена іншими належними доказами, зокрема квитками на потяг на ім`я спадкодавиці, заповітом від 19 червня 2012 року на користь ОСОБА_5 , складеним та посвідченим у присутності спадкодавиці, показаннями свідків, допитаних в судовому засіданні у справі, що переглядається, медичними документами, які не встановлюють неможливість у пересуванні та самообслуговуванні спадкодавиці за життя.

Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який її потребував, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю. Тобто ухилення, пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Крім цього, суд має з`ясувати, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб, чи мав спадкоємець матеріальну та фізичну змогу надавати таку допомогу.

Відповідні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 22 жовтня 2018 року у справі № 644/7044/15-ц, провадження № 61-30357св18 (на яку посилаються заявники у касаційних скаргах), від 01 квітня 2019 року у справі № 752/12158/14-ц, провадження № 61-3197св19, від 01 лютого 2022 року у справі № 759/18917/17, провадження № 61-12894св20.

Згідно з матеріалами справи ОСОБА_7 з 2001 року мала інвалідність 1 групи і захворювання, зокрема і онкологічне, проте немає доказів того, що у зв`язку із таким станом здоров`я вона зверталася до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 щодо надання їй допомоги, і їй було відмовлено.

Пояснення ОСОБА_7 від 08 жовтня 2010 року, надане у відділенні міліції «Застава», на яке посилаються заявники у касаційних скаргах, стосується вирішення побутових витрат на пошкоджений кран під час конфлікту у розмірі 350,00 грн та не підтверджує відмову ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у наданні допомоги спадкодавиці згідно з частиною п`ятою статті 1224 ЦК України.

Відповідно до листа Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради від 08 серпня 2011 року № 02-С-4656 спадкодавиця за життя зверталась для отримання соціальної грошової допомоги, що не є доказом того, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 умисно уникали обов`язку забезпечити їй підтримку та допомогу, що врахували суди попередніх інстанцій.

Згідно з матеріалами справи спадкодавиця отримувала пенсію (т. 2, а. с. 46; т. 3, а. с. 15-19; т. 4, а. с. 94, 95).

Вказане спростовує доводи заявників, що спадкодавиця з 2001 року до її смерті була на їх утриманні.

Доводи касаційних скарг, що суди не дослідили довідку-виписку із домової книги від 26 вересня 2012 року № 1836, не надали їй оцінки та не навели мотивів її відхилення, спростовуються змістом оскаржуваної постанови.

Суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні, дослідивши довідку-виписку із домової книги від 26 вересня 2012 року № 1836 (т. 1, а. с. 117), зазначив, що ОСОБА_5 з 24 лютого 2010 року зареєстрована і постійно проживала за місцем постійного проживання спадкодавиці ОСОБА_7 , таким чином факт догляду і проживання ОСОБА_5 однією сім`єю разом зі спадкодавицею ОСОБА_7 мав місце не з 2001 року, а з лютого 2010 року до серпня 2012 року, тобто 2 роки і 6 місяців до смерті спадкодавиці.

Крім того, згідно з кредитним договором від 21 серпня 2008 року № 4к-267 ОСОБА_5 постійно проживала на АДРЕСА_2 (т. 3, а. с. 242-247).

Одним із способів захисту добросовісної сторони є правовий принцип, згідно з яким особа втрачає право посилатися на будь-які факти на обґрунтування своїх домагань, якщо його попередня поведінка свідчила про те, що вона дотримується протилежної позиції (принцип естопелю).

З огляду на те, що ОСОБА_5 під час укладення кредитного договору від 21 серпня 2008 року № 4к-267 самостійно і добровільно надала інформацію про своє місце проживання за іншою адресою, ніж розташований спірний будинок, враховуючи довідку-виписку із домової книги, то доводи заявників, що ОСОБА_5 проживала разом із спадкодавицею з 2001 року мають ознаки недобросовісної поведінки.

Доводи касаційної скарги, що суди не надали оцінку квитанціям, чекам, накладним на підтвердження здійснення заявниками матеріальних витрат на забезпечення потреб ОСОБА_7 спростовуються журналом судового засідання від 26 квітня 2018 року (т. 4, а. с. 57, 58) та рішенням суду першої інстанції, який оцінивши квитанції та чеки, вказав, що неможливо встановити, хто саме їх оплачував, а інших доказів на підтвердження цих обставин сторони не надали.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19).

Верховний Суд зазначає, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.

З огляду на вказане суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_5 не надала належних, допустимих та безспірних доказів на підтвердження одночасного настання всіх передбачених частиною п`ятою статті 1224 ЦК України обставин, що є її процесуальним обов`язком, тому немає підстав для усунення ОСОБА_1 і ОСОБА_2 від права на спадкування після смерті ОСОБА_7 .

Доводи касаційних скарг, що суди не дослідили та не оцінили доказів і доводів заявників є необґрунтованими, зводяться до власного тлумачення підстав для усунення від права на спадкування, є аналогічні доводам апеляційних скарг, обґрунтовану оцінку яким надав суд апеляційної інстанції, з висновками якого погоджується й Верховний Суд.

Заявники посилаються на неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах, зазначених у доводах касаційних скарг, на підставі яких відкрито касаційне провадження.

Для визначення подібності правовідносин Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду у справах від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року у справі №2-7763/10, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2020 року у справі № 355/832/17, провадження № 61-27212св19, від 26 червня 2019 року у справі № 316/2551/15-ц, провадження № 61-12635св18, від 17 жовтня 2018 року у справі № 200/21452/15-ц, провадження № 61-18578св18, від 31 жовтня 2018 року у справі № 589/3209/16-ц, провадження № 61-17020св18,сформульовані за інших фактичних обставин, тому не є застосовними у справі, що переглядається.

Заявники у касаційній скарзі посилаються на неврахування судами правових висновків щодо ефективного способу захисту, викладених у постанові Верховного Суду від 30 березня 2020 року у справі № 204/1444/17, провадження № 61-14830св19. Верховний Суд не переглядав цю справу в частині позовних вимог щодо обраного способу захисту, тому ці висновки є незастосовними у справі, яка переглядається.

У постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 727/3905/16-ц, провадження № 61-19148св18, викладено висновок, що правове значення при вирішенні спору має доведеність сукупності обставин: ухилення спадкоємця (умисні винні дії або бездіяльність) від надання допомоги (1) при можливості її надання спадкодавцю (2), який перебуває у безпорадному стані через похилий вік чи хворобу (3), потреба спадкодавця в допомозі саме цього спадкоємця (4). Сам по собі факт наявності у спадкодавця інвалідності першої групи та перебування у зв`язку з цим у безпорадному стані без установлення наявності передбачених законом фактів ухилення спадкоємця від надання йому допомоги та потреби спадкодавця саме в його допомозі не дає підстав для усунення від права на спадкування.

У постанові Верховного Суду від 10 січня 2019 року у справі № 484/747/17, провадження № 61-44149св18, вказано, що відсутність реєстрації місця проживання позивача за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені частиною третьою статті 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані позивачем, та оцінені судом.

Вказані правові висновки не суперечить висновкам судів попередніх інстанцій у справі, що переглядається.

Перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд дійшов висновку про обґрунтованість та законність рішення суду апеляційної інстанції, а доводи заявниць зводяться до переоцінки доказів у справі, що не входить до повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційних скарг без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі постанова суду апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_3 , подану адвокатом Нестеренком Станіславом Васильовичем, ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 13 травня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

О. В. Ступак

В. В. Яремко