Історія справи

Постанова КЦС ВП від 22.05.2023 року у справі №212/2542/22
Постанова КЦС ВП від 22.05.2023 року у справі №212/2542/22

Постанова

Іменем України

22 травня 2023 року

м. Київ

справа № 212/2542/22

провадження № 61-162св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач-ОСОБА_1 ,відповідач - приватне акціонерне товариство «Суха Балка», розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року в складі колегії суддів Остапенко В. О., Бондар Я. М., Зубакової В. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2022 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до суду з позовом до приватного акціонерного товариства «Суха Балка» (далі - ПАТ «Суха Балка», відповідач) про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована, що він з 12 грудня 1996 року до 19 травня 2022 року працював у відповідача на різних посадах. За наказом т.в.о. генерального директора ПАТ «Суха Балка» Лопатіна С. В. № 1535 від 19 травня 2022 року позивачу змінено істотні умови праці у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці на підприємстві, та встановлено перервний робочий графік з одним робочим днем в тиждень (робочий день - четвер) тривалістю 1 год (початок роботи - 08-00 год, закінчення - 09-00 год.), з оплатою праці пропорційно відпрацьованому часу. Позивачу встановлено місце знаходження в період робочого часу: учбовий клас в будівлі Дирекції з охорони праці, промислової безпеки та охорони навколишнього середовища, за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Кропивницького, 5-А Наказом т.в.о. генерального директора ПАТ «Суха Балка» Лопатіна С. В. № 93-ОС від 19 травня 2022 позивача звільнено з посади слюсаря аварійно-відновлювальних робіт за пунктом 6 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у зв`язку з відмовою від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці.

Позивач вказував, що відповідачем не було доведено наявності факту запроваджених змін в організації виробництва і праці на підприємстві, які б мали наслідком зміну істотних умов праці для позивача. Відповідачем не було надано доказів неможливості зберегти умови праці, що існували у позивача до винесення зазначеного наказу. Також, відсутня особиста заява позивача про звільнення, що свідчить про погодження позивачем на роботу в нових умовах праці, введення яких останній вважає незаконним.

Позивач просив суд визнати недійсним та скасувати накази: № 1535 від 19 травня 2022 року про зміну істотних умов праці у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці та № 93-ОС від 19 травня 2022 року про звільнення позивача; поновити позивача на роботі, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу та на відшкодування моральної шкоди - 50 000,00 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 серпня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано недійсним та скасовано наказ № 1535 від 19 травня 2022 року «Про зміну істотних умов праці у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці», виданий в.о. генерального директора ПАТ «Суха Балка» Лопатіним С. В .

Визнано недійсним та скасовано наказ № 93-ОС від 19 травня 2022 року «Про звільнення ОСОБА_1 », виданий т.в.о. генерального директора ПАТ «Суха Балка» Лопатіним С. В.

Поновлено ОСОБА_1 на роботі у ПАТ «Суха Балка» на посаді слюсаря аварійно-відновлювальних робіт.

Стягнуто з ПАТ «Суха Балка» на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу - 36 756,72 грн та на відшкодування моральної шкоди - 1 500,00 грн. Розподілено судові витрати.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що звертаючись до суду з позовом позивач зазначив, що у відповідача не відбувалось змін в організації виробництва і праці, а тому розпорядження щодо зміни істотних умов праці є незаконним. ОСОБА_1 було безпідставно звільнено у зв`язку з відмовою від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці. Відповідачем не підтверджено запровадження змін в умовах праці інших працівників у відповідача, та не обґрунтовано, чому вказані зміни стосувались саме ОСОБА_1 .

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року апеляційну скаргу ПАТ «Суха Балка» задоволено. РішенняЖовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 серпня 2022 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ «Суха Балка» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що дії відповідача із зміни в організації виробництва та праці були обґрунтованими та документально оформленими. Відповідач дотримався установленого законом порядку проведення зміни істотних умов праці. Особистої заяви ОСОБА_1 про його звільнення на підставі пункту 36 КЗпП України відповідачу подано не було, однак у повідомленні про зміну істотних умов праці у графі «зі зміною умов праці (згоден/не згоден)» позивач зазначив наступне: «Не згоден, т.я. порушуються мої конституційні права та права людини», тому вказані дії позивача свідчать про відсутність його волевиявлення на продовження трудових відносин з відповідачем з 20 травня 2022 року в нових умовах праці.

Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що доказів на підтвердження наявності незгоди ОСОБА_1 зі змінами умов праці, на що безпосередньо посилається представник відповідача, матеріали справи не містять, оскільки сам позивач в своїй позовній заяві вказав, що він у документах відповідача письмово зазначив, що не погоджується з наказом про зміну істотних умов праці у зв`язку зі змінами в організації виробництва, так як він порушує його конституційні права. Тобто, відсутня згода позивача на продовження трудових відносин з відповідачем з 20 травня 2022 року в нових умовах праці. Колегією суддів не встановлено порушення відповідачем прав позивача, внаслідок чого йому спричинена моральна шкода. Перевіривши матеріали справи, встановивши права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевіривши доводи і заперечення сторін, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність порушення трудових прав позивача зі сторони відповідача, у зв`язку з чим відмовив у задоволенні позовних вимог позивача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

21 грудня 2022 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року.

У касаційній скарзі він просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року та залишити в силі рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 серпня 2022 року.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 13 березня 2023 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року, і витребував справу з суду першої інстанції.

Справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження постанови Дніпровського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року позивач вказує застосування в оскаржуваному рішенні норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 23 січня 2018 року у справі № 273/212/16-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 582/1001/15-ц.

Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Позиції інших учасників

У квітні 2023 року ПАТ «Суха Балка» надіслало відзив на касаційну скаргу, в якому вказувало на безпідставність доводів касаційної скарги та законність оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції. Просило суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Фактичні обставини, встановлені судами

ОСОБА_1 працював у ПАТ «Суха Балка» з 12 грудня 1996 року до 19 травня 2022 року на різних посадах, що підтверджується копією трудової книжки.

07 лютого 2022 року на підставі наказу відповідача № 23/ОС від 04 лютого 2022 року позивача переведено на посаду слюсаря аварійно-відновлювальних робіт 5 розряду на дільницю № 33 бюро з обслуговування АПК шахти ім. Фрунзе.

Відповідно до копії наказу відповідача № 1372 від 03 травня 2022 року, у зв`язку зі зміною режиму роботи основних підрозділів ПАТ «Суха Балка», зменшенням кількості працівників, що працюють, та відповідно зменшенням кількості працівників, які щодобово відвідують побутові приміщення в АПК шахт та інших структурних підрозділів, з метою забезпечення стабільної роботи підприємства в цілому було передбачено керівникам структурних підрозділів зменшити кількість сумарного фонду робочого часу працівників, які виконують ремонтно-експлуатаційні функції в АПК структурних підрозділів, шляхом зміни в організації виробництва та праці, зокрема шляхом їх залучення для робіт з підготовки будівлі Дирекції ОП, ПБ та ОНС (вул. Кропивницького, 5-А) до осінньо-зимового періоду 2022-2023 років (пункт 2 наказу). Також, у пункті 3 цього наказу передбачено затвердження графіку проведення ремонту та ревізії системи опалення, вентиляції, теплоізоляції в приміщенні ОП, ПБ та ОНС (вул. Кропивницького, 5-А) щотижнево та до закінчення планових робіт.

Відповідно до копії наказу відповідача № 1535 від 19 травня 2022 року про зміну істотних умов праці у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, на період воєнного стану згідно вимог Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», відповідачем визначено наступне: змінити з 20 травня 2022 року на весь період дії воєнного стану істотні умови праці для позивача шляхом встановлення режиму роботи: перервний робочий графік з одним робочим днем в тиждень (робочий день: четвер) з тривалістю робочого дня 1 год (початок роботи - 08-00 год, закінчення роботи - 09-00 год), з оплатою праці пропорційно відпрацьованому часу. Встановлено місце знаходження позивача в період робочого дня: учбовий клас в будівлі Дирекції з охорони праці, промислової безпеки та охорони навколишнього середовища, за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Кропивницького, 5-А (пункт 1 наказу).

Начальнику шахти ім. Фрунзе визначено ознайомити з цим наказом позивача під особистий підпис та надати начальнику відділу кадрів оригінал повідомлення з ознайомленням працівника та відміткою про згоду чи відмову продовжувати роботу в зв`язку зі зміною істотних умов праці (пункт 2 наказу).

У разі відмови позивача від продовження роботи в зв`язку зі зміною істотних умов праці передбачено - припинити з ним трудовий договір відповідно до пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України, з виплатою вихідної допомоги згідно зі статті 44 КЗпП України. За відсутності особистої заяви працівника про звільнення за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України вважати, що з 20 травня 2022 року співробітник згоден продовжувати працювати в нових умовах праці (пункт 3 Наказу).

Звільнення позивача за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України також підтверджується наявною відміткою в копії трудової книжки позивача.

Згідно з копією витягу з наказу т.в.о. генерального директора ПАТ «Суха Балка» Лопатіна С. В. № 93-ОС від 19 травня 2022 року, ОСОБА_1 звільнено із займаної посади слюсаря аварійно-відновлювальних робіт з 19 травня 2022 року на підставі відмови працівника від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Як видно із касаційної скарги, постанова апеляційного суду, визначена у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржується на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України зазначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Перевіривши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив із того, що звільнення позивача за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України було проведено відповідачем з дотриманням відповідних норм трудового законодавства і протилежного позивачем не доведено. Разом із цим, оскільки звільнення позивача є законним, то відповідно відсутні підстави для скасування наказу про його звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

Верховний Суд погоджується із висновком апеляційного суду, оскільки він відповідає нормам чинного законодавства, якими регулюються спірні правовідносини, а також фактичним обставинам справи, встановленим апеляційним судом на підставі повного, всебічного та об`єктивного дослідження наданих доказів.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України підставою для припинення трудового договору є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв`язку зі зміною істотних умов праці.

Частинами третьою та четвертою статті 32 КЗпП України передбачено, що у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці. Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу.

Зміна істотних умов праці, передбачена частиною третьою статті 32 КЗпП України, за своїм змістом не тотожна звільненню у зв`язку зі зміною організації виробництва і праці, скороченням чисельності або штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу, оскільки передбачає продовження роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, але за новими умовами праці.

Таким чином, зміна істотних умов праці може бути визнана законною тільки в тому випадку, якщо буде доведена наявність змін в організації виробництва і праці. Якщо такі зміни не вводяться, власник не має права змінити істотні умови праці.

Така позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 582/1001/15-ц.

Доцільність запровадження відповідачем вищенаведених змін в організації виробництва і праці, а також право відповідача на запровадження таких змін передбачено статями 42 44 Господарського кодексу України (далі - ГК України), якими визначено, що суб`єктам підприємницької діяльності надано право самостійно визначати порядок залучення та використання матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів (в тому числі і трудових), самостійно встановлювати та змінювати організацію виробництва і праці.

Відповідно до частини першої статті 62 ГК України підприємство - самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Згідно з частиною першою статті 64 ГК України підприємство може складатися з виробничих структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділень, дільниць, бригад, бюро, лабораторій тощо), а також функціональних структурних підрозділів апарату управління (управлінь, відділів, бюро, служб тощо).

Підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис (частина третя статті 64 ГК України).

Втручання в господарську та іншу діяльність підприємства не допускається, крім випадків, передбачених законодавством України.

За пунктом 2 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України (який є чинним з 24 березня 2022 року) під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2136-ІХ (який набрав чинності з 24 березня 2022 року) (далі - Закон України № 2136-ІХ) на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина передбачених статтями 43, 44 Конституції України.

За частиною другою статті 3 Закону України № 2136-ІХ у період дії воєнного стану повідомлення працівника про зміну істотних умов праці та зміну умов оплати праці, передбачених частиною третьою статті 32 та статтею 103 Кодексу законів про працю України, здійснюється не пізніш як до запровадження таких умов.

Цей Закон діє у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» (пункт 3 Прикінцевих положень Закону України № 2136-ІХ).

У зв`язку із військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затверджений Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України від 14 березня 2022 року № 133/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затверджений Законом України від 18 березня 2022 року № 2119-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України від 18 квітня 2022 року № 259/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затверджений Законом України від 22 квітня 2022 року № 2212-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України від 17 травня 2022 року № 341/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затверджений Законом України від 22 травня 2022 року № 2263-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.

Апеляційний суд встановив, що за наказом відповідача № 1372 від 03 травня 2022 року, у зв`язку зі зміною режиму роботи основних підрозділів ПАТ «Суха Балка», зменшенням кількості працівників, що працюють, та відповідно зменшенням кількості працівників, які щодобово відвідують побутові приміщення в АПК шахт та інших структурних підрозділів, з метою забезпечення стабільної роботи підприємства в цілому було передбачено керівникам структурних підрозділів зменшити кількість сумарного фонду робочого часу працівників, які виконують ремонтно-експлуатаційні функції в АПК структурних підрозділів, шляхом зміни в організації виробництва та праці, зокрема шляхом їх залучення для робіт з підготовки будівлі Дирекції ОП, ПБ та ОНС (вул. Кропивницького, 5-А) до осінньо-зимового періоду 2022-2023 років (пункт 2 наказу). Також, у пункті 3 цього наказу передбачено затвердження графіку проведення ремонту та ревізії системи опалення, вентиляції, теплоізоляції в приміщенні ОП, ПБ та ОНС (вул. Кропивницького, 5-А) щотижнево та до закінчення планових робіт.

Відповідач був вправі впроваджувати будь-які зміни в організації виробництва і праці як в цілому по підприємству, так і в окремих підрозділах, або по відношенню до окремих працівників, які вважає за доцільне для покращення ефективності своєї діяльності.Отже, дії відповідача щодо зміни в організації виробництва та праці були обґрунтованими та документально оформленими. Відповідач дотримався установленого законом порядку проведення зміни істотних умов праці.

Відповідно до копії наказу відповідача № 1535 від 19 травня 2022 року про зміну істотних умов праці у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, на період воєнного стану згідно вимог Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», відповідачем визначено наступне: змінити з 20 травня 2022 року на весь період дії воєнного стану істотні умови праці для позивача шляхом встановлення режиму роботи: перервний робочий графік з одним робочим днем в тиждень (робочий день: четвер) з тривалістю робочого дня 1 год (початок роботи - 08-00 год, закінчення роботи - 09-00 год), з оплатою праці пропорційно відпрацьованому часу. Встановлено місце знаходження позивача в період робочого дня: учбовий клас в будівлі Дирекції з охорони праці, промислової безпеки та охорони навколишнього середовища, за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Кропивницького, 5-А (пункт 1 наказу).

Начальнику шахти ім. Фрунзе визначено ознайомити з цим наказом позивача під особистий підпис та надати начальнику відділу кадрів оригінал повідомлення з ознайомленням працівника та відміткою про згоду чи відмову продовжувати роботу в зв`язку зі зміною істотних умов праці (пункт 2 наказу).

У разі відмови позивача від продовження роботи в зв`язку зі зміною істотних умов праці передбачено - припинити з ним трудовий договір відповідно до пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України, з виплатою вихідної допомоги згідно зі статті 44 КЗпП України. За відсутності особистої заяви працівника про звільнення за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України вважати, що з 20 травня 2022 року співробітник згоден продовжувати працювати в нових умовах праці (пункт 3 Наказу).

Звільнення працівника на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку із його відмовою від продовження роботи, пов`язаною із зміною істотних умов праці, не можна відносити ні до звільнення працівника за його ініціативою, ні до звільнення працівника за ініціативою роботодавця. Зазначена підстава припинення трудового договору обумовлена відсутністю взаємного волевиявлення його сторін, недосягненням ними згоди щодо продовження дії трудового договору.

Закон детально не регламентує порядок відмови працівника від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці і не встановлює, що передбачена пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України незгода працівника продовжувати роботу з такими змінами в нових умовах має бути у письмовій формі (постанова Верховного Суду від 23 грудня 2020 року справа № 447/334/18).

У пункті 3 наказу № 1535 від 19 травня 2022 року, яким позивачу змінено істотні умови праці у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, зазначено, зокрема, що за відсутності особистої заяви працівника про звільнення за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України вважається, що з 20 травня 2022 року він згоден продовжувати працювати в нових умовах праці.

Апеляційний суд встановив, що заяви про звільнення за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України відповідачу надано не було, однак у повідомленні про зміну істотних умов праці у графі «зі зміною умов праці (згоден/не згоден)» позивач зазначив наступне: «Не згоден, т.я. порушуються мої конституційні права та права людини», тому вказані дії позивача свідчать про відсутність його згоди на продовження трудових відносин з відповідачем з 20 травня 2022 року в нових умовах праці.

Крім того, сам позивач в своїй позовній заяві до суду вказав, що він у документах відповідача письмово зазначив, що не погоджується з наказом про зміну істотних умов праці у зв`язку зі змінами в організації виробництва, так як він порушує його конституційні права. Про це, зокрема, свідчить і одна із позовних вимог позивача- визнання недійсним та скасування наказу відповідача про зміни організації виробництва та праці позивача.

За статтею 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Таким чином, апеляційний суд за наявних у справі доказів правильно встановив відсутність згоди позивача на продовження трудових відносин з відповідачем з 20 травня 2022 року в нових умовах праці.

За частиною першою статті 243 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України у разі винесення рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш, як за один рік.

Враховуючи вищевикладені обставини, Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про: визнання недійсним та скасування наказу № 1535 від 19 травня 2022 року «Про зміну істотних умов праці у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці»; визнання недійсним та скасування наказу № 93-ОС від 19 травня 2022 року «Про звільнення ОСОБА_1 »; поновлення на роботі; стягнення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

За статтею 237-1 КЗпП України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) передбачено відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування шкоди визначається законодавством.

Оскільки апеляційним судом не встановлено порушення трудових прав позивача з боку відповідача (роботодавця), тому є обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Ураховуючи вищезазначене, суд апеляційної інстанції, дослідивши належними чином надані докази та встановивши фактичні обставини у справі, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 з підстав їх необґрунтованості.

Аргументи скарги про неврахування судами висновків при розгляді справ у подібних спірних правовідносинах, які були викладені у постановах Верховного Суду: від 23 січня 2018 року у справі № 273/212/16-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 582/1001/15-ц є безпідставними, оскільки висновки у цих справах та у справі, яка переглядається, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, не є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

У справі № 273/212/16-ц Верховний Суд погодився із висновками судів, що звільнення позивача за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України (трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадку припинення повноважень посадових осіб) відбулося з дотриманням норм трудового законодавства, а тому рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позову про поновлення на роботі слід залишити без змін, як такі, що відповідають нормам матеріального і процесуального права. Натомість, у справі, яка переглядається, судами встановлені інші обставини (звільнення позивача відбулося за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України).

У справі № 582/1001/15-ц Верховний Суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції (в нескасованій та не зміненій частинах) та рішення апеляційного суду, зазначив, зокрема. На підставі постанови НБУ від 06 серпня 2014 року за № 466 «Про призупинення здійснення фінансових операцій», відповідно до пункту 1 якої банкам України постановлено призупинити здійснення усіх видів фінансових операцій у населених пунктах на території Донецької та Луганської областей, де проводиться антитерористична операція і які не контролюються українською владою, з метою збереження життя і здоров`я їх працівників і клієнтів, відповідач призупинив фінансову діяльність Донецького регіонального управління ПАТ КБ «ПриватБанк», де працював позивач. Тобто зміна організації праці і виробництва, здійснена відповідачем, була викликана об`єктивними причинами - необхідністю переміщення з району проведення антитерористичної операції. Отже, зміна істотних умов праці позивача є законною, тому що відбулися зміни в організації виробництва і праці відповідача. Позивачу завчасно, тобто за два місяці, були запропоновані нові умови праці: робота оператором кол-центру у м. Дніпропетровську на умовах двогодинного робочого дня або заступником керівника бізнесу - провідним спеціалістом з продажу автомобілів у містах Луцьку, Тернополі, Ужгороді, Чернівцях або Хмельницькому на умовах двогодинного робочого дня. Із запропонованими зміненими умовами праці позивач не погодився, оскільки не надав згоди на продовження праці на нових умовах, у зв`язку із чим і був звільнений. Оскільки ОСОБА_1 відмовився продовжувати працювати на нових умовах, що встановлено судом апеляційної інстанції, звільнення його на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України є правомірним.

Таким чином, відсутні підстави вважати, що апеляційний суд у справі, що переглядається, не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду, оскільки у цих постановах, та у справі, що є предметом перегляду, відмінними є, зокрема, встановлені фактичні обставини на підставі наданих доказів.

Аргументи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не надав належної оцінки всім доказам та встановив обставини справи на підставі недостатніх доказів, висновків апеляційного суду не спростовують, на законність рішення суду апеляційної інстанції не впливають, а спрямовані на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції за загальним правилом частини першої статті 400 ЦПК України, оскільки Верховний Суд не вправі встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Таким чином, аргументи касаційної скарги, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися.

ЄСПЛ у своїх рішеннях вказував, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа «Пономарьов проти України»). Оскаржувані рішення відповідають вимогам вмотивованості.

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених позивачем у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і підстав вийти за їх межі судом касаційної інстанції не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції повно встановив обставини справи на підставі належної оцінки наявних у справі доказів, визначив норми права, які підлягали застосуванню.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук