Історія справи

Постанова КЦС ВП від 22.03.2023 року у справі №509/642/20
Постанова КЦС ВП від 22.03.2023 року у справі №509/642/20

Постанова

Іменем України

22 березня 2023 року

м. Київ

справа № 509/642/20

провадження № 61-12361св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - приватний нотаріус Балтського районного нотаріального округу Пантілєєва Інна Петрівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Балтського районного нотаріального округу Пантілєєва Інна Петрівна, про визнання договору дарування недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію

за касаційною скаргою адвоката Смирнової Лариси Петрівни як представника ОСОБА_1 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 21 жовтня 2021 року у складі судді Панасенка Є. М. та постанову Одеського апеляційного суду від 12 жовтня 2022 року у складі колегії суддів: Комлевої О. С., Сегеди С. М., Цюри Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати недійсним договір дарування, укладений 03 травня 2018 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , р-р № НОМЕР_1 , серія та номер ННС 225839, ННС 225840, 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обмежень, індексний номер 40920001 від 03 травня 2018 року; визнати недійсним договір дарування, укладений 03 травня 2018 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , р-р № НОМЕР_2 , серія та номер ННС 225841, ННС 225842, 1/2 частини земельної ділянки площею 0,0459 га, що розташована за вказаною адресою, земельна ділянка № НОМЕР_3 , кадастровий номер 5123755800:02:005:1160 та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обмежень, індексний номер 40920308 від 03 травня 2018 року.

Як на підставу позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що 27 жовтня 2006 року між позивачем і ОСОБА_2 зареєстровано шлюб, який розірвано 17 лютого 2015 року.

Під час шлюбу на гроші, які позивач позичив у своєї мати ОСОБА_4 , він придбав спірні житловий будинок і земельну ділянку, що підтверджується рішенням Київського районного суду м. Одеси від 15 липня 2015 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 2 105 000,00 грн.

25 серпня 2015 року державний виконавець Другого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції відкрив виконавче провадження та зобов`язав ОСОБА_1 добровільно в 10-денний термін погасити заборгованість, після чого рішення суду було виконане, а виконавче провадження 28 вересня 2015 року закрите.

Заочним рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 17 серпня 2015 року у справі № 509/2060/15-ц за відповідачем в порядку поділу спільного майна подружжя визнано право власності на 1/2 частини спірного житлового будинку та земельної ділянки, яке скасоване ухвалою суду від 15 липня 2019 року.

Однак, ОСОБА_2 03 травня 2018 року подарувала своєму батькові ОСОБА_3 спірне майно.

Ураховуючи, що ОСОБА_2 набула право власності на об`єкти нерухомого майна за рішенням суду яке скасовано, позивач вважає спірні правочини є недійсними.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Овідіопольський районний суд Одеської області рішенням від 21 жовтня 2021 року в задоволенні позову відмовив. Скасував заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 18 лютого 2020 року, скасував арешт на житловий будинок і земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до набувача з використанням правового механізму, встановленого статтями 215 216 ЦК України. При встановленні наявності речово-правових відносин, до таких відносин не застосовується зобов`язальний спосіб захисту, і захист прав особи, яка вважає себе власником майна, в таких відносинах можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову. Оспорювані договори дарування укладені між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , стороною цих правочинів ОСОБА_1 не був, тому його вимоги про визнання їх недійсними та скасування з цих підстав державної реєстрації права власності, задоволенню не підлягають.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Одеський апеляційний суд постановою від 12 жовтня 2022 року апеляційну скаргу адвоката Попова В. Б., Волкова В. В. залишив без задоволення, а рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 21 жовтня 2021 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована законністю і обґрунтованістю рішення суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги, її узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 01 грудня 2022 року, адвокат Смирнова Л. П. як представник ОСОБА_1 просить скасувати рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 21 жовтня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 12 жовтня 2022 року, і справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16; суд не дослідив зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи; суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи

Касаційна скарга мотивована тим, що суди неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права.

Суди не врахували, що договори дарування, які оспорюються, укладені між донькою і батьком без реальної мети настання наслідків правочину. ОСОБА_1 отримала заочне рішення у справі № 509/2060/15-ц, на підставі якого відчужила спірне майно своєму батьку ОСОБА_3 , з метою уникнути виплати боргу, отриманого в період шлюбу саме для придбання цього майна, що підтверджується рішенням суду від 15 липня 2015 року у справі № 520/7874/15-ц про стягнення боргу за договором позики. Тобто, оспорювані договори дарування, укладено з умислом уникнути відповідальності з виплати боргу.

Однак суди не прийняли до уваги наведені обставини справи, які встановлені рішенням суду, яке набрало чинності, і якими обґрунтована позовна заява. Саме на підставі рішення суду про стягнення боргу було скасоване заочне рішення про визнання права власності на 1/2 частку будинку і земельної ділянки за ОСОБА_2 , які вона встигла, таємно від ОСОБА_1 , подарувати своєму батькові ОСОБА_3 , але фактично залишилась реєстрація місця проживання в спірному будинку, що підтверджує фіктивність угоди.

На цей час у спірному будинку проживає ОСОБА_1 , а відповідачі ОСОБА_2 і ОСОБА_3 проживають у будинку ОСОБА_3 у м. Балті Одеської області.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 січня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

27 лютого 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

27 жовтня 2006 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 зареєстровано шлюб, який розірвано 17 лютого 2015 року.

Згідно з договорами купівлі-продажу від 06 липня 2010 року ОСОБА_1 став власником земельної ділянки на АДРЕСА_1 площею 0,0459 га, кадастровий номер 5123755800:02:005:1160, а також житлового будинку АДРЕСА_1 з господарчими будівлями та спорудами, що знаходиться на вказаній земельній ділянці.

Заочним рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 17 серпня 2015 року у справі № 509/2090/15-ц визнано право власності за ОСОБА_2 на:

- 1/2 частину земельної ділянки загальною площею 0,0459 га, кадастровий номер 5123755800:02:005:1160, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

- 1/2 частину жилого будинку з господарськими будівлями та спорудами, який в цілому складається з позначених на плані: під літ. «А-2,а,а(1)» - жилого будинку загальною площею 210,2 м2, житловою площею 93 м2, та №1-7 - споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

10 лютого 2016 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на 1/2 частини житлового будинку з господарськими будівлями та 1/2 частини земельної ділянки, які знаходяться на АДРЕСА_1 , підстава виникнення права власності: рішення суду, серія та номер: 509/2090/15-ц, виданий 17.08.2015, видавник: Овідіопольський районний суд Одеської області.

03 травня 2018 року за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на 1/2 частини спірного майна на підставі договорів дарування від 03 травня 2018 року.

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 15 липня 2019 року заочне рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 17 серпня 2015 року у справі № 509/2090/15-ц скасоване.

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 15 липня 2019 року зупинено провадження у цивільній справі № 509/2090/15-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільно нажитого майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права особистої власності на будинок, до набрання законної сили судовим рішення у справі № 509/642/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договорів дарування недійсними та скасування рішень про державну реєстрацію.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Тобто статтею 60 СК України встановлено презумцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2019 року у справі № 339/116/16-ц, провадження № 61-15462св18.

Згідно зі статтями 69 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Суди встановили, що спірний будинок і земельна ділянка набуті ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у період шлюбу, що ними не оспорюється.

Презумпцію спільності майна подружжя у цій справі позивач не спростував. Правовідносини щодо отримання позивачем у своєї матері позики та повернення боргу не змінюють правового режиму майна та не зменшують у ньому частку кожного з подружжя, а також не припиняють право власності відповідача на 1/2 частку набутого у шлюбі майна.

Належних і допустимих доказів належності позивачу на праві особистої власності спірного майна ОСОБА_1 не надав, а суд не встановив, тому не можна вважати що ОСОБА_2 не належить 1/2 частина цього майна.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом , звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша стаття 4 ЦПК України).

ОСОБА_2 відчужила 1/2 частину спірного майна, набутого нею у шлюбі з позивачем, а тому не має правових підстав уважати, що право позивача за захистом якого він звернувся до суду з цим позовом було порушено.

Саме по собі скасування заочного рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 17 серпня 2015 року у справі № 509/2090/15-ц про поділ спільного майна подружжя не може бути підставою для визнання договорів дарування недійсними без спростування презумпції спільності майна набутого в шлюбі, оскільки це рішення було лише підставою для реєстрації права власності ОСОБА_2 на 1/2 частину набутого нею у шлюбі майна. Однак державна реєстрація права не є способом набуття права власності, адже вона виступає лише засобом підтвердження фактів набуття чи припинення прав власності на нерухоме майно або інших речових прав.

З огляду на викладене, саме з вищенаведених підстав у задоволенні позову ОСОБА_1 необхідно було відмовити.

Доводи касаційної скарги про те, що відповідач відчужила майно з метою уникнення відповідальності за рішенням суду про стягнення боргу на увагу не заслуговують, адже провадження у справі в частині стягнення з ОСОБА_2 в солідарному порядку заборгованості за договором позики у справі № 520/7874/15-ц закрите ухвалою апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року за заявою ОСОБА_4 про відмову від позовних вимог заявлених до ОСОБА_2 .

Частинами першою, третьою статті 412 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково й ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги, зміну судових рішень шляхом викладення їх мотивувальних частин в редакції цієї постанови.

Керуючись статтями 400 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу адвоката Смирнової Лариси Петрівни як представника ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 21 жовтня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 12 жовтня 2022 року змінити, викласти їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов М. Є. Червинська