Історія справи

Постанова

Іменем України

22 березня 2023 року

м. Київ

справа № 161/11593/19

провадження № 61-16116св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «А.В.Л.», ОСОБА_2 , приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Верба Віталій Миколайович, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

треті особи: приватний нотаріус Луцького міського нотаріального округу Кухлевська Мирослава Валеріївна, Служба у справах дітей Луцької міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справикасаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Волинського апеляційного суду від 18 серпня 2021 року в складі колегії суддів: Киці С. І., Данилюк В. А., Шевчук Л. Я.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «А.В.Л.» (далі - ТОВ «А.В.Л.»), ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Верби В. М., ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та просив:

визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 13 жовтня 2017 року, укладений між ТОВ «А.В.Л.» та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Вербою В. М. та зареєстрований в реєстрі за № 746;

витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 та ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 ;

скасувати рішення приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу Волинської області Кухлевської М. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер: 38693547 від 13 грудня 2017 року) щодо державної реєстрації права власності ОСОБА_3 на вказану квартиру, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1108856307101, номер запису про право власності: 23900900;

скасувати рішення приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Верби В. М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер: 37573090 від 13.10.2017) щодо державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на вказану квартиру, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1108856307101, номер запису про право власності: 22826125.

На обґрунтування позову зазначав, що він та ОСОБА_5 після смерті ОСОБА_6 успадкували по частині квартири АДРЕСА_1 , право власності на це майно зареєстровано за ними 07 грудня 2017 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Квартира перебувала в іпотеці у зв`язку з необхідністю забезпечення кредитних зобов`язань ОСОБА_6 перед ПАТ «Західінкомбанк». Право вимоги за договором іпотеки та кредитним договором кілька разів відступалось і новим кредитором стало ТОВ «А.В.Л.».

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер.

13 жовтня 2017 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Вербою В. М. посвідчено укладений між ТОВ «А.В.Л.» та ОСОБА_2 договір купівлі-продажу спірної квартири. В подальшому зазначена квартира була відчужена ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу.

Він не отримував від ТОВ «А.В.Л.» будь-яких повідомлень про звернення стягнення на предмет іпотеки чи про укладення договору його купівлі-продажу.

Правочин, вчинений між ТОВ «А.В.Л.» та ОСОБА_2 , не був спрямований на реальне настання наслідків, обумовлених договором, відтак він має право витребувати спірне майно від ОСОБА_3 на підставі статті 387 ЦК України.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 квітня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 13 жовтня 2017 року, укладений між ТОВ «А.В.Л.» та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Вербою В. М. та зареєстрований в реєстрі за № 746.

Витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 та ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 .

Скасовано рішення приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу Волинської області Кухлевської М. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер: 38693547 від 13 грудня 2017 року) щодо державної реєстрації права власності ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1108856307101, номер запису про право власності: 23900900.

Скасовано рішення приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Верби В. М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер: 37573090 від 13 жовтня 2017 року) щодо державної права власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1108856307101, номер запису про право власності: 22826125.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції виходив з того, що укладений між ТОВ «А.В.Л.» та ОСОБА_2 договір купівлі-продажу спірної квартири від 13 жовтня 2017 року не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, ОСОБА_2 , який є учасником ТОВ «А.В.Л.», не перерахував на користь товариства грошові кошти за придбання квартири. В подальшому ОСОБА_2 відчужив вказану нерухомість ОСОБА_3 .

Внаслідок цих обставин квартира АДРЕСА_1 була реалізована учасником ТОВ «А.В.Л.» без фактичного зарахування коштів в рахунок погашення заборгованості спадкоємців позичальника ОСОБА_6 .

Рішення про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за ОСОБА_2 було прийняте за наявності в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щонайменше 6 записів про заборону відчуження всього нерухомого майна боржника ОСОБА_5 , якій на праві власності належить частина квартири.

ОСОБА_1 не отримував повідомлення ТОВ «А.В.Л.» про намір укласти договір купівлі-продажу предмета іпотеки, внаслідок чого був позбавлений можливості реалізувати своє переважне право на його придбання.

Оскільки спірна квартира вибула з власності ОСОБА_1 поза його волею, наявні підстави для її витребування з володіння ОСОБА_3 .

Постановою Волинського апеляційного суду від 18 серпня 2021 року рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 квітня 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відсутні підстави для визнання фіктивним договору купівлі-продажу від 13 жовтня 2017 року, укладеного між ТОВ «А.В.Л.» та ОСОБА_2 .

Повідомлення про зміну кредитора у зобов`язанні, вимога про усунення порушень в порядку статті 35 Закону України «Про іпотеку» та повідомлення про продаж предмета іпотеки направлялися на відомі та дійсні адреси ОСОБА_1 , були отримані його представником за довіреністю, що підтверджується листом ПАТ «Укрпошта» та зворотнім поштовим повідомленням.

З урахуванням наведеного, відсутні підстави для задоволення вимог про витребування спірної нерухомості з чужого незаконного володіння та скасування рішень державних реєстраторів.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати постанову Волинського апеляційного суду від 18 серпня та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

На обґрунтування касаційної скарги зазначав про застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року в справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), від 23 січня 2019 року в справі № 306/1224/16-ц (провадження № 14-501цс18), від 24 квітня 2019 року в справі № 521/18393/16- ц (провадження № 14-661цс18), від 03 лютого 2021 року в справі № 278/3367/19-ц (провадження № 61-13586св20) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

З матеріалів справи вбачається, що йому як спадкоємцю іпотекодавця не надсилалось повідомлення про усунення порушення зобов`язання на адресу його місця реєстрації, що є самостійною та достатньою підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 13 жовтня 2017 року.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Луцького міськрайонного суду Волинської області.

07 грудня 2021 року справа № 161/11593/19 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 20 лютого 2023 року справу призначено до судового розгляду.

У грудні 2021 року ОСОБА_3 направив відзив на касаційну скаргу, який не підписаний заявником, а тому за правилами частин другої, четвертої статті 183 ЦПК України такий відзив підлягає поверненню без розгляду особі, яка його подала.

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 27 листопада 2012 року ПАТ «Західінкомбанк» уклало з ОСОБА_6 кредитний договір № 2711/12-206, за умовами якого банк надав останньому кредит у розмірі 700 000,00 грн для рефінансування кредитної заборгованості ОСОБА_5 згідно умов кредитного договору № 1306/05-612 від 13 червня 2005 року зі сплатою 15 процентів річних за користування кредитними коштами на строк до 27 листопада 2018 року включно, а у разі невиконання (неналежного виконання) ОСОБА_6 будь- якої з умов договору - до першої письмової вимоги ПАТ «Західінкомбанк».

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 27 листопада 2012 року між ПАТ «Західінкомбанк» та ОСОБА_6 було укладено договір іпотеки, предметом якого є трикімнатна квартира АДРЕСА_1 .

Крім того, 27 листопада 2012 року між ПАТ «Західінкомбанк» та ОСОБА_6 було укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Ариванюк Н. А., зареєстрований в реєстрі за номером 4289.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер. Спадщину після його смерті прийняли ОСОБА_5 , та ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвами про право на спадщину за законом № 1088 та № 1089, які видані 07 грудня 2016 року приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Ходачинським Р. О.

07 лютого 2017 року між ПАТ «Західінкомбанк» та ТОВ «ФК ЄВРОФАКТОР» було укладено договір про відступлення прав вимоги № 2017-01-06-000010 та договір про відступлення прав вимог за договором іпотеки, договором про задоволення вимог іпотекодержателя та договором застави від 07 лютого 2017 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ченцовою Н. А. та зареєстрований в реєстрі за № 503, за умовами якого банк відступив право вимоги за кредитним договором, договором поруки, договором застави, договором іпотеки, договором про задоволення вимог іпотекодержателя, укладеними з ОСОБА_6 , на користь ТОВ «ФК ЄВРОФАКТОР».

07 лютого 2017 року між ТОВ «ФК ЄВРОФАКТОР» та ТОВ «А.В.Л.» було укладено договір про відступлення прав вимоги № 201701-06-000010Ф 000010 та договір про відступлення прав вимог за договором іпотеки, договором про задоволення вимог іпотекодержателя та договором застави від 07 лютого 2017 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ченцовою Н.А. та зареєстрований в реєстрі за № 504, відповідно до яких ТОВ «ФК ЄВРОФАКТОР» відступив право вимоги за вищевказаними кредитним договором, договором поруки, договором застави, договором іпотеки, договором про задоволення вимог іпотекодержателя на користь ТОВ «А.В.Л.».

13 жовтня 2017 року ТОВ «А.В.Л.» уклало з ОСОБА_2 договір купівлі-продажу нерухомого майна, за умовами якого товариство, діючи відповідно до статті 38 Закону України «Про іпотеку» продало, а ОСОБА_2 придбав предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 .

13 грудня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого ОСОБА_2 продав ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 .

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Згідно з частиною першою статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Закон визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий - на підставі рішення суду; позасудовий - на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (частина третя статті 33 Закону України «Про іпотеку»).

Згідно із частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку (частина друга статті 35 зазначеного Закону).

Умови договору іпотеки та вимоги частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» пов`язують можливість задоволення вимог кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки з дотриманням іпотекодержателем процедури належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання.

У разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов`язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку.

За відсутності такого належного надсилання вимоги відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець не набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. У такому випадку предмет іпотеки, придбаний іншою особою за договором з іпотекодержателем, є майном, придбаним в особи, яка не мала права його відчужувати. При цьому добросовісна особа, яка придбаває майно в особи, яка не є його власником, має пересвідчитися у наявності в останньої права розпоряджатися чужим майном.

Відповідно до частини першої статті 38 Закону України «Про іпотеку» якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов`язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків.

Потрібно розрізняти вимоги статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо обов`язковості направлення вимоги іпотекодержателем боржнику та іпотекодавцю, якщо він відмінний від боржника, про усунення порушення зобов`язання, та обов`язок іпотекодержателя повідомити боржника та іпотекодавця про спосіб звернення стягнення, встановлений частиною першої статті 38 Закону України «Про іпотеку», оскільки порушення першого свідчить, що іпотекодержатель не набув права на звернення стягнення у позасудовому порядку, відповідно правочин щодо здійснення такого стягнення може бути визнано недійсним, а порушення другого не має наслідком недійсність правочину про стягнення на предмет іпотеки, а може бути підставою для відшкодування іпотекодавцю шкоди.

Апеляційний суд встановив, що ТОВ «А.В.Л.» в установленому статтями 35 та 38 Закону України «Про іпотеку» порядку направило на адресу ОСОБА_1 вимогу про усунення порушень та повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки.

За таких обставин, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу від 13 жовтня 2017 року у зв`язку з недотриманням товариством вимог Закону України «Про іпотеку».

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 також зазначав, що договір купівлі-продажу спірної квартири, укладений між ТОВ «А.В.Л.» та ОСОБА_2 , не був спрямований на реальне настання наслідків, обумовлених його умовами.

Згідно зі статтею 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Тлумачення статті 234 ЦК України свідчить, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину.

У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків. Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним. Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Встановивши, що внаслідок укладення договору купівлі-продажу від 13 жовтня 2017 року настали правові наслідки, передбачені його умовами, й ОСОБА_2 було передано спірну квартиру, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для визнання оспорюваного договору недійсним з підстав його фіктивності.

З урахуванням вищевикладеного, відсутності підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної квартири від 13 жовтня 2017 року, апеляційний суд обґрунтовано відмовив у задоволенні вимог про витребування вказаної нерухомості з чужого незаконного володіння та скасування рішень державного реєстратора про реєстрацію права власності на неї за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Висновки судів не суперечать правовим висновкам, викладеним Верховним Судом у зазначених в касаційній скарзі постановах.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені без додержання норм процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Волинського апеляційного суду від 18 серпня 2021 року залишити без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Волинського апеляційного суду від 18 серпня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська СуддіА. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов