Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 28.02.2018 року у справі №726/1126/17

Постанова

Іменем України

22 березня 2018 року

м. Київ

справа № 726/1126/17-ц

провадження № 61-9965 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), ГулькаБ. І., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5,

представник ОСОБА_4 - ОСОБА_6,

відповідачі: ОСОБА_7, публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

представник публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» - ОСОБА_8,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 15 вересня 2017 року у складі судді Проскурняк І. Г. та постанову апеляційного суду Чернівецької області від 20 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Міцнея В. Ф., Владичана А. І., Лисака І. Н.,

В С Т А Н О В И В :

У липні 2017 року ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернулись до суду із позовом до ОСОБА_7, публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») про визнання договору іпотеки недійсним.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вони є дітьми ОСОБА_9, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_10, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2.

Після смерті ОСОБА_9 спадщину прийняли шляхом вступу в фактичне володіння майном спадкоємці першої черги - ОСОБА_4 та ОСОБА_10 Спадщину після смерті ОСОБА_10 прийняв його син - ОСОБА_5

Позивачі зазначали, що ОСОБА_10, скориставшись тимчасовою відсутністю спадкоємця за законом - доньки ОСОБА_9, яка перебувала на заробітках за кордоном, 15 січня 1999 року отримав на своє ім'я свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_9, що складалося з житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, а саме: житлового будинку літ. «А», літньої кухні - сараю літ. «Б», літньої кухні літ. «В», гаража літ. «Д», вбиральні літ. «З», сараю літ. «Е», підвалу, колодязя та огорожі, який знаходиться по АДРЕСА_1.

Рішенням Садгірського районного суду м. Чернівці від 10 вересня 2007 року задоволено позов ОСОБА_10 до Чернівецької міської ради про визнання права власності на вищевказане будинковолодіння та житловий будинок літ. «Ж» площею 192, 50 кв м., сараї літ. «Г» та «Е».

16 жовтня 2007 року ОСОБА_10 подарував 69/100 часток даного будинковолодіння ОСОБА_5, а 31/100 частини цього будинковолодіння відчужив за договором купівлі-продажу ОСОБА_7

31 жовтня 2007 року за нотаріально посвідченим договором відбувся поділ цього будинковолодіння, у результаті чого припинилось право спільної часткової власності і кожен із співвласників став одноосібним власником майна.

Відповідно до договору міни від 21 травня 2008 року ОСОБА_5 та ОСОБА_11 обмінялися належними їм частками у будинковолодінні. ОСОБА_5 став власником житлового будинку літ. «А» загальною площею 85, 6 кв м., у тому числі житловою 56 кв м., літньої кухні літ. «В», сараю літ. «Г», сараю літ. «Е», вбиральні літ. «З», погребу Пг, колодязя 1, огорожі 1, а ОСОБА_11 - власницею житлового будинку літ. «Ж» загальною площею 192, 5 кв м., в тому числі житловою 113, 9 кв м., літньої кухні літ. «Б», гаража літ. «Д», воріт 2.

Ухвалою апеляційного суду Чернівецької області від 23 червня 2016 року скасовано рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 10 вересня 2007 року, прийнято відмову правонаступника ОСОБА_10 - ОСОБА_5 від позову і провадження у справі закрито.

Рішенням Садгірського районного суду м. Чернівці від 19 жовтня 2016 року визнано недійсними: договір купівлі-продажу від 16 жовтня 2007 року про відчуження 31/100 частини будинковолодіння АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_10 та ОСОБА_7; договір дарування від 16 жовтня 2007 року, за яким ОСОБА_10 подарував ОСОБА_5 69/100 часток будинковолодіння по АДРЕСА_1; договір про поділ будинковолодіння від 31 жовтня 2007 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_7; договір міни від 21 травня 2008 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 Визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 15 січня 1999 року. Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину будинковолодіння, що знаходиться по АДРЕСА_1. Визнано за ОСОБА_5 право власності на 1/2 частину будинковолодіння, що знаходиться по АДРЕСА_1.

У грудні 2016 року під час виконання рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 19 жовтня 2016 року позивачі дізнались, що самочинно збудований житловий будинок літ. «Ж» з господарськими будівлями і спорудами ( літня кухня літ. «Б», гараж літ. «Д», ворота 2), який знаходиться по АДРЕСА_1, передано 8 липня 2008 року ОСОБА_11 в іпотеку.

Позивачі вказували, що рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 10 вересня 2007 року, на підставі якого було здійснено реєстрацію права власності на вказаний самочинно збудований будинок у складі спадкового майна по АДРЕСА_1, скасовано.

Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_4, ОСОБА_5 вважали, що вказаним договором іпотеки порушуються їхні права, оскільки обтяження стосуються нерухомого майна, яке знаходиться на належній їм земельній ділянці, а тому просили суд визнати недійсним договір іпотеки від 8 липня 2008 року, який укладений між ОСОБА_7 та ПАТ КБ «ПриватБанк», посвідченого приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Хоменко М. О.

Рішенням Садгірського районного суду м. Чернівці від 15 вересня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_7, ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання договору іпотеки недійсним задоволено.

Визнано недійсним договір іпотеки від 08 липня 2008 року, який укладений між ОСОБА_7 та ПАТ КБ «ПриватБанк», посвідчений приватним нотаріусом Чернівецкього міського нотаріального округу Хоменко М. О., зареєстрованого в реєстрі № 5346.

Вирішено питання щодо судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 10 вересня 2007 року скасовано, а тому воно не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення. Отже, ОСОБА_11 не мала права передавати майно в іпотеку.

Постановою апеляційного суду Чернівецької області від 20 грудня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення.

Рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 10 вересня 2017 року залишено без змін.

Погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

У касаційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що предмет іпотеки на момент укладення договору іпотеки належав ОСОБА_11 на праві власності, а тому остання мала всі права щодо розпорядження майном на власний розсуд. Також зазначає, що оскаржуваний договір на момент його вчинення відповідав всім наявним на той час нормам права.

Вказує, що позивачі набули статус іпотекодавців і мають всі його права, а отже, несуть обов'язки за іпотечним договором на тих умовах, що існували до набуття ними права власності на предмет іпотеки.

Учасники справи відзив на касаційну скаргу не подали.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення суду першої інстанції та апеляційного суду ухвалені з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

За правилами частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Судами встановлено, що 08 липня 2008 року між ОСОБА_11 та ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», було укладено договір іпотеки, за яким ОСОБА_11 передала банку в іпотеку житловий будинок літ. «Ж» з господарськими будівлями і спорудами (літня кухня літ. «Б», гараж літ. «Д», ворота 2), який знаходиться по АДРЕСА_1.

Право власності на вказане нерухоме майно на момент укладення договору іпотеки належало іпотекодавцю на підставі договору міни від 21 травня 2008 року.

Ухвалою апеляційного суду Чернівецької області від 23 червня 2016 року скасовано рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 10 вересня 2007 року, на підставі якого за ОСОБА_10 було зареєстровано право власності на самочинно збудований будинок з господарськими будівлями і спорудами по АДРЕСА_1.

Прийнято відмову ОСОБА_5, як правонаступника позивача, від позову ОСОБА_10 до Чернівецької міської ради про визнання права власності на нерухоме майно. Провадження у справі закрито.

Рішенням Садгірського районного суду м. Чернівці від 19 жовтня 2016 року визнано недійсним договір купівлі-продажу від 16 жовтня 2007 року 31/100 частини будинковолодіння АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_10 та ОСОБА_7, визнано недійсним договір дарування від 16 жовтня 2007 року 69/100 частин будинковолодіння по АДРЕСА_1, укладений між дарувальником ОСОБА_10 та обдарованим ОСОБА_5, а також визнано за ОСОБА_4 та ОСОБА_5 право власності на 1/2 частину цього будинковолодіння за кожним.

Зазначені судові рішення є преюдиційними, відповідно до положень частини третьої статті 61 ЦПК України 2004 року.

Частиною першоюстатті 5 Закону України «Про іпотеку» (у редакції чинній на час укладення договору іпотеки) вказано вичерпний перелік об'єктів, які могли бути предметом іпотеки за іпотечним договором.

Предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов: зокрема нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності .

Отже, суди дійшли до правильного висновку про те, що лише власник може передати належне йому нерухоме майно в іпотеку.

Задовольняючи позов та визнаючи договір іпотеки від 08 липня 2008 року, укладений між ОСОБА_7 та ПАТ КБ «ПриватБанк» недійсним, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, правильно оцінивши надані сторонами докази, врахувавши преюдиційні обставини, встановлені рішенням Садгірського районного суду м. Чернівців від 19 жовтня 2016 року, що набрало законної сили, дійшов правильного висновку, що на момент укладення вказаного договору іпотеки ОСОБА_7 не була власником майна переданого в іпотеку.

Доводи касаційної скарги стосовно того, що на момент укладення договору іпотеки ОСОБА_7 була власником житлового будинку літ. «Ж» з господарськими будівлями і спорудами, а тому відсутні підстави для визнання спірного договору недійсним, є необґрунтованими, оскільки договір купівлі-продажу від 16 жовтня 2007 року, на підставі якого ОСОБА_7 придбала 31/100 частину будинковолодіння по АДРЕСА_1, визнаний рішенням суду недійсним і ця частка була предметом договору міни, відповідно до якого остання набула права власності на житловий будинок літ. «Ж» з господарськими будівлями і спорудами, є обставиною, яка свідчить про відсутність у іпотекодавця - ОСОБА_7 права власності на предмет іпотеки на момент укладання спірного договору.

Таким чином, договір іпотеки від 08 липня 2008 року, укладений між ОСОБА_7 та ПАТ КБ «ПриватБанк», суперечить положенням статті 583 ЦПК України та статті 5 Закону України «Про іпотеку», а тому суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про задоволення позову.

Доводи касаційної скарги стосовно того, що позивачі набули статус іпотекодавців і мають всі його права, а отже несуть обов'язки за іпотечним договором на тих умовах, що існували до набуття ними права власності на предмет іпотеки, відповідно до статті 23 Закону України «Про Іпотеку», є безпідставними, оскільки до ОСОБА_4, ОСОБА_5 не переходило право власності на житловий будинок літ. «Ж» з господарськими будівлями і спорудами, який був предметом іпотеки.

При цьому зі скасуванням рішення суду втрачаються всі ті наслідки, які з нього випливають.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 15 вересня 2017 року та постанову апеляційного суду Чернівецької області від 20 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І.Гулько

Ю. В.Черняк