Постанова

Іменем України

21 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 201/3422/20

провадження № 61-19716св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_4 , представника ОСОБА_1 - адвоката Акопджанової Катерини Ігорівни на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 лютого 2021 року, ухвалене у складі судді Антонюка О. А., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 листопада 2021 року, прийняту у складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2020 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 про визнання права іпотеки.

Позовну заяву мотивувало тим, що 03 квітня 2006 року між банком та ОСОБА_3 укладений кредитний договір № DNHLGB00000520, за умовами якого ОСОБА_3 отримав кредит у вигляді непоновлювальної кредитної лінії.

У забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 03 квітня 2006 року між банком і ОСОБА_1 укладений договір іпотеки. Предметом договору іпотеки були майнові права на отримання у власність нерухомого майна, будівництво якого не завершено: квартири АДРЕСА_1 ; паркувальні місця АДРЕСА_2 містобудівного ансамблю « ІНФОРМАЦІЯ_1 », розташованого у районі АДРЕСА_2 . За умовами договору іпотеки, після завершення будівництва майно з усіма його приналежностями складають предмет іпотеки.

Банк вказував, що кошти за договором були видані, договори почали свою дію, але після отримання документів про власність у 2007 році на майно за договором іпотеки, ОСОБА_1 не виконала вимоги договору іпотеки, оскільки не передала банку документи про реєстрацію прав власності на це майно, не уклала додаткову угоду до договору іпотеки, а через певний час, без згоди банку, уклала договір дарування із ОСОБА_2 , предметом якого стали квартира та паркувальні місця, зазначені вище.

Вважаючи себе іпотекодержателем збудованого майна, банк звернувся до відповідачів із питанням повернення до укладених договорів і повернення майна в іпотеку банку, але відповіді не отримав.

АТ КБ «ПриватБанк» просило суд визнати за ним право іпотеки на вказане у договорі іпотеки від 03 квітня 2006 року № DNHLGB00000520 нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_3 АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1183635412101; паркувальні місця: АДРЕСА_3 , на умовах, передбачених договором іпотеки від 03 квітня 2006 року № DNHLGB00000520.

Короткий зміст рішення суду першої інстанцій

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 лютого 2021 року позовну заяву задоволено.

Визнано за АТ КБ «ПриватБанк» право іпотеки на нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_5 АДРЕСА_4 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1183635412101; паркувальні місця № НОМЕР_3, що розташовані в житловому комплексі « ІНФОРМАЦІЯ_2 » за адресою: АДРЕСА_4 , на умовах, передбачених договором іпотеки від 03 квітня 2006 року № DNHLGB00000520.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що АТ КБ «ПриватБанк» як іпотекодержатель спірного нерухомого майна, переданого в іпотеку, не надавав будь-якої згоди на розпорядження іпотекодавцем предметом іпотеки. ОСОБА_1 незаконно, у порушення Закону України «Про іпотеку» та умов договору іпотеки, зокрема пунктів 15, 19.6, протиправно здійснила відчуження та розпорядилася предметом іпотеки без письмової згоди іпотекодержателя.

Суд першої інстанції вказав, що іпотекодавець, який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь своєї доньки, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Крім того, ОСОБА_2 не може вважатися добросовісним набувачем, оскільки отримала у власність майно не за відплатним договором, а за договором дарування. Відсутність обізнаності позивача про укладений договір дарування, порушення своїх прав та про особу відповідача - ОСОБА_2 , позбавляє особу можливості звернутися до суду з вимогою про захист свого права чи інтересу, отже, унеможливлює початок перебігу позовної давності. Отже, позивачем не пропущено строк позовної давності, а тому його порушені права та інтереси підлягають захисту.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанцій

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 09 листопада 2021 року апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_4 задоволено частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 лютого 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення.

Позов АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про визнання права іпотеки задоволено.

Визнано за АТ КБ «ПриватБанк» право іпотеки на нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_5 АДРЕСА_4 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1183635412101; паркувальні місця НОМЕР_4, НОМЕР_6 що розташовані у житловому комплексі « ІНФОРМАЦІЯ_2 » у АДРЕСА_4 , на умовах, передбачених договором іпотеки №DNHLGB00000520 від 03 квітня 2006 року.

Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_4 на користь АТ КБ «ПриватБанк» сплачений при подачі позову судовий збір, з кожної окремо, по 1 051 грн.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції вказав на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, та розгляд справи за відсутності належного сповіщення відповідача ОСОБА_6 .

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_1 , після укладання договору іпотеки, не виконала належним чином взяті на себе зобов`язання та після реєстрації права власності на квартиру не уклала додаткову угоду, а уклала 24 лютого 2017 року договір дарування предмету іпотеки, тому погодився з висновками суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 незаконно, у порушення Закону України «Про іпотеку» та умов договору іпотеки, зокрема пунктів 15, 19.6, протиправно здійснила відчуження та розпорядилася предметом іпотеки без письмової згоди іпотекодержателя.

При цьому суд апеляційної інстанції спростував доводи апеляційної скарги про пропуск банком строку позовної давності, оскільки предмет іпотеки було подаровано відповідачу ОСОБА_2 (прізвище якої змінене на ОСОБА_7 ) 24 лютого 2017 року без згоди іпотекодержателя, про що останньому стало відомо лише 26 листопада 2019 року.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

03 грудня 2021 року ОСОБА_4 засобами поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 лютого 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 листопада 2021 року (надійшла до суду 06 грудня 2021 року), в якій просить скасувати вказані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

28 грудня 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Акопджанова К. І. засобами системи «Електронний суд» звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 лютого 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 листопада 2021 року (надійшла до суду 06 грудня 2021 року), в якій просила скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове, яким застосувати строк позовної давності та відмовити у задоволенні позовних вимог.

Рух касаційних скарг у суді касаційної інстанції

10 грудня 2021 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 , витребувано справу із Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська.

У грудні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

20 січня 2022 року ухвалою Верховного Суду касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Акопджанової К. І. залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків, а саме запропоновано сплатити судовий збір. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.

10 лютого 2022 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Акопджанової К. І.

Ухвалою Верховного Суду від 14 листопада 2022 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів, у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга ОСОБА_4 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19), від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18), від 07 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц (провадження № 14-306цс18), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18), від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц (провадження № 14-132цс18), від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2201/15-ц (провадження № 14-179цс18), від 05 грудня 2021 року у справі № 522/2110/15-ц (провадження № 14-247цс18), від 07 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12 (провадження № 14-194цс19), від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (провадження № 14-270цс19), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (провадження № 14-396цс19) та у постановах Верховного Суду від 08 лютого 2018 року у справі № 756/9955/16-ц (провадження № 61-835св17), від 14 лютого 2018 року у справі № 379/1256/15-ц (провадження № 61-1300св18), від 21 березня 2018 року у справі № 57/314-6/526-2012, від 16 квітня 2018 року у справі № 922/4461/14, від 06 лютого 2020 рок у справі № 916/2828/18.

Заявник зазначила, що суд апеляційної інстанції всупереч вимогам статті 367 ЦПК України щодо обсягу досліджених доказів, лише формально пославшись на те, що ним взято до уваги доводи щодо порушення процесуальних прав відповідача, фактично не усунув недоліки судового розгляду, допущені судом першої інстанції, не дослідив жодних доводів та фактів, наведених скаржником у апеляційній скарзі та задовольнив позов.

У судовому засіданні, яке відбулося 09 листопада 2021 року, суд апеляційної інстанції необґрунтовано, невмотивовано відхилив клопотання про витребування, дослідження та огляд письмового доказу, заявленого ОСОБА_1 та підтриманого нею, яке було мотивоване необхідністю безпосереднього дослідження судом доказів, а також обґрунтованими сумнівами щодо наданого документу, а саме копії договору іпотеки № ПКНЬОВ00000520, укладеного між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ «ПриватБанк», який не є письмовим доказом згідно з частиною третьою статті 100 ЦПК України, чим також допущено порушення вимог статей 12, частини третьої статті 81, частини першої статті 263 ЦПК України.

Заявник стверджує, що вона, сторона у спорі, яка була позбавлена права на участь у розгляді справи судом першої інстанції, під час апеляційного розгляду відповідно до частини третьої статті 267 ЦК України заявляла про застосування до позовних вимог наслідків спливу позовної давності.

Вказувала, що у спірних правовідносинах позивач, у разі обґрунтованості своїх вимог, міг пред`явити позов до іпотекодавця про звернення стягнення на іпотечне майно виключно протягом трьох років, починаючи від дати невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання, на яке позивач посилається у пред`явленому позові, а саме по закінченню тридцяти днів після отримання вимоги про дострокове повернення кредиту в повному обсязі (наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16 квітня 2018 року у справі № 922/4461/14).

Посилаючись на підпункт 17.2 пункту 17 іпотечного договору від 03 квітня 2006 року, заявник вказує, що іпотекодержатель має право у будь-який час протягом дії цього договору перевіряти документально і в натурі наявність, стан, умови збереження та експлуатації (використання) предмета іпотеки.

Договір дарування спірного майна було укладено 24 лютого 2017 року та посвідчено приватним нотаріусом, інформація стосовно нового власника майна була відображена у відповідних державних реєстрах, тож позивач мав можливість (та відповідно і обов`язок) отримати цю інформацію відповідно до норм чинного законодавства і своєчасно звернутися до суду за захистом свого порушеного права.

Крім того, із матеріалів справи (том 1, а. с. 36-37) вбачається, що позивачу було відомо про право власності ОСОБА_1 на спірне майно із відповідної довідки ТОВ «Перспектива Інвестмент» від 12 листопада 2008 року. Тому перебіг строку позовної давності почався 12 листопада 2008 року, і цей строк було пропущено позивачем. Про поважність причин пропуску позовної давності позивачем взагалі не заявлялося, а обставини подібного змісту судами першої та апеляційної інстанцій не встановлювались.

Заявник вказує, що банк з моменту виявлення у листопаді 2008 року фактів невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання, забезпеченого іпотекою, з якого минуло більше ніж десять років, та, відповідно з моменту виникнення права на звернення стягнення на предмет іпотеки, у разі якщо б існували підстави для визнання таких вимог обґрунтованими, мав за розумної обачності протягом такого тривалого часу здійснити перевірку належного виконання іпотекодержателем умов іпотечного договору та, зокрема, своєчасно дізнатися про факт зміни власника спірного майна (предмета іпотеки) та переходу прав і обов`язків іпотекодавця до іншої особи у цій справі.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Акопджанової К. І. мотивована тим, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) та у постановах Верховного Суду від 08 лютого 2018 року у справі № 756/9955/16-ц (провадження № 61-835св17), від 14 лютого 2018 року у справі № 379/1256/15-ц (провадження № 61-1300св18), від 21 березня 2018 року у справі № 57/314-6/526-2012, від 16 квітня 2018 року у справі № 922/4461/14, від 06 лютого 2020 року у справі № 916/2828/18.

Заявник не погоджується з висновками суду про фіктивність укладеного правочину - договору дарування, при цьому посилається на витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, вчинених перед укладенням договору дарування, та вказує, що у реєстрі були відсутні відомості про обтяження майна. Вважає висновки про фіктивність правочину припущеннями, оскільки вони не підтвердженні доказами.

Вказує, що позивач пропустив строк позовної давності, вважає, що позивач будь-якої миті міг бути обізнаний про невідповідність предмета іпотеки, а відтак, міг пред`явити відповідний позов до іпотекодавця. Але виключно протягом трьох років, починаючи від дати невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання, на яке позивач посилається у пред`явленому позові, а саме по закінченню тридцяти днів після отримання вимоги про дострокове повернення кредиту в повному обсязі (наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.04.2018 року у справі № 922/4461/14).

Вказує, що позивачу було достовірно відомо про її право власності на спірне майно із довідки, виданої ТОВ «Перспектива Інвестмент» 12 листопада 2008 року. Тому перебіг строку позовної давності почався 12 листопада 2008 року, і цей строк було пропущено позивачем. Про поважність причин пропущення позовної давності позивачем взагалі не заявлялося, а обставини подібного змісту судами першої та апеляційної інстанцій не встановлювались.

Стверджує про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, оскільки у судовому засіданні безпідставно та невмотивовано відмовлено у задоволенні її клопотання про витребування оригіналу договору іпотеки на тій підставі, що копія, яка є у матеріалах справи, не є письмовим доказом згідно з частиною третьою статті 100 ЦПК України.

Доводи особи, яка подала відзиви на касаційні скарги

У січні 2022 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду відзив, у якому просило касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін, як такі, що ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права.

Звертає увагу суду на те, що банк звернувся до суду із позовом про захист своїх прав та інтересів у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 порушила пункти 15, 19.6 договору іпотеки, і без письмової згоди банку (іпотекодержателя) 24 лютого 2017 року відчужила (подарувала) предмет іпотеки іншій особі - дочці. Отже, набуття ОСОБА_1 права власності на нерухоме майно не пов`язується із початком перебігу строку позовної давності у цьому випадку, тому що такий факт не свідчить про порушення прав. Дізнавшись 26 листопада 2019 року про порушення свого права та про особу, яка його порушила, банк звернувся до суду. Крім того, строк дії договору іпотеки визначений сторонами до 03 квітня 2026 року.

У січні 2022 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду клопотання про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 , яке мотивоване тим, що заявлені скаржником підстави для касаційного оскарження судового рішення, згідно з підпунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України є необґрунтованими.

У квітні 2022 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду відзив, у якому просило касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін, як такі, що ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права.

У квітні 2022 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду клопотання про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яке мотивоване тим, що заявлені скаржником підстави для касаційного оскарження судового рішення, згідно з підпунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України є необґрунтованими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

03 квітня 2006 року між АТ комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_3 укладений кредитний договір № DNHLGB00000520 про надання кредиту у вигляді непоновлюваної кредитної лінії.

Згідно з пунктом 1.1. кредитного договору банк зобов`язується надати позичальнику кредитні кошти на строк до 03 квітня 2026 року у вигляді непоновлюваної кредитної лінії у розмірі 1 655 174,67 доларів США на наступні цілі: оплата за договором № 29Ю від 12 січня 2006 року про сумісну діяльність з будівництва житлового комплексу «ІНФОРМАЦІЯ_2» містобудівного ансамблю « ІНФОРМАЦІЯ_1 », розташованого за адресою: АДРЕСА_2 ); оплата за договором № 130/131-П-А від 12 січня 2006 року про сумісну діяльність з будівництва житлового комплексу «ІНФОРМАЦІЯ_2» містобудівного ансамблю « ІНФОРМАЦІЯ_1 » розташованого за адресою: АДРЕСА_2 ), укладених між позичальником та ТОВ «Перспектива Інвестмент», у розмірі 1 394 674,50 доларів США та на оплату страхових платежів у сумі 260 500,17 доларів США, зі сплатою за користування кредитом процентів у розмірі 1,07 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом.

Банк свої зобов`язання за кредитним договором виконав, надав позичальнику кредит у межах узгодженого сторонами кредитного ліміту, що підтверджується випискою з рахунку № НОМЕР_1 та меморіальним ордером від 03 квітня 2006 року № 20.

У порушення відповідних умов договору ОСОБА_3 не виконав свої зобов`язання за кредитним договором, не сплатив заборгованість, що підтверджено розрахунком заборгованості, складеного на час звернення банку з позовом, у позичальника наявна прострочена заборгованість.

03 квітня 2006 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки № DNHLGB00000520.

Відповідно до пункту 2 договору іпотеки, за цим договором іпотекою забезпечується виконання зобов`язань позичальника ОСОБА_3 , що випливають з кредитного договору від 03 квітня 2006 року № DNHLGB00000520, з повернення кредиту у термін до 03 квітня 2026 року включно у сумі 1 655 174,67 доларів США, у тому числі на придбання нерухомості у сумі 1 394 674,50 доларів США та на сплату страхових платежів у сумі 260 500,17 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1 ,07 % у місяць на суму залишку заборгованості за кредитом щомісяця у період сплати, за який приймається період з «20» по «25» число кожного місяця. Сплачувати щомісячний платіж у сумі 16 343,65 доларів США.

Згідно з пунктом 7 договору іпотеки, у забезпечення виконання іпотекодавцем зобов`язань за кредитним договором, іпотекодавець надав у іпотеку майнові права на отримання у власність нерухомого майна, будівництво якого незавершене, а саме: квартири номер АДРЕСА_1 ), цільове призначення майна - житлова нерухомість; паркувальних місць № НОМЕР_3, розташованих у жилому комплексі «ІНФОРМАЦІЯ_2» містобудівного ансамблю « ІНФОРМАЦІЯ_1 », розташованого за адресою: АДРЕСА_2 ). Цільове призначення майна - паркувальне місце.

Після завершення будівництва майно буде зареєстровано у встановленому законом порядку як окремо виділений в натурі об`єкт права власності. Майно передається в іпотеку разом з усіма його приналежностями. Після завершення будівництва майно залишається предметом іпотеки відповідно до цього договору.

Відповідно до пункту 8 договору іпотеки, майно з усіма його приналежностями складають предмет іпотеки за цим договором.

Відповідно до пункту 19.11. договору іпотеки іпотекодатель ОСОБА_1 зобов`язалася укласти додаткову угоду до договору іпотеки після отримання документів, що підтверджують право власності на предмет іпотеки та реєстрацію дійсним способом у бюро технічної інвентаризації.

Пунктом 19.9. договору іпотеки визначено, що іпотекодатель зобов`язався на протязі 10-ти днів від дати підписання акта приймання-передачі на приймання іпотекодавцем предмета іпотеки від ТОВ «Перспектива Інвестмент» надати Іпотекодержателю свій екземпляр цього акта.

Пунктами 15 та 19.6 договору іпотеки передбачено, що з моменту набрання чинності цим договором, іпотекодавець має право відчужувати, передавати в оренду, лізинг, у спільну діяльність, у безоплатне користування іншим особам предмет іпотеки, або іншим чином розпоряджатися предметом іпотеки, тільки за письмовою згодою іпотекодержателя. Не передавати предмет іпотеки в оренду (майновий найом), у лізинг, у спільну діяльність або у безоплатне користування, не здійснювати його відчуження або інше розпорядження предметом іпотеки без письмової згоди іпотекодержателя.

Згідно з витягу від 26 червня 2006 року № 8070772 про реєстрацію в Державному реєстрі іпотек, приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу до Державного реєстру іпотек внесено реєстраційний запис, параметрами якого є: підстава обтяження: договір № DNHLG000000520, реєстр 444, 03 квітня 2006 року. Об`єкт обтяження: майнові права на отримання у власність квартири АДРЕСА_6 АДРЕСА_2 .

Право власності за ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_7 , паркувальне місце НОМЕР_4 та паркувальне місце АДРЕСА_8 , затверджено рішенням виконкому Дніпропетровської міської ради від 25 жовтня 2007 року № 3581.

Відповідно до витягу від 28 липня 2008 року № 19937903 про реєстрацію у Державному реєстрі іпотек (реєстрація змін), приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу до Державного реєстру іпотек внесено зміни: підстава: договір іпотеки № DNHLGB00000520, реєстр 444, 26 червня 2006 року, приватний нотаріус Крючкова Т. В.

Із довідки ТОВ «Перспектива Інвестмент» від 12 листопада 2008 року № 07/11/12-3 встановлено, що на підставі договору про сумісну діяльність від 12 січня 2006 року № 29-Ю і додаткової угоди від 30 березня 2007 року; договору про сумісну діяльність від 12 січня 2006 року № 130/131-П-А і додаткової угоди від 30 березня 2007 року за ОСОБА_1 закріплені об`єкти будування: квартира АДРЕСА_9 та АДРЕСА_8 , які після введення в експлуатацію згідно з Рішенням виконкому Дніпропетровської міської ради від 14 червня 2007 року №1798 набули наступної адреси: квартира АДРЕСА_10 АДРЕСА_4 .

Іпотекодатель ОСОБА_1 не виконала умови договору іпотеки у частині: укладення додаткової угоди до договору іпотеки після отримання документів, що підтверджують право власності на предмет іпотеки, реєстрації дійсним способом у бюро технічної інвентаризації та надання екземпляру документів про право власності на квартиру.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 26 листопада 2019 року позивач (банк) дізнався, що квартира АДРЕСА_3 , що належала на праві власності іпотекодателю ОСОБА_1 згідно зі свідоцтвом про право власності НОМЕР_2 від 15 січня 2009 року, що видане виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради, належить ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 24 лютого 2017 року № 313, що посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського МНО Ярмолюк М. М.

АТ КБ «ПриватБанк» як іпотекодержатель вищезазначеного майна, переданого в іпотеку, не надавав письмової згоди на розпорядження іпотекодавцем предметом іпотеки.

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 подала до суду першої інстанції заяву про застосування позовної давності.

У квітні 2021 року ОСОБА_2 у апеляційній скарзі виклала заяву про застосування строків позовної давності.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

- судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, зокрема, суди належним чином не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволенню не підлягають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції вказаним вимогам закону відповідає.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_1 після укладання договору іпотеки не виконала належним чином взяті на себе зобов`язання, після реєстрації права власності на квартиру не уклала додаткову угоду, а 24 лютого 2017 року уклала договір дарування предмету іпотеки, тому пославшись на положення статті 23 Закону України «Про іпотеку», дійшов висновку про те, що у разі вибуття заставного майна з власності іпотекодавця, законодавством встановлено механізм захисту прав іпотекодержателя шляхом перенесення всіх прав та обов`язків іпотекодавця на особу, до якої перейшло право власності на майно.

З таким висновком суду апеляційної інстанції колегія суддів погоджується з огляду на таке.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» (тут і далі в редакції, чинній на момент укладення договору іпотеки), іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з пунктом 7 договору іпотеки його предметом були майнові права на отримання у власність нерухомого майна, будівництво якого незавершене, а саме: квартири номер АДРЕСА_1 ), цільове призначення майна - житлова нерухомість; паркувальних місць № НОМЕР_3 у жилому комплексі «ІНФОРМАЦІЯ_2» містобудівного ансамблю « ІНФОРМАЦІЯ_1 », розташованого за адресою: АДРЕСА_2 ), цільове призначення майна - паркувальне місце.

Після завершення будівництва майно буде зареєстровано у встановленому законом порядку як окремо виділений в натурі об`єкти права власності. Майно передається в іпотеку разом з усіма його приналежностями. Після завершення будівництва майно залишається предметом іпотеки відповідно до цього договору.

Відповідно до пункту 8 договору іпотеки, майно з усіма його приналежностями складають предмет іпотеки за цим договором.

Згідно з пунктом 19.11. договору іпотеки іпотекодатель ОСОБА_1 зобов`язалася укласти додаткову угоду до договору іпотеки після отримання документів, що підтверджують право власності на предмет іпотеки та реєстрацію дійсним способом у бюро технічної інвентаризації.

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц (провадження № 61-28728сво18) проаналізував положення статей 5 та 6 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та вказав, зокрема, що учасники цивільних відносин за допомогою такого універсального регулятора приватних відносин як договір могли встановити в договорі іпотеки, що іпотека поширюватиметься й на будівлю (споруду) чи об`єкт незавершеного будівництва, що будуть збудовані після укладення договору іпотеки. У випадку відсутності такої вказівки в договорі іпотеки, що іпотека поширюватиметься й на будівлю (споруду) чи об`єкт незавершеного будівництва, що будуть збудовані після укладення договору іпотеки, підстави для поширення іпотеки на такі об`єкти відсутні.

Отже, з аналізу положень статей 5, 6 Закону України «Про іпотеку» та пунктів 7, 8 договору іпотеки у справі, що переглядається, слід дійти висновку про те, що сторони договору іпотеки АТ «ПриватБанк» (іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (іпотекодавець) передбачили у договорі іпотеки від 03 квітня 2006 року, що іпотека поширюватиметься й на будівлю (споруду) чи об`єкт незавершеного будівництва, що будуть збудовані після укладення договору іпотеки.

Таким чином, іпотека поширюється на об`єкти нерухомості:

- квартиру АДРЕСА_3 АДРЕСА_4 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1183635412101 право приватної власності на яку зареєстровано за ОСОБА_2 ;

- паркувальні місця: НОМЕР_4; НОМЕР_5 що розташовані в житловому комплексі «ІНФОРМАЦІЯ_2» за адресою: АДРЕСА_4 , право приватної власності на які зареєстровано за ОСОБА_1 .

Велика Палата Верховного Суду у пункті 9.8 постанови від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20) зазначила, що у випадку, якщо позивач вважає, що іпотека є та залишалася чинною, належним способом захисту було б звернення позивача з вимогою про визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна. Після набрання чинності рішенням суду у разі задоволення такого позову до відповідного державного реєстру має бути внесений запис про іпотекодержателя.

Також Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при вирішенні спорів щодо прав на нерухоме майно потрібно враховувати наявність чи відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного з порушенням закону, оскільки від цього може залежати, зокрема, чинність чи припинення іпотеки. Тому у справі за належною вимогою (зокрема про визнання права іпотекодержателя) суд має врахувати наявність/відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного на аукціоні за відсутності в Державному реєстрі іпотек відомостей про обтяження. Відсутність у Державному реєстрі іпотек означених відомостей не може беззастережно свідчити про добросовісність особи, яка придбаває таке майно.

Колегія суддів критично ставиться до доводів касаційних скарг у частині добросовісності останнього набувача спірної квартири ОСОБА_4 , та звертає увагу на те, що укладення безвідплатного правочину (договору дарування) відбулося між членами сім`ї: донькою і матір`ю. На укладення цього договору у порядку статей 57-67 СК України була надана згода чоловіка іпотекодателя ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , який є позичальником за кредитним договором, що забезпечений іпотекою, зокрема спірною квартирою.

Згідно з абзацом третім статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

У разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки.

Щодо позовної давності, колегія суддів зазначає таке.

За правилами статей 256-258 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) зроблено висновок, що позовна давність може бути застосована лише щодо вимог про захист прав або інтересів.

Верховний Суд на підставі встановлених фактичних обставин справи та застосувавши правила про перебіг позовної давності, дійшов висновку, що позовна давність до вимог банку про визнання майна предметом іпотеки не спливла.

Встановивши фактичні обставини, суд апеляційної інстанції правильно визначив правову природу цивільних відносин між сторонами, предмет спору, зробив обґрунтовані висновки про те, що вимога позивача про визнання майна предметом іпотеки є належним та ефективним способом захисту за встановлених фактичних обставин справи, за якою позовна давність не спливла, оскільки перебіг позовної давності за такою вимогою розпочався не з моменту порушення прав іпотекодержателя у зв`язку з невиконанням боржником основного зобов`язання, а з моменту відчуження іпотекодавцем без згоди іпотекодержателя предмета іпотеки.

Подібні за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду від 11 серпня 2021 року у справі № 725/2206/19 (провадження № 61-1362св20).

Доводи касаційних скарг цих висновків не спростовують.

Отже, колегія суддів погоджується із доводами банку, викладеними у відзивах на касаційні скарги про те, що банк звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів у зв`язку із тим, що ОСОБА_1 порушила умови пунктів 15, 19.6 договору іпотеки, оскільки відчужила іпотечне майно без згоди іпотекодержателя.

Доводи касаційної скарги про невмотивоване відхилення клопотання про витребування у позивача оригіналу письмового доказу - договору іпотеки, копія якого, що перебуває у матеріалах справи суперечить положенням частини третьої статті 100 ЦПК України та не є належним доказом, колегія суддів спростовує. Оскільки заявлене відповідачами клопотання розглянуто судом апеляційної інстанції у відповідності до вимог статті 260 ЦПК України. Незгода з ухваленим процесуального рішенням не є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

Долучена позивачем до позовної заяви копія іпотечного договору, відповідає вимогам частини четвертої статті 95 ЦПК України.

Щодо клопотань банку про закриття проваджень за касаційними скаргами, колегія зазначає таке.

Вказані клопотання банку (кожне окремо) мотивовані тим, що заявлені відповідачами підстави для касаційного оскарження судового рішення, згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, є необґрунтованими. Колегія суддів зазначає, що не зважаючи на те, що підстави касаційного оскарження, на які є посилання у касаційних скаргах (підпункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України), хоча і не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду справи, однак вказані заявниками підстави касаційного оскарження потребували перевірки у рамках відкритого касаційного провадження, з витребуванням матеріалів цивільної справи, що унеможливлює їх закриття. За вказаних обставин, у задоволенні клопотань АТ КБ «ПриватБанк» про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 та за касаційною скаргою ОСОБА_1 слід відмовити.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції- без змін.

Рішення суду першої інстанції в касаційному порядку не переглядалося, оскільки правомірно скасовано постановою суду апеляційної інстанції.

Оскільки касаційні скарги залишаються без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 402 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити в задоволенні клопотань АТ КБ «ПриватБанк» про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 та за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

Касаційні скарги ОСОБА_4 , представника ОСОБА_1 - адвоката Акопджанової Катерини Ігорівни залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 листопада 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк