Постанова

Іменем України

21 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 752/6255/18

провадження № 61-39768 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С.Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - фізична особа-підприємець ОСОБА_5,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 на ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва у складі судді Ладиченко С. В. від 06 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду міста Києва у складі колегії суддів: Вербової І. М., Головачова Я. В.,

ОСОБА_6 від 30 травня 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

У березні 2018 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_5 про визнання недійсним з підстав, передбачених статтями 229, 230 ЦК України, договору оренди нежитлового приміщення від 27 квітня 2016 року, укладеного між ним та відповідачем, посилаючись на те, що відповідач ввела його в оману щодо обсягу своїх прав на предмет договору. Також просив стягнути з

ФОП ОСОБА_5 на його користь 150 126 грн на відшкодування витрат за проведення ремонтних робіт в орендованому приміщенні та 73 193 грн - сплачених орендних платежів, а всього 223 319 грн, а також стягнути з відповідача на його користь 10 тис. грн на відшкодування завданої моральної шкоди.

У квітні 2018 року ОСОБА_4 звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, у якій просив накласти арешт на приміщення № АДРЕСА_1, що належить на праві власності

ОСОБА_5 в межах суми пред'явленого позову, а саме 233 319 грн, вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_5 вчиняти будь-які дії щодо користування та розпорядження спірним приміщенням до закінчення судового провадження у даній справі або до закінчення договору оренди, тобто до 30 березня 2019 року.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 06 квітня 2018 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 30 травня 2018 року, заяву ОСОБА_4 задоволено. Накладено арешт на приміщення № АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_5 в межах суми пред'явленого позову, заборонено відповідачу вчиняти будь-які дії щодо користування та розпорядження вказаним приміщенням до закінчення судового провадження у даній справі або до закінчення договору оренди, тобто до 30 березня 2019 року.

Судові рішення мотивовані тим, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на орендоване приміщення із забороною відповідачу вчиняти будь-які дії щодо користування та розпорядження цим майном, може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення про задоволення позову ОСОБА_4

У касаційній скарзі ФОП ОСОБА_5просить скасувати судові рішення із ухваленням нового про відмову у задоволенні заяви, посилаючись на порушення судами норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, щосуди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що наявність самого по собі позову про визнання недійсним договору оренди приміщення в жодному разі не є підставою для задоволення заяви про забезпечення позову, шляхом заборони користуватись або розпоряджатись ним законному власнику. Вимоги про стягнення 233 319 грн не є співмірними із вжитими заходами забезпечення позову. Суди не мотивували свого висновку щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

Відзив на касаційну скаргу учасники процесу до суду не подали.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Пунктами 1, 2 частини першої статті 150 ЦПК України визначено, що позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії.

У відповідності до змісту пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» розглядаючи заяву про забезпечення позову,суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_4 просив визнати недійсним договір оренди нежитлового приміщення від 27 квітня 2016 року, укладеного між ним та ФОП ОСОБА_5, стягнути з ФОП ОСОБА_5

150 126 грн на відшкодування витрат за проведення ремонтних робіт в орендованому приміщенні та 73 193 грн - сплачених орендних платежів, а всього 223 319 грн, а також стягнути 10 тис. грн на відшкодування моральної шкоди.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про доцільність вжиття заходів забезпечення позову, шляхом накладення арешту на належне

ФОП ОСОБА_5 приміщення № АДРЕСА_1 із забороною останній вчиняти будь-які дії щодо користування та розпорядження вказаним приміщенням, оскільки існує обґрунтоване припущення невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Проте колегія суддів не може погодитися із таким висновком судів попередніх інстанцій, оскільки суди не здійснили оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів, не з'ясували співмірність виду забезпечення позову, який просив застосувати позивач, позовним вимогам, не оцінили рівноцінність заходів забезпечення позову змісту заявлених позовних вимог, жодним чином не обґрунтували необхідність вжиття таких заходів, пославшись лише на загальні норми процесуального права та доводи заявника.

Так, суди не мотивували, яким чином ймовірне рішення суду про задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору оренди приміщення впливатиме на права та обов'язки ОСОБА_4 щодо вказаного приміщення.

При цьому наявність самого по собі позову про визнання недійсним договору оренди приміщення в жодному разі не є підставою для задоволення заяви про забезпечення позову, шляхом заборони користуватись або розпоряджатись ним законному власнику, з огляду на те, що право власності ОСОБА_5 на це приміщення позивачем не оспорюється, а предметом спору є лише виключно договірно-правові відносини стосовно дійсності договору оренди.

Також є помилковим висновок про співмірність розміру позовних вимог про стягнення витрат за проведені ремонтні роботи та сплачені орендні платежі у розмірі 233 319 грн вартості приміщення, яким заборонено користуватись та розпоряджатись його власнику ОСОБА_5, оскільки матеріали справи не містять відомостей стосовно ринкової вартості вказаного приміщення.

Крім того, матеріали справи не містять доказів щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, а саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Відтак обраний позивачем спосіб забезпечення позову не є співмірним із предметом спору.

За таких обставин оскаржувані судові рішення не можуть вважатися законними та обґрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню.

За змістом частин першої, другої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміна рішення є неправильне застування

норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміні рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Ураховуючи, що при вирішенні заяви про забезпечення позову суди попередніх інстанцій порушили норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення, і для вирішення цього питання по суті немає необхідності додаткового з'ясування обставин справи та їх оцінки, оскаржувані судові рішення відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підлягають скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_4 про забезпечення позову.

Керуючись статтями 400, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 задовольнити.

Ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 06 квітня 2018 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 30 травня 2018 року скасувати.

У задоволенні заяви ОСОБА_4 про забезпечення позову відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б.І. Гулько

Є. В.Синельников

С.Ф. Хопта