Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 02.09.2018 року у справі №725/1619/18

Постанова

Іменем України

16 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 725/1619/18

провадження № 61-42422св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Рантьє",

третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гуревічов Олег Миколайович,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 14 травня 2018 року у складі судді Стоцької Л. А. та постанову апеляційного суду Чернівецької області

від 18 липня 2018 року у складі колегії суддів: Височанської Н. К., Владичана А. І., Яремка В. В.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Рантье" (далі - ТОВ "ФК "Рантьє"), третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гуревічов О. М., про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Позовна заява мотивована тим, що 06 вересня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуревічовим О. М. було вчинено виконавчий напис № 719, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ФК "Рантьє" борг в розмірі 38 126,44 грн.

Кредитні правовідносини виникли між позивачкою та ПАТ "Ідея Банк"

10 листопада 2014 року на підставі укладеного кредитного договору № Р20.102.78621, відповідно до якого їй було надано кредитні кошти у сумі 26
899,00 грн, зі сплатою 14 % річних за користування кредитними коштами, з кінцевим строком повернення до 10 листопада 2018 року.

У березні 2018 року їй стало відомо про відкриття виконавчого провадження № 52528430 з примусового виконання виконавчого напису № 719.

Із виданим нотаріусом виконавчим написом вона не погоджується, оскільки його було вчинено на кредитному договорі, що не передбачено Законом та самим договором.

Окрім того, у пункті 5.4 кредитного договору сторони погодили, що всі вимоги, які виникають при виконанні даного договору підлягають розгляду у постійно діючому Третейському суді при Асоціації українських банків.

Зазначала, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року було встановлено, що положення пунктів 1,2 постанови Кабінету міністрів України від 26 листопада 2014 року № 662 суперечать статті 18 ЦК України і відповідно до статті 4 ЦК України не можуть застосовуватись.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просила визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуревічовим О. М. 06 вересня

2016 року за реєстровим № 719.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Першотравневого районного суду міста Чернівці від 14 травня

2018 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано суду доказів порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису чи неправомірності вимог стягувача.

Постановою апеляційного суду Чернівецької області від 18 липня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 14 травня

2018 року залишено без змін.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

13 серпня 2018 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв'язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 14 травня 2018 року та постанову апеляційного суду Чернівецької області від 18 липня 2018 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга мотивована так:

- виконавчий напис має бути визнаний таким, що не підлягає виконанню, оскільки ні законом, ні умовами кредитного договору не передбачено вчинення виконавчого напису на кредитному договорі;

- суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року було встановлено, що положення пунктів 1,2 постанови Кабінету Міністрів України

від 26 листопада 2014 року № 662 суперечать статті 18 ЦК України і відповідно до статті 4 ЦК України не можуть застосовуватись.

Доводи інших учасників справи

27 вересня 2018 року ТОВ "ФК "Рантьє" через засоби поштового зв'язку подала до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 14 травня 2018 року та постанову апеляційного суду Чернівецької області від 18 липня 2018 року залишити без змін.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 27 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Першотравневого районного суду міста Чернівці.

У вересні 2018 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 04 лютого 2019 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

За таких обставин розгляд касаційної ОСОБА_1 на рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 14 травня 2018 року та постанову апеляційного суду Чернівецької області від 18 липня 2018 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною 1 статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Фактичні обставини справи

10 листопада 2014 року між ПАТ "Ідея Банк" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № Р20.102.78621, відповідно до умов якого позичальнику було надано кредит на поточні потреби у розмірі 26 899,00 грн строком на 48 місяців зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 14 % річних від залишкової суми кредиту.

Позичальник зобов'язався повертати кредит разом з процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості в 48 щомісячних внесках включно до 10 дня/числа кожного місяця згідно графіку щомісячних внесків за кредитним договором.

У відповідності до пункту 4.2 договору сторони погодили, що банк має право вимагати дострокового повернення кредиту, сплати процентів, плати за обслуговування кредитної заборгованості у випадку, якщо позичальник порушив терміни сплати поточних місячних внесків більше ніж на 1 календарний місяць.

Вимога про дострокове погашення заборгованості за цим договором направляється позичальнику в письмовій формі і підлягає виконанню ним в повному обсязі протягом 30 календарних днів з моменту отримання вимоги (пункт 5.7 договору).

31 грудня 2015 року між ПАТ "Ідея Банк" та ТОВ "ФК "Рантьє" було укладено договір факторингу № 31/12-1, згідно умов якого первісний кредитор передав вимоги за кредитним договором № Р20.102.78621 ТОВ "ФК "Рантьє".

11 липня 2016 року ТОВ "ФК "Рантьє" звернулося до ОСОБА_1 з вимогою про усунення порушення кредитних зобов'язань, якою встановлено новий строк виконання зобов'язань на протязі 30 календарних днів з дня отримання вимоги (а. с. 48), яку позивач отримала 19 липня 2016 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а. с. 54).

06 вересня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуревічовим О. М. було видано виконавчий напис № 719, яким запропоновано стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ФК "Рантьє" заборгованість за кредитним договором № Р20.102.78621 за період з 10 травня 2015 року по 11 липня 2016 року у розмірі: 26 405,69 грн - заборгованість за тілом кредиту; 10 420,75 грн - заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками та комісіями; 1 300,00
грн. - плата за вчинення виконавчого напису.

Для вчинення виконавчого напису нотаріусу були надані документи, а саме: кредитний договір № Р20.102.78621 від 10 листопада 2014 року; договір факторингу № 31/12-1 від 31 грудня 2015 року; витяг з додатку № 2 до договору факторингу № 31/12-1 від 31 грудня 2015 року; довідку про ненадходження платежів від 12 серпня 2016 року; довідку-розрахунок заборгованості станом на 31 грудня 2015 року; довідку-розрахунок заборгованості станом на 11 липня 2016 року; розрахунок заборгованості; виписка/особовий рахунок з 01 січня 2000 року по 10 липня 2016 року; виписка/особовий рахунок з 01 січня 2000 року по 11 серпня 2016 року; вимогу про усунення порушень за кредитним договором від 11 липня 2016 року; повідомлення про відступлення прав вимоги, рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що позивачем не надано суду доказів порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису чи неправомірності вимог стягувача.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій з таких підстав.

У частинах 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Мотиви з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

Надаючи оцінку аргументам, наведеним у касаційній скарзі, Верховний Суд виходить із такого.

За загальним правилом статей 15 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною 1 статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України "Про нотаріат" та іншими актами законодавства України (частина 1 статті 39 Закону України "Про нотаріат"). Таким актом є, зокрема Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій).

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України "Про нотаріат"). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону України "Про нотаріат" та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.

Так, згідно зі статтею 87 Закону України "Про нотаріат" для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону України "Про нотаріат" визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1,3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій).

Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій). Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв'язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу (підпункт 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій).

Крім того, підпунктами 3.2,3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій визначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України "Про нотаріат" та Порядку вчинення нотаріальних дій.

Нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти (стаття 50 Закону України "Про нотаріат").

За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти таких висновків.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України "Про нотаріат"). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Захист прав боржника у процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається у спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій, - шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов'язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

З урахуванням приписів статей 15 16 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України "Про нотаріат" захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Водночас порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Відповідно до підпункту 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінний від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо він є відмінним, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв'язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу.

Наведена норма спрямована на фактичне повідомлення боржника, аби надати йому можливість усунути порушення, і цим запобігти стягненню на кошти боржника. Тому повідомлення боржника слід вважати здійсненим належним чином за умови, що він одержав або мав одержати повідомлення, але не одержав його з власної вини.

Доказом належного здійснення повідомлення може бути, зокрема, повідомлення про вручення поштового відправлення з описом вкладення.

Такий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постанові

від 23 червня 2020 року у справі № 645/1979/15-ц (провадження № 14-706цс19).

Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статті 12 ЦПК України.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76 77 ЦПК України).

Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статті 81 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених статті 81 ЦПК України.

Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов'язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності та взаємного зв'язку, установивши, що при зверненні до нотаріуса про вчинення виконавчого напису ТОВ "ФК Рантьє" нотаріусом здійснена перевірка наявності певних умов, за яких може бути вчинена зазначена нотаріальна дія, а також перевірка всіх пред'явлених для вчинення виконавчого напису документів. Встановивши факт надіслання відповідачем ОСОБА_1 вимогу про усунення порушення кредитних зобов'язань (а. с. 48), яку позивач отримала 19 липня 2016 року, суди попередніх інстанцій зробили обґрунтований висновок про відмову у задоволенні позову, оскільки позивачем не надано суду доказів порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису чи неправомірності вимог стягувача.

Аргументи заявника про те, що суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду

від 22 лютого 2017 року було встановлено, що положення пунктів 1,2 постанови Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 662 суперечать статті 18 ЦК України і відповідно до статті 4 ЦК України не можуть застосовуватись є безпідставними з огляду на таке.

Згідно з пунктом 4.2 Порядку скасування рішення про державну реєстрацію нормативно правових актів, занесених до державного реєстру затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 31 липня 2000 року № 32/5 підставами для скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правового акта є: набрання законної сили судовим рішенням про визнання нормативно-правового акта незаконним чи таким, що не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили повністю або в окремій його частині.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права, та зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права та до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04,

від 10 лютого 2010 року).

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 14 травня 2018 року та постанову апеляційного суду Чернівецької області від 18 липня 2018 року - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційної цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 14 травня

2018 року та постанову апеляційного суду Чернівецької області від 18 липня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В.

М. Коротун