Історія справи

Постанова КЦС ВП від 21.06.2023 року у справі №522/20412/21
Постанова КЦС ВП від 21.06.2023 року у справі №522/20412/21

Постанова

Іменем України

21 червня 2023 року

м. Київ

справа № 522/20412/21

провадження № 61-3006св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Романович Анастасія Вадимівна, на рішення Приморського районного суду м. Одеси, в складі судді Косіциної В. В., від 02 лютого 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду, в складі колегії суддів: Бездрабко В. О., Приходько Л. А., Склярської І. В., від 16 січня 2023 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до

ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позов мотивований тим, що на підставі договору дарування від 23 вересня 2004 року вона набула у власність житловий будинок за адресою:

АДРЕСА_1 , який в подальшому передала в іпотеку кредитній спілці «Кредитінвест» (далі - КС «Кредитінвест») за договором іпотеки від 11 квітня 2008 року.

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 29 грудня

2016 року було частково задоволено позовні вимоги КС «Кредитінвест», зокрема, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором

від 11 квітня 2008 року № 0600000055 між КС «Кредитінвест» та ОСОБА_3 , в загальній сумі 9 624 785, 68 грн, звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 11 квітня 2008 року на житловий будинок АДРЕСА_1 , шляхом визнання за КС «Кредитінвест» права власності на зазначений житловий будинок вартістю 3 283 400 грн.

За договором купівлі-продажу від 30 травня 2017 року КС «Кредитінвест» відчужила спірний будинок ОСОБА_2 .

Постановою Одеського апеляційного суду від 13 грудня 2018 року заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 29 грудня 2016 року скасовано в частині задоволення вимог КС «Кредитінвест» та ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Посилаючись на викладене, позивач вважала, що у відповідача відсутні підстави володіти спірним житловим будинком, який вибув з її володіння поза її волею на підставі судового рішення, яке згодом було скасовано, у зв`язку з чим ОСОБА_1 просила суд на підставі статті 388 ЦК України витребувати у ОСОБА_2 житловий будинок, за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 02 лютого 2022 року відмовлено в задоволенні позову. Скасовано заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою від 15 листопада 2021 року.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач є добросовісним набувачем спірного нерухомого майна та на момент укладення договору купівлі-продажу від 30 травня 2017року не знала і не могла знати про те, що продавець (КС «Кредитінвест») обрав спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за кредитною спілкою в судовому порядку права власності на іпотечне майно, який в подальшому буде визнаний неправильним, а відповідне судове рішення про визнання за КС «Кредитінвест» права власності на спірний будинок буде скасоване.

Сам факт скасування рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки не може слугувати законною підставою для витребування майна у добросовісного набувача. Фактично права іпотекодателя не були порушенні, оскільки ОСОБА_1 добровільно передала належну їй нерухомість в іпотеку задля забезпечення виконання умов кредитного договору, які були порушені позичальником, та боргові зобов`язання за яким залишались невиконаними.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 16 січня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 лютого 2022 року скасовано та прийнято нову постанову про відмову в задоволенні позову.

Судове рішення мотивоване тим, що спірне майно вибуло з володіння власника ОСОБА_1 поза її волею, оскільки заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 29 грудня 2016 року, на підставі якого за КС «Кредитінвест»було визнано право власності на належний позивачу спірний житловий будинок, скасовано постановою апеляційного суду від 13 грудня 2018 року.

Однак, встановивши, що про своє порушене право позивач була обізнана із серпня 2018 року, проте до суду з цим позовом звернулась лише у жовтні 2021 року, апеляційний суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову у зв`язку з пропуском строку позовної давності, про застосування якої в ході розгляду справи представник відповідача подав відповідну заяву.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Романович А. В., посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухваливши нове судове рішення про задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

01 березня 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат

Романович А. В. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 лютого 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 16 січня 2023 року.

Ухвалою Верховного Суду від 20 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали із районного суду.

У травні 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 14 червня 2023 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду

від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц, у постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 908/1846/17, у справі № 645/545/17, від 18 грудня 2019 року у справі № 906/190/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що матеріали справи містять докази тяжкої хвороби ОСОБА_1 , що обмежувало реалізацію нею процесуальних прав. Позивач перебуває на обліку психіатра із 2010 року та проходила лікування з приводу шизофренії. Особи з таким діагнозом потребують додаткового часу на встановлення соціальних контактів та налагодження процесу спілкування, що й мало місце при встановленні зв`язку позивача з адвокатом для подання позову про витребування майна. Також наголошує, що предметом спору у цій справі є цінний об`єкт нерухомості, а тому формальна відмова суду у захисті порушеного права може призвести до суттєвого погіршення хвороби ОСОБА_1 та ускладнити в подальшому її лікування.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У травні 2023 року представник ОСОБА_2 - адвокат Попелюк В. П. подав відзив на касаційну скаргу, в якому посилається на те, що позивач мала можливість заявити про наявність поважних причин пропуску позовної давності, проте ні в суді першої, ні в суді апеляційної інстанції цього не зробила. У справі, яка переглядається, позивач взагалі не висловлювалась щодо причин пропуску позовної давності.

Фактичні обставини справи встановлені судами

11 квітня 2008 року між КС «Кредитінвест» та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі

1 792 750 грн, що в еквіваленті складає 355 000 доларів США на строк до

11 квітня 2011 року.

Того ж дня в забезпечення виконання вказаного кредитного зобов`язання між ОСОБА_4 та КС «Кредитінвест» було укладений іпотечний договір, предметом якого є житловий будинок АДРЕСА_1 , який належав іпотекодавцю на підставі договору дарування від 23 вересня 2004 року.

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 29 грудня

2016 року частково задоволено позовні вимоги КС «Кредитінвест». В рахунок погашення (сплати) заборгованості за кредитним договором від 11 квітня 2008 року № 0600000055, укладеним між КС «Кредитінвест» та ОСОБА_3 , в загальному розмірі 9 624 785,68 грн, з яких заборгованість за основною сумою боргу в розмірі 6 095 846,11 грн; заборгованість за процентами в розмірі 1 924 808,61 грн; штрафні санкції в розмірі 1 604 130,95 грн, звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 11 квітня 2008 року, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н. А., а саме на житловий будинок АДРЕСА_2 , належний на праві власності іпотекодавцю ОСОБА_5 , шляхом визнання за КС «Кредитінвест» права власності на зазначений житловий будинок, оціночною вартістю 3 283 400 грн.

Цим же рішенням в рахунок погашення (сплати) заборгованості за кредитним договором від 11 квітня 2008 року №0600000055, укладеним між

КС «Кредитінвест» та ОСОБА_3 , в загальному розмірі 9 624 785,68грн звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 14 червня 2011 року, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н. А., на житловий будинок

АДРЕСА_2 , належний на праві власності іншому іпотекодавцю ОСОБА_6 , шляхом визнання за КС «Кредитінвест» права власності на житловий будинок, оціночною вартістю 3 303 300 грн.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь КС «Кредитінвест» різницю від загальної суми заборгованості за кредитним договором та загальною оціночною вартістю предметів іпотеки у розмірі 3 038 085,68 грн.

Встановлено порядок виконання рішення суду, а саме зазначено, що рішення є підставою для реєстрації за КС «Кредитінвест» права власності на житлові будинки АДРЕСА_2 , які були предметами іпотечних договорів.

На підставі рішення суду від 29 грудня 2016 року за КС «Кредитінвест»

23 лютого 2017року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстровано право власності на житловий будинок

АДРЕСА_1 (номер запису про право власності: 19236679).

За договорами купівлі-продажу від 30 травня 2017 року, зареєстрованими у реєстрі № 1388, № 1391, КС «Кредитінвест» відчужила на користь

ОСОБА_2 житловий будинок АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 зареєструвала своє право власності на спірний будинок та зареєструвала в ньому своє місце проживання 14 серпня 2017 року.

Постановою апеляційного суду Одеської області від 13 грудня 2018 року скасовано заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси

від 29 грудня 2016 року та прийнято нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог КС «Кредитінвест» до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 в частині звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

За змістом частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (стаття 328 ЦК України).

Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша та друга статті 319 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Підстави набуття права власності визначені у статті 328 ЦК України, згідно з якою право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Враховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права

власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення

в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав,

у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.

Саме власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України).

Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет норм міжнародного права за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права задля вирішення конкретного спору.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України). Вказаний спосіб захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного позову.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц, провадження № 14-396цс19, зробила висновок, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України). Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а в разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша-третя статті 388 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року

у справі № 522/7636/14-ц, провадження № 14-636цс18, викладено висновок про те, що за змістом статті 388 ЦК України майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але надалі скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею. Саме такий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року. Отже, з урахуванням норм процесуального та матеріального права однією з обов`язкових умов для задоволення віндикаційного позову є встановлення під час розгляду спорів про витребування майна, зокрема й тієї обставини, чи перебувало спірне майно у володінні позивача, який указує на порушення своїх прав як власника, на підставах, визначених законодавством, та який на момент подання позову не є власником цього майна, однак вважає себе таким.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року

у справі № 522/7636/14-ц (провадження № 14-636цс18) також зроблено висновок, що за змістом статті 388 ЦК України майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але надалі скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції представник ОСОБА_2 - адвокат Попелюк В. П. подав заяву про застосування позовної давності, посилаючись на те, що про звернення стягнення на предмет іпотеки та перехід права власності на житловий будинок на

АДРЕСА_1 до КС «Кредитінвест», а в подальшому до ОСОБА_2 позивач була обізнана не пізніше серпня 2018 року.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки

(стаття 257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Частинами першою та п`ятою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту того, що позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся своєчасно за його захистом до суду, недостатньо. Позивачу належить довести не тільки факт незнання про порушене право, а також спростувати презумпцію обізнаності про стан своїх прав, тобто довести наявність об`єктивних обставин, які перешкоджали дізнатись про порушене право.

Практика Верховного Суду щодо застосування позовної давності є усталеною.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 зазначено, що можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів

(статті 15 16 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз статті 261

ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше.

У постанові у від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 з метою забезпечення єдності судової практики Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, висловлених у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16 серпня 2018 року у справі № 711/802/17 та від 06 червня 2018 року у справі № 520/14722/16-ц, згідно з якими початок перебігу строків позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 ЦК України відліковувався з моменту набуття добросовісним набувачем права власності на майно, а не з моменту, коли особа дізналася про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу.

Відмовляючи в задоволенні позову у зв`язку з пропуском позовної давності, апеляційний суд виходив з того, що у жовтні 2017 року ОСОБА_2 звернулась до ОСОБА_1 з позовом про виселення зі спірного будинку та зняття з реєстраційного обліку. Під час розгляду цієї справи представник ОСОБА_1 приймав участь в судовому засіданні 13 серпня 2018 року, 16 серпня 2018 року знайомився з матеріалами справи та 30 серпня 2018 року подав відзив на позов.

Вказане свідчить про те, що про своє порушене право позивач була обізнана не пізніше серпня 2018 року, проте до суду з цим позовом звернулась у жовтні 2021 року, зі спливом трирічного строку позовної давності, у зв`язку з чим Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду про відмову в задоволенні позову у зв`язку з пропуском ОСОБА_1 строку позовної давності.

Висновок апеляційного суду відповідає позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16, відповідно до якої порушення права та підтвердження такого порушення судовим рішенням не є тотожними поняттями. Закон не пов`язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року в справі № 911/3681/17 звертала увагу на те, що обов`язок доказування тієї обставини, що строк позовної давності було пропущено з поважних причин покладено на позивача (пункт 62).

Узагальнені доводи касаційної скарги зводяться до наявності поважних причин пропуску ОСОБА_1 строку позовної давності, які колегія суддів відхиляє з огляду зокрема на висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

У розглядуваній справі представник відповідача подав заяву про застосування строку позовної давності до суду першої інстанції у лютому 2022 року.

Разом із тим обґрунтування та доказів поважності причин пропуску вказаного строку позивач та/або її представник судам попередніх інстанцій не надали. При цьому позиція позивача в районному суді зводилась до того, що строк позовної давності ОСОБА_1 не пропущений.

Довідка психіатричного диспансеру надавалась представником позивача апеляційному суду для обґрунтування підстав пропуску строку на апеляційне оскарження, а не причин пропуску строку позовної давності.

Натомість письмові пояснення представника позивача щодо строку позовної давності були направлені до апеляційного суду 25 січня 2023 року, тобто вже після розгляду справи апеляційним судом 16 січня 2023 року.

За таких обставин, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 поважних причин пропуску строку позовної давності не навела.

Відповідно до частини четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Висновки апеляційного суду, з урахуванням встановлених обставин, не суперечать висновкам, що викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц,

від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц, у постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 908/1846/17, у справі № 645/545/17, від 18 грудня 2019 року у справі № 906/190/19, на які посилався заявник у касаційній скарзі.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Зважаючи на викладене, Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про відсутність підстав для скасування постанови апеляційного суду.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті

411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Оскільки рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 лютого

2022 року вже скасовано апеляційним судом, необхідність у його скасуванні ще й Верховним Судом відсутня.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Романович Анастасія Вадимівна, залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 16 січня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович