Історія справи

Постанова КЦС ВП від 21.06.2023 року у справі №307/1257/20
Постанова КЦС ВП від 21.06.2023 року у справі №307/1257/20

Постанова

Іменем України

21 червня 2023 року

м. Київ

справа № 307/1257/20

провадження № 61-7124св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Солотвинська селищна рада Тячівського району Закарпатської області, третя особа - Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Закарпатській області,

особа, яка подавала апеляційну скаргу - в. о. керівника Тячівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Державної архітектурно-будівельної інспекції в Закарпатській області, в інтересах держави в особі Закарпатської обласної ради, комунальної установи «Управління спільною власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради, комунального некомерційного підприємства «Солотвинська обласна алергологічна лікарня» Закарпатської обласної ради,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу заступника керівника Закарпатської обласної прокуратури на ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 03 квітня 2023 року в складі колегії суддів: Собослой Г. Г., Кондор Р. Ю., Готра Т. Ю.,

Історія справи

Короткий зміст позову

У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Солотвинської селищної ради Тячівського району Закарпатської області, третя особа - Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Закарпатській області про визнання права власності за набувальною давністю.

Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 у 2006 році, отримавши попередню згоду селищної ради почав використовувати літній тимчасовий будинок відпочинку в АДРЕСА_1 . З метою оздоровлення, кожного літа, позивач приїжджав у цей будинок та відпочивав у ньому. Поступово, позивач проводив реконструкцію цього будинку та добудову. На цей час, будинок складається із чотирьох приміщень (кухня, хол, комора, кімната), загальною площею 41,70 кв. м. У березні 2020 року позивач звернувся в селищну раду за адресною довідкою, однак його повідомили, що будинок не має документів. Позивач відкрито та безперервно володіє більше 14 років цим будинком відпочинку.

ОСОБА_1 просив: визнати його власником будинку відпочинку, загальною площею 41,70 кв. м, який складається із чотирьох приміщень (кухня, хол, комора, кімната), що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , за набувальною давністю.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області в складі судді:Ніточко В. В., від 21 липня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на будинок відпочинку, загальною площею 41,70 кв. м, який складається із чотирьох приміщень (кухня, хол, комора, кімната), що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , за набувальною давністю.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

із довідки ФОП ОСОБА_2 вбачається, що інвентаризаційна вартість будинку відпочинку по АДРЕСА_1 , станом на 27 квітня 2020 року, становить 83 634 грн. Згідно звіту про проведення технічного обстеження будинку відпочинку по АДРЕСА_1 , система фасадів, фундаменту, капітальних стін, перекриття, дах даного будинку є готовими до експлуатації. Суттєвих недоліків, які можуть впливати на експлуатацію будівлі не виявлено і встановлено їх готовність до експлуатації (а. с. 23-28). Із заяви Солотвинської селищної ради Тячівського району № 198/02-21 від 02 червня 2020 року вбачається, що позивач ОСОБА_1 користується земельною ділянкою, на якій розміщено будинок відпочинку (а. с. 31);

при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке, що володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні, вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності;

можливість пред`явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15 16 ЦК, а також частини четвертої статті 344 ЦК, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв`язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності;

за таких встановлених у судовому засіданні обставин, суд, розглядаючи вказану справу в межах заявлених позивачем вимог та на підставі наданих сторонами доказів, які оцінені судом в їх сукупності, вважає, що ОСОБА_1 з 2006 року правомірно, добросовісно, протягом більше десяти років продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном, а тому необхідно захистити майнові права позивача шляхом задоволення позову.

Короткий судових рішень суду апеляційної інстанції

22 лютого 2021 року рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 21 липня 2020 року оскаржено в апеляційному порядку в. о. керівником Тячівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Державної архітектурно-будівельної інспекції в Закарпатській області, в інтересах держави в особі Закарпатської обласної ради, комунальної установи «Управління спільною власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради, комунального некомерційного підприємства «Солотвинська обласна алергологічна лікарня» Закарпатської обласної ради.

Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 24 березня 2021 року:

відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Тячівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Державної архітектурно-будівельної інспекції України, в особі Управління державної архітектурно-будівельної інспекції в Закарпатській області, в інтересах держави в особі Закарпатської обласної ради на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 21 липня 2020 року;

зупинено дію рішення Тячівського районного суду від 02 березня 2021 року.

Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 07 листопада 2022 рокузалучено Державну інспекцію архітектури та містобудування України в особі Управління Державної інспекції архітектури та містобудування у Закарпатській області як правонаступників Державної архітектурно-будівельної інспекції України в особі Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Закарпатській області до участі у справі № 307/1257/20 за позовом ОСОБА_1 до Солотвинської селищної ради Тячівського району Закарпатської області, третя особа - управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Закарпатській області, про визнання права власності за набувальною давністю.

Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 03 квітня 2023 року закрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою Тячівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Державної архітектурно-будівельної інспекції в Закарпатській області, в інтересах держави в особі Закарпатської обласної ради, Комунальної установи «Управління спільною власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради, Комунального некомерційного підприємства «Солотвинська обласна алергологічна лікарня» Закарпатської обласної ради на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 21 липня 2020 року у справі № 307/1257/20.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що:

не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державник компаній, та інших суб`єктів господарювання, які ведуть господарську діяльність, як у цьому випадку подання апеляційної скарги в інтересах комунальної установи «Управління спільною власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради, комунального некомерційного підприємства «Солотвинська обласна алергологічна лікарня» Закарпатської обласної ради. Комунальні установи не здійснюють владних управлінських функцій, не мають публічно-владних повноважень, не є державними органами, а тому звернення прокурора в їх інтересах є безпідставними;

господарським судом Закарпатської області затверджена мирова угода від 21 грудня 2022 року, що комунальна установа «Управління спільною власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради не має претензій щодо спірного майна;

посилання прокурора на те, що Державно-архітектурна будівельна інспекція не була залучена до участі у справі є безпідставними, оскільки її управління є третьою особою і суд першої інстанції повідомляв їх про розгляд справи (т. 1, а. с. 39,40);

суд першої інстанції не вирішував питання про права і обов`язки держави в особі зазначених ним в апеляційній скарзі Державної архітектурно-будівельної інспекції в Закарпатській області в інтересах Закарпатської обласної ради, комунальної установи «Управління спільною власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради, комунального некомерційного підприємства «Солотвинська обласна алергологічна лікарня» Закарпатської обласної ради, прокурор не довів наявності у нього права на апеляційне оскарження, а тому підстав для перевірки законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції за поданою апеляційною скаргою не має;

відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України, суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося. За таких обставин, наявність у прокурора права на апеляційне оскарження рішення суду в інтересах держави перевірялися і зазначені обставини були встановлені після відкриття апеляційного провадження і таке провадження підлягає закриттю.

Аргументи учасників справи

08 травня 2023 року заступник керівника Закарпатської обласної прокуратури засобами поштового зв`язку подав касаційну скаргу на ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 03 квітня 2023 року (повне судове рішення складено 07 квітня 2023 року), в якій просив: оскаржену ухвалу апеляційного суду скасувати; справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

спірним об`єктом є будинок відпочинку, загальною площею 41,7 кв. м, який складається із чотирьох приміщень (кухня, хол, комора, кімната) та розташований в АДРЕСА_1 . Позивачем ні в суді першої інстанції, ні на стадії апеляційного перегляду не надано суду документальних доказів щодо підтвердження, саме на момент звернення з позовом до суду, факту введення будівлі в експлуатацію, її реєстрації як нерухомого майна та прав на нього за будь-якою особою, а також правомірність і підставність зайняття земельної ділянки та її використання за цільовим призначенням. У справі відсутні будь-які документи щодо наявності у позивача будь-якого права на земельну ділянку під вказаним об`єктом нерухомого майна. Прокурором належними та допустимими доказами доведено ту обставину, що на дату постановлення судом першої інстанції рішення (21 липня 2020 року) земельна ділянка за кадастровим номером 2124455900:02:003:1328, на якій знаходить спірне нерухоме майно, перебувала у постійному користуванні КНП «Солотвинська обласна алергологічна лікарня Закарпатської обласної ради» засновником та власником майна якої є Закарпатська обласна рада, а органом управління КУ «Управління спільною власністю територіальних громад Закарпатської обласної ради, у складі земель загальною площею 14,83 га на підставі державного акту на право постійного користування серії І-ЗЛ № 000346 від 27 березня 1998 року на якій і розміщено майно КНП «Солотвинська обласна алергологічна лікарня», а саме база відпочинку, яку частково орендував ФОП ОСОБА_1 на підставі договору оренди від 30 січня 2020 року. Вказані обставини підтверджують про вирішення судом першої інстанції за цим позовом питання про права, інтереси та обов`язки Закарпатської обласної ради, КУ «Управління спільною власністю територіальних громад Закарпатської обласної ради» та КНП «Солотвинська обласна алергологічна лікарня Закарпатської обласної ради»;

позивачем на підтвердження відкритого та безперервного володіння вказаною будівлею більше 10 років взагалі не надано доказів користування ним вказаним майном. Зокрема, позивачем в своїй позовній заяві аргументовано, що він у 2006 році (згідно техпаспорту це рік побудови) отримавши попередню згоду сільради (при цьому не зрозуміло якої) почав використовувати спірне майно. Проте, жодних належних доказів згоди сільради на використання ним спірного майна суду позивачем не надано. Однак, наведена позивачем обставина вказує та те, що останній не є безтитульним набувачем за давністю користування, що виключає застосування до даних спірних правовідносин статті 344 ЦК України. Крім того, позивачем не надано суду жодного доказу на підтвердження реконструкції та добудови вказаного майна, витрачених на це коштів, відсутні платіжні документи про оплату комунальних послуг, тощо;

добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Адже, відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю, якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію. За сукупністю встановлених обставин, правової природи набуття права власності на неіснуючий у цивільному обороті спірний об`єкт та правового аналізу ст. 376 ЦК України спірний об`єкт є об`єктом з ознаками самочинного будівництва: об`єкт нерухомого майна збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети у встановленому порядку; відсутність належного дозволу чи належно затвердженого проекту для будівництва; створення об`єкта з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Кожна із зазначених ознак є самостійною і достатньою для того, щоб визнати об`єкт нерухомого майна самочинним будівництвом. Тому, при вирішенні спору, що виникає у зв`язку з будівництвом на земельній ділянці об`єкта нерухомості, повинно досліджуватися питання наявності дозвільної документації на будівництво спірних об`єктів і документів про виділення земельної ділянки. Спірна будівля не була введена в експлуатацію та право на таку не реєструвалося у відповідних реєстрах. Рішення суду першої інстанції узаконило самочинно збудований об`єкт масового відвідування людей, при цьому воно не гарантує його безпечність, оскільки висновок щодо дотримання всіх норм та правил при будівництві будівлі може дати тільки компетентний орган;

при зверненні до суду з апеляційною скаргою прокурором, на виконання вимог частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та статті 56 ЦПК України зазначено, в чому полягає порушення інтересів держави та необхідність їх захисту, визначено органи, уповноважені державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, а також, із долученням відповідних доказів, обґрунтовано наявність підстав для реалізації представницьких повноважень в інтересах держави в особі Державної інспекції архітектури та містобудування України в особі Управління Державної інспекції архітектури та містобудування у Закарпатській області, Закарпатської обласної ради, КУ «Управління спільною власністю територіальних громад Закарпатської обласної ради», КНП «Солотвинська обласна алергологічна лікарня Закарпатської обласної ради». У справі, яка переглядається, прокурор зазначив підставою для представництва інтересів держави наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів, внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою, а саме вчинення позивачем, дій у вигляді самочинного будівництва, що порушує зазначені інтереси держави та територіальної громади, оскільки самочинне будівництво є порушенням встановлених державою правил та норм здійснення будівництва, призводить до нераціональної забудови населених пунктів, невідповідності збудованих об`єктів нерухомості встановленим вимогам законодавства. Ухваленням оскарженого рішення схвалено та узаконено самовільні, незаконні і недоброчесні дії позивача, які мають наслідком хаотичну забудову населеного пункту, ущільнення території непривабливими будівлями та втрату селом свого архітектурного обличчя, нівелювання діяльності лікувального закладу на всьому масиві цієї рекреаційно-оздоровчої території, що є безумовною загрозою порушення інтересів держави та територіальної громади. Також інтерес держави полягає у неприпустимості допущення порушень встановленого законодавством порядку здійснення безпечного будівництва, державного контролю за отриманням норм і правил забудови, набуття права власності на збудовані об`єкти. Так, Європейський суд з прав людини у справі «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи, ствердив, що правильне застосування законодавства незаперечно становить суспільний інтерес. З урахуванням викладеного та доводів апеляційної скарги прокурора, органи прокуратури уповноважені та зобов`язані вжити заходи представницького характеру відповідно до статті 23 Закону України «Про прокуратуру». При цьому наявність обґрунтованої загрози порушень інтересів держави в сфері містобудування та архітектури, є достатньою підставою для звернення прокурора до суду із вказаною апеляційною скаргою в інтересах держави в особі уповноважених органів, однак не залучених судом до участі у справі, у тому числі у якості відповідача. Аналогічні висновки зробив Верховний Суд у справі № 305/1396/19 (постанова від 19 травня 2021 року), де судом касаційної інстанції констатовано наступне: «У справі, яка переглядається, прокурор зазначив підставою для представництва інтересів держави наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів, внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою, а саме вчинення ОСОБА_3 дій у вигляді самочинного будівництва, що порушує зазначені інтереси держави та територіальної громади, оскільки самочинне будівництво є порушенням встановлених державою правил та норм здійснення будівництва, призводить до нераціональної забудови населених пунктів, невідповідності збудованих об`єктів нерухомості встановленим вимогам законодавства. Підставою для звернення до суду з апеляційною скаргою керівник Тячівської місцевої прокуратури Закарпатської області вказав не забезпечення належного захисту інтересів держави шляхом оскарження незаконного судового рішення органами, уповноваженими державою на здійснення відповідних функцій в спірних правовідносинах».

апеляційний суд не мотивував свого висновку щодо Закарпатської обласної ради. Суд першої інстанції, з чим погодився й апеляційний суд, невірно визначив статус як третьої особи у справі - управління Державної архітектурного будівельної інспекції у Закарпатській області, заміненої в ході апеляційного розгляду на правонаступника - Державну інспекцію архітектури та містобудування України в особі Управління Державної інспекції архітектури та містобудування у Закарпатській області. Зважаючи на предмет спору та в силу своїх повноважень зазначений орган мав бути залучений у даній справі у статусі відповідача, а не третьої особи.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 18 травня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.

14 червня 2023 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.

Ухвалою Верховного Суду від 19 червня 2023 року: в задоволенні клопотання заступника керівника Закарпатської обласної прокуратурипро те, що про день і час розгляду справи повідомити Офіс Генерального прокурора, Закарпатську обласну прокуратуру та сторони у справі, розгляд справи здійснювати за участю представника Офісу Генерального прокурора відмовлено;призначено справу до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 18 травня 2023 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: порушення норм процесуального права.

Фактичні обставини

Суди встановили, що рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 21 липня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на будинок відпочинку, загальною площею 41,70 кв. м, який складається із чотирьох приміщень (кухня, хол, комора, кімната), що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , за набувальною давністю.

22 лютого 2021 року рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 21 липня 2020 року оскаржено в апеляційному порядку в. о. керівником Тячівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Державної архітектурно-будівельної інспекції в Закарпатській області, в інтересах держави в особі Закарпатської обласної ради, комунальної установи «Управління спільною власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради, комунального некомерційного підприємства «Солотвинська обласна алергологічна лікарня» Закарпатської обласної ради.

В апеляційній скарзі в. о. керівника Тячівської місцевої прокуратури зазначав, що підстав передбачених чинним законодавством для задоволення позовних вимог відсутні, так як відповідачем про визнання права власності за набувальною власністю є попередній власник майна або особа, яка вважає себе власником майна. При цьому така особа має визнавати або оспорювати це право позивача і між сторонами має існувати спір про право, який суд вирішує у порядку позовного провадження. Суд першої інстанції не врахував відсутність існування між ОСОБА_1 та Солотвинською селищною радою спору про право власності на майно з огляду на те, що у відзиві на позовну заяву відповідач визнав позов повністю. Рішенням 29 сесії 7 скликання Солотвинської селищної ради № 722 від 28 квітня 2020 року подано дозвіл ФОП ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на умовах оренди орієнтованою площею 1 га, яка знаходиться в АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення під орендованим нерухомим майном, яке ОСОБА_1 орендував у КУ «Управління спільною власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради на підставі договору оренди від 30 січня 2020 року.

Земельна ділянка, на якій нібито знаходиться вказане майно перебуває у постійному користуванні КНП «Солотвинська обласна алергологічна лікарня», засновником та власником майна якої є КУ «Управління спільною власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради, засновником якого у свою чергу є Закарпатська обласна рада на підставі державного акту на право постійного користування серії І-ЗЛ №000346 від 27 березня 1998 року на якій і було розміщено майно КНП «Солотвинська обласна алергологічна лікарня», а сама база відпочинку, яку орендував ФОП « ОСОБА_1 на підставі договору оренди від 30 січня 2020 року. Згідно акту комісії Солотвинської селищної ради від 08 грудня 2020 року ними взагалі не встановлено наявність будь-якого майна на земельній ділянці, яку Солотвинська селищна рада виділила в оренду позивачу ОСОБА_1 .

Із урахуванням положень статей 328 331 ЦК України відсутність доказів введення спірної будівлі в експлуатацію, не підтвердження його реєстрації як нерухомого майна та прав на нього за будь-якою особою, відсутність документів на земельну ділянку під цим майном вказує на відсутність правових підстав для задоволення позову з підстав недоведеності позивачем підстав для набуття ним права власності на спірну будівлю згідно із положеннями статті 344 ЦК України. Недотримання забудовником всіх норм та правил може нести потенційну загрозу життю, здоров`ю громадян, які будуть відвідувати у даному випадку будинку відпочинку, що є безумовною загрозою порушення інтересів держави.

В. о. керівника Тячівської місцевої прокуратури зазначав, що у цьому випадку порушення інтересів держави полягає в тому, що визнання за відсутності законних підстав у судовому порядку за ОСОБА_1 права власності на будинок відпочинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 41.7 кв. м порушує встановлений законодавством порядок набуття права власності на майно, оскільки прийняття рішення про прийняття (неприйняття об`єкта в експлуатацію відносяться до компетенції Управління Державної будівельної інспекції у Закарпатській області, а також права Закарпатської обласної ради, КУ «Управління спільною власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради та КНП «Солтвинська обласна алергологічна лікарня» яка правомірно володіє (користується) земельною ділянкою під вказаним спірним об`єктом нерухомого майна, та яку з огляду на набуття права власності на спірний об`єкт нерухомого майна ОСОБА_1 може позбавити права користування земельною ділянкою.

Позиція Верховного Суду

Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (стаття 17 ЦПК України).

Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси (стаття 18 ЦПК України).

У справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи (частина перша статті 42 ЦПК України).

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково (частина перша статті 352 ЦК України).

Аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.

Суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося (пункт 3 частини першої статті 362 ЦПК України).

Тобто, у разі подання апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті.

Касаційний суд зауважує, що пункт 3 частини першої статті 362 ЦПК України поширюється лише на осіб, які не брали участі у справі та не поширюється на учасників справи.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) зроблено висновок, що «аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 серпня 2019 року в справі № 412/1277/2012 (провадження № 61-3704св19) зроблено висновок, що «у разі подання апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті».

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом (пункт 3 частини першої статті 131-1 Конституції України).

У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу (частини третя, четверта статті 56 ЦПК України).

Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Офісу Генерального прокурора або обласної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції {Абзац третій частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», в редакції чинній на момент подання апеляційної скарги).

Апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції також, якщо апеляційна скарга подана особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписана, або підписана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено (пункт 1 частини п`ятої статті 357 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21) зазначено, що:

«Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом третім частини третьої статті 23 Закону, має застосовуватись з урахуванням положень абзацу першого частини третьої цієї статті, який передбачає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень, незалежно від наявності статусу юридичної особи.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на положення частини другої статті 19 Конституції України, відповідно до якого органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У контексті цього засадничого положення відсутність у Законі інших окремо визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони на представництво державних компаній, не слід розуміти як таку, що розширює встановлені в абзаці першому частини третьої статті 23 Закону межі для здійснення представництва прокурором законних інтересів держави.

Цим висновком Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку щодо застосування частини третьої статті 23 Закону в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 363/4656/16-ц, який зводиться до необхідності визначення організаційно-правової форми суб`єкта, в особі якого звертається прокурор, з метою підтвердження підстав для представництва інтересів держави в суді в особі державного підприємства.

Позов у цій справі Прокурор подав в інтересах держави в особі Уряду, Міндовкілля та ДП з посиланням на їх бездіяльність щодо захисту інтересів держави, які полягають в забезпеченні реалізації принципів регулювання земельних та природоохоронних відносин.

Беручи до уваги наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для представництва Прокурором інтересів держави в особі ДП та вважає правильними висновки судів попередніх інстанції про необхідність залишення позову, поданого Прокурором в інтересах держави в особі ДП, без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України. Ураховуючи наведене, доводи Скаржника, викладені в підпунктах 4.1 та 4.2 цієї постанови, Велика Палата відхиляє як неналежні з огляду на викладені вище висновки».

У справі, що переглядається:

22 лютого 2021 року рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 21 липня 2020 року оскаржено в апеляційному порядку в. о. керівником Тячівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Державної архітектурно-будівельної інспекції в Закарпатській області, в інтересах держави в особі Закарпатської обласної ради, комунальної установи «Управління спільною власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради, комунального некомерційного підприємства «Солотвинська обласна алергологічна лікарня» Закарпатської обласної ради;

згідно відомостей, що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань державного комунального комунальненекомерційнепідприємство«Солотвинська обласна алергологічна лікарня» є комунальним підприємством, яке створене Закарпатськоюобласною радою, тобто не є державним органом. Проте апеляційний суд не врахував, що чинний на час подання апеляційної скарги закон не передбачав право прокурора представляти інтереси комунального некомерційногопідприємства. За таких обставин апеляційна скарга в. о. керівника Тячівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі комунального некомерційного підприємства «Солотвинська обласна алергологічна лікарня» Закарпатської обласної ради підлягала поверненню на підставі пункту 1 частини п`ятої статті 357 ЦПК України;

Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 07 листопада 2022 року залучено Державну інспекцію архітектури та містобудування України в особі Управління Державної інспекції архітектури та містобудування у Закарпатській області як правонаступників Державної архітектурно-будівельної інспекції України в особі Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Закарпатській області до участі у справі № 307/1257/20 за позовом ОСОБА_1 до Солотвинської селищної ради Тячівського району Закарпатської області, третя особа - управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Закарпатській області, про визнання права власності за набувальною давністю;

апеляційний суд не врахував, що пункт 3 частини першої статті 362 ЦПК України поширюється лише на осіб, які не брали участі у справі та не поширюється на учасників справи; апеляційна скарга в. о. керівника Тячівської місцевої прокуратури подана в інтересах держави, зокрема, в особі Державної архітектурно-будівельної інспекції в Закарпатській області, тобто, в інтересах учасника справи (третьої особи). Тому вказана підстава закриття апеляційного провадження не могла бути застосована до учасника справи - Державної архітектурно-будівельної інспекції в Закарпатській області від імені якої в інтересах держави в. о. керівника Тячівської місцевої прокуратури подана апеляційна скарга.

За таких обставин, апеляційний суд зробив помилковий висновок про наявність підстав для закриття апеляційного провадження.Як наслідок, ухвалу апеляційного суду належить скасувати та передати справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (частина шоста статті 411 ЦПК України).

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом (частина четверта статті 411 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена ухвалу апеляційного суду постановлена без додержання норм процесуального права. У зв`язку із наведеним колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу належить задовольнити; оскаржену ухвалу апеляційного суду скасувати; передати справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 400 406 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Закарпатської обласної прокуратури задовольнити.

Ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 03 квітня 2023 року скасувати та передати справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції ухвала Закарпатського апеляційного суду від 03 квітня 2023 року втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук