Постанова

Іменем України

21 червня 2023 року

м. Київ

справа № 149/1089/22

провадження № 61-292св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство «Українська залізниця»,

третя особа - директор виробничого структурного підрозділу «Санаторій «Медичний центр реабілітації залізничників» філії «Центр оздоровлення та відпочинку» Акціонерного товариства «Українська залізниця» Гаврилюк Олександр Олександрович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу директора виробничого структурного підрозділу «Санаторій «Медичний центр реабілітації залізничників» філії «Центр оздоровлення та відпочинку» Акціонерного товариства «Українська залізниця» Гаврилюка Олександра Олександровича на рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 17 серпня 2022 року в складі судді Вергелеса В. О. та постанову Вінницького апеляційного суду від 01 грудня 2022 року в складі колегії суддів: Берегового О. Ю., Панасюка О. С., Шемети Т. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Українська залізниця»), у якому просила визнати незаконним та скасувати наказ директора виробничого структурного підрозділу «Санаторій «Медичний центр реабілітації залізничників» філії «Центр оздоровлення та відпочинку» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - ВСП «Санаторій «МЦРЗ») Гаврилюка О. О. від 22 квітня 2022 року № 55 про призупинення дії трудового договору з нею, зобов`язати нарахувати та виплатити їй середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 25 квітня 2022 року по день фактичного допуску до роботи та стягнути на її користь в рахунок відшкодування моральної шкоди 10 000,00 грн.

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що вона працює у ВСП «Санаторій «МЦРЗ» на посаді заступника директора з лікувальної роботи та за сумісництвом на посаді лікаря-невропатолога вищої категорії.

З 24 лютого 2022 року на всій території України введено воєнний стан.

Наказом директора ВСП «Санаторій «МЦРЗ» Гаврилюка О. О. від 22 квітня 2022 року № 55 дію трудового договору з нею з 25 квітня 2022 року призупинено до відновлення, але не пізніше дня припинення або скасування воєнного стану, чим фактично її відсторонено від роботи. Підставою для винесення наказу зазначено відсутність умов для організації та виконання виробничого процесу санаторно-курортного лікування.

Вважала наказ незаконним, таким, що носить дискримінаційний характер і порушує її право на працю.

Зокрема вказувала, що місто Хмільник Вінницької області, де розташовано її робоче місце, не відноситься до зони бойових дій, не є окупованою територією, де є неможливим надання та виконання роботи за її трудовим договором. Відсутність умов для організації та виконання виробничого процесу санаторно-курортного нічим не підтверджена та спростовується роботою інших працівників у цьому закладі. До того ж вона виконувала роботу не тільки заступника директора з лікувальної роботи, а ще й лікаря-невропатолога вищої категорії, яка є необхідною для функціонування закладу.

Внаслідок порушення її права на працю їй завдано моральну шкоду, розмір якої вона визначала в 10 000,00 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 17 серпня 2022 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 01 грудня 2022 року,позов задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ директора ВСП «Санаторій «МЦРЗ» № 55 від 22 квітня 2022 року про призупинення дії трудового договору з 25 квітня 2022 року з заступником директора з лікувальної роботи та лікарем-невропатологом вищої категорії (внутрішній сумісник) ОСОБА_1 .

Зобов'язано АТ «Українська залізниця» нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за період з 25 квітня 2022 року по день фактичного допуску до роботи як оплату за час вимушеного прогулу.

У задоволенні позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди відмовлено.

Визнаючи наказ про призупинення дії трудового договору незаконним та зобов`язуючи відповідача виплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідач не довів, що на час видачі наказу існували обставини, які виключали можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором, тобто, що існувала абсолютна неможливість роботодавця надати роботу, а працівника виконувати її.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У січні 2023 року директор ВСП «Санаторій «МЦРЗ» Гаврилюк О. О. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України), просить скасувати рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 17 серпня 2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 01 грудня 2022 року й ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували, що припиняючи дію трудового договору з позивачем, товариство ніяким чином не порушило права останньої і діяло в межах статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», оскільки через збройну агресію надання санаторно-курортних та медичних послуг підрозділом фактично не здійснювалося. При цьому положення цієї статті в редакції на час видачі оспорюваного наказу не передбачали такої умови як неможливість виконання трудового договору обома сторонами. Така умова передбачена новою редакцією вказаної статті (після 19 липня 2022 року).

Також вважає, що суди безпідставно поклали на відповідача обов`язок відшкодувати позивачу заробітну плату за час призупинення дії трудового договору, оскільки такий обов`язок у даному випадку покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України.

Судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди в касаційному порядку не оскаржуються і в цій частині судом касаційної інстанції не переглядаються.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

02 березня 2023 року справа № 149/1089/22 надійшла до Верховного Суду.

Позивач надіслала відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Крім того просить стягнути на її користь витрати за надання правничої допомогу (за складання відзиву на касаційну скаргу) в сумі 3 000,00 грн.

Ухвалою Верховного Суду від 08 червня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини, встановлені судами

З 27 лютого 2020 року ОСОБА_1 працює на посаді заступника директора з лікувальної роботи ВСП «Санаторій «МЦРЗ».

З 22 вересня 2021 року ОСОБА_1 працює за внутрішнім сумісництвом на посаді лікаря-невропатолога вищої категорії (0,25 ставки).

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 з 24 лютого 2022 року на території України введено воєнний стан.

З 07 березня 2022 року деяким працівникам та лікарям ВСП «Санаторій «МЦРЗ», зокрема лікувально-діагностичного відділення, плавального басейну, стаціонарних відділень оголошено простій, з якого вони відкликані з 04 квітня 2022 року.

Наказом директора ВСП «Санаторій «МЦРЗ» від 22 квітня 2022 року № 55 відповідно до статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року, враховуючи відсутність умов для організації та виконання виробничого процесу з санаторно-курортного лікування, з 25 квітня 2022 року призупинено дію трудового договору з заступником директора з лікувальної роботи та лікарем-невропатологом вищої категорії (внутрішній сумісник) ОСОБА_1 .

Діяльність ВСП «Санаторій «МЦРЗ» регулюється Положенням про ВСП «Санаторій «МЦРЗ», затвердженим наказом філії «Центр оздоровлення та відпочинку» АТ «Укрзалізниця» від 29 вересня 2021 року № 040.

Згідно з цим Положенням, метою діяльності структурного підрозділу є задоволення потреб працівників, членів їх сімей, пенсіонерів товариства, юридичних і фізичних осіб в отриманні якісних послуг соціальної спрямованості: спортивних, санаторно-курортного лікування, оздоровлення та відпочинку, роботах і послугах, що виконує та надає структурний підрозділ, а також отримання прибутку від здійснення підприємницької діяльності.

Основним видом діяльності ВСП є провадження діяльності з організації відпочинку та санаторно-курортного лікування, фізкультурно-оздоровча та спортивна діяльність, організація відпочинку та розваг, медична практика, інша діяльність у сфері охорони здоров`я.

Заступник директора з лікувальної роботи ВСП «Санаторій «МЦРЗ» у своїй роботі керується посадовою інструкцією заступника директора з лікувальної роботи 1210.1, затвердженою директором ВСП «Санаторій «МЦРЗ» у 2021 році, з якою ОСОБА_1 ознайомлена 25 серпня 2021 року.

Заступник директора з лікувальної роботи організовує, контролює роботу медичного персоналу, дає йому оцінку з точки зору якості та правильності медичних та санаторно-курортних послуг та лікування, які і є основним видом діяльності ВСП «Санаторій «МЦРЗ».

Структура ВСП «Санаторій «МЦРЗ» та кількість працюючих визначається штатним розписом, затвердженим 29 грудня 2021 року, який введений в дію з 01 грудня 2021 року, який включає 267,5 штатних одиниць, серед яких керівництво становить 13 одиниць (у тому числі директор та три заступника директора).

Станом на 14 червня 2022 року облікова чисельність працівників ВСП «Санаторій «МЦРЗ» становить 248 чоловік. З них: працюючих - 184, відпустка без збереження заробітної плати - 16; щорічна відпустка - 25, призупинення трудового договору - 8, ЗСУ - 5, відпустки по догляду за дитиною та лікарняні листи - 10.

Згідно з довідками ВСП «Санаторій «МЦРЗ» від 14 червня 2022 року, за період з 01 березня 2021 року по 31 травня 2021 року було прийнято 572 пацієнти. З них: амбулаторних - 103, по путівках - 469.

За період з 01 березня 2022 року по 31 травня 2022 року було прийнято 82 пацієнти. З них: амбулаторних - 44, по путівках - 37. У розрізі календарних місяців: березень - 0; квітень: амбулаторних - 22, по путівках - 5; травень: амбулаторних - 22, по путівках - 32.

За період з 25 лютого 2022 року по 14 червня 2022 року було прийнято 932 тимчасово-переміщені особи. У розрізі календарних місяців: лютий - 368, березень - 317, квітень - 174, травень - 59, червень - 14. Станом на 14 червня 2022 року у ВСП «Санаторій «МЦРЗ» перебуває 254 тимчасово-переміщені особи.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Стаття 43 Конституції України гарантує право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України № 2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, в Україні введено воєнний стан, який діє на теперішній час.

Згідно з пунктом 3 цього Указу, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34 38 39 41-44 53 Конституції України.

15 березня 2022 року прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі - Закон № 2136-ІХ), яким визначені особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Частинами першою та другою Закону № 2136-ІХ (тут і далі в редакції на час винесення оспорюваного наказу від 22 квітня 2022 року) встановлено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43 44 Конституції України.

У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень КЗпП України, під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Відповідно до статті 13 Закону № 2136-ІХ, призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором.

Дія трудового договору може бути призупинена у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи.

Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.

Призупинення дії трудового договору роботодавець та працівник за можливості мають повідомити один одного у будь-який доступний спосіб.

Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України.

Наведена спеціальна норма права надає роботодавцю право тимчасово призупинити дію трудового договору з працівником у разі неможливості у зв`язку із військовою агресією проти України забезпечити працівника роботою.

Водночас таке право не є абсолютним. Для застосування цієї норми права роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати працівнику роботу, а працівник не може виконати роботу. Зокрема, у випадку, якщо необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціювання з об`єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо.

У цій справі встановлено, що ОСОБА_1 працює на посаді заступника директора з лікувальної роботи ВСП «Санаторій «МЦРЗ» та за внутрішнім сумісництвом на посаді лікаря-невропатолога вищої категорії.

До основних посадових обов`язків позивача на посаді заступника директора з лікувальної роботи належить організація і контроль роботи медичного персоналу.

Призупиняючи дію трудового договору з позивачем на підставі статті 13 Закону № 2136-ІХ, відповідач виходив з відсутності в нього умов для організації та виконання виробничого процесу з санаторно-курортного лікування.

Разом з тим суди встановили, що як на час видачі оспорюваного наказу про призупинення дії трудового договору, так і на час розгляду справи, ВСП «Санаторій «МЦРЗ» здійснював свій основний вид діяльності та надавав медичні й санаторно-курортні послуги. До роботи були залучені 225 працівників. Дію трудових договорів відповідач призупинив лише з позивачем та ще вісьмома працівниками (чотирма медичними сестрами та чотирма медичними сестрами з масажу).

Таким чином, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтовано вважав, що призупинення дії трудового договору з позивачем є незаконним, оскільки обставин неможливості відповідача у зв`язку з військовою агресією проти Українинадати позивачу роботу, а останній її виконувати в цій справі не встановлено.

При цьому сама по собі обставина зменшення кількості пацієнтів санаторію після введення воєнного стану на території України не свідчить про неможливість відповідача забезпечити позивача, яка обіймала посади заступника директора з лікувальної роботи та лікаря-невропатолога вищої категорії, роботою.

Також, установивши, що незаконні дії відповідача позбавили позивача можливості працювати, суди обґрунтовано поклали на відповідача обов`язок відшкодувати їй середню заробітну плату за час її перебування у вимушеному прогулі, тому доводи касаційної скарги про те, що такий обов`язок покладається на державу, що здійснює збройну агресію, в даному випадку безпідставні.

Інші доводикасаційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки зводяться до власного тлумачення заявником норм законодавства та необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріально і процесуального права.

Переглянувши судові рішення в оскаржуваній частині в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для їх скасування.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до частини першої статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Частиною першою статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просить відшкодувати їй понесені витрати на професійну правничу допомогу за складання відзиву в розмірі 3 000,00 грн.

На підтвердження цих витрат заявник надала: договір від 02 березня 2023 року, акт/звіт виконаних робіт від 09 березня 2023 року, квитанцію до прибуткового касового ордера від 09 березня 2023 року на суму 3 000,00 грн.

Враховуючи наведене, оскільки заявником надано суду докази детального опису виконаної адвокатом роботи та її вартості, клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги Гаврилюк О. О. не заявляв, наявні підстави для стягнення з нього на користь позивача витрат на правничу допомогу за подання відзиву на касаційну скаргу в розмірі 3 000,00 грн.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу директора виробничого структурного підрозділу «Санаторій «Медичний центр реабілітації залізничників» філії «Центр оздоровлення та відпочинку» Акціонерного товариства «Українська залізниця» Гаврилюка Олександра Олександровича залишити без задоволення.

Рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 17 серпня 2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 01 грудня 2022 року в частині позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу, зобов`язання виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу залишити без змін.

Стягнути з директора виробничого структурного підрозділу «Санаторій «Медичний центр реабілітації залізничників» філії «Центр оздоровлення та відпочинку» Акціонерного товариства «Українська залізниця» Гаврилюка Олександра Олександровича на користь ОСОБА_1 3000,00 грн на відшкодування судових витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги в суді касаційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. ЧервинськаСудді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов