Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.02.2019 року у справі №363/2630/18

Постанова

Іменем України

16 червня 2021 року

м. Київ

справа № 363/2630/18

провадження № 61-2100св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 04 червня 2019 року у складі судді Чіркова Г. Є. та постанову Київського апеляційного суду від 05 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Борисової О. В., Ратнікової В. М., Левенця Б. Б.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.

Позовну заяву мотивовано тим, що 17 листопада 2017 року між нею та ОСОБА_2 укладено договір позики у письмовій формі у вигляді розписки, згідно з якою ОСОБА_2 отримав у борг грошові кошти у розмірі 657 783,00 грн. і зобов'язався повернути зазначену суму позики в строк до 10 грудня 2017 року. Однак взяті на себе зобов'язання ОСОБА_2 не виконав, грошові кошти не повернув.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь 757
477,67 грн, з яких: 657 783,00 грн - основна сума заборгованості за позикою; 28
942,45 грн - інфляційні збитки за період з січня 2018 року до травень 2018 року; 11 029,13 грн - три відсотки річних за період з 11 грудня 2017 року до 02 липня 2018 року; 59 723,09 грн - проценти за період з 11 грудня 2017 року до 02 липня 2018 року, а також просила стягнути судовий збір у розмірі 7 574,78 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 18 319,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 04 червня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за позикою в розмірі 657
783,00 грн, індекс інфляції в розмірі 28 942,45 грн, три відсотки річних від простроченої суми в розмірі 11 029,13 грн, а також судові витрати, які складаються з судового збору в розмірі 7 574,78 грн та витрат на правничу допомогу в розмірі 18 319,00 грн.

У іншій частині позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем не виконані зобов'язання щодо повернення суми позики позивачу, тому позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за позикою в розмірі 657 783,00 грн, індексу інфляції в розмірі 28 942,45 грн та трьох відсотків річних від простроченої суми в розмірі 11

029,13 грн є обґрунтованими. Однак у задоволенні позовних вимог в частині стягнення процентів від суми позики на рівні облікової ставки Національного банку України за період з 11 грудня 2017 року до 02 липня 2018 року у порядку статті 1048 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) слід відмовити, оскільки після закінчення строку дії договору відповідач повинен нести відповідальність за прострочення виконання грошового зобов'язання згідно з вимогами статті 625 ЦК України.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 05 листопада 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Лева Р. В. залишено без задоволення, апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. рішення Вишгородського районного суду Київської області від 04 червня 2019 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судового збору в розмірі 7 574,78 грн та витрат на правничу допомогу в розмірі 18 319,00 грн змінено, зменшено суму стягнутого судового збору з 7 574,78 грн до 6 926,30 грн та стягнутих витрат на правничу допомогу з 18 319,00 грн до 16 750,89 грн.

У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції постановив, що, задовольняючи позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за позикою в розмірі 657 783,00 грн, індексу інфляції в розмірі 28 942,45 грн та трьох відсотків річних від простроченої суми в розмірі 11 029,13 грн, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості вказаних вимог та того, що відповідач договірні зобов'язання не виконав, а тому з нього підлягає стягненню сума боргу з урахуванням виплат за прострочення зобов'язання.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача процентів у розмірі 59 723,09 грн за період з 11 грудня 2017 року до 02 липня 2018 року (включно), суд першої інстанції виходив з того, що фактично нарахування процентів за договором позики між сторонами охоплює період дії договору, а саме з 17 листопада 2017 року до 10 грудня 2017 року, а після 10 грудня 2017 року відповідач несе відповідальність за прострочення виконання грошового зобов'язання згідно з вимогами статті 625 ЦК України.

Однак суд першої інстанції не врахував, що судові витрати підлягають стягненню пропорційно до задоволених позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, просив скасувати рішення Вишгородського районного суду Київської області від 04 червня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 листопада 2019 року і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не встановили справжню правову природу укладеного між ним та позивачем договору, оскільки між сторонами відсутні правовідносини, які виникають з договору позики, та відсутні усі істотні умови такого роду договору.

Також суди попередніх інстанцій безпідставно задовольнили позовні вимоги щодо стягнення витрат на правничу допомогу у зв'язку з тим, що матеріали справи не містять розрахунку із зазначенням затрачених годин при виконанні договору про надання правничої допомоги. Розмір професійної правничої допомоги має відповідати виконаному адвокатом обсягу робіт, визначених сторонами (адвокатом та клієнтом).

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1, від імені якої діє адвокат Лев Р. В., зазначила, що касаційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню, оскільки не містить обґрунтування неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 04 червня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 листопада 2019 року і витребувано із Вишгородського районного суду Київської області цивільну справу № 363/2630/18.

Ухвалою Верховного Суду від 19 травня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи

17 листопада 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, відповідно до якого ОСОБА_2 взяв у ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_1, виданий 22 квітня 2016 року Дарницьким районним відділом Головного управління державної міграційної служби України в м. Києві) у борг грошові кошти у розмірі 657 783,00
грн та зобов'язався їх повернути до 10 грудня 2017 року, що підтверджується розпискою.

Відповідно до копії паспорта громадянина України серії НОМЕР_1, виданий 22 квітня 2016 року Дарницьким районним відділом Головного управління державної міграційної служби України в м. Києві, на яку у розписці посилався ОСОБА_2, виданою на ім'я ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1. При цьому ім'я ОСОБА_1 російською мовою викладено як ОСОБА_1.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Відповідно до частин 1 , 2 , 4 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, і доводів касаційної скарги колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в його незміненій частині та постанова суду апеляційної інстанції відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Згідно з частиною 1 статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог частиною 1 статті 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У частині 1 статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог частині 1 статті 627 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з частиною 1 статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менше як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Допускається пред'явлення на підтвердження укладення договору позики та його умов розписки позичальника або іншого документа, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частина 2 статті 1047 ЦК України).

Ураховуючи викладене, ОСОБА_2 підтвердив факт отримання грошей від ОСОБА_1 розпискою.

Частиною 1 статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язується повернути позикодавцю позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовим ознаками у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, які встановлені договором.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Такий правовий висновок викладено Верховним Судом України у постановах від 18 вересня 2013 року в справі № 6-63цс13 та від 11 листопада 2015 року в справі № 6-1967цс15.

Суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано зазначили, що оскільки ОСОБА_2 не виконав свої зобов'язання за договором позики в повному обсязі, не повернув взяті у борг кошти у визначений строк, з нього підлягає стягненню сума заборгованості за договором позики у розмірі 657 783,00 грн, інфляційні втрати у розмірі 28 942,45 грн та три відсотки річних від простроченої суми у розмірі 11

029,13 грн відповідно до вимог статті 625 ЦК України.

Відповідно до статей 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Судами попередніх інстанцій встановлено та не спростовано матеріалами справи те, що умовами договору позики розмір процентів не передбачений, тому ОСОБА_1, здійснюючи розрахунок суми відповідних процентів, що підлягає стягненню з позичальника, виходила із облікової ставки Національного банку України, вказавши при цьому період для такого нарахування за договором позики з 11 грудня 2017 року до 02 липня 2018 року (включно).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) зазначено, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Отже, зі спливом строку, на який була надана позика, припиняється право позивача нараховувати проценти за договором.

За умовами договору позики (боргової розписки) від 17 листопада 2017 року сторони погодили, що позику в розмірі 657 783,00 грн ОСОБА_2 зобов'язався повернути до 10 грудня 2017 року.

Оскільки зі спливом строку, на який була надана позика, припинилося право позивача нараховувати проценти за договором позики, то після 10 грудня 2017 року позивач не мала правових підстав для їх нарахування.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 08 травня 2019 року в справі № 760/16670/16-ц (провадження № 61-35078св18), від 19 червня 2019 року в справі № 498/1105/15-ц (провадження № 61-18065св18), від 28 серпня 2019 року в справі № 469/1578/16-ц (провадження № 61-29393св18).

Ураховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що відповідач свої зобов'язання за договором позики не виконав, тому з нього підлягає стягненню сума заборгованості, інфляційні витрати та три відсотки річних за неповернення суми позики, про те правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача процентів за договором позики після спливу терміну його дії відсутні.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дослідили всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надали їм належну оцінку, правильно визначили характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшли обґрунтованих висновків про часткове задоволення позову.

Щодо витрат на правничу допомогу

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами 1 -6 статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 4 статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (далі - ЄСПЛ) на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.

Визначаючи суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року в справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року в справі "Гімайдуліна і інші проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року в справі "East/WestAllianceLimited" проти України", від 26 лютого 2015 року в справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Здійснені позивачем витрати на правничу допомогу підтверджуються договором від 26 червня 2018 року № 26/06, укладеним між ОСОБА_1 та Адвокатським бюро "Лев" про надання правової допомоги; додатком від 26 червня 2018 року № 1 до договору від 26 червня 2018 року № 26/06 про надання правової допомоги; платіжним дорученням на суму 8 900,00 грн та квитанцією від 02 липня 2019 року №
0.0.1397615386.1 на суму 9 4119,00 грн, які є достатніми для підтвердження понесення витрат на правничу допомогу.

Суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення суду першої інстанції в частині визначення сум судового збору та витрат на правничу допомогу, правильно застосував статті 137, 144 ЦПК України, врахував вимоги розумності та справедливості, стягнув судові витрати та витрати на правничу допомогу за розгляд справи у суді першої інстанції пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги та зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для задоволення касаційної скарги немає.

Щодо розподілу судових витрат

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 04 червня 2019 року в його незміненій частині після апеляційного перегляду та постанову Київського апеляційного суду від 05 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк