Постанова

Іменем України

21 травня 2020 року

м. Київ

справа № 638/9035/16-ц

провадження № 61-45500св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

особа, яка подала апеляційну скаргу - ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 20 серпня 2018 року у складі судді Кругової С. С., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої залиттям квартири.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої залиттям квартири.

Позовну заяву мотивував тим, що він є власником квартири АДРЕСА_1 , яка належить йому на праві власності на підставі договору дарування від 19 лютого 2004 року. З 1997 року власник квартири АДРЕСА_2 , що розташована в тому ж будинку, ОСОБА_2 , неодноразово заливав його квартиру, внаслідок чого були пошкоджені стіни, стеля, ліпнина, підлога, електропроводка, світильник, ванна, комплект меблів, витяжка повітря. 25 червня 2013 року йому знову було заподіяно майнову шкоду шляхом залиття квартири, зокрема, була пошкоджена ванна кімната, а саме: стеля, стіни та підлога та розміщене в цій кімнаті майно. Ці обставини зафіксовані комісією комунального підприємства «Жилкомсервіс» (далі - КП «Жилкомсервіс») в акті обстеження від 25 червня 2013 року.

Позивач просив стягнути з відповідача на його користь 136 090 грн майнової шкоди, 50 000 грн моральної шкоди та 1 000 грн судових витрат, а саме оплату послуг суб`єкта оціночної діяльності з проведення оцінки майнової шкоди.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 14 вересня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 08 листопада 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.

Суди зробили висновок, що акт обстеження за формою та за змістом не відповідає встановленим законодавством вимогам, що у свою чергу унеможливлює встановлення факту наявності вини ОСОБА_2 у залитті квартири ОСОБА_1 та визначення майнової шкоди внаслідок залиття належної йому квартири.

Постановою Верховного Суду від 08 травня 2018 року судові рішення першої та апеляційної інстанції скасовані, позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 на користь позивача майнову шкоду в розмірі 136 090 грн та у рахунок відшкодування моральної шкоди 5 000 грн, завданої залиттям квартири, судові витрати віднесено за рахунок держави.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що позивач надав достатньо доказів про наявність факту залиття його квартири, а відповідач не спростував належними та допустимими доказами своєї вини у залитті його квартири, хоча це його процесуальний обов`язок, оскільки у спірних правовідносинах діє презумпція вини заподіювача шкоди.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 20 серпня 2018 року у відкритті апеляційного провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої залиттям квартири, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Дзержинського районного суду міста Харкова у цій справі відмовлено.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що апеляційну скаргу подано на рішення суду, що не підлягає апеляційному оскарженню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_3 , посилаючись на порушення норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції, справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Дзержинського районного суду міста Харкова.

25 травня 2019 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Лесько А. О., Мартєва С. Ю., Штелик С. В. (суддя-доповідач).

15 квітня 2020 року справу повторно розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції не повно досліджено обставини справи. Заявник зазначає, що він є особою, яка не брала участі у справі, проте суд вирішив питання про його обов`язки, як співвласника квартири, а тому має право звернутися з апеляційною скаргою.

Відзив на касаційну скаргу

У травні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом встановлено, що у травні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої залиттям квартири (т. 1 а. с. 2 - 3).

Рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 14 вересня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 08 листопада 2017 року, у задоволенні позову відмовлено (т. 1 а. с. 162 - 168, 230 - 231).

Постановою Верховного Суду від 08 травня 2018 року рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 14 вересня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 08 листопада 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 майнову шкоду в розмірі 136 090 грн та у рахунок відшкодування моральної шкоди 5 000 грн, завданої залиттям квартири (т. 2 а. с. 65 - 67).

13 липня 2018 року ОСОБА_3 звернувся до Апеляційного суду Харківської області з апеляційною скаргою на рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 14 вересня 2017 року, як особа, яка вважає себе співвідповідачем у справі (т. 2 а. с. 76 - 80).

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 09 серпня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Дзержинського районного суду міста Харкова у цій справі залишено без руху (т. 2 а. с. 92 - 93).

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 20 серпня 2018 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Дзержинського районного суду міста Харкова у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої залиттям квартири відмовлено (т. 2 а. с. 99).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ).

Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Отже, розгляд касаційної скарги у цій справі здійснюється у порядку, визначеному ЦПК України в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (§ 59 рішення ЄСПЛ у справі «De Geouffre de la Pradelle v. France» від 16 грудня 1992 року, заява № 12964/87).

У § 36 рішення у справі «Bellet v. France» від 04 грудня 1955 року, заява № 23805/94, ЄСПЛ зазначив, що «стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».

При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ у справі «Дія 97» проти України» від 21 жовтня 2010 року).

Аналогічні правові висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах містяться в постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року в справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частина перша статті 352 ЦПК України передбачає, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Відповідно до частини другої статті 419 ЦПК України з моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані або визнані нечинними рішення, постанови та ухвали суду першої або апеляційної інстанції втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.

Зважаючи, що Верховний Суд у постанові від 08 травня 2018 року у цій справі зробив висновок про скасування рішення першої та апеляційної інстанції, то у подальшому вони повторно оскарженню не підлягають, оскільки втратили законну силу.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 358 ЦПК України, якщо апеляційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає апеляційному оскарженню, суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження.

Отже, оскільки апеляційну скаргу подано на уже скасоване рішення, що не підлягає оскарженню в апеляційному порядку, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують правильного висновку суду апеляційної інстанції.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги правильного висновку суду апеляційної інстанції не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 20 серпня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький В. В. Сердюк І. М. Фаловська