Постанова

Іменем України

21 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 208/2580/15-ц

провадження № 61-2760св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 січня 2022 року у складі колегії суддів: Красвітної Т. П., Свистунової О. В., Єлізаренко І. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У квітні 2015 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк», Банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 27 травня 2005 року між Закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № DZH0GK00770046, згідно з умовами якого відповідач отримала кредит у розмірі 20 000,00 дол. США на придбання квартири, строком повернення до 26 травня 2025 року.

В забезпечення виконання зобов`язання за вказаним кредитним договором, 27 травня 2005 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 укладено договір поруки, за умовами якого поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов`язань за кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, відсотків за користування кредитом, комісій, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків.

Банк свої зобов`язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, а саме надав ОСОБА_3 кредит у розмірі, обумовленому сторонами в договорі.

27 січня 2007 року ОСОБА_3 змінила прізвище на « ОСОБА_3 », у зв`язку з укладенням шлюбу з ОСОБА_6

19 лютого 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та компанією «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс №1 Пі-Ел-Сі» укладений договір купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги щодо кредитного договору від 27 травня 2005 року № DZH0GK00770046, укладеного між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3

13 жовтня 2011 року між компанією «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс №1 ПІ-ЕЛ-СІ» та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладений договір купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги, за умовами якого продавець (Компанія «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс №1 ПІ-ЕЛ-СІ») погоджується продати, а покупець (ПАТ КБ «ПриватБанк») погоджується купити відповідні основні іпотечні активи, що посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Чижик І. О. за реєстровими номерами № 611, 612. Згідно з додатком № 1 до договору купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги від 13 жовтня 2011 року (перелік активів), компанія «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс №1 ПІ-ЕЛ-СІ» продала ПАТ КБ «ПриватБанк», зокрема, права вимоги за кредитним договором від 27 травня 2005 року № DZH0GK00770046.

Отже, кредитором за кредитним договором від 27 травня 2005 року № DZH0GK00770046 знову стало ПАТ КБ «ПриватБанк».

У зв`язку з неналежним виконанням позичальником зобов`язань за кредитним договором від 27 травня 2005 року № DZH0GK00770046, станом на 30 січня 2015 року утворилась заборгованість у розмірі 64 808,77 дол. США, з яких: 19 253,00 дол. США - заборгованість за кредитом, 15619,31 дол. США - заборгованість за відсотками за користування кредитом, 2 044,00 дол. США - заборгованість за комісією за користуванням кредитом, 27892,46 дол. США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.

Посилаючись на ці обставини, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути солідарно з відповідачів борг за кредитним договором у загальному розмірі 64 808,77 дол. США, що еквівалентно 1 046 661, 64 грн.

15 червня 2018 року ПАТ КБ «ПриватБанк» змінило назву на Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»).

Рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 16 листопада 2020 року в задоволенні позову Банку відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що поданий позивачем розрахунок заборгованості не підтверджує наявність у відповідача заборгованості на яку посилається позивач у позовній заяві, оскільки, заборгованість за кредитним договором нарахована за період з 27 травня 2005 року до 31 січня 2012 року станом на 30 січня 2015 року, коли між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) не існувало цивільно-правових відносин; розрахунок заборгованості не відображує операцій із неодноразового продажу прав вимоги до ОСОБА_1 .

Також суд першої інстанцій звернув увагу на те, що з 19 лютого 2007 року до 14 квітня 2016 року право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором від 27 травня 2005 року № K3S0GF15003382 не належало ПАТ КБ «ПриватБанк» в силу його переходу до третьої особи компанії «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 ПІ-ЕЛ-СІ».

Крім того, суд першої інстанції врахував, що оскільки компанія «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 ПІ-ЕЛ-СІ» не входить до переліку фінансових установ (не є кредитною установою), внесених до Державного реєстру фінансових установ, що розміщений на офіційному сайті Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг; не є резидентом України, не має банківської або іншої ліцензії на здійснення кредитної діяльності на території України, то вона не мала права за законодавством України здійснювати операції з обслуговування споживчих кредитів громадян України, а саме нараховувати та стягувати проценти і комісії.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 18 січня 2022 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 16 листопада 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов Банку задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 27 травня 2005 року № DZH0GK00770046 у загальному розмірі 17 548,92 дол. США , що складається із заборгованості за тілом кредиту в сумі 17 415,79 дол. США та заборгованості за процентами за користування кредитом в розмірі 133,13 дол. США. У задоволенні іншої частини позовних вимог про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про часткове задоволення позову, апеляційний суд встановив факт повернення права вимоги за кредитним договором № DZH0GK00770046 від компанії «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 ПІ-ЕЛ-СІ» до Банку за договором купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги від 13 жовтня 2011 року та дійшов висновку про доведеність факту неналежного виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору та наявність, у зв`язку із цим, заборгованості відповідачів перед Банком.

Також апеляційний суд дійшов висновку про те, що оскільки строк виконання зобов`язання за кредитним договором від 27 травня 2005 року № DZH0GK00770046 змінився, у зв`язку з пред`явленням Банком позовної заяви у справі №415/3420/12 про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок дострокового погашення кредиту у повному обсязі, тобто на 19 квітня 2012 року, то підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення нарахованої АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за вказаним договором, станом на 19 квітня 2012 року.

Крім того, апеляційний суд дійшов висновку про те, що Банком не пропущена позовна давність щодо платежів у межах трьох років до дня подачі позову у цій справі, тому стягненню підлягає заборгованість за тілом кредиту та процентами за період з 01 квітня по 19 квітня 2012 року; порука ОСОБА_2 за договором поруки від 27 травня 2005 року щодо вказаної заборгованості за кредитним договором від 27 травня 2005 року № DZH0GK00770046 не припинена.

Водночас відмовляючи у задоволенні позовних вимог Банку в частині стягнення боргу з комісії в розмірі 0,14% від суми виданого кредиту, апеляційний суд дійшов висновку про те, що відповідно до приписів статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, пункти 1.1 та 2.2.3 кредитного договору від 27 травня 2005 року № K3S0GF15003382 щодо встановлення щомісячної комісії в розмірі 0,14 % від суми виданого кредиту є нікчемними в силу закону з моменту його укладення, а отже таким, що не створює юридичних наслідків для сторін, тому не потребує визнання його недійсним.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиція інших учасників справи

У лютому 2022 року ОСОБА_1 із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 січня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 16 листопада 2020 року.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що апеляційний суд:

- безпідставно скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції;

- не звернув увагу на те, що іпотекодержателем квартири, яка передана в іпотеку за кредитним договором від 27 травня 2005 року № DZH0GK00770046 досі є компанія «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 ПІ-ЕЛ-СІ»;

- прийшов до суперечливих висновків щодо розміру заборгованості за кредитним договором;

- безпідставно не застосував позовну даність щодо позовних вимог Банку про стягнення тіла кредиту - 17 415,79 дол. США та заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 133,13 дол. США, хоча відповідачами було письмово заявлено про застосування позовної давності;

- не звернув увагу на те, що відповідач ОСОБА_1 в період дії договору від 19 лютого 2007 року, укладеного Банком та компанією «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 ПІ-ЕЛ-СІ» про відступлення права вимоги щодо кредитного договору від 27 травня 2005 року № DZH0GK00770046, здійснювала періодичні платежі на загальну суму 7 279,00 дол. США, які були спрямовані на погашення процентів та штрафів, які не могли бути нараховані компанією «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 ПІ-ЕЛ-СІ» в силу закону і повинні враховуватись у тіло кредиту;

- не врахував, що поданий позивачем розрахунок заборгованості не підтверджує наявність у відповідача заборгованості на яку посилається позивач у позовній заяві, оскільки заборгованість за кредитним договором нарахована станом на день, коли між Банком та відповідачами не існувало цивільно-правових відносин, розрахунок заборгованості не відображає операцій із неодноразового продажу прав вимоги до відповідачів;

- не дослідив зібрані у справі докази та не надав їм належну оцінку;

- застосовав норми права без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 09 грудня 2020 року у справі № 754/6172/16-ц, від 13 червня 2018 року у справі № 733/608/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 1111/6765/12, від 07 листопада 2018 року у справі № 183/3811/16-ц, від 18 липня 2019 року у справі № 623/488/17, від 13 січня 2020 року у справі № 363/1264/15, від 07 травня 2020 року у справі № 202/4346/15-ц, від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18, від 09 грудня 2020 року у справі № 754/6172/16-ц.

Касаційна скарга не містить доводів щодо оскарження постанови Дніпровського апеляційного суду від 18 січня 2022 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог Банку про стягнення боргу з комісії в розмірі 0,14% від суми виданого кредиту, а тому вказане судове рішення Верховним Судом в цій частині не переглядається.

У липні 2022 року до Верховного Суду надійшло клопотання представника ОСОБА_2 - ОСОБА_10 про зупинення виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 18 січня 2022 року у справі, в якому заявник посилається на положення статті 436 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Клопотання обґрунтовано тим, що постановою головного державного виконавця від 27 червня 2022 року відкрито виконавче провадження № 69265691, постановою головного державного виконавця від 11 липня 2022 року накладено арешт на кошти ОСОБА_2 .

Станом на момент розгляду справи Верховним Судом відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_1 від інших учасників справи не надійшли.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 січня 2022 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 18 травня 2022 року (після усунення заявником недоліків касаційної скарги) відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано матеріали справи № 208/2580/15-ц із Заводського районного суду м. Дніпродзержинська; надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 11 серпня 2022 року клопотання представника ОСОБА_2 - ОСОБА_10 про зупинення виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 18 січня 2022 року залишено без задоволення.

У січні 2023 року матеріали справи № 208/2580/15-ц надійшли до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 27 травня 2005 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № DZH0GK00770046, відповідно до якого остання отримала кредитні кошти шляхом надання готівки через касу банку у розмірі 20 000,00 дол. США на придбання квартири, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,00 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, сплатою щомісячної комісії в розмірі 0,14 % від суми виданого кредиту, на строк до 26 травня 2025 року.

Факт отримання позичальником грошових коштів у розмірі 20 000,00 дол. США за умовами вказаного вище договору підтверджується копією заяви на видачу готівки від 27 травня 2005 року №1 та не заперечується ОСОБА_1 .

У пункті 1.1 кредитного договору від 27 травня 2005 року № DZH0GK00770046 визначено, зокрема, що погашення заборгованості за цим договором здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати, за який приймається період з «20» до «25» число кожного місяця позичальник повинен надавати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 251,00 дол. США для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості за кредитом, відсотками.

Згідно з пунктом 2.2.3 вказаного вище договору, позичальник зобов`язується сплатити банку комісію згідно з пунктами 1.1 і 3.11 цього договору.

Пунктом 2.3.6 кредитного договору від 27 травня 2005 року № DZH0GK00770046 погоджено, що Банк має право стягнути кредит до настання дати, передбаченої пунктом 1.1 даного договору, у тому числі шляхом звернення стягнення на закладне майно, при настанні умов, передбачених пунктом 2.3.2.

Пунктом 2.3.9 кредитного договору від 27 травня 2005 року № DZH0GK00770046 погоджено, що Банк має право поступати право вимоги за даним договором третім особам, письмово повідомивши про даний факт позичальника протягом 5 днів після такої поступки.

При порушенні позичальником кожного із зобов`язань, передбачених пунктами 2.2.2, 2.2.3 цього договору, Банк має право нарахувати, а позичальник зобов`язується сплатити Банку пеню в розмірі 0,15 % від суми непогашеної заборгованості за кожний день прострочення платежу (пункт 4.1 кредитного договору від 27 травня 2005 року № DZH0GK00770046).

В забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором, 27 травня 2005 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 (поручитель) укладено договір поруки, за умовами якого поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов`язань за кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, відсотків за користування кредитом, комісій, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків.

За змістом пункту 12 договору поруки від 27 травня 2005 року, порука за цим договором припиняється після закінчення 5 років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором.

ОСОБА_3 змінила прізвище на « ОСОБА_3 », у зв`язку з укладенням 27 січня 2007 року шлюбу з ОСОБА_6 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_1 , виданого Дніпровським відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпродзержинського міського управління юстиції Дніпропетровської області.

19 лютого 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та Компанією «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс №1 Пі-Ел-Сі» укладений договір купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги щодо кредитного договору від 27 травня 2005 року № DZH0GK00770046, укладеного між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3

ПАТ КБ «ПриватБанк» направлено позичальнику повідомлення про відступлення прав вимоги кредитора за кредитними документами від 23 лютого 2007 року № 20.1.3.2/6-811-2429

13 жовтня 2011 року між Компанією «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс №1 ПІ-ЕЛ-СІ» та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладений договір купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги, за умовами якого продавець (Компанія «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс №1 ПІ-ЕЛ-СІ») погоджується продати, а покупець (ПАТ КБ «ПриватБанк») погоджується купити відповідні основні іпотечні активи, що посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Чижик І. О. за реєстровими номерами № 611, 612.

Відповідно до умов вказаного вище договору купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги від 13 жовтня 2011 року (розділ 1 Визначення термінів та тлумачення), відповідні основні іпотечні активи означає відповідні права вимоги за іпотеками та відповідні права вимоги за кредитами.

Згідно з додатком № 1 до договору купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги від 13 жовтня 2011 року (Перелік активів), Компанія «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс №1 ПІ-ЕЛ-СІ» продала ПАТ КБ «ПриватБанк», зокрема, права вимоги за кредитним договором від 27 травня 2005 року № DZH0GK00770046.

Тобто, кредитором за кредитним договором від 27 травня 2005 року № DZH0GK00770046 знову стало АТ КБ «ПриватБанк».

Останній платіж на погашення боргу за кредитним договором від 27 травня 2005 року № DZH0GK00770046 було внесено 27 липня 2010 року на суму 1 179,80 дол. США, що підтверджується випискою з особового рахунку.

Судами також встановлено, що 25 червня 2012 року ПАТ КБ «ПриватБанк» зверталось до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором від 27 травня 2005 року № DZH0GK00770046, яка сформувалась станом на 08 червня 2012 року, в загальному розмірі 7561,12 дол. США, з яких: 1 570,00 дол. США - тіло кредиту, 1 563,80 дол. США - проценти, 4 037,47 дол. США - пеня, 31,29 дол. США - штраф (фіксована частина), 358,56 дол. США - штраф (процентна складова).

Ухвалою Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 09 липня 2012 року у справі № 415/5395/12 позовну заяву ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості повернуто позивачу.

Крім того, 19 квітня 2012 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулось з позовом до відповідачів ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 27 травня 2005 року № DZH0GK00770046, станом на 06 жовтня 2011 року, в загальному розмірі 24 696,03 дол. США, з яких: 17 638,65 дол. США - тіло кредиту, 76,53 дол. США - проценти, 5 745,10 дол. США - пеня, 62,74 дол. США - штраф (фіксована частина), 1 173,01 дол. США - штраф (процентна складова).

Ухвалою Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 30 листопада 2012 року у цивільній справі №415/3420/12 таку позовну заяву ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишено без розгляду.

Також, ухвалою Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 22 серпня 2014 року у цивільній справі № 209/5382/13-ц (провадження в якій було відкрито 26 листопада 2013 року) позовну заяву ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення залишено без розгляду, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру судових рішень.

У зв`язку з неналежним виконанням позичальником зобов`язань за кредитним договором від 27 травня 2005 року № DZH0GK00770046, станом на 30 січня 2015 року, Банком нарахована заборгованість у розмірі 64 808,77 дол. США, з яких: 19 253,00 дол. США - заборгованість за кредитом, 15 619,31 дол. США - заборгованість за відсотками за користування кредитом, 2 044,00 дол. США - заборгованість за комісією за користуванням кредитом, 27 892,46 дол. США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.

15 червня 2018 року ПАТ КБ «ПриватБанк» змінило назву на Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»).

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України встановлено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Згідно з частиною першою статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Відповідно до статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти.

У відповідності до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про часткове задоволення позову, апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази та надавши їм належну оцінку, правильно виходив із того, що право вимоги за кредитним договором від 27 травня 2005 року № DZH0GK00770046 було повернуто Банку від компанії «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 ПІ-ЕЛ-СІ» за договором від 13 жовтня 2011 року, тому Банк є належним позивачем у справі.

Також апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що оскільки позичальник ОСОБА_1 належним чином не виконувала зобов`язання за кредитним договором, то утворилась заборгованість, яка підлягає солідарному стягненню із відповідачів на користь Банку.

Визначаючи розмір заборгованості, яка підлягає стягненню, апеляційний суд обґрунтовано звернув увагу на те, що строк виконання зобов`язання за кредитним договором змінився, у зв`язку з пред`явленням Банком позовної заяви у справі № 415/3420/12 про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок дострокового погашення кредиту у повному обсязі, тобто на 19 квітня 2012 року, та дійшов правильного висновку, що на користь Банку із відповідачів солідарно підлягає стягненню заборгованість, станом на 19 квітня 2012 року, в загальному розмірі 17 548,92 дол. США, з яких: 17 415,79 дол. США - заборгованість за тілом кредиту, 133,13 дол. США - заборгованість за процентам за користування кредитом, що підтверджується наданим позивачем розрахунком заборгованості, який є арифметично правильним та не спростований відповідачами у вказаній частині.

Аргументи касаційної скарги про те, що апеляційний суд безпідставно не застосував позовну даність щодо позовних вимог Банку про стягнення тіла кредиту - 17 415,79 дол. США та заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 133,13 дол. США, хоча відповідачами було письмово заявлено про застосування позовної давності, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.

Статтею 256 ЦК України передбачено, що позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, спеціальна позовна давність в один рік встановлена пунктом 1 частино другою статті 258 ЦК України відносно неустойки.

Згідно з частинами першої, п`ятою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ухвалення місцевим судом рішення було заявлено про застосування позовної давності до позовних вимог Банку у цій справі (т.1 а. с. 171-174, 175-177).

У кредитному договорі від 27 травня 2005 року № DZH0GK00770046 (т. 1 а. с. 15 -16) встановлено окремі зобов`язання, які встановлюють обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, тому незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд України, зокрема, у постановах: від 06 листопада 2013 року у справі №6-116цс13. від 19 березня 2014 року у справі №6-20цс14, від 12 листопада 2014 року у справі №6-167цс14, від 03 червня 2015 року у справі №6-31цс15, від 30 вересня 2015 року у справі №6-154цс15, від 29 червня 2016 року у справі №6-272цс16, від 23 листопада 2016 року у справі №6-2104цс16 і від 14 грудня 2016 року у справі №6-2462цс16.

У цій справі судами встановлено, що останній платіж на погашення боргу за кредитним договором від 27 травня 2005 року № DZH0GK00770046 було внесено 27 липня 2010 року на суму 1 179,80 дол. США, що підтверджується випискою з особового рахунку (т. 2 а. с. 1).

З огляду на викладене, враховуючи, що строк дії кредитного договору від 27 травня 2005 року № DZH0GK00770046 було змінено на 19 квітня 2012 року; останній платіж на погашення боргу здійснено 27 липня 2010 року; приймаючи до уваги, що матеріали справи не містять доказів вчинення дій щодо визнання боргу чи переривання перебігу строку позовної давності; встановивши, що з даним позовом Банк звернувся до суду 01 квітня 2015 року, що стверджується відбитком штампу вхідної кореспонденції місцевого суду на першому аркуші позовної заяви (т. 1 а. с. 3), загальний трирічний строк позовної давності, який мав сплинути 19 квітня 2015 року, Банком не пропущено.

Водночас Верховний Суд звертає увагу на те, що оскільки за умовами кредитного договору від 27 травня 2005 року № DZH0GK00770046 позичальник мав виконувати зобов`язання, зокрема, з повернення кредиту та зі сплати процентів по 25 число кожного місяця впродовж строку кредитування, то перебіг позовної давності для стягнення заборгованості за кожним з цих щомісячних платежів починався з наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу. Початок перебігу позовної давності для погашення щомісячних платежів за договором визначається за кожним таким черговим платежем з моменту його прострочення.

Отже, з урахуванням дати повного погашення кредиту від 27 травня 2005 року № DZH0GK00770046 - 19 квітня 2012 року, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що Банк звернувшись до суду з позовом 01 квітня 2015 року не пропустив, визначну статтею 257 ЦПК України позовну давність щодо платежів у межах трьох років до дня подачі позову у даній справі, і дійшов правильного висновку про те, що стягненню підлягає заборгованість за тілом кредиту і процентами за період з 01 квітня до 19 квітня 2012 року в загальному розмірі 17 548,92 дол. США.

Доводи касаційної скарги про те, що іпотекодержателем квартири, яка передана в іпотеку за кредитним договором від 27 травня 2005 року № DZH0GK00770046 досі є компанія «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 ПІ-ЕЛ-СІ» були предметом розгляду апеляційного суду та їм надана належна правова оцінка.

Зокрема відхиляючи вказані доводи відповідачів, апеляційний суд правильно виходив із того, що вони не спростовують факту переходу права вимоги за кредитним договором від 27 травня 2005 року № DZH0GK00770046 до АТ КБ «ПриватБанк», згідно договору купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги від 13 жовтня 2011 року, укладеного з Компанією «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс №1 ПІ-ЕЛ-СІ».

Також апеляційний суд обґрунтовано вказав на те, що доказів визнання недійсним у встановленому законом порядку вказаного вище договору купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги від 13 жовтня 2011 року, укладеного між Компанією «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс №1 ПІ-ЕЛ-СІ» та ПАТ КБ «ПриватБанк», в частині, що стосується кредитного договору від 27 травня 2005 року № DZH0GK00770046, суду не надано.

Крім того, Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідно до статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Пунктом 2.9 договору купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги від 13 жовтня 2011 року визначено, що обов`язок реєстрації відступлення у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно із зазначенням покупця, як іпотекодержателя, а також зареєструвати відступлення у державному реєстрі обтяжень, визнати покупця як вигодонабувача покладено на продавця (т. 1 а. с. 126 зворот).

Отже, невиконання зобов`язання продавцем щодо реєстрації прав вимоги не позбавляє Банк права кредитора щодо зобов`язань за кредитним договором від 27 травня 2005 року № DZH0GK00770046, оскільки таке право до нього перейшло на підставі договору від 13 жовтня 2011 року.

Посилання у касаційній скарзі на те, що відповідач ОСОБА_1 в період дії договору від 19 лютого 2007 року, укладеного Банком та компанією «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 ПІ-ЕЛ-СІ» про відступлення права вимоги щодо кредитного договору від 27 травня 2005 року № DZH0GK00770046, здійснювала періодичні платежі на загальну суму 7 279,00 дол. США, які були спрямовані на погашення процентів та штрафів, які не могли бути нараховані компанією «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 ПІ-ЕЛ-СІ» в силу закону і повинні враховуватись у тіло кредиту, Верховний Суд відхиляє, оскільки сторона відповідача не зазначала про такі обставини у відзивах на апеляційну скаргу Банку та під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, тобто вказане не було предметом перевірки в апеляційному суді, який, згідно з частиною першою статті 367 ЦПК України, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, тобто немає підстав стверджувати про порушення зі сторони апеляційного суду.

Крім того, вказані посилання касаційної скарги та аргументи касаційної скарги про те, що поданий позивачем розрахунок заборгованості не підтверджує наявність у відповідача заборгованості на яку посилається позивач у позовній заяві, зводяться до необхідності переоцінки наявних у справі доказів та дослідження інших доказів, які не були предметом аналізу в судах попередніх інстанцій, що виходить за межі процесуальної компетенції суду касаційної інстанції, передбачені частиною першою статті 400 ЦПК України.

Аргументи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції застосовав норми права без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 09 грудня 2020 року у справі № 754/6172/16-ц, від 13 червня 2018 року у справі № 733/608/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 1111/6765/12, від 07 листопада 2018 року у справі № 183/3811/16-ц, від 18 липня 2019 року у справі № 623/488/17, від 13 січня 2020 року у справі № 363/1264/15, від 07 травня 2020 року у справі № 202/4346/15-ц, від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18, від 09 грудня 2020 року у справі № 754/6172/16-ц, є безпідставними з огляду на те, що висновки, наведені у вказаних постановах суду касаційної інстанції, не суперечать висновкам, наведеним в оскаржуваному судовому рішенні апеляційного суду.

Крім того, варто наголосити, що у справі, яка переглядається, Банк на час пред`явлення позову (01 квітня 2015 року) набув право вимоги за кредитним договором від 27 травня 2005 року № DZH0GK00770046, укладеним з ОСОБА_3 , на підставі договору купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги від 13 жовтня 2011 року.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди заявника з висновками суду апеляційної інстанції стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки апеляційного суду, який їх обґрунтовано спростував, та не можуть бути підставами для скасування ухваленого у справі судового рішення.

Водночас Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду апеляційної інстанції - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема, із розподілу судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 січня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний О. В. Ступак