Постанова

іменем України

21 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 752/8153/14-ц

провадження № 61-4380 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Погрібного С. О.

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгово-виробнича фірма «Незабудка»,

відповідачі: ОСОБА_1, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фіротекс», Фонд державного майна України, Київська міська рада, Міністерство юстиції України,

третя особа на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - державний реєстратор прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві Соколянський Дмитро Вікторович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-виробнича фірма «Незабудка» на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 9 березня 2016 року у складі судді Новака А В. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 8 червня 2016 року у складі колегії суддів: Заришняк Г. М., Андрієнко А. М., Мараєвої Н. Є.,

ВСТАНОВИВ :

29 травня 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгово-виробнича фірма «Незабудка» (далі - ТОВ ТВФ «Незабудка»)звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, Товариства з обмеженою відповідальністю «Фіротекс» (далі - ТОВ «Фіротекс»), Фонду державного майна України, Київської міської ради, Міністерства юстиції України, третя особа на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - державний реєстратор прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві (далі - державний реєстратор) Соколянський Д. В., про виділ в натурі частки у нежилому приміщенні та припинення права спільної часткової власності, визнання права власності на окреме нежитлове приміщення, зобов'язання провести державну реєстрацію права власності.

На обґрунтування позовних вимог посилалося на те, що на підставі договорів купівлі-продажу ТОВ ТВФ «Незабудка» є співвласником нежилих приміщень загальною площею 354,4 кв. м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, а саме: за договором купівлі-продажу нежилого приміщення в частині-магазин від 3 вересня 2007 року товариством було придбано нежиле приміщення площею 33,9 кв. м., за договором купівлі-продажу від 3 вересня 2007 року - приміщення площею 97,3 кв. м., за договором купівлі-продажу від 15 травня 2002 року - приміщення площею 223,2 кв. м.

При проведенні обмірів площа приміщень фактично склала 359,4 кв. м., про що зазначено у технічному паспорті. Така розбіжність у площі виникла в результаті змін у внутрішніх перегородках приміщень. Згідно з висновком експертного будівельно-технічного дослідження від 15 квітня 2013 року № 14 технічно можливо виділити (поділити) нежилі приміщення загальною площею 359,4 кв. м. від інших приміщень будинку по вулиці Червоноармійській, 66-68 в місті Києві.

В лютому 2014 року реєстраційна служба відмовила у реєстрації права власності на приміщення з посиланням на наявність підчисток та виправлень в акті введення будівлі в експлуатацію, вказівок у правовстановлюючих документах про колективну форму власності, різних адрес приміщень, відсутність згоди усіх співвласників на реконструкцію нерухомого майна. Станом на день пред'явлення позову ТОВ ТВФ «Незабудка» не має технічної можливості усунути недоліки документів, які надавалися державному реєстратору Соколянському Д. В., а тому позбавлено можливості зареєструвати право власності на свою частку майна.

Посилаючись на статтю 364 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ТОВ ТВФ «Незабудка» просило виділити в натурі його частку у нежилому приміщенні за вищевказаною адресою, а саме - приміщення площею 359,4 кв. м., які складаються з груп приміщень: № 39 (підвал), № 42 (перший поверх); визнати за ним право власності на вказані окремі нежилі приміщення та зобов'язати провести державну реєстрацію права приватної власності на ці приміщення шляхом внесення запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, і видати витяг (або інший підтверджуючий документ про реєстрацію права власності) з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно та їх обтяжень.

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 9 березня 2016 року у задоволенні позову ТОВ ТВФ «Незабудка» відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ТОВ ТВФ «Незабудка» не надало доказів реєстрації за ним в установленому законом порядку права власності на спірне нежиле приміщення площею 354,4 кв. м., як і правовстановлюючих документів на решту площі (5 кв. м.). Посилання на те, що така площа приміщення утворилася внаслідок змін у внутрішніх перегородках частини приміщення, свідчить лише про можливе здійснення самовільного перепланування і не може бути підставою для набуття права власності. Позивачем не зазначено та не визначено розмір власної частки.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 8 червня 2016 року апеляційну скаргу ТОВ ТВФ «Незабудка» відхилено, рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 9 березня 2016 року залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд погодився з висновками місцевого суду і, крім того, зазначив, що реконструйоване позивачем спірне нежиле приміщення не було у встановленому законом порядку прийняте в експлуатацію, а суд не може перебрати на себе повноваження державних органів. Об'єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) приміщення не є об'єктами права власності (частина друга статті 376 ЦК України), а тому не можуть бути предметом поділу (виділу) згідно з нормами статей 364, 367 ЦК України.

4 липня 2016 року ТОВ ТВФ «Незабудка» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 9 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 8 червня 2016 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що у висновку щодо технічної можливості виділу частки в натурі зазначено про можливість виділення в натурі нежитлових приміщень площею 359,4 кв. м. та про відсутність самочинного будівництва. Суди попередніх інстанцій необґрунтовано посилалися на те, що товариству необхідно визначити розмір своєї частки у праві спільної часткової власності, оскільки така вимога ним не заявлялася. ТОВ ТВФ «Незабудка» просило припинити право спільної часткової власності і перевести належне йому приміщення в окремий об'єкт права приватної власності, а в цьому випадку, в силувимог статті 364 ЦК України, розмір частки не має значення. У державних реєстрах відсутня інформація про всіх співвласників майна. Відомо лише, що два колишні співвласники - ОСОБА_1 та ТОВ «Фіротекс» - на підставі судових рішень вже виділили свої частки у цьому майні в натурі, а тому щодо них право спільної часткової власності припинено. Будинок, в якому знаходяться спірні нежилі приміщення, розташований по АДРЕСА_1. Той факт, що в договорі купівлі-продажу від 15 травня 2002 року зазначено номер будинку «68», замість «66-68», не позбавляє права власності на спірне майно. Різниця у загальній площі приміщень у 5 кв. м. виникла внаслідок встановлення (зміни) некапітальних перегородок, що підтверджується довідкою Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна Київської міської державної адміністрації (далі - Київське міське БТІ). Дане перепланування, відповідно до Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої Наказом Держбуду України 24 травня 2001 року № 127, не належить до самочинного будівництва.

16 вересня 2016 року суддею Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито провадження у вказаній справі.

Ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 березня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

31 січня 2018 року справу № 752/8153/14-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Станом на час розгляду справи у Верховному Суді інші учасники справи не скористалися своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законних і обґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу нежилого приміщення від 15 травня 2002 року ТОВ ТВФ «Незабудка» придбало нежилі приміщення № 39, 42 - магазин загальною площею 223,30 кв. м. за адресою: місто Київ, вулиця Червоноармійська, 68 в літері «А».

3 вересня 2007 року на підставі договору купівлі-продажу нежилого приміщення в частині ТОВ ТВФ «Незабудка» придбало вбудоване нежиле приміщення в частині загальною площею 97,3 кв. м, що становить 6/100 від нежилих приміщень в будинку площею 1579 кв. м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1.

3 вересня 2007 року на підставі договору купівлі-продажу нежилого приміщення в частині-магазин ТОВ ТВФ «Незабудка» придбало нежиле приміщення загальною площею 33,9 кв. м, що становить 2/100 від нежилих приміщень в будинку площею 1579 кв. м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 в літері «А».

Вищезазначені договори були зареєстровані Київським міським БТІ відповідно до вимог закону, що діяв на час їх укладення. Загальна площа нежитлових приміщень становила 354,4 кв. м.

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з частиною першою статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Отже, право спільної часткової власності - це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле. Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою у праві власності на спільне майно в цілому. Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними відсотками від цілого чи у дробовому виразі.

Відповідно до частин першої та третьої статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

При обмірі спірних нежилих приміщень їх фактична площа склала 359,4 кв. м., тобто на 5 кв. м. більше від тієї, на яку ТОВ ТВФ «Незабудка» набуло право власності, що підтверджується даними технічних паспортів на приміщення та висновком експертно-будівельного дослідження від 15 квітня 2013 року № 14.

Довідкою Київського міського БТІ від 14 червня 2012 року НЖ-2012 № 6069 підтверджується, що загальна площа та нумерація приміщень змінилися в результаті встановлення позивачем некапітальних перегородок.

Рішенням державного реєстратора Соколянського Д. В. від 20 січня 2014 року було відмовлено у державній реєстрації права власності за ТОВ ТВФ «Незабудка» на нежиле приміщення, що розташоване по вулиці Червоноармійській, 66-68 в місті Києві, оскільки подані документи не відповідали вимогам та не давали змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують, зокрема, акт про приймання в експлуатацію не містить підпису керівника інспекції ДАБК та круглої печатки, а також відмітки про реєстрацію Інспекції ДАБК на титульному аркуші, де також містяться підчищення; відсутні дані про затвердження акта Голосіївською райдержадміністрацією міста Києва; документи не дають можливість встановити факт присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси (об'єктом реконструкції виступають приміщення з різними адресами); акт не містить дані про те, що об'єктом реконструкції є окреме приміщення; документи не дають можливість встановити наявність згоди всіх співвласників на реконструкцію нерухомого майна, а також розподіл часток власників після реконструкції; площа нерухомого майна, визначена в акті про приймання в експлуатацію, не відповідає технічному паспорту.

Згідно з пунктами 1.2, 2.1, 2.4 Інструкції щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об'єктів нерухомого майна, затвердженої Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18 червня 2007 року № 55 (далі - Інструкція), поділ об'єкта нерухомого майна (виділ частки) на окремі самостійні об'єкти нерухомого майна здійснюється відповідно до законодавства на підставі висновку щодо технічної можливості такого поділу (виділу) з дотриманням чинних будівельних норм та з наданням кожному об'єкту поштової адреси.

Пунктом 2.3 Інструкції передбачено, що не підлягають поділу об'єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об'єкти нерухомого майна. Питання щодо поділу об'єктів нерухомого майна може розглядатися лише після визнання права власності на них відповідно до закону.

В розумінні частини першої статті 376 ЦК України самочинним будівництвом є не тільки новостворений об'єкт, а й об'єкт нерухомості, який виник у результаті реконструкції, капітального ремонту, перебудови, надбудови вже існуючого об'єкта, здійснених без одержаного дозволу місцевих органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації, дозволу на виконання будівельних робіт, наданого органами архітектурно-будівельного контролю, оскільки в результаті таких дій об'єкт втрачає тотожність із тим, на який власником (власниками) отримано право власності.

Поняття реконструкції об'єкта нерухомості міститься в пункті 3 Державних будівельних норм В.3.2-2-2009 Житлові будинки. Реконструкція та капітальний ремонт, затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку і будівництва України від 22 липня 2009 року № 295. Згідно з цими нормами реконструкція - це така перебудова будинку, наслідком якої є зміна кількості приміщень, їх площі, геометричних розмірів та функціонального призначення, заміна окремих конструкцій.

Таким чином, норма частини першої статті 376 ЦК України підлягає застосуванню до випадків самочинної реконструкції об'єкта нерухомості, у результаті якої об'єкт набуває нових якісних характеристик (зміна конфігурації, площі та кількості приміщень, втручання в несучі конструкції, улаштування дверних прорізів у капітальних стінах тощо; розділ 3.4 Методичних рекомендацій з питань технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 05 вересня 2003 року № 146 чинних, на час винесення оскаржуваних рішень).

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що не підлягають поділу (виділу) об'єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об'єкти нерухомості.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (стаття 60 ЦПК України 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень).

Суди попередніх інстанцій на підставі досліджених та належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, встановили, що у спірному нежилому приміщенні здійснено самочинне будівництво, що призвело до збільшення загальної площі нежилих приміщень, а тому дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Доводи позивача про те, що відповідно до Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Держбуду України від 24 травня 2001 року № 127, не належать до самочинного будівництва збільшення або зменшення площі за рахунок демонтування чи влаштування перегородок (без порушення несучих стін, несучих конструкцій, опор, балок), судом апеляційної інстанції обґрунтовано відхилено з посиланням на те, щовказана Інструкція не звільняє позивача від прийняття такого приміщення в експлуатацію, та від обов'язку вжиття заходів щодо присвоєння об'єкту нерухомості однакової адреси.

Доводи касаційної скарги про те, що збільшення загальної площі приміщень виникло внаслідок встановлення некапітальних перегородок, не заслуговують на увагу, оскільки це не доведено позивачем, а площа приміщення може бути збільшена лише за рахунок демонтування перегородок у ньому, а не їх встановлення.

При цьому, в довідці Київського міського БТІ від 14 червня 2012 року, на яку посилається позивач, зазначено, що загальна площа та нумерація приміщень змінилися в результаті саме встановлення некапітальних перегородок, а не їх демонтування.

Вказане не суперечить положенням, закріпленим у вищезгаданій Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Держбуду України від 24 травня 2001 року № 127.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами першої та апеляційної інстанцій, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищезазначеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду приходить до висновку, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-виробнича фірма «Незабудка» залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 9 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 8 червня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. А. Стрільчук Судді:С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов А. С. Олійник С. О. Погрібний