Головна Сервіси для юристів ... База рішень" Протокол " Ухвала КЦС ВП від 19.08.2020 року у справі №335/5615/19 Ухвала КЦС ВП від 19.08.2020 року у справі №335/56...
print
Друк
search Пошук
comment
КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

Іменем України

13 січня 2021 року

м. Київ

справа № 335/5615/19

провадження № 61-11223св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Тітова М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1, в інтересах якого діє Головне територіальне управління юстиції у Запорізькій області за довіреністю Міністерства юстиції України,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, - орган опіки та піклування районної адміністрації по Хортицькому району Запорізької міської ради,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2, яка підписана представником ОСОБА_4, на постанову Запорізького апеляційного суду від 14 липня 2020 року у складі суддів: Полякова О. З., Крилової О. В., Кухаря С. В.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2019 року ОСОБА_1, в інтересах якого діє Головне територіальне управління юстиції у Запорізькій області за довіреністю Міністерства юстиції України, звернувся з позовом до ОСОБА_2 про повернення дитини до Мексиканських Сполучених Штатів.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками дитини ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. Дитина народилася у штаті Морелос, Мексиканські Сполучені Штати, й з народження постійно проживала у Мексиці.

21 червня 2018 року позивач разом з дружиною ОСОБА_2, її донькою від першого шлюбу ОСОБА_6 та їхньою спільною донькою ОСОБА_5, приїхали до України з метою відвідати родину дружини, яка проживає у м. Запоріжжі. На 04 липня 2018 року ними було заплановано повернення до Мексики.

27 червня 2018 року позивач був змушений терміново повернутися до Мексики на роботу. На момент його від'їзду відповідач не висловлювала жодного наміру і бажання залишитися на постійному місці проживання в Україні. Однак наступного дня після від'їзду позивача вона надіслала повідомлення на мобільний телефон, яким проінформувала, що вирішила ніколи не повертатися до Мексики і залишитися з дітьми в Україні. Тобто відповідач в односторонньому порядку вирішила, що їхня малолітня дитина перебуватиме з нею на постійній основі в Україні, а при досягненні 16-річного віку зможе вирішити, жити їй в Мексиці або в Україні.

Батько дитини повністю позбавлений права спілкуватися з донькою. Він ніколи не надавав своєї згоди на переїзд дитини на постійне місце проживання в Україну і вважає, що відповідач самостійно змінила місце проживання їхньої спільної малолітньої дитини і визначила її нове місце проживання в Україні з порушенням його батьківських прав.

На підставі заяви та довіреності ОСОБА_1, Міністерство юстиції України через Головне територіальне управління юстиції у Запорізькій області звернулося до відповідача з метою роз'яснення положень Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року (далі - Конвенція) та отримання згоди на добровільне повернення дитини до Мексики. Разом із тим, із пояснень відповідача було встановлено, що вона не має наміру повертатися з дитиною до постійного місця проживання в Мексику, чим порушує права дитини та ОСОБА_1, зокрема, право на належне батьківське виховання, право батька дитини особисто брати участь у вихованні дитини, право дитини та позивача на безперешкодне спілкування, право батька дитини на визначення місця проживання дитини.

Позивач просив:

визнати незаконним утримування відповідачем на території України малолітньої ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1;

зобов'язати ОСОБА_2 повернути дитину ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, до місця постійного проживання в Мексику;

якщо рішення не буде виконано в добровільному порядку, зобов'язати ОСОБА_2 передати дитину ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, її батькові ОСОБА_1 на території України для забезпечення повернення дитини до держави постійного проживання за адресою: АДРЕСА_1;

покласти витрати, пов'язані з поверненням дитини до Мексики, на ОСОБА_1;

допустити негайне виконання цього рішення у частині повернення дитини до Мексики.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 10 січня 2020 року у задоволенні позову Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - орган опіки та піклування районної адміністрації по Хортицькому району Запорізької міської ради, про забезпечення повернення дитини до Мексиканських Сполучених Штатів відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що дитина прижилась у новому середовищі в м. Запоріжжі, має тісний зв'язок із матір'ю та сестрою, повернення малолітньої дитини ОСОБА_5 до Мексиканських Сполучених Штатів не можна вважати доцільним, адже у випадку примусової зміни укладу життя малолітньої дитини та повернення у Мексиканські Сполучені Штати існуватиме серйозний ризик заподіяння дитині фізичної або психічної шкоди. Головним фактором, яким керується суд при обґрунтуванні цього висновку, - є принцип дотримання, перш за все, найкращих інтересів дитини, які полягають у забезпеченні її гармонійного розвитку в безпечному, надійному і стабільному середовищі з урахуванням її віку, збереженні її зв'язків із сім'єю, у тому числі, сестрою ОСОБА_6, а також матір'ю ОСОБА_2, з якими вона перебувала постійно протягом останніх півтора року.

У ході судового розгляду справи встановлено, що між батьками дитини наразі існують неприязні відносини, що підтверджується фактом неодноразових звернень як позивача, так і відповідача із заявами до органів поліції про вчинення злочинів стосовно один одного, їх спільні зустрічі майже кожного разу закінчуються конфліктами, що також, на думку суду, робить неприйнятним повернення ОСОБА_5 до Мексиканських Сполучених Штатів, оскільки за обставин, що викладені вище, дитину неможливо розлучити із матір'ю, а проживання ОСОБА_2 разом із позивачем ОСОБА_1 внаслідок їх теперішніх відносин може призвести до заподіяння серйозної психічної та психологічної шкоди дитині внаслідок того, що дитина може стати безпосереднім свідком конфліктів між її батьками. Тривалому перебуванню дитини ОСОБА_5 не в країні її народження, а отже, і виникненню обставин, які свідчать про те, що дитина прижилася в Україні і що її повернення до країни народження може заподіяти їй психічної та психологічної шкоди, сприяла і поведінка самого позивача, який, як було встановлено в ході судового розгляду справи, залишив сім'ю в Україні та виїхав, як він зазначав, до Мексики, 27 червня 2018 року.

Після чого вперше він приїхав до родини 01 вересня 2018 року, а потім знову поїхав і до них не приїжджав. Із заявою про сприяння у поверненні дитини до Центрального органу Мексики він звернувся лише 27 грудня 2018 року, тобто майже через шість місяців після того, як за його ж твердженням, ОСОБА_2 разом із дітьми повинна була повернутися з України.

До того ж, після його виїзду з України 27 червня 2018 року, за твердженням відповідача, що підтверджується її зверненням до Посла Мексики в Україні, вона вживала заходів щодо розшуку свого чоловіка ОСОБА_1, оскільки не знала, де він знаходиться, після чого майже одразу, 01 вересня 2018 року, він з'явився у будинку, де проживала відповідач з донькою, а потім до середини грудня він, хоча і приїздив до України, але до сім'ї не приїжджав, пояснивши в судовому засіданні це тим, що з вересня по 15 грудня 2018 року він збирав документи для підготовки звернення щодо повернення дитини.

Відсутність у ОСОБА_2 інформації щодо місця знаходження батька дитини, за відсутності достатніх грошових коштів на квитки, що безперечно було відомо позивачеві, оскільки відповідач не працювала і на її утриманні перебуває двоє малолітніх дітей, на думку суду, безперечно свідчить про недоцільність її повернення із двома малолітніми дітьми до країни, де вона не мала місця свого власного проживання, місця роботи, близьких їй осіб тощо.

Позивач не оспорює законність переміщення дитини з Мексиканських Сполучених Штатів до України, однак стверджує, що таке переміщення мало тимчасовий характер, а тому вважає, що відповідач на даний час незаконно, за відсутності його згоди, утримує дитину в Україні, чим порушує його права піклування.

Крім того, позовні вимоги Головного територіального управління юстиції в Запорізькій області про визнання незаконним утримування відповідачем на території України малолітньої дитини ОСОБА_5 не підлягають вирішенню у резолютивній частині судового рішення, оскільки вказані вимоги самі по собі не є належним способом захисту порушених прав. У даному випадку єдиним ефективним способом захисту порушених прав є рішення про повернення дитини, ухвалення якого передбачено самою Конвенцією про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей.

Незаконність утримування дитини є лише фактом, який встановлюється у мотивувальній частині судового рішення, за доведеності якого, з урахуванням інших встановлених у справі обставин згідно з Конвенцією, суд ухвалює відповідне рішення про повернення або відмову у поверненні дитини.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Запорізького апеляційного суду від 14 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 10 січня 2020 року у цій справі скасовано.

Позов Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Орган опіки та піклування районної адміністрації по Хортицькому району Запорізької міської ради, про забезпечення повернення дитини до Мексиканських Сполучених Штатів, задоволено.

Визнано незаконним утримання ОСОБА_2 малолітньої доньки ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, на території України.

Зобов'язано ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, повернути дитину ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, до місця постійного проживання на територію Мексиканських Сполучених Штатів, за адресою: АДРЕСА_1.

У разі, якщо рішення не буде виконано в добровільному порядку, зобов'язано ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, передати малолітню ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, її батькові ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, на території України для забезпечення повернення дитини до держави постійного проживання за адресою: АДРЕСА_1.

Покладено витрати, пов'язані з поверненням дитини до Мексиканських Сполучених Штатів, на позивача ОСОБА_1.

Допущено негайне виконання судового рішення в частині повернення дитини до Мексиканських Сполучених Штатів.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_2 не доведено, що ОСОБА_1 знав про відсутність у неї наміру повертатися до Мексиканських Сполучених Штатів і про бажання змінити місце постійного проживання їх доньки ОСОБА_5 та погоджувався на це. Фактично визнавши, що дитина утримується на території України незаконно, суд першої інстанції безпідставно застосував виняткову підставу для відмови у поверненні дитини до держави її постійного місця проживання, передбачену статтями 12 та 13 Конвенції. Наявність у певній мірі мовного бар'єру, необхідність адаптації дитини до культури або інших обставин у Мексиканських Сполучених Штатах не може свідчити про те, що ОСОБА_5 потрапить у нестерпні умови. У справі відсутні докази на підтвердження того, що повернення дитини до держави її постійного місця проживання, спілкування із родичами, вивчення культури та мови країни походження поставить під загрозу заподіяння дитині фізичну або психічну шкоду.

Суд першої інстанції, врахувавши висновок спеціаліста-психолога кандидата психологічних наук, доцента, завідувача кафедри психології Запорізького національного університету Губи Н. О. від 30 серпня 2019 року, який було складено за результатами проведеного психологічного обстеження ОСОБА_5, не звернув уваги, що фактично предметом дослідження було психічне та психологічне благополуччя дитини у випадку її розлучення з матір'ю на тривалий проміжок часу (понад 3 місяці) і зміна місця проживання з України на Мексику (у випадку її фактичного здійснення у примусовому порядку).

Разом з тим предметом даного позову є виключно повернення малолітньої дитини в порядку виконання державою Україна взятих на себе зобов'язань, а не розлучення її з матір'ю, або можливість проживання ОСОБА_2 разом з ОСОБА_1.

Під час розгляду питання про повернення дитини до держави її походження не вирішується питання про встановлення особи, котрій у майбутньому буде надано право піклування про дитину. По суті питання про піклування та надання одному або обом батькам опікунських прав належить до юрисдикції компетентних органів тієї держави, на території якої дитина мала постійне місце проживання, допоки не була переміщена (статті 16,19 Конвенції). Рішення про повернення дитини до держави її постійного проживання не є рішенням про визначення місця проживання дитини і не вирішає питання, які стосуються піклування.

Прийняття судом позитивного рішення про повернення дитини не свідчить про розлучення ОСОБА_5 з матір'ю, доводи ОСОБА_2 в цій частині є безпідставними, оскільки зазначене не перешкоджає матері супроводжувати малолітню доньку під час її повернення до Мексики.

Ненадання позивачем матеріального забезпечення дитині під час її незаконного утримання на території України не може свідчити про те, що позивач не здійснював піклування про доньку на момент її переміщення, та не є тією обставиною, що може підтвердити існування реального серйозного ризику створення нетерпимої обстановки для дитини з боку позивача в країні повернення.

Крім того, за матеріалами справи вбачається, що позивачем здійснювались дії, спрямовані на забезпечення спілкування з дитиною, зокрема подання заяви про забезпечення позову, шляхом встановлення батьку часу спілкування з донькою, що свідчить про прагнення ОСОБА_1 до здійснення піклування і реалізацію своїх батьківських прав щодо малолітньої доньки також під час її незаконного утримання на території України.

Твердження ОСОБА_2 про те, що позивач під час проживання з нею у Мексиканських Сполучених Штатах вчиняв стосовно неї насильницькі дії, погрожував їй, не підтверджуються матеріалами справи. Доказів звернення до компетентних органів Мексиканських Сполучених Штатів відповідач не надала.

Сам по собі факт непорозуміння між батьками дитини у питаннях їх особистих сімейних відносин, а також з приводу виховання дитини та піклування про неї не є законною підставою для відмови в поверненні дитини в розумінні Конвенції, а також національного законодавства.

Таким чином, відповідачем не надано суду доказів на підтвердження, що існує серйозний ризик того, що таке повернення загрожує дитині психологічною або фізичною небезпекою, чи що внаслідок повернення дівчинка потрапить у нестерпні умови.

Обставини, які свідчать про належні умови проживання дитини та її матері в Україні, а також обставини про те, що дитина прижилась у новому середовищі, не можуть бути взяті до уваги судом.

Факт набуття дитиною громадянства України не має значення для вирішення даної справи, а отже, безпідставно взято до уваги судом першої інстанції.

Врахування судом першої інстанції акта та висновку щодо умов проживання малолітньої дитини, складених комісією відділу по Хортицькому району служби (управління) у справах дітей Запорізької міської ради 05 лютого 2019 року та 19 серпня 2019 року свідчить про неправильне застосування судом першої інстанції положень стосовно виключень, передбачених у статтях 12,13 Конвенції, оскільки суд вдався до з'ясування обставин, які не входять до предмета розгляду справ такої категорії, та відмовив у поверненні дитини без законних та достатніх на те підстав.

Встановивши факт ініціювання позивачем процедури повернення дитини до Мексиканських Сполучених Штатів у строк, менше ніж один рік після незаконного утримання, суд першої інстанції невиправдано застосував абзац другий статті 12 Конвенції, положення якого є виключними обставинами лише в разі, коли процедура повернення розпочата після спливу річного терміну з моменту викрадення дитини.

Так, визначальним є встановлення початку незаконного утримання дитини, з урахуванням того, що ОСОБА_1 надав згоду на її тимчасовий виїзд.

За матеріалами справи встановлено, що мати на законних підставах вивезла доньку ОСОБА_5 з держави її постійного місця проживання, проте подальше утримання дитини на території України без отримання згоди батька є підставою для застосування механізму, передбаченого Гаазькою Конвенцією 1980 року, згідно з яким дитина має бути негайно повернена до Мексиканських Сполучених Штатів, відсутність передбачених Конвенцією обставин, за наявності яких суд має право відмовити в поверненні дитини до держави постійного проживання, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення, з прийняттям нової постанови про задоволення позову ОСОБА_1.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2020 року ОСОБА_2 подала касаційну скаргу за підписом представника ОСОБА_4, у якій просить скасувати постанову Запорізького апеляційного суду від 14 липня 2020 року.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що рішення суду першої інстанції було ухвалено з дослідженням важливих обставин та саме з врахуванням балансу інтересів батьків та дитини, яка на момент свого переміщення до України була у віці 5 місяців та не могла усвідомлювати власне оточення через вік, а емоційний, психологічний зв'язок та піклування отримувала лише від власної матері. Суд апеляційної інстанції неправильно встановив фактичні обставини справи і допустив порушення норм матеріального права, що не підлягали застосуванню. Судами було правильно встановлено факт відсутності незаконного переміщення малолітньої дитини, оскільки саме ОСОБА_1 здійснив переміщення дитини до України, згода матері на таке переміщення була, тому переміщення дитини є цілком правомірним.

До подання ОСОБА_2 позову про розірвання шлюбу у грудні 2018 року у батька дитини не було заперечень щодо перебування дитини на утриманні матері та її проживання на території України строком 6 місяців. Лише дізнавшись про судову справу щодо розлучення, батько дитини подав заяву про повернення дитини задля маніпулювання відносинами з відповідачем, а не на користь малолітньої дитини.

Визнаючи факт того, що батько самостійно здійснив переміщення дитини до України та в подальшому була наявна його мовчазна згода на утримання дитини в іншій країні протягом усього часу до звернення із заявою про повернення дитини, суд апеляційної інстанції помилково вказав, що це не є фактом для застосування пункту "а" статті 13 Конвенції. Суди не встановили наявності шкідливих наслідків для дитини, навпаки, згідно з актами та висновками, дитина має все необхідне для розвитку, медичне забезпечення, виховується в турботі та любові родичів.

За наявності згоди піклувальника на переміщення дитини, утримання може бути незаконним лише за умови порушення строків повернення дитини або при знаходженні дитини в іншій країні без визначених строків, за наявності вимоги піклувальника про повернення дитини, зробленої до звернення із заявою про повернення, та з часу відмови особи, яка утримує дитину, повернути дитину в країну постійного проживання без поважних причин. Строки повернення не встановлювались. Окрім цього, не було жодних заборон та/або рішень компетентних органів про постійне місце проживання з кимось із батьків (опікунів) дитини. У всіх поясненнях ОСОБА_1 вказував, що знав про намір дружини не повертатися до Мексиканських Сполучених Штатів і про бажання змінити місце постійного проживання їхньої доньки відразу ж після власного від'їзду, однак до 27 грудня 2019 року не звертався до компетентних органів задля повернення дитини, а отже, саме така бездіяльність є доказом мовчазної згоди позивача на перебування дитини в Україні.

Апеляційний суд помилково не взяв до уваги докази, викладені у висновку органу опіки та висновку спеціаліста-психолога, та не взяв до уваги комфортні та достатні умови проживання дитини разом з матір'ю та сестрою; належне медичне забезпечення та обслуговування; спілкування однією мовою з родиною; емоційний зв'язок з матір'ю та сестрою. Також суд апеляційної інстанції не взяв до уваги, що у разі повернення дитини до Мексиканських Сполучених Штатів вона буде позбавлена емоційного зв'язку із матір'ю та сестрою, яких дитина сприймає як власну люблячу родину, внаслідок чого зазнає психологічної шкоди, що створить для неї нестерпну обстановку, у матері закінчився термін документу щодо тимчасового перебування у Мексиці; відповідач не має ані джерел фінансування, ані житла у Мексиці; дитина потребує тісного емоційного контакту з матір'ю, що є запорукою гармонійного розвитку дитини, тому вона не повинна розлучатися із матір'ю; порушуються не тільки права дитини на зв'язок із матір'ю, а й на зв'язок з рідною сестрою, яка не є донькою ОСОБА_1 й взагалі не може виїхати за межі України без тимчасового дозволу рідного батька.

Суд першої інстанції, з урахуванням всіх обставин справи та досліджених доказів, практики рішень Європейського суду з прав людини та положень Конвенції, оцінив не лише обставини переміщення дитини, а й доцільність повернення дитини до Мексики та вирішив справу виходячи з найкращих інтересів дитини.

Судом апеляційної інстанції в порушення висновків, викладених у Постанові Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 686/15274/14-ц (провадження № 61-20940св18) не враховано та не взято до уваги факти та не досліджено докази того, що 21 червня 2018 року відбулося переміщення малолітньої дитини її батьком та матір'ю до України; 27 червня 2018 року ОСОБА_1 виїхав з України самостійно, без примусу, на власний розсуд, у власних справах; перед від'їздом він самостійно без примусу передав документи на дитину матері; на момент від'їзду ОСОБА_1 не ставилось питання про повернення дитини до Мексики, не обговорювались термін та питання повернення; у період з 27 червня 2018 року по 27 грудня 2019 року ОСОБА_1 не ставилося питання про повернення дитини до країни виїзду, не обговорювались терміни та питання повернення; у період з 27 червня 2018 року по 27 грудня 2019 року ОСОБА_1 не звертався до компетентних органів з метою повернення дитини; на момент переміщення малолітній дитині було лише 5 місяців, а отже, вона не могла сприймати усвідомлено власне середовище, в неї були відсутні мовні звички, опіку вона отримувала від матері, адже була на грудному вигодовуванні та під її постійним наглядом; відсутні докази порушення прав піклування; відсутні докази негативних наслідків для дитини; строк дії тимчасового паспорта дитини, отриманий у Мексиці, - до 20 березня 2019 року; строк дії документа тимчасового перебування у Мексиці матері дитини - також до 2019 року; дитина є громадянкою України, всі її права підлягають захисту як міжнародними правовими актами, так і законодавством України; мати самостійно, за відсутності надання піклування батьком, опікується здоров'ям, розвитком дитини, забезпеченням предметами вжитку, одягом та розвитком, дитина має реєстраційний номер облікової картки платника податків; дитина перебуває під наглядом сімейного лікаря та щодо її медичного обслуговування укладено декларацію; згідно з актом умов обстеження та висновків органу опіки та піклування дитина забезпечена всім необхідним, що відповідає її потребам, інтересам, умовам розвитку та віку; згідно з висновком спеціаліста-психолога та показань свідків, дитина повністю адаптована в оточуючому середовищі та у родинному колі, вільно сприймає мову та дотримується поведінки, що відповідає її віку, а відлучення від матері та звичайного способу життя може нанести непоправної шкоди дитині; дитина, мешкаючи майже два роки у колі родини з матір'ю та сестрою, розуміє та спілкується російською та українською мовами; повернення дитини спричинить їй психічну шкоду, адже матір дитини не має права на супровід дитини, не має візи на відвідування Мексиканських Сполучених Штатів. Дитина є громадянкою України, тому застосування Конвенції призводить до звуження прав дитини і фактично видачі її до іншої країни. В обґрунтування своїх доводів відповідач також послалась на правову позицію, викладену в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 червня 2016 року в аналогічній справі № 487/4560/15ц.

Позиція інших учасників справи

У вересні 2020 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу за підписом представника ОСОБА_10, у якому просить у задоволенні касаційної скарги відмовити.

Відзив мотивований тим, що судами за результатами розгляду справи на підставі наданих сторонами доказів та вивчення фактів було встановлено, що саме ОСОБА_2 здійснює незаконне утримання на території України малолітньої дитини ОСОБА_5 у розумінні Конвенції. Апеляційним судом правильно встановлено фактичні обставини справи. Висновок спеціаліста-психолога ОСОБА_11 є недопустимим доказом.

Спеціаліст-психолог ОСОБА_11 не була призначена судом. Під час проведення обстеження дитини ОСОБА_11 була порушена сама методика проведення обстеження та надання висновку. Висновок складений з порушенням нормативних актів та галузевих методичних рекомендацій. Цей висновок містить суперечливу та викривлену інформацію, носить дискримінаційний характер стосовно батька дитини та не містить характеристик психологічного портрету матері дитини, що позбавляє можливості оцінювати цей висновок як доказ. Повернення дитини до Мексики не означає її відрив від матері. Апеляційний суд не виніс рішення про її розлучення з донькою, а тільки про повернення до Мексики, місце, де її мати зможе продовжувати виконувати свої батьківські права. Немає жодної обставини, яка б завадила ОСОБА_2 повернутися до Мексики разом з донькою та ОСОБА_1, тому що ОСОБА_2 отримала посвідку на тимчасове проживання та має право на отримання мексиканського громадянства. Також вона має право працювати та проживати у Мексиці. Український паспорт, свідоцтво про українське громадянство та ідентифікаційний номер доньки, які ОСОБА_2 отримала без згоди ОСОБА_1, не роблять законним утримання дитини в України, її утримання було незаконним до отримання цих документів та залишається таким після їх отримання. Відповідач свідомо не виконує судове рішення. Вона виїхала зі свого постійного помешкання 14 липня 2020 року. ОСОБА_2 повністю припинила будь-яке спілкування батька та малолітньої доньки з 31 грудня 2019 року, заблокували зустрічі, телефонні та відеодзвінки батька, намагаючись вплинути на свідомість дитини та знищити психологічний зв'язок між батьком та дитиною. Розглядаючи заяви про повернення дитини до країни постійного проживання, суди насамперед повинні враховувати, що частина перша статті 13 Конвенції покладає обов'язок доведення обставин, які можуть бути винятковими підставим для неповернення дитини, саме на особу, яка вчинила вивезення дитини та/або її утримує. Будь-яких доказів, якими підтверджено існування серйозних ризиків, що повернення дитини до Мексиканських Сполучених Штатів загрожує дитині психологічною або фізичною небезпекою чи що внаслідок повернення дитина потрапить у нестерпні умови ОСОБА_2 не надано. Не встановлено і того, що повернення дитини не допускається основними принципами запитуваної держави в галузі захисту прав людини і основних свобод.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі № 335/5615/19, витребувано справу з суду першої інстанції.

У вересні 2020 року справа № 335/5615/19 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 02 жовтня 2020 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання постанови Запорізького апеляційного суду від 14 липня 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду від 02 грудня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина 8 статті 394 ЦПК України).

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 3 частини 1 статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України); якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини 2 статті 389 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 13 серпня 2020 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-1598цс15 та у постанові Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 686/15274/14-ц та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1 , 3 статті 411 ЦПК України).

Фактичні обставини

Суди встановили, що 11 травня 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в Мексиканських Сполучених Штатах, орган РАЦС, відділ № 8, Плайя-дель-Кармен, кінтана-Роо, Мексика, зареєстрували шлюб.

30 січня 2018 року ОСОБА_2 та її донька від попереднього шлюбу ОСОБА_6 отримали статус тимчасового резидента в Мексиці, персональний ідентифікаційний код та ключ реєстру. Також ОСОБА_6 проходила у Мексиканських Сполучених Штатах медичне обстеження та навчалась в домі для дітей "Монтессорі Дель Олівар".

ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась дитина ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_2.

Дитині оформлено паспорт громадянки Мексиканських Сполучених Штатів № НОМЕР_1 від 20 березня 2018 року терміном дії до 20 березня 2019 року.

02 червня 2018 року дитина була похрещена у Православній церкві Пресвятої Трійці в Мехіко, про що видане свідоцтво про хрещення Загального вікаріату Російської православної церкви.

Малолітня ОСОБА_5 з народження проживала у Мексиканських Сполучених Штатах разом з обома батьками та дитиною ОСОБА_2 від попереднього шлюбу, у будинку, яким був забезпечений позивач у справі. Для ОСОБА_5 були створені всі умови, батько дитини повністю забезпечував родину матеріально, організував домашню обстановку таким чином, що побутом займалася домогосподарка, а ОСОБА_2 в цей час мала можливість займатися дитиною. ОСОБА_2 самостійного доходу не мала, а тому утримання сім'ї здійснював позивач.

Позивач здійснював право піклування щодо ОСОБА_5, в тому числі щодо матеріального утримання і забезпечення її розвитку.

Дитині ОСОБА_5 для виїзду до України було оформлено паспорт громадянина Мексики для виїзду терміном дії до 20 березня 2019 року та візу на право перебування в Україні терміном з 21 червня 2018 року по 08 липня 2018 року.

21 червня 2018 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 та діти: ОСОБА_5, ОСОБА_6, в'їхали як родина в Україну з метою відвідування хворої матері ОСОБА_2, знайомства новонародженої з близькими в Україні.

Починаючи з 21 червня 2018 року відповідач ОСОБА_2 разом з дитиною ОСОБА_5 та донькою ОСОБА_2 від попереднього шлюбу - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_6, проживають в Україні за адресою: АДРЕСА_3.

Учасниками справи також визнається, що 27 червня 2018 року ОСОБА_1 був змушений терміново повернутись до Мексики.

У серпні 2018 року ОСОБА_2 офіційно звернулась до Посла Мексики в Україні. У зверненні зазначала, що прийняла рішення залишитись з дитиною в України з підстав втрати довіри до чоловіка. Просила також надати інформацію про в'їзд ОСОБА_1 на територію України. Посилалась на незадовільний майновий стан у зв'язку з відмовою позивача надавати їй фінансову допомогу.

З пояснень учасників справи встановлено, що ОСОБА_1 повернувся до родини 01 вересня 2018 року.

У грудні 2018 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів.

27 грудня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Центрального органу Мексиканських Сполучених Штатів із заявою про сприяння поверненню дитини відповідно до Конвенції.

23 травня 2019 року Головне територіальне управління юстиції у Запорізькій області звернулось до суду з позовною заявою в інтересах ОСОБА_1.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає аргументи касаційної скарги з таких підстав.

При скасуванні рішення суду першої інстанції та задоволенні позову апеляційний суд вважав, що дитина утримується на території України незаконно, суд першої інстанції безпідставно застосував виняткову підставу для відмови у поверненні дитини до держави її постійного місця проживання, передбачену статтями 12 та 13 Конвенції.

Обґрунтовуючи наявність підстав для відмови у поверненні дитини, ОСОБА_2 посилалась, у тому числі, на висновок спеціаліста-психолога кандидата психологічних наук, доцента, завідувача кафедри психології Запорізького національного університету ОСОБА_11, який було складено за результатами проведеного психологічного обстеження ОСОБА_5 від 30 серпня 2019 року.

Мотивуючи відхилення даних аргументів та спростовуючи висновки суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції послався на те, що фактично предметом дослідження було психічне та психологічне благополуччя дитини у випадку її розлучення з матір'ю на тривалий проміжок часу (понад 3 місяці) і зміна місця проживання з України на Мексику (у випадку її фактичного здійснення у примусовому порядку). Разом з тим, предметом даного позову є виключно повернення малолітньої дитини в порядку виконання державою Україна взятих на себе зобов'язань, а не розлучення її з матір'ю, або можливість проживання ОСОБА_2 разом з ОСОБА_1. Під час розгляду питання про повернення дитини до держави її походження не вирішується питання встановлення особи, котрій у майбутньому буде надано право піклування про дитину.

Колегія суддів не погоджується із вказаним висновком апеляційного суду з таких підстав.

Відповідно до Закону України від 11 січня 2006 року № 3303-IV Україна приєдналася до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, укладеної 25 жовтня 1980 року в м. Гаага (Нідерланди) (далі - Конвенція).

У статті 13 Конвенції передбачено, що незважаючи на положення попередньої статті, судовий або адміністративний орган запитуваної держави не зобов'язаний видавати розпорядження про повернення дитини, якщо особа, установа або інший орган, що заперечує проти її повернення, доведуть, що:

a) особа, установа або інший орган, що піклуються про дитину, фактично не здійснювали права піклування на момент переміщення або утримування, або дали згоду на переміщення або утримування, або згодом дали мовчазну згоду на переміщення або утримування; або

b) існує серйозний ризик того, що повернення поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку.

Судовий або адміністративний орган може також відмовити в розпорядженні про повернення дитини, якщо виявить, що дитина заперечує проти повернення і досягла такого віку і рівня зрілості, при якому слід брати до уваги її думку.

Розглядаючи обставини, про які йдеться в цій статті, судові й адміністративні органи беруть до уваги інформацію про соціальне походження дитини, подану Центральним органом або іншим компетентним органом країни постійного проживання дитини.

Аналіз статті 13 Конвенції свідчить, що вона містить вичерпний перелік обставин, за наявності яких судовий або адміністративний орган запитуваної держави не зобов'язаний видавати розпорядження про повернення дитини. Обов'язок доведення наявності підстав для відмови у поверненні дитини Конвенція покладає на особу, яка вчинила протиправне вивезення або утримання дитини.

Європейський суд з прав людини зазначив, що "не лише зі статті 8 Конвенції, але й із самої Гаазької конвенції, враховуючи прямо закріплені в ній виключення до принципу своєчасного повернення дитини до її країни постійного проживання, безпосередньо випливає те, що таке повернення не може бути призначене автоматично або механічно (див. справи "Maumousseau та Washington", згадана вище, § 72, і "Neulinger та Shuruk", згадана вище, § 138). В контексті розгляду поданого в рамках Гаазької конвенції запиту про повернення, який, відповідним чином, є відмінним від провадження щодо батьківської опіки, поняття найкращих інтересів дитини повинне оцінюватися у світлі виключень, передбачених Гаазькою конвенцією, які стосуються плину часу (стаття 12), умов застосування Конвенції (стаття 13 (а) і існування "серйозного ризику" (стаття 13 (b), а також дотримання фундаментальних принципів запитуваної держави, що стосуються захисту прав людини та основних свобод (стаття 20). Це завдання стоїть в першу чергу перед національними органами запитуваної держави, які, зокрема, мають перевагу прямого контакту із зацікавленими сторонами. При виконанні свого завдання відповідно до статті 8 національні суди користуються свободою розсуду, яка при цьому залишається предметом європейського контролю, в рамках якого Суд розглядає відповідно до Конвенції рішення, які ці органи ухвалили, користуючись цією свободою (див., з відповідними змінами, справу "Hokkanen проти Фінляндії", рішення від 23 вересня 1994 року, § 55, Series A no. 299-A; а також "Maumousseau та Washington", згадану вище, § 62, та "Neulinger та Shuruk", згадану вище, § 141). Суд вважає, що гармонійне тлумачення Європейської конвенції та Гаазької конвенції (див. вище, пункт 94) може бути досягнуте за умови дотримання наступних двох умов. По-перше, запитуваний суд повинен по-справжньому брати до уваги фактори, які можуть становити виключення до негайного повернення дитини в застосування статей 12,13 і 20 зазначеної конвенції, особливо якщо вони згадуються однією із сторін судового провадження. Такий суд потім повинен ухвалити рішення, яке є достатньо аргументованим з цього питання, з тим щоб Суд мав змогу перевірити, що ці питання були належним чином розглянуті. По-друге, ці фактори повинні бути оцінені у світлі статті 8 Конвенції (див. справу "Neulinger та Shuruk", згадана вище, § 133). Таким чином, Суд вважає, що стаття 8 Конвенції накладає на державні органи конкретне процесуальне зобов'язання в цьому відношенні: розглядаючи запит про повернення дитини, суди повинні розглянути не лише вірогідні твердження про "серйозний ризик" для дитини в разі її повернення, але й ухвалити рішення із наведенням конкретних підстав у світлі обставин справи. Як відмова в прийнятті до уваги заперечень щодо повернення, яке може підпадати під дію статей 12,13 і 20 Гаазької конвенції, так і недостатнє наведення підстав в рішенні про відхилення таких заперечень суперечитиме вимогам статті 8 Конвенції, а також намірам та меті Гаазької конвенції. Необхідне належне вивчення таких тверджень, яке має підтримуватися наведенням національними судами підстав, які є не автоматичними чи стереотипними, а досить деталізованими в світлі виключень, викладених у Гаазькій конвенції, яка повинна тлумачитися вузько (див. згадану вище справу "Maumousseau та Washington", § 73).

Це також дозволить Суду, завдання якого не полягає в заміні національних судів, здійснити покладений на нього європейський нагляд (CASE OF X v. LATVIA, № 27853/09, § 98,101,106,107, ЄСПЛ, від 26 листопада 2013 року).

Європейський суд з прав людини вказав, що "стаття 8 Конвенції наклала процесуальне зобов'язання на латвійські органи влади, вимагаючи, щоб правдоподібне твердження про "серйозний ризик" для дитини в разі повернення було ефективно розглянуте судами, а їхні висновки були викладені у вмотивованому судовому рішенні (див. вище, пункт 107). Відповідно до статті 13 (b) Гаазької конвенції, суди, які розглядають запит про повернення, не зобов'язані задовольняти його, "якщо особа, установа або інший орган, який виступає проти повернення дитини, встановлює, що.. існує серйозний ризик". Саме той батько, який виступає проти повернення, повинен в першу чергу надати в цьому зв'язку достатні докази. Таким чином, у даній справі саме заявниця повинна була надати достатні докази на обґрунтування своїх тверджень, які, крім того, повинні були стосуватися існування ризику, спеціально кваліфікованого статтею 13 (b) як "серйозного". Крім того, Суд зазначає, що хоча останнє положення не є обмежувальним в питанні точного значення "серйозного ризику", - який може спричинити не тільки "фізичну чи психологічну шкоду", але й "нестерпну ситуацію", - воно не може тлумачитися у світлі статті 8 Конвенції як таке, що включає всі незручності, неминуче пов'язані з процесом повернення: виключення, передбачене в статті 13 (b), стосується лише ситуацій, які виходять за рамки того, що дитина може розумно витримати. Заявниця виконала своє зобов'язання, надавши звіт психолога про те, що існує ризик травми для дитини в разі негайного розлучення з її матір'ю. Крім того, вона також заявила, що Т. мав судимості, і послалася на випадки жорстокого поводження з його боку. Відповідно, латвійські суди повинні були провести ефективну перевірку, що дозволила б їм підтвердити або ж відхилити існування "серйозного ризику" (див. справу "В. проти Бельгії", № 4320/11, §§ 70-72, рішення від 10 липня 2012 року). Відповідно, Суд вважає, що відмова взяти до уваги таке твердження, підтримане заявницею в тому, що воно базувалося на висновках, наданих спеціалістом, які могли б розкрити можливе існування серйозного ризику за змістом статті 13 (b) Гаазької конвенції, суперечила вимогам статті 8 Конвенції. Незмагальний характер звіту психолога не був достатнім для того, щоб звільнити суди від їхнього обов'язку ефективно його розглянути, тим більше що повноваження окружного суду дозволяли йому надати цей документ сторонам для перехресного допиту ними або навіть призначити іншу експертизу з власної ініціативи, що дозволяло законодавство Латвійської Республіки (див. вище, пункт 45). Питання про те, чи могла матір поїхати за своєю дитиною до Австралії і підтримувати контакт з нею, також слід було розглянути. Крім того, Суд підкреслює, що в будь-якому випадку, оскільки права, що гарантуються статтею 8 Конвенції, яка є частиною латвійського законодавства і підлягає прямому застосуванню, становлять "фундаментальні принципи запитуваної держави, які стосуються захисту прав людини та основних свобод" за змістом пункту 20 Гаазької конвенції, окружний суд не міг обійтися без розгляду таких питань з огляду на обставини справи. Що стосується необхідності дотримання коротких строків, встановлених Гаазькою конвенцією, і на які посилався Ризький окружний суд в мотивувальній частині свого рішення (див. вище, пункт 25), Суд повторює, що хоча стаття 11 зазначеної конвенції дійсно передбачає, що судові органи повинні діяти оперативно, це не звільняє їх від обов'язку здійснити ефективну перевірку тверджень однієї зі сторін, основаних на одному з чітко передбачених виключень, а саме на статті 13 (b) в цій справі" (CASE OF X v.
LATVIA
, № 27853/09, § 115-118, ЄСПЛ, від 26 листопада 2013 року).

У постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-1598цс15 зазначено, що:

"обов'язок доведення наявності підстав для відмови у поверненні дитини Конвенція покладає на особу, яка вчинила протиправне вивезення або утримання дитини. Так, стаття 13 Конвенції передбачає, що судовий або адміністративний орган запитуваної держави не зобов'язаний видавати розпорядження про повернення дитини, якщо особа, установа або інший орган, що заперечує проти її повернення, доведуть, що: а) особа, установа або інший орган, що піклуються про дитину, фактично не здійснювали права піклування на момент переміщення або утримання, або дали згоду на переміщення або утримання, або згодом дали мовчазну згоду на переміщення або утримання; b) існує серйозний ризик того, що повернення поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку. Суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, дійшов до висновку, що посилання відповідача про існування загрози своєчасного та гармонійного розвитку інтелектуальної сфери та особистості дитини зводяться фактично до припущень. Однак, судом не було взято до уваги, що неповнолітній ОСОБА_11 навчається у дошкільному закладі, згідно наданої характеристики від 21 жовтня 2014 року завідувача ДНЗ "Мерціщор" ОСОБА_13, у дитини наявна велика кількість друзів, здібна до навчання та швидко розвивається. Згідно висновку за результатами психологічного обстеження, проведеного 15 березня 2013 року асистентом кафедри практичної психології Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича ОСОБА_14 повернення дитини до Грецької Республіки обумовить суттєве емоційне напруження у психологічному стані дитини та ставить під загрозу своєчасний та гармонійний розвиток інтелектуально-мнестичної сфери та особистості. Суд вищезазначених посилань ОСОБА_9 не перевірив, оцінки їм не дав, підстав, з яких не бере їх до уваги, в рішенні не вказав, хоча вони мають значення для правильного вирішення справи".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 червня 2018 року у справі № 686/15274/14-ц (провадження № 61-20940) зазначено, що:

"відмовляючи у задоволенні позовних вимог Головного управління юстиції у Хмельницькій області в інтересах ОСОБА_2 про повернення неповнолітньої дитини до Федеративної Республіки Німеччини, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, правильно застосувавши положення статей 3,5,12,13,20 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року, дійшли обґрунтованого висновку про те, що на час розгляду справи дитина прижилася у своєму новому середовищі за адресою: АДРЕСА_2, а тому існує серйозний ризик того, що її повернення до Федеративної Республіки Німеччини поставить під загрозу заподіяння дитині фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для неї нестерпиму обстановку. При цьому апеляційний суд, взявши до уваги висновок судової психологічної експертизи Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 02 листопада 2016 року, що узгоджується із висновком Служби у справах дітей виконкому Шепетівської міської ради Хмельницької області від 20 квітня 2015 року, психологічною характеристикою ОСОБА_5 від 29 січня 2016 року, довідкою Шепетівського міського будинку культури Хмельницької області від 24 грудня 2015 року, актів обстеження житлово-побутових умов малолітньої ОСОБА_5 від 29 серпня 2014 року, від 16 квітня 2015 року та від 11 січня 2016 року, правильно вважав, що за останні три роки проживання в Україні дитина виявляє виражені ознаки сприятливого адаптування до умов проживання із матір'ю, відвідує різноманітні гуртки, має друзів, захоплення, за нею здійснюється медичний догляд, відбулася зміна мови спілкування і це свідчить про те, що дитина прижилася в Україні. Відповідно до психологічної характеристики ОСОБА_5 від 29 січня 2016 року зміна місця її проживання є неприйнятною, переїзд в середовище незнайомих людей може призвести до емоційних зрушень, трансформації мотивів дій, порушення рухової та мовної поведінки, що негативно вплине на психологічний та фізичний розвиток дитини і буде становити загрозу психічних порушень у майбутньому. Рекомендовано батькам при узгодженні участі у вихованні дитини уникати психотравмуючих для неї ситуацій. Суди правильно врахували, що дитина народилася в Україні, разом з батьками виїхала до Федеративної Республіки Німеччини у віці 6 місяців, проживала там лише 1 рік і 4 місяці і в такому віці не могла спілкуватися на жодній із мов. Крім того, у результаті повернення малолітньої ОСОБА_5 до Федеративної Республіки Німеччини остання буде розлучена з матір'ю, у якої 17 листопада 2013 року закінчився дозвіл на перебування у м. Мюнхені, Федеративна Республіка Німеччина, а розлучення дитини з матір'ю може заподіяти їй фізичної або психічної шкоди".

Відповідно до висновку спеціаліста-психолога від 30 серпня 2019 року метою психологічного обстеження дитини було:

визначення характеру взаємовідносин ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1; встановлення рівня психологічної прив'язаності дитини, а також якості емоційного зв'язку з матір'ю ОСОБА_2 та сестрою ОСОБА_6;

з'ясування ролі кожного з батьків у житті ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, надання характеристики того, яким чином батько і мати впливають на даному етапі на процес розвитку дитини, формування фізичного і психологічного здоров'я ОСОБА_5;

з'ясування, чи буде ситуація вимушено примусової розлуки з матір'ю ОСОБА_2 (у випадку наявності правових підстав для того) при переїзді в іншу країну (з України до Мексиканських Сполучених Штатів) травмуючою для дитини та як вона може вплинути на її психологічний стан.

У справі, що переглядається, обмежившись посиланням на те, що предметом цього позову є виключно повернення малолітньої дитини в порядку виконання державою Україна взятих на себе зобов'язань, суд апеляційної інстанції не звернув уваги, що: відповідач виконала свій обов'язок та надала на підтвердження своїх доводів, зокрема, висновок спеціаліста-психолога від 30 серпня 2019 року, що може підтверджувати існування серйозного ризику за змістом статті 13 (b) Конвенції, а тому апеляційний суд повинен був провести ефективну перевірку, що дозволила би підтвердити або ж відхилити існування "серйозного ризику" та ухвалити судове рішення із наведенням конкретних підстав у контексті обставин справи.

Як відмова в прийнятті до уваги заперечень щодо повернення, які можуть підпадати під дію статті 13 Конвенції, так і недостатнє наведення підстав у рішенні про відхилення таких заперечень суперечитиме вимогам статті 8 Конвенції, а також намірам та меті Конвенції.

За таких обставин апеляційний суд, не вказавши підстав, з яких не бере до уваги доводи відповідача, в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-1598цс15 та у постанові Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 686/15274/14-ц, а тому зробив передчасний висновок про скасування рішення суду першої інстанції та задоволення позову.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених статті 400 ЦПК України (пункт 1 частини 3 статті 411 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду прийнята з порушенням норм процесуального права. Це унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу задовольнити частково, постанову апеляційного суду скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2, яка підписана представником ОСОБА_4, задовольнити частково.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 14 липня 2020 року скасувати.

Справу № 335/5615/19 передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасована постанова Запорізького апеляційного суду від 14 липня 2020 року втрачає законну силу та подальшому виконанню не підлягає.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. Ю. Тітов
logo

Юридичні застереження

Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.

Повний текст