Історія справи

Постанова КЦС ВП від 31.01.2019 року у справі №347/295/17

Постанова

Іменем України

21 січня 2019 року

м. Київ

справа № 347/295/17

провадження № 61-29677св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач - ОСОБА_4,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області у складі судді Сабадаха Б. В. від 31 травня

2017 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області у складі колегії суддів: Проскурніцького П. І., Горейко М. Д., Ясеновенко Л. В.,

від 20 липня 2017 року,

ВСТАНОВИВ :

У лютому 2017 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовну заяву мотивовано тим, що 14 грудня 2012 року між банком та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір, відповідно до якого останній був наданий кредит у розмірі 600 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 20,40 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

Внаслідок несвоєчасної сплати боржником щомісячних платежів за користування кредитними коштами утворилась заборгованість, яка станом на 31 грудня 2016 року становила 21 843,92 грн, яку банк просив стягнути з відповідача.

Рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області

від 31 травня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 20 липня 2017 року, у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.

Судові рішення мотивовано тим, що банк звернувся до суду із вимогами поза межами позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

ПАТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати судові рішення із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що строк дії картки, виданої відповідачу, встановлено до березня 2016 року, а тому банк, звернувшись до суду із цим позовом лютому 2017 року, не пропустив трирічний строк позовної давності для звернення до суду за захистом свого порушеного права, а тому суди необґрунтовано відмовили у задоволенні позову.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Справа передана до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судами попередніх інстанцій установлено, що 14 грудня 2012 року між

ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір, відповідно до якого відповідачу наданий кредит у розмірі 600 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 20,40 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Встановлено, що ОСОБА_4 жодного щомісячного платежу на виконання умов вказаного договору не внесла.

Відповідно до наданого банком розрахунку,відповідач порушила умови договору, не погашала кредитну заборгованість, у зв'язку з чим у неї станом на 31 грудня 2016 року утворилась заборгованість у розмірі

21 843,92 грн,що складається із: 899,93 грн - заборгованість за кредитом; 15 917,61 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом;

3 510 грн - заборгованість за пенею та комісією; 500 грн та 1 016,38 грн - штрафи (фіксована частина та процентна складова відповідно).

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

У разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредиту, погашення якого відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15.

Встановивши, що позичальник жодним чином не виконувала умови кредитного договору від 14 грудня 2012 року щодо погашення заборгованості та внесення щомісячних платежів, а з позовом до суду банк звернувся лише у лютому 2017 року, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про пропуск позивачем позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем у справі

(а. с. 165, 166).

Автоматичне погашення банком частини кредиту шляхом списання 12 червня

2014 року з рахунку боржника 90 грн не свідчить про визнання ним боргу та не є підставою для переривання позовної давності, що правильно враховано судами попередніх інстанцій (правова позиція Верховного Суду України

від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16).

Доводи касаційної скарги про те, що перебіг строку позовної давності повинен визначатися з дати закінчення строку дії картки суперечать правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові

від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення, а рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 31 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 20 липня 2017 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

Є. В.Синельников

С.Ф. Хопта