Постанова

Іменем України

16 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 296/9824/19

провадження № 61-10599св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю.,

Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Управління Міністерства внутрішніх справ України

в Житомирській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 01 червня 2020 року

в складі судді Шалоти К. В. та постанову Житомирського апеляційного суду від 31 травня 2021 року в складі колегії суддів: Коломієць О. С., Шевчук А. М, Талько О. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області (далі - УМВС України в Житомирській області) про відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 чотири рази незаконно звільняли з роботи з посади старшого слідчого відділення розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого відділу Житомирського міського відділу УМВС України в Житомирській області, зокрема наказами

від 10 квітня 2015 року, від 22 червня 2017 року, від 13 вересня 2018 року та від 11 травня 2019 року. В подальшому судовими рішеннями зазначені накази про звільнення з роботи визнано незаконними, а ОСОБА_1 поновлено на посаді.

Вказує, що неодноразові незаконні звільнення призвели до порушення прав позивача у сфері трудових відносин, спричинили почуття приниження через звільнення з посади з ініціативи відповідача, завдали йому моральних страждань, порушили нормальні життєві зв'язки через неможливість продовження активного громадського життя, порушили стосунки з колегами, призвели до втрати єдиного джерела заробітку і засобів для існування особисто позивача та його сина. Завдану моральну шкоду позивач оцінив

у 674 497 грн.

На підставі викладеного, ОСОБА_1 просив стягнути з УМВС України

в Житомирській області 674 497 грн на відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

і мотиви їх ухвалення

Ухвалою Корольовського районного суду міста Житомира від 01 червня

2020 року закрито провадження в частині позовних вимог про відшкодування моральної шкоди внаслідок незаконного звільнення за період з 10 квітня 2015 року по 10 травня 2019 року.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що постановою Житомирського апеляційного суду від 22 січня 2020 року у справі № 296/3349/19 вирішено спір про стягнення з УМВС України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди за перше, друге та третє незаконні звільнення за період з 10 квітня 2015 року

до 10 травня 2019 року. Вказана постанова набрала законної сили, а у цій справі існує спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, тому наявні підстави для закриття провадження у даній

справі в частині позовних вимог, які були предметом розгляду у справі № 296/3349/19 про відшкодування моральної шкоди за період з 10 квітня 2015 року до 10 травня 2019 року.

Рішенням Корольовського районного суду міста Житомира від 01 червня 2020 року позов задоволено частково.

Стягнуто з УМВС України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди у розмірі 1 500 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення. Незаконне звільнення позивача з роботи мало місце чотири рази, при цьому, судовим рішенням в іншій справі стягнуто з УМВС України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди за друге та третє незаконні звільнення,

а у відшкодуванні моральної шкоди за перше звільнення відмовлено.

Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої позивачу четвертим незаконним звільненням, місцевий суд врахував конкретні обставини справи (незаконність четвертого звільнення, доведену рішеннями судів), обґрунтування у позові щодо душевних страждань та їхню тривалість, характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач, характер немайнових втрат, зокрема, врахував тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 31 травня 2021 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками місцевого суду, а також зазначив, що судом першої інстанції правильно не було взято до уваги такі обставини, наведені позивачем в обґрунтування розміру завданої моральної шкоди,

як наявність кредитів та упущеної вигоди, а також обрахунок моральної шкоди з урахуванням кратності часу до мінімального грошового забезпечення працівника поліції, погіршення стану здоров'я, оскільки позивачем не доведено причинно-наслідковий зв'язок між вказаним обставинами та четвертим незаконним звільненням з роботи.

Зазначений позивачем розмір відшкодування моральної шкоди є завищеним, тому суд першої інстанції правильно визначився з достатнім розміром відшкодування у сумі 1 500 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове судове рішення, яким стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 75 424 грн, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

У касаційній скарзі позивач посилається на пункт 1 частини другої

статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) як на підставу оскарження судових рішень. Зокрема вказує, що суди не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 19 грудня 2018 року у справі № 640/14909/16-ц (провадження № 61-20666св18),

від 13 серпня 2020 року у справі № 127/16375/19 (провадження 61-7321св20).

Касаційна скарга мотивована тим, що суди безпідставно не прийняли до уваги майнове обґрунтування щодо завданої моральної шкоди. Неправомірні дії відповідача завдали позивачу моральної шкоди. ОСОБА_1 довів настання для нього негативних наслідків внаслідок неправомірних дій відповідача. Аргументи щодо завдання моральної шкоди внаслідок незаконних дій відповідача є доведеними, а визначений позивачем розмір моральної шкоди є обґрунтованим, визначений на засадах справедливості, розумності та добросовісності. Суди повно та всебічно не дослідили обставини справи.

Задоволення позову в частині відшкодування моральної шкоди у сумі лише 1 500 грн є несправедливим, оскільки таким чином не було ефективно захищено порушене право позивача. Визначений судами розмір моральної шкоди не є справедливим.

Інші учасники справи відзиву на касаційну скаргу не направили.

Провадження у суді касаційної інстанції

Касаційна скарга подана до Верховного Суду ОСОБА_1 у червні

2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 07 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Суди встановили, що відповідно до наказу голови Ліквідаційної комісії

УМВС України в Житомирській області від 11 травня 2019 року старшого слідчого відділення розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого відділу Житомирського міського відділу УМВС України в Житомирській області капітана міліції Перегуду А. П. з 11 травня 2019 року було звільнено

з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил (з поставленням на військовий облік).

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2019 року у справі № 240/8048/19, яке набрало законної сили, визнано протиправним та скасовано наказ голови Ліквідаційної комісії УМВС України в Житомирській області від 11 травня 2019 року про звільнення з органів внутрішніх справ з 11 травня 2019 року капітана міліції ОСОБА_1, старшого слідчого відділення розслідування дорожньо-транспортних

пригод слідчого відділу Житомирського міського відділу УМВС України

в Житомирській області у запас Збройних Сил (з поставленням на військовий облік).

Поновлено ОСОБА_1 на попередній посаді.

Стягнуто з УМВС України в Житомирській області в особі її Ліквідаційної комісії на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 5
036,16 грн.

Зобов'язано УМВС України в Житомирській області в особі її Ліквідаційної комісії надати ОСОБА_1 щорічну оплачувану відпустку за 2019 рік,

з виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення.

Зобов'язано УМВС України в Житомирській області в особі її Ліквідаційної комісії надати ОСОБА_1 (як учаснику бойових дій) щорічну (додаткову) відпустку зі збереженням заробітної плати (грошового забезпечення)

за 2019 рік.

Суди також встановили, що незаконне звільнення ОСОБА_1 з роботи відбувалось чотири рази, а саме: на підставі наказів від 10 квітня

2015 року, від 22 червня 2017 року, від 13 вересня 2018 року та від 11 травня 2019 року.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 22 січня 2020 року

у справі № 296/3349/19 стягнуто з УМВС України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 у відшкодування за друге та третє незаконні звільнення моральну шкоду у розмірі 4 000 грн, у відшкодуванні моральної шкоди за перше звільнення відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 07 квітня 2020 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного суду 22 січня 2020 року.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині 2 статті 389 ЦПК України.

Так, частиною 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується

з підстав, передбачених частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суди виходили з того, що позивача чотири рази незаконно було звільнено з роботи. Разом з тим, стягнення моральної шкоди за перші три звільнення було вирішено судовим рішенням, яке набрало законної сили. Внаслідок четвертого незаконного звільненні позивачу завдано моральної шкоди.

Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої позивачу четвертим незаконним звільненням, місцевий суд, з висновком якого погодився й апеляційний суд, врахував конкретні обставини справи (незаконність четвертого звільнення, доведену рішенням судів), обґрунтування у позові щодо душевних страждань та їх тривалість, характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач, характер немайнових втрат, зокрема, враховано тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля необхідні для відновлення попереднього стану.

Колегія суддів погоджуються з вказаними висновками судів попередніх інстанцій, враховуючи наступне.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому Частиною 1 статті 4 ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист цивільних прав та інтересів у разі їх порушення.

Частиною 2 статті 16 ЦК України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; відшкодування моральної шкоди, тощо.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Стаття 1 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) передбачає, що на трудові відносини поширюються норми статтями 400, 401, 416 ЦПК України.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику

у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Зазначена норма закону (стаття 237-1 КЗпП України) містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

За змістом указаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із статтею 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Встановлене Конституцією та законами України право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб.

Відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт

у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку

з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 26 листопада 2021 року у справі № 127/937/17 (провадження № 61-10602св21).

КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для

компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників,

а
КЗпП України передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин.

Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення.

За наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, тобто незаконного звільнення, що доведено преюдиційним судовим рішенням

в справі і згідно з частиною 4 статті 82 ЦПК України не підлягає доведенню, відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 264/1908/14-ц (провадження № 61-14513св20).

Вирішуючи спір, суди дійшли правильного висновку, що позивачем доведено факт заподіяння йому моральної шкоди неправомірними діями відповідача, які полягали у незаконному звільненні з роботи 11 травня 2019 року, що призвело до моральних страждань, втрати ним нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих

і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

З огляду на природу інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.

Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, місцевий суд врахував конкретні обставини справи, характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач, характер немайнових втрат, зокрема, враховано тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, тому обґрунтовано вважав справедливим визначити суму компенсації у розмірі 1 500 грн.

Безпідставним є посилання у касаційній скарзі на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, які були викладені у постановах Верховного Суду від 19 грудня 2018 року у справі № 640/14909/16-ц (провадження № 61-20666св18), від 13 серпня 2020 року у справі № 127/16375/19 (провадження 61-7321св20), оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, є подібними, однак не суперечать один одному.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини

є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Так, у справі № 640/14909/16-ц Верховний Суд постановою від 19 грудня

2018 року скасував рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, ухвалив нове судове рішення про стягнення з відповідача на користь позивача завданої моральної шкоди. При цьому касаційний суд, визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, врахував конкретні обставини справи, характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач, характер немайнових втрат, зокрема, врахував тяжкість вимушених змін

у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, та вважав справедливим визначити суму компенсації у розмірі 2 000 грн.

За результатом перегляду справи № 127/16375/19 Верховний Суд залишив без змін судові рішення, яким з відповідача на користь позивача стягнуто моральну шкоду у розмірі 10 000 грн. Касаційний суд дійшов висновку, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих

і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Таким чином, відсутні підстави вважати, що суди у справі, яка переглядається, не врахували висновки щодо застосування норм права

у подібних правовідносинах, які викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду, оскільки висновки в указаних справах не є суперечливими.

При цьому безпідставним є посилання у касаційній скарзі, що за результатом вирішення справ № 640/14909/16-ц, № 127/16375/19 суди стягнули більший розмір моральної шкоди, ніж у цій справі, оскільки, визначаючи розмір моральної шкоди, суди виходили з конкретних обставин кожної окремої справи.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, а також зводяться до переоцінки доказів, незгоди позивача з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів

є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Доводи касаційної скарги про необхідність відшкодування позивачу саме

75 424 грн моральної шкоди, а не присуджених місцевим судом 1 500 грн, зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції та необхідності здійснити переоцінку доказів у справі, що згідно з приписами статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

При цьому, суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону, не здійснює оцінку доказів, у зв'язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

З урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги позивача, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи.

При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Європейський суд з прав людини вказав, що міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України").

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої

статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

Щодо судових витрат

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 01 червня

2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 31 травня

2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною

і оскарженню не підлягає.

Судді: І. М. Фаловська

С. Ю. Мартєв

В. В. Сердюк