Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 02.10.2019 року у справі №686/9460/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 686/9460/17

провадження № 61-27148св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Кузнєцова В. О.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану її представником - адвокатом Дудою Михайлом Костянтиновичем, на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 29 червня 2017 року, ухвалене у складі судді Мороз В. О., та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 10 серпня 2017 року, постановлену колегією у складі суддів: Янчук Т.

О., Купельського А. В., Спірідонової Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів.

В обґрунтування позову зазначила, що 6 травня 2006 року між нею і ОСОБА_2 укладено договір позики, згідно з яким відповідач отримав у борг 23 000 гривень, що на момент укладення договору за середнім курсом продажу доларів США приватним особам комерційними банками м. Хмельницького було еквівалентом суми у розмірі 4
554 доларів США. Вказана позика підлягала поверненню до 10 вересня 2006 року.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 листопада 2007 року у справі № 2-5750/2007, яке набрало законної сили 4 грудня 2007 року, стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 6 травня 2006 року у розмірі 26 390,60 гривень, з яких: 23 000 гривень - борг за договором позики, 610,60 гривень - три проценти річних, 2 780 гривень - інфляційні втрати, а також стягнено 497 гривень у відшкодування судового збору. 25 травня 2016 року виконавче провадження з виконання цього рішення закінчене у зв'язку з повним фактичним виконанням боржником.

ОСОБА_1 зазначає, що повернена відповідачем сума станом на дату її повернення - 11 травня 2016 року - еквівалентна 915,11 доларам США, а не 4 554 доларам США.

Через несвоєчасне повернення боргу вона понесла реальні збитки у вигляді курсової різниці у сумі 3 638,89 доларів США, що за офіційно встановленим Національним банком України курсом гривні до долара США на день подання позову становить 96 042,68 гривень.

За таких обставин ОСОБА_1 просила стягнути з ОСОБА_2 збитки, завдані несвоєчасним поверненням позики згідно з договором позики від 6 травня 2006 року, у розмірі, що є еквівалентом 3 638,89 доларів США за офіційно встановленим Національним банком України курсом гривні до долара США на день ухвалення рішення, а також три проценти річних за період з 19 травня 2014 року по 19 травня 2017 року у розмірі 8 635,92 гривень.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 29 червня 2017 року позов задоволено частково.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 три проценти річних у розмірі 1 597,79
гривень. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Стягнено з ОСОБА_2 у дохід держави 15,98 гривень у відшкодування судового збору.

Відмовляючи у стягненні курсової різниці як збитків, завданих неналежним виконанням позикового зобов'язання, суд першої інстанції виходив з того, що позивач надала відповідачу позику у гривнях, тому зміна курсу валют не впливає на обсяг грошового зобов'язання ОСОБА_2

Оскільки боржник несвоєчасно повернув суму позики, тобто прострочив виконання грошового зобов'язання, суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення на корись позивача трьох процентів річних у межах позовної давності за період з 19 травня 2014 року по 11 травня 2016 року у сумі 1 597,79 гривень.

Ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 10 серпня 2017 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 29 червня 2017 року залишено без змін. Стягнено з ОСОБА_1 у дохід держави 1 151,46 гривень судового збору.

Відхиляючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для стягнення курсової різниці і наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог про стягнення трьох процентів річних, оскільки вважав, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі всебічного і повного з'ясування обставин справи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій просила рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 29 червня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 10 серпня 2017 року скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої і апеляційної інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням процесуального права.

На думку заявника, висновки судів попередніх інстанцій про визначення грошового зобов'язання у гривні є помилковими. Зазначає, що грошове зобов'язання за договором позики від 6 травня 2006 року має еквівалент у іноземній валюті, тому при повернені позики відповідач зобов'язаний був сплатити їй таку суму у гривні, що еквівалента 4 554 доларам США за середнім курсом продажу доларів США приватним особам комерційними банками м. Хмельницького станом на дату повернення коштів.

Вважає, що суди попередніх інстанцій неправильно обчислили належну до стягнення суму трьох процентів річних, оскільки при її розрахунку не врахували дійсну суму боргу, яка включає збитки у розмірі 96 042,68 гривень, та безпідставно обмежили період їх нарахування датою виконання відповідачем рішення про стягнення заборгованості - 11 травня 2016 року.

Вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу за відсутності її представника, помилково визнавши причини його неявки неповажними, у зв'язку з чим обмежив її у реалізації процесуальних прав.

Позиція інших учасників справи

У грудні 2017 року ОСОБА_2 подав заперечення на касаційну скаргу, у яких послався на безпідставність її доводів. Вказав, що рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 листопада 2007 року у справі № 2-5750/2007, яке набрало законної сили, встановлено факт надання позики у національні валюті - гривні, тому безпідставними вважає твердження заявника про вираження зобов'язання у іноземній валюті та, як наслідок, неправильне обчислення суми трьох процентів річних.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

Відповідно до пункту 6 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У 2018 році справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного суду від 26 вересня 2019 року справу призначено до розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами встановлено, що рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 листопада 2007 року у справі № 2-5750/2007, яке набрало законної сили 4 грудня 2007 року, стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за позикою у розмірі 23 000 гривень, три проценти річних у розмірі 610,60 гривень, інфляційні втрати у розмірі 2 780 гривень і 497 гривень судового збору, всього стягнено 26 887,60 гривень.

Вказаним рішенням встановлено, що 6 травня 2006 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 виникли цивільно-правові зобов'язання з договору позики, відповідно до якого позивач надала відповідачу у борг 23 000 гривень, які підлягали поверненню до 10 вересня 2006 року. Грошові кошти у борг передані у гривні, а не у доларах США.

17 грудня 2007 року на підставі рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 листопада 2007 року видано виконавчий лист, за яким державним виконавцем Другого відділу державної виконавчої служби м. Хмельницький відкрито виконавче провадження № 22743217.

11 травня 2016 року ОСОБА_2 повністю сплатив позивачу стягнений судовим рішенням борг у загальному розмірі 26 887,60 гривень, у зв'язку з чим 25 травня 2016 року постановою державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби м.

Хмельницький Круця О. Л. виконавче провадження закінчено.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина 1 стаття 1049 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У частині другій цієї статті вказано, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Стаття 22 ЦК України закріплює право особи, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, на їх відшкодування. Збитками вважаються: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Кредитор, який вимагає відшкодування збитків, має довести: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; вину завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини. З іншого боку, боржник має право доводити відсутність своєї вини (стаття 614 ЦК України).

Під курсовою різницею розуміється різниця, яка є наслідком відображення однакової кількості одиниць іноземної валюти в національну валюту України при різних валютних курсах. Курсові різниці визначаються за монетарними статтями балансу, розраховуються за положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку і застосовуються у фінансовій звітності підприємств.

Курсова різниця жодним чином не може бути збитками у розумінні статті 22 ЦК України, оскільки кредитор міг і не отримати такі доходи. Коливання курсу валют, що призвело до курсової різниці, не можна розцінювати як неправомірні дії боржника, що призвели до позбавлення кредитора певної частини прибутку.

Відповідні висновки щодо неможливості стягнення курсової різниці як збитків у порядку статті 22 ЦК України викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 750/8676/15.

Оскільки ОСОБА_1 просила стягнути з ОСОБА_2 суму у гривні, еквіваленту 3 638,89
доларам США за офіційно встановленим Національним банком України курсом гривні до долара США на день ухвалення рішення, з посиланням на те, що ця сума є завданими внаслідок коливання курсу валют збитками, висновок судів попередніх інстанцій про відмову у стягненні курсової різниці є правильним.

Крім того, згідно зі статтею 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Відповідно до частини 1 статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Гривня як національна валюта вважається єдиним законним платіжним засобом на території України, проте сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Відповідно до статті 60 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статті 60 ЦПК України.

Частиною 3 статті 61 ЦПК України у тій же редакції Кодексу визначено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

У рішенні Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 листопада 2007 року у справі № 2-5750/2007 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, яке набрало законної сили, встановлено факт надання позики у гривні, а також те, що грошове зобов'язання між сторонами виражене у національній валюті. Крім того, судом встановлено суму боргу та стягнено з ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 6 травня 2006 року у розмірі 23 000 гривень.

Оскільки ОСОБА_1 надала ОСОБА_2 позику у гривні, тобто існуюче між ними грошове зобов'язання виражене у національній валюті, суди попередніх інстанцій правильно послалися на відсутність правових підстав для стягнення з відповідача курсової різниці, яка обчислюється як зумовлена коливанням валютного курсу різниця при переведенні однакової кількості одиниць іноземної валюти в національну валютуу різні періоди.

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Ця стаття розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК України. У ній визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання, тому її дія поширюється на всі види грошових зобов'язань, у тому числі ті, що виникають із судового рішення про стягнення коштів.

Також стаття 625 ЦК України визначає механізм обчислення трьох процентів річних - виходячи із простроченої суми протягом усього періоду прострочення виконання зобов'язання.

ОСОБА_1 просила суд стягнути три проценти річних за період з 19 травня 2014 року по 19 травня 2017 рокута обчислити їх із суми у розмірі 3 638,89 доларів США.

Встановивши, що боргове зобов'язання ОСОБА_2 виражене у національній валюті і повністю ним виконане 11 травня 2016 року, суди попередніх інстанцій, врахувавши межі позовних вимог, правильно стягнули з відповідача три проценти річних за період з 19 травня 2014 року по 11 травня 2016 року і обчислили їх із стягненої за рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 листопада 2007 року суми у розмірі 26 887,60 гривень.

Доводи заявника про помилковість висновків судів попередніх інстанцій щодо вираження грошового зобов'язання за договором позики у гривнях, касаційний суд відхиляє.

Суди першої і апеляційної інстанцій оцінили зміст заяви ОСОБА_2 від 6 травня 2006 року про отримання позики і, врахувавши обставини, встановлені рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 листопада 2007 року, дійшли висновку про надання коштів у борг у гривні, що свідчить про вираження цього грошового зобов'язання саме в національній, а не іноземній валюті.

Доводи касаційної скарги переважно зводяться до переоцінки заяви ОСОБА_2 від 6 травня 2006 року як доказу, що відповідно до статті 400 ЦПК України не відноситься до повноважень касаційного суду під час касаційного перегляду справи, який не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Посилання заявника на неправильне обчислення трьох процентів річних, а саме помилкове зменшення періоду їх нарахування і розміру простроченої суми, касаційний суд вважає помилковими, так як погоджується із висновками судів про відмову у стягненні курсової різниці та про повне погашення ОСОБА_2 заборгованості перед ОСОБА_1 11 травня 2016 року.

Оскільки суди обґрунтовано відмовили заявнику у стягненні курсової різниці у сумі, еквівалентній 3 638,90 доларам США, немає правових підстав для нарахування трьох процентів річних на цю суму за період з 19 травня 2014 року по 19 травня 2017 року, як просила у позові ОСОБА_1

Доводи заявника про те, що суд апеляційної інстанції розглянув справу за відсутності її представника, помилково визнавши причини його неявки неповажними, у зв'язку з чим обмежив її у реалізації процесуальних прав, касаційний суд відхиляє.

Стаття 305 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій, визначала, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання особи, яка бере участь у справі, щодо якої немає відомостей про вручення їй судової повістки, або за її клопотанням, коли повідомлені нею причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

ОСОБА_1 і її представник - адвокат Дуда М. К. про призначення цієї справи до розгляду у суді апеляційної інстанції о 10 годині 00 хвилин 10 серпня 2017 року були обізнані, про що свідчать наявні у справі повідомлення про вручення їм повісток.

Жодних клопотань про неможливість явки у судове засідання на визначені дату та час і про відкладення розгляду справи від ОСОБА_1 до апеляційного суду не надходило. Клопотання адвоката Дуди М. К. суд апеляційної інстанції у визначеному цивільним процесуальним законодавством порядку поставив на обговорення та визнав зазначені у ньому причини неявки неповажними. За таких обставин неявка позивача і його представника не перешкоджала суду апеляційної інстанції розглянути справу.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України").

Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судових рішень.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 410 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, подану її представником - адвокатом Дудою Михайлом Костянтиновичем, залишити без задоволення.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від

29 червня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 10 серпня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: В. О. Кузнєцов В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов