Історія справи

Постанова КЦС ВП від 20.11.2019 року у справі №183/5371/16

Постанова

Іменем України

13 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 183/5371/16

провадження № 61-34489 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна",

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області у складі судді Дубовенко І. Г. від 17 січня 2017 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі колегії суддів: Городничної В. С., Варенко О. П., Красвітної Т. П. від 27 вересня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 4 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України

у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2016 року товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" (далі - ТОВ "ОТП Факторинг Україна") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом надання права продажу майна.

Позовна заява мотивована тим, що 06 травня 2008 року між закритим акціонерним товариством "ОТП Банк", правонаступником якого на підставі договору купівлі-продажу кредитного портфелю є ТОВ "ОТП Факторинг Україна", та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір відповідно до якого банк надав останній кредитні кошти у розмірі 87 000,00 доларів США на умовах повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитними коштами на строк до 06 травня 2023 року.

На забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором

06 травня 2008 року між банком та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки (майнової поруки), за умовами якого остання передала в іпотеку будинок та земельну ділянку, що розташовані по АДРЕСА_1.

Прийняті на себе зобов'язання за кредитним договором банк виконав своєчасно та належним чином, надавши позичальникові грошові кошти. Позичальник взяті на себе зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконувала, на вимоги не реагував, у зв'язку з чим станом на 21 вересня 2016 року утворилася заборгованість у розмірі 660 429,72 грн.

З урахуванням наведеного ТОВ "ОТП Факторинг Україна" просило суд звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 06 травня 2008 року, а саме: будинок та земельну ділянку, що розташовані по АДРЕСА_1, у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 06 травня 2008 року на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" станом на 21 вересня 2016 року у розмірі 660 429,72 грн, шляхом надання права продажу будь-якій особі предмету іпотеки з наданням всіх повноважень продавця.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 січня 2017 року у задоволенні позову ТОВ "ОТП Факторинг Україна" відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на день розгляду справи в суді заборгованість за кредитним договором від 06 травня 2008 року

була відсутня, оскільки рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 серпня 2016 року у задоволенні позовних вимог ТОВ "ОТП Факторинг Україна" про стягнення заборгованості за вказаним кредитним договором відмовлено у зв'язку з пропуском строку позовної давності.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 вересня

2017 року апеляційну скаргу ТОВ "ОТП Факторинг Україна" задоволено частково.

Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 січня 2017 рокузмінено в частині обґрунтування відмови у задоволенні позовних вимог.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області

від 10 серпня 2016 року у задоволенні позовних вимог ТОВ "ОТП Факторинг Україна" про стягнення заборгованості за вказаним кредитним договоромвідмовлено не через відсутність заборгованості, а у зв'язку з пропуском строку позовної давності, а тому заборгованість за кредитним договором існує.

Разом з тим, позовні вимоги ТОВ "ОТП Факторинг Україна" про звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягають задоволенню у зв'язку із пропуском строку позовної давності. Позивач звертався до ОСОБА_1

із вимогою про дострокове погашення заборгованості за кредитним договором у червні 2009 року та в лютому 2009 року, відтак, саме від дати останнього звернення (зміни строку виконання основного зобов'язання) починається перебіг шестимісячного строку на звернення до поручителя з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки (частина 4 статті 559 ЦК України). Однак, із таким позовом ТОВ "ОТП Факторинг Україна" звернулося до суду у вересні 2016 року, тобто із пропуском строку позовної давності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ТОВ "ОТП Факторинг Україна", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ТОВ "ОТП Факторинг Україна".

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ від 23 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу № 183/5371/16 із Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У червні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

У червні 2019 року згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа передана судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 жовтня 2019 року справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що боржник зобов'язаний повернути кредитні кошти у строк до 06 травня 2023 року.

Посилаючись на статті 12,33 Закону України "Про іпотеку", стверджує, що має право задовольнити свої вимоги за кредитним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки, строк дії якого до 06 травня 2023 року, шляхом надання права продажу предмета іпотеки.

Вважає, що перебіг позовної давності у спірних правовідносинах починається зі спливом кінцевого строку повернення кредиту, яким є травень 2023 року, та спливає у травні 2026 року.

Відзив (заперечення) на касаційну скаргу не подано.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

06 травня 2008 року між закритим акціонерним товариством "ОТП Банк", правонаступником якого на підставі договору купівлі-продажу кредитного портфелю є ТОВ "ОТП Факторинг Україна", та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір відповідно до якого банк надав ОСОБА_1 кредитні кошти у розмірі 87 000,00
доларів США на умовах повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитними коштами на строк

до 06 травня 2023 року.

На забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором

у той самий день між закритим акціонерним товариством "ОТП Банк", правонаступником якого на підставі договору купівлі-продажу кредитного портфелю є ТОВ "ОТП Факторинг Україна",та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки (майнової поруки), за умовами якого ОСОБА_2 передала в іпотеку будинок та земельну ділянку по

АДРЕСА_1.

Згідно з положеннями пункту 6.4.1. договору іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі продажу іпотекодеражателем від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому чинним законодавством України.

Зобов'язання за кредитним договором ОСОБА_5 не виконувала, у зв'язку з чим, за розрахунком Банку, станом на 21 вересня 2016 року утворилася заборгованість у розмірі 660 429,72 грн.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ТОВ "ОТП Факторинг Україна" підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають, оскільки районний суд невірно відмовив у позові у зв'язку з відсутністю кредитної заборгованості, яка дійсно є і відповідачем не спростована. На це звернув увагу апеляційний суд, скасувавши таке рішення суду.

Проте і апеляційний суд відмовив у позові з невірних підстав, оскільки на договір іпотеки положення частини 4 статті 559 ЦК України, яка регулює правовідносини поруки, не поширюється, що узгоджується з незмінними правовими позиціями Верховного Суду України, викладеними у постановах: від 16 жовтня 201 року у справі № 3-45 гс 12, від 17 вересня 2014 року у справі № 6-109 цс 14. При цьому підстав для відмови у позові до позичальника апеляційний суд взагалі не вказав.

Відповідно до статей 12 і 33 Закону України "Про іпотеку" одним зі способів захисту прав та інтересів іпотекодержателя є звернення стягнення на предмет іпотеки.

Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина третя статті 33 Закону України "Про іпотеку"): судовий (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду); позасудовий: захист прав нотаріусом (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса) або самозахист (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя).

Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, є (частина третя

статті 36 Закону країни "Про іпотеку"): 1) передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку"; 2) право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею

38 Закону України "Про іпотеку".

Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду є: 1) реалізація предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів (стаття 39 Закону України "Про іпотеку"); 2) продаж предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 Закону України "Про іпотеку").

У пункті 6.4.1. договору іпотеки від 06 травня 2008 року сторони передбачили позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу предмета іпотеки іпотекодеражателем від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу

в порядку, встановленому статтею 38 Закону України "Про іпотеку".

Звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону України "Про іпотеку", можливе лише за умови, що сторони договору іпотеки не передбачили цей спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, яке прирівнюється до такого договору

за юридичними наслідками. Якщо ж сторони договору іпотеки передбачили такий спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі

про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, позовна вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону, є неналежним способом захисту.

Частина друга статті 36 Закону України "Про іпотеку", яка встановлює, що визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені стаття 39 Закону України "Про іпотеку"); 2) продаж предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 Закону України "Про іпотеку" способи звернення стягнення на предмет іпотеки, означає, що у разі, якщо

у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя сторони передбачили обидва, вказані у частині третій статті 36 Закону України "Про іпотеку", способи задоволення вимог іпотекодержателя (статті 37,38 Закону

України "Про іпотеку"), то їх наявність не перешкоджає іпотекодержателю застосувати: 1) судовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом задоволення вимог іпотекодержателяу спосіб реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах; 2) позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Зазначений правовий висновок висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц, провадження № 14-112 цс 19.

Згідно з частиною 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

На зазначене суди належної уваги не звернули та не врахували, що звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом надання позивачу права від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України "Про іпотеку", є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду, що є свободою договору

(статті 6, 627 ЦК України).

Ураховуючи викладене, оскільки умовами спірного договору іпотеки не передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки у судовому порядку шляхом продажу предмета іпотеки іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу, то відсутні правові підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки в обраний ТОВ "ОТП Факторинг Україна" спосіб, оскільки такий спосіб захисту порушених прав є позасудовим способом захисту.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами

повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову з інших правових підстав.

Відповідно до частини 1 статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю

"ОТП Факторинг Україна" задовольнити частково.

Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 січня 2017 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 вересня 2017 року скасувати.

У задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю

"ОТП Факторинг Україна" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу майна відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк