Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 12.03.2018 року у справі №263/3659/17

Постанова

Іменем України

20 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 263/3659/17

провадження № 61-563 св 17

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Пророка В. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач-ОСОБА_4,відповідач-публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області у складі судді Скрипниченко Т. І. від 05 вересня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області у складі колегії суддів: Попової С. А., Биліни Т. І., Гаврилової Г. Л. від 22 листопада 2017 року в справі за позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні грошовими коштами, зобов'язання вчинити певні дії.

Встановив:

У березні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні грошовими коштами, зобов'язання вчинити певні дії.

Позовна заява мотивована тим, що в грудні 2016 року банк в односторонньому порядку безпідставно припинив виконання своїх обов'язків з видачі грошових коштів, заблокувавши карткові рахунки з належними коштами на балансі у загальній сумі 86 811,22 грн. Звернення позивача до банку в лютому 2017 року не призвело до надання вмотивованої відповіді і розблокування картрахунків.

Таким чином, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила позов задовольнити та зобов'язати ПАТ КБ «Приватбанк» усунути перешкоди в користуванні та розпорядженні грошовими коштами, що знаходяться на її карткових рахунках № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, № НОМЕР_3, відкритих в Маріупольському відділенні ПАТ КБ «Приватбанк» - в межах залишку коштів, шляхом негайного припинення обмеження щодо здійснення видаткових операцій та розпорядження грошовими коштами; повернути грошові кошти у розмірі 86 811,22 грн.

Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 05 вересня 2017 року позов задоволено. Зобов'язано ПАТ КБ «Приватбанк» усунути перешкоди в користуванні та розпорядженні грошовими коштами ОСОБА_4, що знаходяться на карткових рахунках НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3, які відкриті у ПАТ КБ «ПриватБанк», в межах залишку коштів, шляхом припинення обмеження щодо здійснення видаткових операцій та розпорядження грошовими коштами на зазначених рахунках банку. Зобов'язано ПАТ КБ «ПриватБанк» повернути ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі 86 811,22 грн, що знаходяться на картковому рахунку НОМЕР_3. Додатковим рішенням суду від 23 жовтня 2017 року вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів що підтверджують наявність обставин, передбачених законодавством, для обмеження права позивача у володінні та користуванні належним йому майном, тому позов підлягає задоволенню.

Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 22 листопада 2017 року рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 05 вересня 2017 року залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції на предмет доведеності та обґрунтованості позову є правильними, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПАТ КБ «ПриватБатк» просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій при розгляді справи дійшли односторонніх та передчасних висновків про задоволення позову, оскільки судами порушено норми матеріального права та неправильно застосовано норми процесуального права.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

29 березня 2018 року вказану справу передано на розгляд Верховного Суду.

Позивач не скористався правом подання відзиву (заперечень) на касаційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк».

Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, Верховний Суд вважає, що відсутні підстави для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, доводи касаційної скарги не підтверджують неправильного застосування судами при розгляді справи норм матеріального права, порушення норм процесуального права з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

До спірних правовідносин підлягають застосуванню наступні норми права.

Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Частиною 3 передбачено, що банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Відповідно до статті 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму чи фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму» (з подальшими змінами) суб'єкт первинного фінансового моніторингу має право зупинити здійснення фінансової (фінансових) операції (операцій), яка (які) містить (містять) ознаки, передбачені статтями 15 та/або 16 цього Закону, та/або фінансові операції із зарахування чи списання коштів, що відбувається в результаті дій, які містять ознаки вчинення злочину, визначеного Кримінальним кодексом України, та зобов'язаний зупинити здійснення фінансової (фінансових) операції (операцій), якщо її учасником або вигодоодержувачем за ними є особа, яку включено до переліку осіб, пов'язаних з провадженням терористичної діяльності або щодо яких застосовано міжнародні санкції (якщо види та умови застосування санкцій передбачають зупинення або заборону фінансових операцій), і в день зупинення повідомити спеціально уповноваженому органу в установленому законодавством порядку про таку (такі) фінансову (фінансові) операцію (операції), її (їх) учасників та про залишок коштів на рахунку (рахунках) клієнта, відкритому (відкритих) суб'єктом первинного фінансового моніторингу, який зупинив здійснення фінансової (фінансових) операції (операцій), та у разі зарахування коштів на транзитні рахунки суб'єкта первинного фінансового моніторингу - про залишок коштів на таких рахунках в межах зарахованих сум. Таке зупинення фінансових операцій здійснюється на два робочих дні з дня зупинення (включно).

Спеціально уповноважений орган може прийняти рішення про подальше зупинення фінансової (фінансових) операції (операцій), здійснене відповідно до частини першої цієї статті, на строк до п'яти робочих днів, про що зобов'язаний негайно повідомити суб'єкту первинного фінансового моніторингу, а також правоохоронним органам, уповноваженим приймати рішення відповідно до Кримінального процесуального кодексу України.

Судами установлено, що між позивачем та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладені договори на обслуговування іменних банківських карток №№ НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3. 23 лютого 2017 року позивач звернулася до банку із заявою про надання інформації щодо обмеження її в праві користування картрахунками та їх розблокування. Проте, відповіді на дане звернення відповідачем не надано. З висновку служби безпеки вбачається, що відносно картрахунків позивача проведено експрес-перевірку за сигналами «Гарячої лінії: Шахрайство» подія за лінією ИТ № 8531, де вважались підтвердженими шахрайські дії з боку клієнта ОСОБА_4

З тексту анкети-заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в ПАТ КБ «ПриватБанк», вбачається відсутність лімітів щодо розміру розміщуваних грошових сум на картрахунках. Відсутність таких обмежень підтвердила в суді апеляційної інстанції і представник банку.

Даних про включення позивача до переліку осіб, пов'язаних з провадженням терористичної діяльності або щодо яких застосовано міжнародні санкції (що мало б виключати неправомірність дій банку), або відомостей про порушення провадження щодо позивача за статтями 209, 212 Кримінального кодексу України, або іншого характеру підтверджуючої інформації про отримання коштів на рахунки позивача ОСОБА_4 та їх подальший переказ в рамках функціонування протиправної системи переведення в готівку грошей, використання позивачем картрахунків в злочинних цілях, доказів щодо злочинного походження джерела розміщених на рахунках позивача коштів, в тому числі зазначених у висновку службового розслідування банку 3 400,00 грн, як підстави для учинення експрес-перевірки - не здобуто ні в суді першої інстанції, ні в апеляційному суді.

Відповідачем не учинені дії, регламентовані постановою Правління НБУ № 417, щодо обов'язкового поінформування банком правоохоронних органів про фінансові операції ОСОБА_4, які викликали підозру.

Відповідачем не надано інформації по руху коштів позивача з відзначенням незаконних операцій, а також не представлено відомостей про наявність порушених відносно держателя картки ОСОБА_4 кримінальних справ, обвинувальних вироків тощо.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про задоволення позову, оскільки відповідачем не надано до суду доказів, з яких би вбачалося, що фінансові операції щодо видачі належних позивачу коштів обмежені за рішенням суду або зупинені в порядку, визначеному статтею 17 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму», як такі, що можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

Доводи касаційної скарги вказаних висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.

У касаційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» посилається на те, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про задоволення позову, оскільки судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Зазначає, що судами не враховано того, що банком призупинено здійснення видаткових операцій з використанням платіжних карток, держателем яких є позивач, оскільки по вказаних картах проведено ряд операцій, що містять ознаки шахрайства. Слід зазначити, що суди попередніх інстанцій надали належну правову оцінку вказаним доводам та обґрунтовано дійшли висновку про те, що вказані обставини не підтверджені жодним доказом у справі, відповідачем не надано до суду інформації по руху коштів позивача з відзначенням незаконних операцій, також відсутні відомості про наявність порушених кримінальних справ, обвинувальних вироків щодо держателя карти.

Інші доводи касаційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів, що не передбачено положеннями статті 400 ЦПК України, яким судами надана належна правова оцінка, на правильність висновків суду не впливають та їх не спростовують.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Підстави для скасування судових рішень відсутні, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення без змін.

Враховуючи наведене, у суду касаційної інстанції відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат судами попередніх інстанцій. Судовий збір за подання касаційної скарги слід покласти на особу, яка подала касаційну скаргу. Учасниками справи не заявлено до відшкодування судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі № 263/3659/17 зупинено виконання рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 05 вересня 2017 року до закінчення перегляду в касаційному порядку.

З урахуванням того, що касаційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржувані рішення без змін, на підставі частини третьої статті 436 ЦПК України колегія поновлює виконання рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 05 вересня 2017 року.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 та підпунктом 4 пункту 1 Розділу ХIII «Перехідні положення» ЦПК України,

Постановив:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 05 вересня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 22 листопада 2017 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 05 вересня 2017 року.

Судовий збір за подання касаційної скарги покласти на публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк».

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Пророк

В.С. Висоцька

І.М. Фаловська